Основні характеристики політичного прогнозування

Необхідність політичного прогнозування. Обґрунтовуючи актуальність проблеми політичного прогнозування, український дослідник М. Зелінський визначив, що вона в наш час зумовлена такими чинниками:

1) ускладненням процесів розвитку суспільного життя в умовах НТР;

2) значним розширенням обсягу і масштабів прогностичної діяльності, кількісної та якісної багатоманітності об'єктів прогнозування;

3) зростанням соціальної, економічної, екологічної, інформаційної цінностей прогнозів.

 

Щодо наявних прогнозів, то й тут, на думку фахівців з Національного інституту стратегічних досліджень, як правило, виявляються дві основні вади:

1) дефіцит стратегічних складових, здатності вирватися з цупких обіймів поточної суспільно-політичної кон'юнктури у часовому і просторовому планах;

2) слабке наповнення предметно-практичними елементами, рекомендаціями щодо вчасної та ефективної реалізації прогнозних висновків.

Основні категорії, інструменти та види прогнозування. Підкресливши актуальність проблеми, варто зафіксувати основні її поняття. Прогноз (від гр. prognosis, pro — наперед, gnosis — пізнання) — науково обґрунтоване судження про можливі стани певного явища в майбутньому, альтернативні шляхи і терміни їх реалізації. Прогноз є універсальним методом і водночас невід'ємною функцією будь-якої наукової дисципліни. Прогноз, з одного боку, спирається на знання про невідомі на момент прогнозування властивості об'єктів реальної дійсності, а, з іншого — на знання про властивості неіснуючих на момент прогнозування об'єктів. У сучасній науці розрізняють три основні способи прогнозування: екстраполяцію, моделювання та експертизу. Із сукупності різноманітних методів та напрямів їх застосування складається так звана прогнозна система. Розроблення зазначеної системи,' як правило, здійснюється з урахуванням вимог прогностики.

Прогностика — теорія і методологія розроблення прогнозів, дослідження динаміки та перспектив розвитку соціальних процесів, певних явищ людського співіснування. Прогностичні дослідження постійно вдосконалюють наукові засоби підвищення обгрунтованості та ефективності прогнозів. Сучасна прогностика враховує спів-існування в цивілізаційному розвитку неоднакових темпів соціального розвитку — зон прискорених та уповільнених змін, співіснування елементів традиції та сучасності, зіткнення старого і нового в соціально-політичних процесах, наявність інерції та маятникових інверсій.

Основним інструментарієм, яким оперує прогностика, є:

• ретроспективний аналіз;

• нелінійні методи опанування майбутнього,

• стратегія і тактика моделювання сценарного простору;

• проектування оптимальних траєкторій;

• моніторингові зрізи громадської думки;

• визначення недоступних для людського розуміння зон індивідуального і суспільного буття людини.
Процес, позначений терміном "прогнозування", як правило, передує розробленню планів, програм, проектів. Водночас за його допомогою прогнозуються також наслідки їх забезпечення. Основу прогнозування здебільшого становлять такі взаємопов'язані джерела інформації про майбутнє:

• оцінка перспектив розвитку майбутнього стану прогнозованого явища на основі існуючого досвіду, найчастіше за допомогою аналогії з уже відомими схожими явищами і процесами;

• екстраполяція на майбутнє певних тенденцій, закономірності яких у минулому і сучасному досить добре відомі;
• моделювання передбачуваного стану певного явища чи процесу відповідно до очікуваних або бажаних змін, характер і перспективи розвитку яких достатньо відомі.

Прогнозування як випереджальне відображення дійсності в кожній науці має специфічні характеристики. Суспільні науки, в тому числі й політологія, займаються соціальним прогнозуванням, у межах якого вчені-політологи виділяють як невід'ємну й водночас специфічну складову політичне прогнозування.Науково обґрунтовані соціальні прогнози та проекти тісно пов'язані з передбаченням розвитку політичних подій. Такого роду передбачення називають політичним прогнозуванням, що охоплює спеціальні наукові дослідження політичних процесів, явищ, подій, внаслідок яких з одних, уже відомих про минуле і сьогодення даних одержують інші дані — уявлення про можливі стани прогнозованих політичних об'єктів.

Сутність політичного прогнозування. До проблематики політичного прогнозування майбутнього належать як глобальні питання, що охоплюють великі регіони й людство в цілому, так і локальні, але не менш складні проблеми в різноманітних сферах людської діяльності. Політичне прогнозування передбачає:
1) проектування в політичній сфері, розроблення політичних сценаріїв проектів майбутнього політичного буття, за якими передбачається або планується розвиток подій у певному суспільстві;

2) здатність до політичного передбачення окремо взятої особи або групи індивідів за допомогою інтуїції, знання, інтелектуального чи соціального проектування на основі сукупного досвіду.

Важливу роль у складанні політичних прогнозів відіграють дослідження громадської думки, соціологічні опитування, дані яких є особливо важливими в періоди політичних виборів на різних етапах їхнього проведення.У політичному прогнозуванні виділяють два аспекти: теоретико-пізнавальний та управлінський. Теоретико-пізнавальна функція ґрунтується на загальнонауковому підході, основу якого становлять безмежність і плюралізм наукового пошуку, подібно до позиції, сформульованої В. Вернадським стосовно призначення філософії: "Філософія ніколи не розв'язує загадок світу. Вона їх шукає. Вона намагається охопити життя розумом, але ніколи досягти цього не може. Філософська істина завжди може бути піддана сумніву вільною особистістю, що шукає".
Управлінську функцію прогнозування можна проілюструвати запропонованою І. Бестужевим-Ладою "методикою довгострокового попереджувального аналізу даних". Ця методика містить такі етапи:

1) постановка проблем, що передбачає побудову їх ієрархії, яка має охоплювати ключові та субключові проблеми. При цьому бажаною є так звана індикація проблем, тобто подання їх у вигляді впорядкованої сукупності індикатумів — найменувань конкретних показників та індикаторів (цифрового чи інших характеристик проблеми);

2) виявлення перспективних проблем, до яких належать: а) ті, що назрівають і вже дають про себе знати; б) очікувані — ті, які ще не виникли, але можуть з'явитися за певних умов. Разом з перспективними мають враховуватися і поточні проблеми. Якщо останні можуть фіксуватися особою, яка приймає рішення, та її апаратом, то для виявлення перспективних проблем потрібна група експертів;

3) цілепокладання. Передбачає визначення мети, заради якої здійснюються всі рішення. Головним критерієм цілепокладання є досягнення оптимуму;

4) побудова "дерева рішень" та аналіз наслідків їхнього прийняття. На цьому етапі найважливішим є попереднє врахування негативних наслідків певних рішень.