Характерники як вищий вияв вояцького мистецтва запорізьких козаків 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Характерники як вищий вияв вояцького мистецтва запорізьких козаків



Характерники та їх вміння

Саме з числа елітних підрозділів запорозького війська, як правило, після багаторічної науки виділялися козаки-характерники. Це найвища каста серед запорожців, яка оповита сьогодні ще більшою таїною, ніж самі пластуни. В народі кажуть, що це такі люди, які з усякої халепи можуть себе врятувати, яких куля не бере та які з чортом знаються. Вони настільки удосконалювали можливості власного організму, що сучасники нерідко починали вірити, нібито ці люди мають надприродні сили, а тому й називали їх ворожбитами або характерниками.

Про них в одному із своїх віршів згадав і Т. Г. Шевченко:

 

«з старшиною

Іде в чорній свиті

Сам полковник компанійський,

Характерник з Січі».

 

Упорядники творів великого Кобзаря слово «характерник» пояснили так: «людина, яку вважали чарівником».

Характерники вміли впливати на моральний стан супротивника, лякали його. Боротьба ворожбитів з ворогами вважалася сучасниками вершиною козацьких бойових мистецтв. Таких феноменів, як правило, було небагато.

Характерник відрізнявся від інших козаків зовнішнім виглядом, мовою, виконанням надзвичайних завдань. Проте все це лише зовнішні прояви його сутності. Адже характерником міг стати лише той, хто повністю опанував мистецтво керування своїм життям, долею. Мета, яку ставили перед собою характерники, зумовлювала і напрямок розвитку особистості, і психофізичний портрет, Поведінка, риси характеру, одяг, мова – все це було своєрідним, овіяне духом істинного знання, як вважає сучасний дослідник В. Чумаченко.

В джерелах, історичних творах збереглися згадки про козаків, які могли наводити ману, гіпнотизувати людський натовп. Наприклад, козак Васюринський, що мешкав на Січі в XVII столітті, мав настільки сильне біополе, що більшість з його оточення не витримувала. «Коли він причащався, - йдеться в одному з тогочасних документів, - чотири чоловіки тримали священика, щоб той не впав від одного духу богатиря. Тому, як тільки він дихне – від його подиху людина падала з ніг». Характерником можна вважати і славнозвісного кошового Івана Сірка, який не програв жодного бою. Навіть після смерті його дух продовжував допомагати запорожцям. За переказами, у нього, покійного, відрізали руку і зробили своєрідні мощі, які виносили на передову в тяжкі моменти бою зі словами: «Стій, назад! Рука і душа Сірка з нами». Схожі можливості демонстрували китайські цигуни, японські ніндзя, секрет яких – внутрішня енергетика, набута через спеціальні дихальні та фізичні вправи.

Сучасна наука визнає деякі феноменальні можливості людського організму. Як і те, чому окремим козакам вдавалося досягти неймовірного ефекту, коли «усе тіло грало», а вони не відчували болю від ударів. Такі вояки швидко концентрували внутрішню енергію, могли подумки захистили ту частину тіла, куди спрямовувався удар нападаючого: «І шабля відскакувала від чоловіка, не завдаючи йому шкоди». Такі здібності спостерігали, наприклад, у тібетських монахів «катода» та «школі залізної сорочки» в кунг-фу і карате.

Характерники у війську запорозькому мали свої прапори. На деяких з них зображували своєрідний знак, шитий сріблом по пурпуру чи золотом по білому, котрий мав значення «Проникнення», що стало одним з головних завдань характерників на Січі. У найближчому оточенні кошового передбачалася наявність особливо довірених двох-трьох характерників, насамперед, для охорони «батька-отамана» низовиків. Нерідко вони призначалися вчителями юнаків з військової справи. Високих посад здебільшого уникали.

У розвідці він ставав малопомітним, як джерело, що тече у траві, серед каміння.

Характерники мали свій кодекс честі, яким керувалися у житті та який принципово відрізнявся від східних єдиноборств, що також ґрунтувалися на сутності буття. І якщо у східних єдиноборствах зосередження йшло лише на особистому внутрішньому світі, то пластуни особисте підпорядкували потребам товариства.

Найважливіших правил, якими керувалися характерники, було декілька. Стосувалися вони і навчання молоді, «Ніколи не вчи того, хто ще не вміє». На перший погляд тут наявний алогізм, але ніякого парадоксу у цьому немає. Йдеться про те, що не можна навчити того, хто ще не набув внутрішньої зрілості для оволодіння утаємниченими знаннями. У цьому правилі цікавий підтекст – людина сама у собі несе знання, а вчитель лише допомагає їх виявити. Інше правило: «Вмій робиш те, чого бажаєш собі сам», тобто, не треба відступати ні перед чим, не захоплюватися принадами світу, постійно прислухатися до свого внутрішнього голосу, який підкаже поведінку в певній складній ситуації. Ще одне правило стосується взаємодії знаючого пластуна і навколишнього середовища: «Ніколи не будь таким, яким би тебе не вважали інші». Це – про рамки вчинків, вихід за їхні межі.

Навчання пластуна було тривалим і суворим. Характерник-учитель пильно стежив за тренуваннями юнаків, вивчаючи природні здібності кожного. Майбутніх пластунів вчили пекти хліб, розрізняти лікарські рослини та готувати ліки, передбачати вплив зілля на людину. До речі, знання корисних і негативних властивостей рослин вважалося необхідним для усіх козаків. Характерник розумів поведінку і мову тварин. Кінь та пес були вірними охоронцями у таборі і товаришами в бою.

Методики навчання були індивідуальними. Здібного юнака досвідчені характерники вели шляхом знання щодня. Крім спеціальних тренувань, біля вечірнього багаття точилися щирі розповіді про бойове життя, сутички з ворогами, обговорювалися події в Україні та за кордоном, а ще було доволі жартів.

Цікаві також запорізькі Терміни «галдовник», «голдовати». «Запорожці були лицарі і великі галдовники. Куля їх не брала, на Дніпрі, було, постелять повсть і йдуть, - згадували запорізькі нащадки [134, 106]. Виявляється, ще за часів Київської Русі слова «галдовати», «голдувати» означали чаклувати.

А людей, які в мирний час займалися магією, називали чарівниками, ворожбитами, знахарями, упирями, вовкулаками та відьмаками. Характерництво ж було, у першу чергу, військовим мистецтвом, завдяки якому воїн міг змінювати свою подобу, ставати невидимим, читати людські думки, бути невразливим для зброї супротивника. Саме характерники навчали козаків розбиратися у властивостях природи та використовувати їх на свою користь.

А справа ж була всього-на-всього в їхньому досконалому знанні властивостей явищ природи, рослин, надзвичайних властивостей людського організму і свідомості, та у вмілому їх використанні. Так, зокрема, наукою дійсно доведено надзвичайно високу поживність бульби любки дволистої. Для заспокоєння голоду і спраги людині достатньо однієї такої бульбини на день, а коню двох. А невтаємничені могли пояснити це лише зв’язком із нечистою силою. Справжнє військове мистецтво складається із знання багатьох важливих закономірностей і секретів та правильного їх використання. Як, наприклад, підкрастися до ворожого стану непомітно, не розполохавши при цьому птицю чи звіра, які можуть тебе виказати? Треба знати відповідні секрети їхньої поведінки. Як заховатися в очереті серед хмар кусючої мошкари і годинами там лежати, не видаючи себе жодним рухом? Треба натертися певними настоями рослин або навіть дьогтем чи мокрою глиною,– і мошкара обминатиме тебе десятою дорогою, а твої вороги попухнуть від її укусів, шукаючи тебе. Як перебратись через болото, не втопившись у небезпечній трясовині? Як у польових умовах гоїти рани, як тамувати голод і спрагу, як ефективно захищатися від ворожої зброї, як правильно маскуватися? Адже від володіння цими навичками залежало не лише життя окремих воїнів, а й долі цілих битв. І тому оволодінню цими навичками характерники надавали надзвичайно великого значення.

А оволодівши ними, вони в очах сучасників виглядали справді неперевершеними воїнами, наділеними надприродною силою. Люди вірили, що характерників не брала звичайна зброя, вони були «замовлені від кулі і шаблі», «з води вони виходили сухими, з вогню мокрими».

Є реальні історичні факти, коли вороги, вважаючи, що звичайні кулі характерників не беруть, виготовляли спеціальні срібні кулі та відповідно їх освячували. Так, в «Історії Русів» є розповідь про вбивство поляками наказного гетьмана Богдана Хмельницького – Івана Золотаренка, якого сучасники вважали характерником: «Наказний гетьман Золотаренко, повертаючись з військом за повелінням Царя всередину Білорусі і проходячи місто Старий Бихів, мушкетним пострілом, що його вчинив з одної дзвіниці католицький органіст Томаш із засідки, був забитий на смерть, а органіст признався добровільно, що підмовлений був на сей злочин католицькими ксьондзами, котрі дали йому кулю од мушкета із священної чаші, за його словами, освячену і скріплену особливими закляттями; а пообіцяно йому за те поряд з мучениками царство Небесне і виховання дітей в школах єзуїтських.

І насправді, по огляді виявилася тая куля незвичайною: в ній нуртовина була срібною з латинськими літерами!» [67, 176].

Характерниками ставали, як правило, люди з унікальними екстрасенсорними здібностями, зі схильністю до навіювання, гіпнозу, яснобачення, телекінезу та телепатії. Візьмемо, наприклад, описи Івана Сірка чи Семена Палія: «Сірко великий воїн був. Той знав, хто що дума. Характерники були представниками особливого вищого стану козаків, наділені таємними військовими знаннями та посвячені у магічні ритуали та обряди. Але ритуали ці були нічим іншим як унікальною і надзвичайно складною системою психофізичної підготовки

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-20; просмотров: 131; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.204.24.82 (0.015 с.)