Походження та організація пластунів

Отже пластун – запорозький козак-розвідник, який при пересувається плазом, на животі чи лежить непорушно пластом з метою не бути виявленим ворогом. Основним завданням пластунів була розвідка і охорона кордонів Запорожжя від несподіваних нападів ворога.

За Я. Г. Кухаренком етимологія слова пластун:»… імъ прихоодилось місиить грязь, … сирічъ пластать, то й прозвались пластунами».

В.Я. Червінський подає іншу версію походження назви: «Слово пластун виникло від слова «пласт» і означало людину, котрій доводилось в більшості випадків працювати повзком, лежати пластом»

Слово пластати згадується ще в давніх билинах у значенні «рубати, різати ворога». Тому слово «пластуни» могло використовуватися на Запоріжжі у значенні «рубаки», «різуни», що означало вправних, добре підготованих вояків.

За описами Запорозької Січі в літописах знаємо, що в ній існував Пластунівський курінь – цілий підрозділ метою і завданнями якого було в мирний час несення охоронної та сторожової служби, а у військовий ведення, розвідки, здійснення диверсій, нальотів та стрімких штурмів.

У реєстрі кошових отаманів Запорізького війська згадується отаман Пластун, котрий був кошовим з 29 вересня 1666 року по 18 червня 1667 року [218, 528]. Історик А. Скальковський у своїй «Історії Нової Січі» згадує навіть кількісний склад Пластунівського куреня на Запорожжі ще до переселення на Кубань: так 1755 року в курені був приписаний 441 пластун, 1759 року - 541 пластун, 1769 року - 269 пластунів [169, І, 50–51]. А Дмитро Яворницький у своїй знаменитій «Історії запорізьких козаків» згадує Пластунівський курінь серед перших 38-ми куренів Запорізької Січі [222, І, 126]. При переселенні Чорноморців на Кубань у 1792-1793 роках у Пластунівському курені було 185 чоловіків і 75 жінок, при чому із Запорожжя було 3 старшини і не з Запорожжя - 1, із Запорожжя - 124 пластуни, 31 пластун з інших місцевостей України і 28 вільних людей, котрі пристали до куреня [85, 200–201].

Про існування пластунства на самих початках свідчить опис пластунів, зроблений хорунжим Кубанського козацького війська В. Червінським: «Пластуни ж існували давно. Як тільки почав існувати козак, тут же з’явився і пластун, і починаючи від перших днів Запорожжя і до наших днів, частина козаків виконувала роль пластунів. У Запорізькій Січі був навіть окремий курінь Пластунівський. Слово пластун виникло від слова «пласт» і означало людину, котрій доводилось в більшості випадків працювати повзком, лежати пластом. Цю назву і призначення отримували найвідважніші і найспритніші козаки; вони були вухами і очима решти козацького товариства і під їх охо­роною козаки могли вільно займатися справою або бенкетувати, не побоюючись бути зненацька заскоченими ворогами. Повзком, притулившись до землі, прихований густою травою, прокрадався пластун до самого неприятеля, виглядав все, що йому було потрібно і відходив так само непомітно. По кілька годин лежав він ницьма, сховавшись за купиною або кущем, причікуючи непрохауого гостя. У пластуни на Запорожжі йшли по охоті, або за наказом Ради.

Про пластунську службу згадує й безпосередній їх очевидець Еріх Лясота, який 1594 року відвідав Запорізьку Січ з дипломатичною місією. Описуючи свою подорож через дніпровські пороги, він згадує, як запорожці несуть пластунську службу в засадах коло татарської переправи.

«Біля цього порогу саме було близько чотирьох сотень козаків, які лежали на правому березі, поховавшись по кущах і заростях і витягши свої суденця, або човни на берег. їх послали сюди з табору, щоб перешкодити татарам, якби частина з них захотіла переправитися...» [110, 103].

Проливає світло на дослідження, питання часу виникнення пластунів унікальний запорізький переказ, записаний від старих козаків на Запорожжі, ймовірно 1806 року, новоросійським поміщиком сербського походження Олександром Пішчевичем, де пластуни виступають як першооснова, засновники запорізького козацтва.

«Початкове їх збіговисько виникло від невеликого числа людей, котрі припливли від Азова на плавках (човни вони називали плавками) і заснували своє житло на лівому березі Дніпра, навпроти теперішнього Херсона, назвавши його Олешками (Олешки тепер повітове місто Таврійської губ.), від імені Олексія, ними над собою поставленого начальника. Ці Олешківські жителі з плином часу розділилися на два іменування, хоча й складали одну спільноту: ті, що жили в Олешках називались «плавниками» і вправлялися у рибальстві, а ті, що жили по дніпровських плавнях і островах, лісами вкритих, йменувались «пластунами». Ці пластуни займалися стрільбою звірів, які тоді були в плавнях у великій кількості. На тому місці, де тепер Херсон, володарювала якась дівиця Харсія, над якимось народом і мала війну з якимось царем, котрий її підкорив і полонив її народ, після чого володіння Харсії зникли.

Всього цього ми не знаходимо ні в якій історії, і тому потрібно вважати за байку, ними видуману або бувальщину, розповідями спотворену. Згодом турки, або кримські татари, почали притісняти олешківських жителів, то вони залишили це місце і перейшли на правий берег Дніпра, заснувавши своє житло нижче порогів і тому назвали себе «порожанами», а пізніше «запорожцями», головне ж своє місто найменували «Січчю». Тут їх збіговисько почало примножуватися людьми, що з різних місць приходили, в тому числі такими, котрі сотворили яке-небудь порушення.

Січ поділилася на чотири частини, які називались «пиріями».

Кожна пирія складалась з 10-ти куренів, і кожен курінь вміщав в собі тисячу чоловік. Курінь був просторою будовою. Все місто обнесене було валом; коло «брами» або воріт сторожа впускала лише відомих людей. У всякому курені залишалося до 200 чоловік, відомих під іменем «сіромах», і не маючи ніякої власності, вони отримували платню і провіант і повинні були бути готові при першій потребі на службу, тому ці сіромахи називалися регулярними воїнами. Решта жили хуторами,

Звичайно наївними в цьому переказі є твердження про історію, походження назв Олешок і Херсона та щодо існування так званих плавників. Це можна пояснити намаганням легендами підмінити справжню історію, яку оповідачі знають погано, але в цілому структуру Запорізької Січі її внутрішній устрій вони наводять вірно. Тому очевидно із суми наведених свідчень, що пластуни, або їх спосіб життя виник ще у перших козаків-уходників, які осіли за порогами. []

Пластуни жили в симбіозі з природою, займалися тваринництвом і полюванням, що було засобом виживання перших козаків, а також важливим елементом тренування розвідників. Адже полювання, як стрільба по рухомих мішенях, є надзвичайно ефективним тренуванням козацьких стрільців. Крім того, полювання вчить маскуватися, орієнтуватися на місцевості, знатися на слідах тварин і людей та ще багато іншого. Полювання ж на великого звіра або хижаків, особливо без вогнепальної зброї, розвиває сміливість, спритність та холоднокровність.

Як зазначає у своїй роботі «Пластуни» нащадок знатного запорізького роду Яків Кухаренко – наказний отаман Азовського, з 1852 по 1856 рік Чорноморського козачого війська, а з 1861 року – начальник Нижньокубанської кордонної лінії. Пластунами, за його словами, на Запорожжі були спеціальні мисливці-розвідники, які в Дніпровських плавнях полювали на дичину та вистежували ворога, що намагався непомітно проникнути в козацькі землі: «Пластуни стріляли дикий звір, якого тоді в Дніпрових плавнях було доволі. Пластунами, кажуть, звалися за те, що непосидячі були і все вештались по плавнях і як більше їм приходилося місить грязь, ніж ходити по сухому, сиріч пластати, то й прозвалися пластунами» [100, 65]. «Цілу осінь і зиму, поки звір порошковий (хутровий – автор), пластуни проводили в плавнях, а весною приходили в слободи і приносили свою здобич, звірячі смушки, продавали їх, купували порох, оливо, одежі, що треба» [100, 66]. Таке полювання в плавнях було надзвичайно складною і небезпечною справою. Адже у високому (вище людського зросту) очереті, який шумів і колихався від вітру, практично нічого не можна було розгледіти чи почути, тому орієнтуватися слід було виключно шостим відчуттям, яке в таких умовах надзвичайно розвивалося та відточувалося. Слід було досконало знати закони природи, норми поведінки тварин і людей, оскільки від цього залежало життя пластуна.

Але все ж пластуни не були просто мисливцями, вони, в першу чергу, були розвідниками. Що пластуни виконували саме розвідувальну функцію підкреслює, описуючи побут запорожців у Чорноморії і П. П. Короленко: «це були особливі команди, котрі виділялися і службою, і характером із загального складу стройових частин Чорноморського війська. Пластуни, котрі пройшли практично хорошу школу боротьби з горянами, відрізнялися від інших козаків вищим розвитком військової хитрості, сміливості, відваги і у критичні хвилини, незвичайною винахідливістю.

Їх завдання в боротьбі з горянами складала розвідувальна служба» [83, 54].