Езотеричне вчення характерників

В культурно-історичному аспекті характерництво за деякими ознаками мало схожі риси зі східними «боксерськими» братствами, західними тамплієрами, карбонаріями та розенкрейцерами. Знання характерників, «веда», дуже нагадують систему символів прикладної філософії та практичні методи, включаючи такі техніки, як психотехнічну «Характер», самозахисту «Спас», прийняття та перевірки рішень «Коло», способів виживання в середовищі ворогів «Табір», досягнення мети «Шлях», форми навігації «Рух» (з допомогою та без «верцадла») тощо.

Етичні норми характерників як окремої групи серед козацької маси також зберігали свої особливі риси. Вони мали дещо спільне з іншими етнокультурними чи етнопрофесійними товариствами закритого типу. Характерники – повноправні члени свого братства, а всі, хто поза ним – «авальдери» – «непосвячені». Головні питання характерники вирішували голосуванням «у колі». До громади міг пристати будь-хто, але після іспиту –проходження ініціації та одностайного схвалення на прийняття новачка усією характерницькою спільнотою.

Виказ характерницьких таємниць, «Характеру» чи «веди» передбачав суворе покарання. Характерник завжди вважався «батколом», тобто, такою людиною, яка не може перебувати в полоні, а потрапивши туди, завжди мусила з нього втекти та не лише сама, а й визволити всіх інших «батколів» (тобто отримати або надати їм «лебу» – свободу). За набуття «леби» слід було віддячити рятівникові. Знання та вміння, особливо психотехніки «Характер», не дозволялося використовувати у власних корисливих цілях.

Характерники передавали свої знання та норми правового звичаю від батька до сина, від старшого до молодшого з наступним посвяченням у члени братства. Замкненості субкультури характерників сприяли наявність особливих письма, мови та системи умовних знаків. Очевидно, тому в народі їх вважали чарівниками та чаклунами. На Сході ж виник образ «страшного Баткола» Мамая, якого краще було не зустрічати на своєму шляху і, не дай Боже, образичи, поранити або полонити. Пластунський отаман Безкровний, який вважався характерником, понад сто разів ходив у розвідку в розташування ворога, часто звільняв козаків із полону і сам чотири рази тікав з нього. Це яскравий приклад нездоланності бойового духу і наснаги характерників.

У цю ж систему входило і так зване психологічне навіювання, тобто начитування над козаком різних «замовлянь», котрі мали берегти його від ворожої зброї в бою: «їхав святий Георгій (Юрій) на червоному коні і в червонім жупані; зустрівся він із своїм братом-булатом; втялись вони гострим мечем і не втялись; втялись в червоний камінь, як із того каменя кров не текла і рана не боліла, так би в (ім’ярек) раба Божого кров не текла і рана не боліла (говориться тричі)» [180, 126]. Крім того, за давнім козацьким повір’ям ці замовляння діяли лише в тому випадку, коли козак безстрашно йшов вперед, жодного разу не озирнувшись назад. «Куля і навіть шабля не брали нас в бою, тому що ніхто з нас назад не озирався»,– так говорили про свою безстрашність козаки [149, 42].

Про ці характерства свого часу писав і Іван Попко: «Взагалі пластуни мають свої таємні правила, свої перекази, свої повір’я і так звані характерства; замовляння від кулі, від обпою гарячого коня, від укусу змії; наговори на рушницю і пастку; «замовляння крові», яка тече з рани і інші; але їх забобони не на шкоду вірі, і не заважають їм ставити свічку святому Євстафію, який в земному своєму житті, був майстерним воїном і стрільцем, і удостоївся бачити на рогах гнаного ним пустелею оленя, хрест, з розп’ятим на ньому Господом» [149, 252].

Велика роль у цих психофізичних вправляннях відводилася Матері-Землі. Так, за переказами, характерники Голий і Кравчина «як од’їжджали із Запорожжя, то насипали в сап’яни (чоботи) своєї землі, понабивали її коням під копита і пообтикалися терном. От вона й одведе очі, мов вони за лісами у своїй землі». Взагалі, у козаків був звичай перед походом насипати своєї землі під підстилку чобіт і шапки. Вважалося, що хто чоботи скине, тому смерть, а хто шапку зніме, тому голову знімуть» [109, 26].

Особливу увагу козаки приділяли вмінню керувати в бою своїми емоціями. Адже відомо, що негативні емоції' здатні надзвичайно знижувати психофізичні властивості воїна. У бойових умовах найгіршим для козака було втратити здатність керувати своїми емоціями: для цього в козаків існував навіть спеціальний термін «втратити серце». «Не той сильний, що камінь верже, а той, що серце в собі держе, – вчить старе козацьке прислів’я. Тому саме володіння собою було запорукою успіху в бою. Правилом козаків було ставитися з гумором до будь-якої, навіть найнебезпечнішої ситуації (це допомагало поборювати негативні емоції). Лише за допомогою гумору можна швидко і ефективно побороти страх, паніку, опанувати гнів, підняти настрій собі та іншим. Недаремно в сучасних західних методиках виховання лідерів вважається дуже важливим уміння проявити почуття гумору в критичній ситуації, підбадьоривши себе і своїх людей. Тому козаків змалечку вчили до будь-якої ситуації ставитися з гумором. Адже, коли посміятися над своїм страхом чи гнівом, вони моментально зникають. Коли посміятися над ворогом, він з грізного одразу стає смішним. У бою хтось когось має боятися, коли ворог відчуває, що ви його не боїтеся, він починає боятися вас. Це універсальний закон. І саме усвідомлення цього закону давало змогу козакам буквально наганяти жах на своїх ворогів.

Відповідно до цих етичних постулатів характерники вважали себе воїнами за покликанням. Саме тому вони ставили себе вище від солдатів регулярної армії, які воювали з примусу або за гроші.

 

ВИСНОВКИ

Історія Війська Запорозького яскравими сторінками вписана в героїчне минуле українського народу. Тоді славне «товариство низове» створило армію принципово нового типу й організувало власну школу воєнного мистецтва з оригінальними стратегією і тактикою. Моральні та соціально-психологічні якості запорожців стали запорукою більш творчого підходу до справи, до більш гнучкої поведінки в бою, застосування модифікованих способів ведення збройної боротьби.

Воно створило того часу свої сили спеціальних операцій – пластунські підрозділи та систему підготовки воїна вищого рівня – характерника.

Пластунські підрозділи – тогочасні козацькі війська спецпризначення, могли діяти як самостійно, так і у взаємодії з регулярним військом виконуючи для нього підготовчу та важливу роботу із проведення розвідки, вчинення диверсій, розладнання його комунікацій та тилу. Це забезпечувало підготовку завдання головного удару регулярним військом та значно полегшувало для нього виконання поставлених командуванням перед ним завдань. У разі самостійної діяльності в певні історичні періоди (зародження козацтва, втрата державності), коли регулярне військо або ще не існувало, або було втрачене ці підрозділи виконуючи ті ж завдання могли зірвати наступ чисельно переважаючого ворога, посіяти у нього паніку та невпевненість в своїх силах і або відмовитися від своїх дій, або значно підірвати його плани і завадити йому досягти своєї мети.

Характерники як воїни вищого класу, проводили підготовку пластунських підрозділів, забезпечували навчання кадрів для них, були творцями, носіями та передавачами системи козацького вояцького мистецтва. Вони також були моральними авторитетами козацького війська, ідеологами козацтва як способу життя та світогляду. Своїм існуванням характерники скріпляли козацьке військо, за відсутності муштри, яка існувала в регулярних військах, не давали йому скотитися до рівня розбійницької ватаги, підвищували своєю присутністю його морально-бойовий дух, направляли у критичні моменти в правильне русло, знаходили вірний шлях порятунку. Вони були кістяком війська і навіть при значних його втратах могли відновити його, забезпечивши передачу знань новим добровольцям, які поповнювали його лави.

Навіть при декількасотлітній втраті державності знання про вояцькі традиції наших предків дійшли до нас, завдяки нащадкам характерників, які передавали їх від батька до сина, протягом багатьох поколінь.

Військові традиції, які звичаї передаються з покоління у покоління, служать для виховання дітей, їм належить важливе місце у вихованні майбутніх громадян – патріотів своєї держави. Український народ, який віками стояв на межі Сходу і Заходу, захищав грудьми Європу від диких азійських орд, разом з тисячолітньою хліборобською культурою плекав і культуру військову, ідеальним образом якої став образ Лицаря-козака.

Наші поневолювачі намагалися будь-яким чином знищити ці традиції, викорінити з українського серця волелюбний дух воїна. Окупанти знищували як носіїв військової культури (козацтво, Запорізьку Січ, традиції поєдинків, кулачні бої тощо), так і будь-які згадки про неї. Вони знищували українські книги, матеріали етнографічних експедицій, переписували історію. Учених, які займалися цими питаннями, піддавали жорстоким репресіям: їх цькували, звільняли з роботи чи знищували фізично. З українця намагалися зробити кріпака-малороса. Вороги нав’язували нам стереотип хохла-недоріки з м’яким характером, ліричною вдачею, який або п’є і танцює, або плаче і зітхає над своєю недолею.

Але ніякі окупанти не можуть знищити волелюбний дух українця-воїна. Тому і живе, незважаючи на всі плюндрування і переслідування, упродовж століть військова культура українського народу. Відродження цих традицій має стати одним із першочергових завдань молодої Української Держави. Ознайомлення з бойовими мистецтвами – один із засобів виховання в українців патріотизму, прищеплення любові до героїчного минулого наших предків.

Відроджується козацтво, відновлюються давні українські бойові мистецтва. Вивчаючи факти з історії бойових мистецтв, ми буваємо вражені спадковістю, тяглістю військових традицій. Дослідження розвитку бойових мистецтв українського народу переконливо показує нам, що військове мистецтво українців розвивалося самостійно, у суворій послідовності, завжди відповідаючи вимогам часу, і на всіх етапах свого розвитку не поступалося бойовим мистецтвам інших країн і народів.

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

A. J1. Сабля Мазепы // Киевская Старина. – 1883. – Т. V.

А. Л. Универсалъ гетмана Гавриила Крутневича 1603 года // Киевская Старина. – 1898. – Т. LX.

А. Л. Черниговъ 80 летъ тому назад // Киевская ста­рина. – 1888. – Т. XXII.

Абаза К. К. Казаки. – СПб., 1890.

Абрамов А. Быт и песни Глуховского уезда Чернигов­ской губернии // Живая старина. – СПб, 1905. – Вып. 1, 2.

АИЭ ФКЭ д. 37. лл. 235, 501, 549; д. 38, лл. 58, 255; д. 39, л. 8

Алеппский П. Путешествие патриарха Макарик // Чте­ния в Обществе истории и древностей российских. – 1896.

Антонович М. Козацьке військо у Смоленській війні. – Прага, 1932.

Балушок В. Г. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян. – Львів; Нью-Йорк: В-во М. П. Коць, 1998.

Барбон М. «Илья Муромец из города Мурома»?... // Самостійна Україна. – 1999. – № 9–10.

Без Л. П. Интерес моей мысли // Техника молоде­жи. – 1989. – № 2.

Бережинський В. Воєнне мистецтво скіфів // Пам’ять століть. – 1996. – № 3.

Бич Л. Л. Кубань у кривому дзеркалі // Кубань. – Прага, 1927. – Т. I.

Білецький П. О. «Козак Мамай» – українська народна картина. – Львів: Вид-во Львів, університету, 1960.

Боплан де Г. Л. Опис України; Меріме П. Українські козаки та їхні останні гетьмани. Богдан Хмельниць­кий. – Львів: Каменяр, 1990.

Борзаковскій И. Майскія рекреаціи въ бурсъ // Киев­ская старина. – 1896. – Т. Llll.

Братко-Кутинський О. Феномен України. – К.: Вечір­ній Київ, 1996.

Брэгг П. С. Нервная сила. – М.: Издательство ВЗПИ. – 1991.

19 Булос ібн аз-Заїма аль Халебе (Павло Халебський)

Країна козаків. – К.: МСП «Козаки», 1995.

Былины. – М.: Гослитиздат, 1954.

Былины. – М.: Современник, 1986.

В Казачьих землях. Подготовка красноармейского за­паса на Кубани // Вільне козацтво. – Прага, 1928. – № 3.

В. К. «Ликы» мого села // Киевская старина. – 1902. – Т. LXXVIII.

В. Ч. Празднование юбилея 2-хъ вековой службы Ку­банского казачьяго войска (корр. изъ лагеря при м. Ме- жубужье) // Разведчикъ. – 1896. – № 312.

Васильевский В. Г. Труды. – СПб., 1908.

Величко С. Літопис. – К., 1991.

Вельтманъ А. Атилла и Русь IV и V века. – М., 1858.

Византийские исторические сочинения: «Хронография» Феофана. «Бревиарий» Никифора. – М.: Наука, 1980.

Виклади давньослов’янських легенд, або Міфологія, укладена Я. Ф. Головацьким. – К.: Довіра, 1991.

Вовк X. Студії з української етнографії та антрополо­гії. – К.: Мистецтво, 1995.

.Войтович В. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002.

Воропай О. Звичаї нашого народу. – К.: Оберіг, 1991.

33 Гайдамацький рух на Україні в XVIII ст. / За ред. Бути- ча І. Л., Шевченка Ф. П. – К.: Наукова думка, 1970.

Галицько-Волинський літопис. – Львів: Червона ка­лина, 1994.

Гамзатов Р. Мій Дагестан. – К.: Дніпро, 1972.

36Геродот. Історії в дев’яти книгах. – К.: Наукова думка, 1993.

37 Героїчний епос українського народу: Хрестоматія: Навч. посібник / Таланчук О. М. Кислий Ф. С. – К.: Либідь, 1993.

Гнатюк В. Нарис української міфології. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000.

Гнатюк В. Народні оповідання про опришків// Етно­графічний збірник. – 1910. – Т. 26.

Голикова Л. Каждый рядовой – Шевченко, каждый офицер – Бирилев // Родина. – 1995. – № 3/4.

Голобуцький В. Запорозьке козацтво. – К.: Вища школа, 1994.

Голубовскій П. Несколько соображеній къ вопросу о князе Type // Киевская старина. – 1891. – Т. XXXVI.

Горбачук В. Т. Барви української мови. – К.: ВД»КМ АКАДЕМІЯ», 1997.

Горбовський О. Загадки історії. – К.: Веселка, 1966.

Грабовецький В. Антифеодальна боротьба карпат­ського опришківства XVI –XIX ст. – Львів: Вид-во Львів, ун-ту, 1966.

Грабовецький В. Західноукраїнські землі в період народ- новизвольної війни 1648–1654 рр. – К.: Наукова думка, 1972.

Грабовецький В. Походження назв повстанців проти феодального гніту на Україні 11 Український історичний журнал. – 1962. – № 2.

Греков Б. Д. Киевская Русь. – Л.: Госполитиздат, 1953.

Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К.: Нау­кова думка, 1992.

Грушевський М. Історія України-Руси. – Львів, 1904.

.Денисюк І. О. Амазонки на Поліссі. – Луцьк: Надстир’я, 1993.

52 Дзира Я. Хроніка Мартина та Йоахіма Бєльських. Про історію козацтва // Україна. Наука і культура. – 1991. – № 25.

Історія України. – Львів, 1935.

К. М. Тарасъ изъ Ворохты // КиевскаяСтарина. – 1888. – Т. XXIII.

Кайндль Р. Ф. Гуцули: їх життя, звичаї та народні перекази. – Чернівці: Молодий буковинець, 2000.

Кардаш П. Злочин, – Мельбурн; К.: Фортуна, 2003.

Кащенко А.Оповідання про славне Військо Запорозь­ке низове. – К.: Веселка,1992.

Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 3 т., 6 кн. – К.: АТ «Обере­ги». – 1994.

Кирилов П. Черноморская свадьба // Кубанскийсбор­ник. – 1891. – Т. II.

Китицинъ П. Малоизвестный историческій родъ // Ки­евская старина. – 1884. – Т. IX.

Кльонович С. Ф. Роксоланія. – К.: Дніпро, 1987.

Кобилюх В. Українські козацькі назви у санскиті. – Львів; К.; Донецьк: ІПНІІ «Наука і освіта», 2003.

Коваль Р. Повернення отаманів Гайдамацького краю. – К.: Діокор, 2001.

Кодлубай І., Нога О. Прадавня Україна. Історія, культура, вбрання. – Львів: НВФ «Українські техно­логії», 2001.

Козицький А., Білостоцький С. Кримінальний світ старого Львова. – Львів: Афіша, 2001.

81.Кокунько П. І. Наше прошлое // Вільне козацтво. – Прага, 1930–1931. – № 67; № 69; № 72; № 80; № 81.

Кондратовичъ Ф. Задунайская Сечь 11 Киевская ста­рина. – 1883. –’ Т. V.

Короленко П. П. Двухсотлетіе Кубанскаго Казачьяго войска 1696–1896. – Екатеринодаръ, 1896.

Короленко П. П. Кошевые атаманы Черноморскаго ка­зачьяго войска XVIII стольтія. – СПб., 1901.

Короленко П. П. Предки Кубанскихъ казаковъ на Днестръ. – Екатеринодаръ, 1901.

Короленко П. П. Черноморцы. – СПб., 1874.

Коряко В. Бойове мистецтво волхвів // ЗапорозькийСпас. – 1997. – № 2.

Костомаров Н. И. Исторические произведения, – К.: Лыбидь, 1990.

Костомаровъ Н. Правда москвичамъ о Руси // Осно­ва. – 1861. – Ноябрь-декабрь.

Котляревський І. Поетичні твори. Драматичні твори. Листи. – К.: Наукова думка, 1982.

Крамаренко М. Різдвяні святки в станиці Павлівській Єйського одділу на Чорноморії. – Чорноморія, 1895.

Крип’якевич І. Запорозьке Військо / Історія українсь­кого війська. – Львів: Видання Івана Тиктора, 1936.

Крман Д. Подорожній щоденник (Itinerarium 1708 – 1709 р.). – К.: Вид. ім. О. Теліги, 1999.

Кубанские областные ведомости. – 1898. – 3 ноября.

Кулиш П. Записки о Южной Руси. – СПб., 1856.

Кулюмбашъ И. Междуплеменные соприкосновенія //Киевская старина. – 1887. – Т. XIX.

Кун Л. Всеобщая история физической культуры и спорта. – М.: Радуга, 1982.

Курилло Т. Збойництво на Лемковской Руси в XVII – XVIII віках. – Перемышль, 1935.

Курочкін О. «Цигани11 з Червоної греблі // Пам’ятки України. – 1991. – № 1.

100. Кухаренко Я. Г. Твори. – Прага: Видання громади Українців з Кубані, 1928.

101.Латышевъ В. В. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. – СПб., 1904.

Лебедевъ В. Къ исторіи кулачныхъ боевъ на Руси // Русская старина. – 1913. – Кн. VII, Кн. VIII.

Лев Диакон. История. – М.: Наука, 1988.

Левицький-Нечуй І. Запорожці. – Львів, 1925.

Легенди та перекази / Упоряд. Іоаніді А. Л. – К.: Нау­кова думка, 1985.

Літопис Гадяцького полковника Григорія Грабянки. – К.: Знання, 1992.

Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; відповід. ред. О. В. Мишанич. – К.: Дніпро, 1989.

Лукиан из Самосаты. Избранная проза. – М.: Правда, 1991.

Луців Є. Хто такі характерники? 11 Урок української. – 2000. – № 9.

Лясота Е. Щоденник // Жовтень. – 1984. – № 10.

Малина Б. Українець з Поділля, з яким вітались англійські королі // ПІК. – 2000. – № 13 (48).

Манжура И. Преданіє о «борцах11 // Киевская старина. – 1893. – Т. XLI.

Манжура І. Вибрані твори. – К.: Державне видавниц­тво художньої літератури, 1950.

Маркевич А. Міьрьі против вечерниц и кулачныхь боев в Малороссіи // Киевская старина. – 1884. – Т. IX.

Маркевичъ Н. Исторія Малороссіи: У 5 т. – М., 1842.

Маркевичъ Н. Обычаи, поверья, кухня и напитки ма- лороссіянь. – К., 1860.

Дневникъ Станислава Освенцима // Киевская стари­на. – 1882. – Т. IV.

Документы об освободительной войне украинского на­рода 1648 –1654 гг. – К., 1965.

Драгоманов М. Про українських козаків, татар та турків. – К., 1993.

Етнографічний збірник. – Львів: НТШ, 1898. – Т. 5.

Жарський Е. Історія українського фізичного вихован­ня // Спортивний альманах. – Львів, 1933.

Жерсон В. Нацизм. Тайное общество. – М.: Крон- пресс, 1998.

Залізняк Л. Червона китайка, оселедець і... Рігведа // Наука і суспільство. – 1996. – № 9/10.

Заметка о козацкихъ знаменах // Киевская старина. – Т. XXXI.

Ибн-Мискавейх. О походе Русов в Бердаа в 943 – 944 годах // Сборник документов по истории СССР. – М., 1970. – IX–XIII века.

Изъ недавняго прошлаго Слободской Украйны // Киев­ская старина. – 1896. – Т. LIII.

Малорусскія народныя игры окрестностей Переясла­ва // Киевская Старина. – 1887. – Т. XVIII.

Исторія о козакахъ запорожскыхъ, какъ оные изъ древ- нихъ летъ зачалися и откуда свое происхождение имеютъ и въ какомъ состоянии ныне находятся. – М., 1847.

65.Іванюк М. Народні ігри та забави, записані на Гуцульщині. – Вижниця, 1994.

Іларіон Митрополит. Дохристиянські вірування україн­ського народу. – К.: Обереги, 1991.

Історія Русів.– К.: Радянський письменник, 1991.

Медведев А. Н. Как дрались в НКВД. – М.: Здоровье народа, 1993.

Метлинский А. Народныя южнорусскія песни. – К., 1854.

Милорадович В. Лесная Лубенщина // Киевская старина. – 1900. – Т. LXX.

Милорадовичъ В. Снътинская старина // Киевская старина. – 1897. – Т. LIX. - Ч. II.

Мицик Ю. А., Плохій С. М., Стороженко I. С. Як

козаки воювали: Історичні розповіді про запорізьких козаків. – Дніпропетровськ: Січ, 1991.

Мозолевський Б. М. Скіфський степ. – К.: Наукова думка, 1983.

Москаленко М. Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі. – К., 1998. – № 53.

Н. Б. Къ характеристике козаковъ первой половины XVII в. // Киевская старина. – 1896. – Т. LI.

Н. Б. Къ характеристике московських «ратныхъ людей» служившихъ въ малороссійскихь городахъ // Киевская старина. – 1894. – Т. XLVI.

На Днестровскомъ побережьи // Киевская старина. – 1887. – Т. XVIII.

Навроцький Б. Гайдамаки Тараса Шевченка. Джерела. Стиль. Композиція. – К.: Держвидав України, 1928.

Нариси з історії України. – К.: Видавництво АН УРСР, 1940. – Вип. VI.

Науменко В. Форма одежды кубанских казаков // Казачьи ведомости. – 1944. – № 8.

Некоторыя дєтскія игры въ Маякахъ, Херсонской губ // Киевская старина. – 1902. – Т. LXXVIII.

Николайчик Ф. Первыя козацкія движенія въ Речи Посполитой (1591 –1596) // Киевская старина. – 1884. – Т. VIII.

Николайчик Ф. Універсал гетмана Скоропадського о вечерницах, кулачних боях, зборищах под Ивана Купала и прочих 1719 года // Киевская Старина. – 1894. – Т. XLVI.

Новицкий Я. П. Материалы для истории запорожских казаков // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии. – Катеринослав, 1919. – Вып. V.

Новицкий Я. П. Народная память о Запорожье. – Рига: Спридитис, 1990.

Новосельцев А. П. Восточные и западные источники о древнерусском государстве // Древнерусское госу­дарство и его международное значение. – М.: Наука, 1965.

Номис М. Українські приказки, прислів’я і таке інше. – К.: Либідь, 1993.

Нуджевский М. Опытъ военно-историческаго иссле- дованія о казачестве. – Житомиръ, 1887.

Нудьга Г. Республіка козаків. – Львів: Фонд духовного відродження ім. Митрополита Шептицького, 1991.

139.0. Л. Интересный приказъ о благопристойности ду­ховенства въ начале прошлаго века // Киевская ста­рина. – 1892. – Т. XXXIX.

140. Оглоблинъ Н. Розыскъ 1666 г. О злоупотребленіяхь московскихъ ратныхъ людей въ Малороссіи // Киевская старина. – 1895. – Т. LL.

141.0трывокъ изъ записокъ аноніма (1768 г.) // Киевская старина. – 1882. – Т. VI.

Паїк В. Корінь безсмертної України. – Львів: Червона калина, 1995.

Пепа В. Козацька булава Котигорошка // Україна. – 1991. – № 21.

Пилат В. Бойовий гопак. – Львів: Логос, 1999.

Пилат В. Я повинен померти – і тоді мене визнають // Молода Галичина. – 2001. – 2 березня.

Повість минулих літ. Літопис. – К.: Україна, 1996.

Полное собрание русских летописей. – СПб., 1843.

Пономаревъ И. Запорожская песня // Киевская старина. – 1887. – Т. XVIII.

Попка И. Черноморские Козаки въ ихъ гражданскомъ и военномъ быту. – СПб., 1858.

Права, по которымъ судится малороссійкій народъ / Под ред. проф. А. Ф. Кистяковскаго. – К., 1875.

Пригула Є. Н., Пилат В. С. Традиції української національної фізичної культури. – Львів: Троян, 1991.

Прокопий Кесарийский. Тайная История. – М.: Веста, 1991.

Рігельман О. Літописна розповідь про Малу Росію // Наука і суспільство. – 1990. – № 10.

Ро-въ А. Небесные архистратиги в образе запорожцевъ // Киевская старина. – 1887. – Т. XIX.

Романюк В. Не вмерла, і не вмре!.. – Стрий: Щедрик, 1997.

Рондо К. Донесение лорду Гаррингтону о запорожцях/ Предисл. Н.Молчановского // Киевская старина. – 1889. – Т. XXI.

Руданський С. Твори в трьох томах. – К.: Наукова думка, 1972.

Савельевъ Е. П. Древняя история казачества. – Но­вочеркасску 1915.

Савчук Б. Збройні сили України: етапи вічного похо­ду. – Рівне: Державне редакційно-видавниче під­приємство, 1992.

Самотулка Т. Історія України в іграх. – К.; Нью-Йорк, 1995.

161.Сапожников И. В., Сапожникова Г. В. Запорожские и Черноморские казаки в Хаджибее и Одессе. – Одес­са: ОКФА, 1998.

Сборник документов по истории СССР. – 4.1. IX – XIII века. – М., 1970.

Свєшніков I. К. Битва під Берестечком. – Львів: Слово, 1992.

Свидницкій А. Великдень у Подолянъ // Основа. – 1861. – Ноябрь – декабрь.

Сергійчук В. Армія Богдана Хмельницького. – К.: Аграрна наука, 1996.

Симоновский П. Краткое описание о Козацком Мало- россійском народе и о военных его делахъ. – М., 1847.

Сільські забави на Чернігівщині: село Прохори Борзен- ського повіту на Чернігівщині 1913 // Матеріали до ук­раїнської етнольогії етнографічної комісії НТШу Льво­ві. – Львів, 1918. – Т. XVIII.

Січинський В. Чужинці про Україну. – Львів: Світ, 1991.

Скальковский А. Исторія Новой Сечи или послъдняго коша запорожскаго. – Одесса, 1885.

Скальковский А. Къ исторіи Запорожья // Киевская старина. – 1882. – Т. IV.

Сковорода Г. Пізнай в собі людину. – Львів: Світ, 1995.

Скорина О. Дух і сила Володимира Муляви // Україн­ська газета. – 1996. – № 14.

Слабченко М. Е. Малоруській полкъ въ администра- тивномъ отношеніи. – Одесса: Техникъ, 1909.

Слово о полку Игореве. – М.: Детская литература, 1980.

Сокур А. Як казали козаки // Наука і суспільство. – 1991. – № 9/10.

Срезневський И. Исследование о языческом богослу­жении древних славян. – СПб., 1848.

Срезневській И. Запорожская старина. – Харьковъ, 1833.

Старицький М. П. Облога Буші. – К.: Веселка, 1992.

Старков В. У здоровому тілі й дух здоровий // Береги­ня. – 1997. – № 1/2.

Стороженко Н. В. Малорусскія суеверія коимъ мало кто верилъ, собранныя 1776 года (Рукопись А. И. Чепы) // Киевская старина. – 1892. – Т. XXXVI.

Стороженко О. Марко Проклятий. Оповідання. – К.: Дніпро, 1998.

Сумцов Н. Ф. Культурныя переживанія // Киевская старина. – 1889. – Т. XXVI; 1890. – Т. XXX.

Супруненко П. Знайдена скарбниця. – К.: Веселка, 1983.

Тайны веков. – М.: Молодая гвардия, 1983.

185 Тарнович Ю. Лемківські «збійники” // Життя і знання. – 1938. – № 7/8.

186. Твердохлебовь А. Котельна // Харьковский Сборникъ. Літературно-научное приложение к Харьковскому Ка­лендарю. – Харьков, 1888. – Вып. 2.

.Теличенко И. Сословные нужды и желания

малороссиян в эпоху екатерининской комиссии // Киевская старина. – 1890. – Т. XXIX.

Тис-Крохмалюк Ю. Бої Хмельницького. – Львів: Армія України, 1994.

Томашівський С. Українська історія. – Львів: Вчора і нині, 1919.

Труды Этнографическо-статистяческой экспедиции въ Западно-Русскій край, собранные П. П. Чужбин- ским. – СПб., 1877.

191.Туренко А. М. Исторические записки о Войске Черноморском // Киевская старина. – 1887. – Т. XVII.

Указ кіевскаго митролитанскаго коллегіума о кулач- ныхъ бояхъ и вечерницахъ // Киевская старина. – 1891. – Т. II.

Украинськи запыси Порфирія Мартыновича // Киев­ская старина. – 1904. – Т. LXXXVII.

Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник / Пономарьов А. П., Артюр Л Ф., Космічна Т. В. та ін. – К.: Либідь, 1993.

Українське козацтво: Мала енциклопедія. – К.: Генеза; Запоріжжя: Прем’єр, 2002.

Франко І. Студії над українськими народними піснями // Франко І. Зібр. тв.: В 50 т. – К.: Наукова думка, 1976– 1986.

Фролов Б. Е. Курень «Гетьмана Сагайдачного” // Кубань в эпоху «Серебряного века”. – Краснодар, 1997.

Фроянов Н. Я. Киевская Русь. – Л.: Издательство Ленинградского Университета, 1980.

Х. X. В Казачьих землях. Підготовка красноармейского запаса на Кубани // Вільне козацтво. – Прага, 1928. – № 3.

Хрестоматия по истории средних веков. – М.: Учпедгиз, 1953.

201.Чапленко В. Нове з’ясування назви «козак» // Українське козацтво. – 1974. – № 1 (27).

Червинскій В. Памятка Кубанскаго казачьяго вой­ска. – СПб., 1896.

Черненко Е. В. Скифо-персидская война. – К.: Наукова думка, 1984.

Чоботар В. Психофізіологічні аспекти підготовки в на­ціональних одноборствах // Рукописні статті. – 2002.

Чуб і чуприна // Український Світ. – 1996. – № 1–3.

Шама О. Первая мировая репетиция // Корреспон­дент. – 2004. – № 114.

201. Шаповаль К. Вісті зъ подорожника // Основа. – 1861. – ноябрь – декабрь.

Шаян В. Віра предків наших. – Канада: Гамільтон, 1987.

Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі. – К.: Томіріс, 1993.

Шевченко Т. Кобзар. – К.: Дніпро, 1984.

211.Шевчук В. Мисленне дерево. – К.: Молодь, 1989.

Шерер Ж-Б. Літопис Малоросії, або Історія козаків- запорожців та козаків України, або Малоросії. – К.: Український письменник, 1994.

Шморгун Є. Дивосил-зілля. – К.: Веселка, 1980.

Шухевич В. Гуцульщина. – Львів: НТІ1І, 1904.

Щербина В. Доля козаччини на Лівобережній Україні.

Щербина Ф. А. История Кубанскаго казачьяго войска. – Екатеринодар: Печатник, 1913.

Щербина Ф. Кубань в прошлом и настоящем // Кубань. – Прага, 1927. – Т. І.

218.Зварницкій Д. И. Архивные матеріалу для исторіи Запорожья // Киевская старина. – 1886. – Т. XV.

219.Зварницкій Д. И. Жизнь запорожскихь казаковь по разсказу современника-очевидца // Киевская старина. – 1883. – Т. VII.

220. Зварницкій Д. И. Запорожье въ остаткахъ старины и преданияхъ народа. – СПб., 1888.

221.Зварницкій Д. И. Очерки по истории Запорожскихь козаковъ и новороссийского края. – СПб., 1889.

Яворницький Д. /. Історія запорізьких козаків. – Львів: Світ, 1990.

Як воювали запорожці? – Збірка вид. НТШ. – Львів, 1908.

Янин В. День десятого века // Знание – сила. – 1983. – Март.

Ястребовъ В. Новые данные о союзах неженатой молодежи на юге России // Киевская старина. – 1896. – Т. LV.

Ястребовъ В. Примечанія Олександра Пишчевича на Новороссийский край // Киевская старина. – 1884. – Т. VIII.