Моделювання механізму прийняття державних рішень.

Розумінню місця і ролі державно-управлінських рішень у системі державного управління сприяє спрощена ланцюгова модель механізму формування та реалізації державного управління "потреби -інтереси - цілі - рішення - дії - результати".

Сутність прийняття управлінських рішень. Юридична наука розглядає прийняття управлінських рішень як процес виконавчо-розпорядчої діяльності, спрямований на встановлення правил поведінки органів, організацій, посадових осіб і громадян. В її межах аналізують зміст механізму управління, рішення розглядають в просторі й часі, у всіх його взаємозалежностях, встановлюють норми, які надають рух силам, спрямованим на реалізацію рішень. Проте юриспруденція зовсім не приділяє уваги таким моментам організації процесу, як формування цілей та їх узгодження між собою, збір і обробка інформації, механізм вибору одного з варіантів із великої кількості альтернатив, проблема оптимальності рішення, що приймається. Все це може бути представлене як інформаційні процеси. Поєднання юридичних та формально-аналітичних уявлень дає змогу забезпечити як правову, так й інформативну обґрунтованість державних актів.

Фахівці в галузі державного управління і управління взагалі пропонують різноманітні варіанти розроблення та механізму прийняття рішень. Зокрема, Л. Євланов вважає, що визначення категорії "прийняття рішень" певним чином дає можливість розподілити основні етапи цього процесу. Він пропонує таке формулювання: прийняття рішень — процес, який починається з виникненням проблемної ситуації та завершується вибором рішення — дії з усунення проблемної ситуації.

Виділення окремих етапів у процесі прийняття рішення та їх зміст нерідко багато в чому залежать від характеру проблеми, що вирішується. Наприклад, градацію рішень, які приймаються, можна здійснити:

• за кількістю альтернатив (вибір між "так" чи "ні"; вибір з малої кількості альтернатив; велика, але кінцева кількість альтернатив; безперервні рішення з постійно змінюваних альтернатив);

• за чисельністю та визначеністю станів навколишнього середовища;

• щодо закономірностей та ймовірностей зміни окремих параметрів навколишнього середовища;

• за чисельністю та пов'язаністю цілей діяльності, реалізацією рішень, що приймаються;

• за ступенем ризику в процесі прийняття рішень.

Процес прийняття державних рішень має різні етапи та функціональні фази. Існують різноманітні точки зору на визначення кількості основних етапів прийняття управлінських рішень. Загалом Можна виокремити такі-етапи в цілісному процесі прийняття державних рішень:

1) визначення пріоритетних проблем. На цьому етапі збирають, відбирають та аналізують інформацію, необхідну для прийняття рішення. На підставі цієї інформації створюється "порядок денний" для очікуваних дій від держави та інших органів;

2) розроблення та розгляд альтернативних варіантів рішення. Вироблення інваріантів рішення пов'язане як з об'єктивною потребою в оптимізації вибору найкращого рішення з кількох альтерна-тив, так і з суб'єктивними прагненнями та тиском на процес прийняття рішення різноманітних сил, які прагнуть надати свій варіант проекту рішення;

3) остаточний вибір, формулювання та легітимізація державного рішення. Це, по суті, основний етап у процесі прийняття рішення, який технологічно реалізується суб'єктами державного впливу в демократичних країнах шляхом голосування або досягнення консенсусу. Тут рішення набуває загальнообов'язкової форми для всіх громадян, які входять у сферу його компетенції;

4) реалізація і впровадження в політичну практику прийнятих державних рішень. На цьому етапі управлінське рішення практично втілюється в життя. Державна адміністрація залежно від політичного режиму певної країни використовує комбінацію засобів (примусу і переконання) та окремих соціотехнічних засобів (маніпулювання, маневрування тощо) для здійснення прийнятих стратегічних рішень;

5) контроль за здійсненням рішення та "зворотний зв'язок" з його результатами. Це завершальний етап прийняття рішення. Відсутність контролю та "зворотного зв'язку" нерідко призводить до того, що державне рішення або "спотворюється", або просто перестає виконуватися, або ж дає результати, протилежні очікуваним. Зміст контролю за реалізацією певних державних рішень полягає в постійному зіставленні практичних заходів, технологічних операцій з вихідною моделлю рішення, планами і програмами.

 

39. Державно-політична стратегія соціальних перетворень.

Важливим механізмом формування соціальної політики є визначення заходів щодо підвищення якості прийнятих управлінських рішень, забезпечення реалізації законодавства України високим рівнем організації роботи владних структур. Для забезпечення цього напряму треба використати науково-аналітичний підхід до прийняття управлінських рішень, скласти схеми скорочення бюрократичних механізмів, які забезпечують реалізацію прийнятих рішень, подбати про технічне забезпечення всіх виконавчих органів (електронна пошта, факсимільний зв'язок, комп'ютерне обладнання).Дуже важливий напрям соціальних зусиль - це ліквідація корумпованості у всіх сферах управління. Для досягнення цієї мети на перше місце необхідно поставити принцип ретельного добору управлінських кадрів з урахуванням їх професійних якостей та освітньої підготовки, змінити механізми атестації та переатестації (незалежні експерти, аналіз виробленого фахівцем та ін.), створити схеми економічної зацікавленості під час виконання конкретних функцій.При формуванні напрямів соціальної політики дуже важливо вирішити питання розміщення соціальних пріоритетів. У зв'язку з цим першочерговим об'єктом державних зусиль має стати людина, яка працює, створює конкретні матеріальні блага і за рахунок якої в суспільстві утримуються всі непрацюючі верстви населення: діти, студенти, інваліди, пенсіонери. Якщо мати на увазі той факт, що в нашому суспільстві на одного працездатного громадянина припадає один непрацюючий, то треба зробити все необхідне, щоб соціально захистити працездатну людину і створити для неї всі умови. Велике значення при формуванні соціальної політики має якість соціальної роботи. Ця робота складається не тільки з механічних дій з нарахування пенсій та надання побутових послуг громадянам, вона, крім того, зобов'язує кожного фахівця володіти такими знаннями та досвідом, які змогли б забезпечити виховання населення та поширення серед людей необхідних соціальних знань. Потрібні серйозні зусилля, спрямовані на формування нової громадської психології.В основі цієї психології має бути соціальна відповідальність за себе, свої дії та своїх непрацездатних членів сім'ї. Треба допомогти громадянам відійти від патерналістських настроїв, які ще наявні у соціальних відносинах. У статті 1 Конституції України, держава визначила себе незалежною, демократичною, соціальною, правовою, що є новим станом розвитку її державності, сутність якої полягає і в проведенні сильної соціальної політики в інтересах більшості громадян. Соціалізація держави веде до того, що набуває сили нова концепція, згідно з якою програмною метою соціальної держави стало забезпечення гідних умов життя і благополуччя всіх громадян. Держава зобов'язана забезпечити умови для розвитку й саморозвитку людини. Але не тільки держава повинна відповідати перед громадянином за його рівень життя, а й громадянин на основі гарантованої свободи й відносин власності має відповідати за своє матеріальне забезпечення. При цьому правова соціальна держава за допомогою багатьох важелів впливає на економіку з метою виконання своїх соціальних функцій: оподаткування, кредитів, інвестицій, антимонопольного законодавства, фінансування соціальних програм, забезпечуючи тим самим високий рівень соціальної ринкової економіки, спрямованої на підвищення рівня та якості життя всіх громадян.Формування соціальної держави - складний і тривалий процес. Його початком має бути насамперед формування ринкових соціальних інститутів. Їх регуляційні функції ще не склалися або редуковані.