Тенденції цивілізаційного поступу західного світу.

Пошук сенсу й приводить до створення нових концепцій цивілізації. Це, зокрема, стосується і релігійно інтерпретованих концепцій цивілізації. З іншого боку, найновіші світові дослідження з історії цивілізації не так однозначно відслідковують взаємозалежність між смислово-ідейним ядром та загальним напрямком розвитку цивілізації. Так, зокрема Р.Осборн у своїй фундаментальній праці “Цивілізація. Нова історія Західного світу” намагається прослідкувати розвиток всесвітньо-історичного цивілізаційного процесу і не знаходить у ньому якихось стійких закономірностей чи взаємозалежностей, як іипровідних чинників чи необхідних ідейних констант. Він переконаний, що те, як ми оцінюємо історію, залежить від наших сучасних світоглядних параметрів. культурно-комунікаційний, інтелектуально-освітній тощо. Та й навіть за обставин збігу усіх цих чинників вибір тієї чи іншої, скажімо, релігійної парадигми, яка забезпечуватиме смислово-ідеологічний напрямок розвитку цивілізаційного процесу, залежить багато в чому саме від випадковості (що можна прослідкувати за його прискіпливим аналізом впливу християнства на Західно-Європейську цивілізацію). Водночас ми не можемо спростувати судження, що така релігійна парадигма (навіть у вигляді її найзагальніших і ще не оформлених у структуровану догматичну цілісність уявлень) має бути відповідною суспільному запиту на певний тип ідейно-смислових пропозицій. І чим більшим універсально-інтерпретаційним потенціалом вона володіє, тим більш вдало виконуватиме свою роль ідеологічного каркасу для певного історичного варіанто відрізку поступу людства в майбутнє. Тому, щоб зрозуміти, як сучасні цивілізаційні процеси відображаються на релігійних процесах, нам варто визначити найперше основні характеристики сучасного варіанту “цивілізації” в усьому багатоманітті її вагомих складових та притаманних їм тенденцій: економіки, політики, культури, права, моралі, технологій, знання, освіти та ін. Або ж, принаймні, спробувати визначити найголовніші тенденції у всіх цих складових, що будуть притаманні і загальноцивілізаційному процесу зокрема, а відтак і відображатимуться в релігійній сфері.

Науковці другої половини минулого століття відзначають кардинальну зміну темпів та напрямків цивілізаційного поступу, вказують на неодноманітність та різноспрямованість тенденції сучасних цивілізаційних процесів. Глобалізація доповнюється неодмінною індивідуалізацією, декларований релігійний екуменізм, як зазначає В.Єленський, водночас провокує встановлення чітких “демаркаційних ліній між релігіями”, “поруч із урізноманітненням ми бачимо й рух до уніфікації у великих релігійних традиціях”. Релігійні парадигми, аби бути придатними для забезпечення людей ефективними засобами виживання в мінливому, нестабільному, інформаційно-перенасиченому, неструктурованому єдиною доцільністю світі, повинні бути, принаймні з одного боку, достатньо глибоко укоріненими в певних культурно- традиційних основах, а з іншого адаптативно спроможними до варіативного різноманіття життєвих обставин віруючих; спиратися на метафізичні універсалії та володіти універсальними інтерпретаційно-прогностичними засобами, а водночас – конкретизуватися індивідуальними характеристиками. Бога відповідно до екзистенційних запитів репрезентаційної групи їхніх послідовників; бути чутливими до зовнішньо-контекстуальної соціально-економічно-політичної мінливості та нестабільності й пропонувати стабільну світоглядну основу віруючим. За С.Гантінгтоном, цивілізація не ототожнюється і не визначається політичним устроєм: вона є насамперед культурною спільністю, що сама не займається підтриманням порядку, відновленням справедливості, веденням війн. Політичні устрої відрізняються в різних цивілізаціях, а також в різний час в межах однієї з них. То ж цивілізація може містити один чи декілька Хоч основні політичні ідеології ХХ ст. є дітищем Заходу, але натомість Захід ніколи не породжував основної (цивілізацієтворчої) релігії (конфуціанство, індуїзм, християнство, іслам): всі вони походять з незахідних цивілізацій. То ж С.Гантінгтон вважає, що по мірі того, як світ відходить від владарювання Заходу, знецінюються його ідеології, що уособлюють пізню західну цивілізацію. На їх місце приходять релігійні та інші культурні форми ідентифікації. Внутрішньо-цивілізаційне зіштовхування політичних ідей, породжене Заходом, тепер витісняється міжцивілізаційним зіткненням культур і релігій. На нашу думку, із урахуванням сучасного стану справ така позиція дослідника постає дещо категоричною. Визначна роль релігії та культури у міжцивілізаційному діалозі зараз нівелюється прагматичними суспільними потребами. До релігійної чи культурної аргументації здебільшого звертаються для прикриття економічного чи політичного інтересу. С.Гантінгтон наголошує, що сьогодні світ є добре розвинутою міжнародною системою, але в кращому випадку - лише досить примітивною міжнародною співдружністю.