Спеціальні підрозділи запорізького війська 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Спеціальні підрозділи запорізького війська



СПЕЦІАЛЬНІ ПІДРОЗДІЛИ ЗАПОРІЗЬКОГО ВІЙСЬКА

ТА МЕТОДИ ЇХ БОЙОВОЇ ПІДГОТОВКИ

 

Роботу виконав: Лисенко Дмитро Миколайович, учень 11 класу Білозерської багатопрофільної гімназії імені О.Я. Печерського.   Науковий керівник: Кудлай Валерій Степанович, керівник гуртка комунального закладу «Районна Мала академія наук учнівської молоді Білозерської районної ради Херсонської області».   Науковий консультант: Колесніченко Валерій Семенович, отаман Херсонського обласного товариства Соборне козацтво України «Січ», генерал-осавул

 

смт. Білозерка – 2016

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. СТРУКТУРА ТА ОЗБРОЄННЯ КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА

1.1. Організація війська……………………………………………………….6

1.2. Озброєння козаків………………………………………………………...7

1.3. Роди зброї козацького війська…………………………………………...8

1.3.1. Піхота…………………………………………...………………...8

1.3.2. Кіннота …………………………………………………………...9

1.3.3. Артилерія ………………………………………………………..10

1.3.4. Табір ……………………………………………………………..11

1.3.5. Морські сили ……………………………………………………15

1.4. Спеціальні підрозділи козацького війська …………………………….20

1.4.1. Козаки-характерники …………………………………………...20

1.4.2. Прикордонна служба козаків …………………………………..21

1.4.3. Підводні човни …………………………………………………..21

Висновки до розділу 1 ………………………………………………………………22

РОЗДІЛ 2. ПОРІВНЯННЯ КОЗАЦЬКОГО ТА СВІТОВОГО ВІЙСЬКОВИХ МИСТЕЦТВ ………………………………………………………………………….

2.1. Стратегія та тактика козацького війська ……………………………….23

2.2. Військове мистецтво союзників та супротивників козаків …………...25

2.2.1. Військове мистецтво Західної Європи ………………………...25

2.2.2. Військове мистецтво Східної Європи …………………………26

2.2.3. Військове мистецтво Кримського ханства ……………………27

2.2.4. Військове мистецтво Османської імперії ……………………..27

2.2.5. Військове мистецтво Великого князівства Литовського ………..28

2.2.6. Військове мистецтво Речі Посполитої ………………………...28

2.3. Взаємовплив козацького та світового військових мистецтв ………….29

Висновки до розділу 2 ………………………………………………………………31

ВИСНОВКИ …………………………………………………………………………33

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………………...35

ДОДАТКИ..………………………………………………………………………….36


 

ВСТУП

У минулорічній науково-дослідницькій роботі «Військове мистецтво Запорізького Війська» ми дослідили українські військові традиції періоду козаччини загалом. В роботі представленій вашій увазі досліджується конкретний напрямок військового мистецтва України того часу, а саме спеціальні підрозділи Запорізького Війська – пластуни та характерники.

Значущість проблеми:

Військові традиції, які звичаї передаються з покоління у покоління, служать для виховання дітей, їм належить важливе місце у вихованні майбутніх громадян – патріотів своєї держави.

Наші поневолювачі намагалися будь-яким чином знищити ці традиції, викорінити з українського серця волелюбний дух воїна. Але ніякі окупанти не можуть знищити волелюбний дух українця-воїна. Тому і живе, незважаючи на всі плюндрування і переслідування, упродовж століть військова культура українського народу. Відродження цих традицій має стати одним із першочергових завдань молодої Української Держави. Ознайомлення з бойовими мистецтвами – один із засобів виховання в українців патріотизму, прищеплення любові до героїчного минулого наших предків.

Актуальність теми:

Дослідження історії українського війська та військового мистецтва на сьогодні в умовах фактичної війни за свободу та незалежність України від зовнішньої агресії є важливим завданням для теоретичного забезпечення реформування Збройних сил України з пострадянської військової сили з проросійськими імперськими традиціями на національне військо з власними державницькими традиціями. Також робота сприяє військово-патріотичному вихованню молодого покоління як патріотів та захисників Батьківщини.

Мета дослідження: дослідити історію спеціальних підрозділів Запорізького Війська їх походження, організацію, цілі, завдання, функції, методи бойової підготовки.

Хронологічні межі дослідження: початок XVIІ кінець XVIII, оскільки протягом цього періоду існувало Запорізьке Військо.

Основна задача наукового дослідження – Охарактеризувати спеціальні підрозділи Запорізького Війська, дослідивши їх походження, організацію, завдання та методи бойової підготовки.

Завдання:

1. Відшукати відомості про спеціальні підрозділи Запорізького Війська у джерелах з історії козацтва та бойових мистецтв.

2. Систематизувати зібрані відомості в єдину теорію.

3. Максимально повно охарактеризувати спеціальні підрозділи Запорізького Війська.

4. Визначити їх місце і роль у військовому мистецтві того часу.

Об’єкт дослідження: спеціальні підрозділи Запорізького Війська.

Предмет дослідження: тематична література про Запорозьке козацтво та спеціальна література з військового мистецтва, бойових мистецтв, історична джерельна база документів з історії Запорозького козацтва.

Методи дослідження: історичний, логічний, хронологічний, описовий, порівняльний,структурний, просторово-часове узагальнення даних.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у систематизації відомостей про спеціальні підрозділи Запорізького війська, які містяться розрізнено у джерельній базі. Виокремлення цієї теми з історичних досліджень про козацтво у окремий напрямок дослідження.

Практичне значення: робота сприяє військово-патріотичному вихованню молодого покоління як патріотів та захисників Батьківщини.

Сутність і стан вивчення проблеми, що розглядається: до цього часу питання існування спеціальних підрозділів в Запорізькому Війську окремо не вивчалися. Відомості про них містяться украй розрізнені та незначні і розкидані по великому масиву історичних джерел. Лише наприкінці 90-х років минулого століття дослідники почали приділяти увагу цій темі, як окремому напрямку дослідження.


 

РОЗДІЛ 1

РОЗДІЛ 2

Уміння пластунів

Щодо військового мистецтва пластунів, то воно було визнане одним з найпотужніших у світі. Недаремно спосіб непомітного підповзання до цілі в багатьох арміях і сьогодні називається «по-пластунськи», а їх бойові прийоми вивчаються в багатьох розвідшколах світу. Як зазначав козак з діда-прадіда, історик Чорноморського козачого війська, в якому довгий час служив генерал-лейтенант Іван Попко, самі пластуни називали свою тактику «вовча паща і лисячий хвіст» [149, 253]: тобто поєднання вовчої відваги, сили і витривалості з лисячою хитрістю і вмінням замітати сліди. До речі, сама назва пластунської тактики «вовча паща і лисячий хвіст» надзвичайно символічна.

Боротися пластунам треба було, як правило, проти переважаючого в кілька разів числа ворогів, добре вишколених і підготовлених. Тому саме життя виробляло у пластунів надзвичайну пильність, спостережливість, кмітливість, вміння добре пристосовуватися до місцевості та досконале оволодіння прийомами прихованих, зовні ніким не помітних рухів. Щоб вижити, пластун мусив постійно думати головою, розмірковувати, як знайти найкращий вихід з будь-якої ситуації. Пластун не мав права на помилку, він мав або випередити ворога і блискавично перемогти його, або загинути сам. Тому пластуни постійно розвивали і удосконалювали свою надзвичайну потужну систему бойового мистецтва, яка давала їм змогу ефективно перемагати будь-яку кількість ворогів: «вони відзначаються неймовірною спритністю, швидкістю у своїх рухах і діях. Вірне око і тверда рука пластуна завжди згубні для неприятеля» [191, 509].

Крім вміння битися будь-якою холодною зброєю або голіруч та добре стріляти, досконало знали вони мистецтво фортифікації, мінну справу, вміли управлятися з гарматами.

Братство пластунів удосконалювало власну тактику діяльності па суші та на морі, поліпшувало військово-фізичну підготовку своїх братчиків. Зрозуміло, що вояки-розвідники повинні були мати і міцну психіку, бо тогочасні реалії часто вимагали від пластуна і відкритого протистояння «чорній хмарі» татарської кінноти або ж панцерній лаві гусарів.

Козаки вміло застосовували різні форми маскування, могли встановлювати своє місцезнаходження, наприклад, по зорях, широко використовували систему умовних сигналів, скажімо, імітуючи крики звірів чи птахів.

Вони вміли відмикати замки без ключів, годинами перебувати під водою, дихаючи через очеретину. Спеціальне тренування м'язів і суглобів дозволяло пластунам позбавлятися кайданів, вилазити із зав'язаних мішків тощо.

Деякі з них спостерігають рух загону на надзвичайній відстані. Інші, приклавши вухо до землі, визначають з дуже великої відстані шум маршу людей і коней. Вони здатні залишатись під зброєю цілий день без нарікань.

Можемо стверджувати, що пластунське воєнне мистецтво сягає своїми коренями найдавніших традицій бойової культури. Так, відоме пластунське мистецтво переховування у воді за допомогою очеретини, як і мистецтво маскуватися, відоме ще з антських часів. У «Стратегіконі» Псевдо-Маврикія, написаному в VI ст., описуючи антів і слов’ян, автор зазначає: «Битися зі своїми ворогами вони люблять у місцях, зарослих густим лісом, у тіснинах, на урвищах; з вигодою для себе користуються [засадами], несподіваними атаками, хитрощами, і вдень, і вночі, придумуючи багато [найрізноманітніших] способів.

Досвідчені вони також і в переправі через ріки, перевершують у цьому відношенні всіх людей. Мужньо витримують вони перебування у воді, так що часто деякі з числа тих, котрі залишаються вдома, яких захоплять несподіваним нападом, опускаються у глибінь вод. При цьому вони тримають у роті спеціально виготовлені великі, видовбані зсередини очеретини, котрі доходять до поверхні ріки, а самі, лежачи навзнак на дні [річки], дихають з їх допомогою; і це вони можуть робити протягом багатьох годин, так що зовсім неможливо здогадатися про їхню [присутність]» [200, І, 23].

Це мистецтво передавалося з покоління в покоління, безперервно удосконалюючись, тому і в XIV–XVII століттях, як і в VI столітті, іноземні хроністи дивуються з віртуозного вміння запорізьких козаків переховуватись під водою з очеретиною. Турки називали козаків «ті, що перебувають під водою».

Велику роль у бойовому мистецтві пластунів відігравало вміння читати сліди – «сакми» та організовувати засади – «залоги»: «Той не годиться «пластувати», хто не вміє прибрати за собою власний слід, задушити шум своїх кроків у тріскучому очереті; хто не вміє упіймати сліди противника і у слідах його прочитати направлений на лінію удар. Де сперечаються з обох сторін хитрість і відвага, де ні з тої, ні з іншої сторони не говорять: іду на вас! - там часто один раніше або пізніше схоплений слід вирішує успіх і невдачу. Перебравшись через Кубань, пластун зникає. А коли по росянистій траві або свіжому снігу слід невідв’язно тягнеться за ним, він заплутує його, стрибаючи на одній нозі і повернувшись спиною до цілі своїх пошуків, йде п’ятами вперед, «задкує», хитрує як старий заєць, безліччю відомих йому способів відводить докази своїх переходів і зупинок» [149, 253].

Пластуни славилися умінням захоплювати «язика». Ось як оцінювали вправність козацьких розвідників 1633 року під Смоленськом польські очевидці: «Один із козаків, коли треба було на другій стороні дістати язика, пустився плавом через річку (Дніпро) і лежав у воді коло берега, коли прийшов до води один московит, – схопив його за волосся, втягнув у воду і так разом з ним переплив назад; дуже смішно цей козак розказував королю про цю трагедію – як його підстерігав і як з ним плив; дав йому за роботу [король] кілька ортів [срібних монет]. Дійсно, не кожному хочеться купатися в таку пору, як тим добрим людям. Король їм дуже радий, – відзначав у своєму діаріуші очевидець ксьондз Колудзкий [124, 60–61].

Поряд із умілим захопленням полонених пластуни також славилися вмінням безшумно знімати вартових, метаючи кинджал. Історичні джерела стверджують, що пластуни настільки майстерно володіли кинджалом, що метнувши його, могли зняти вершника на скаку або вразити навіть таку маленьку, рухливу і обережну ціль, як сторожова собака [4, 314–315, 320].

Пластуни були чудовими стрільцями. Ще 1650 року венеціанець Альберто Ві- міні, описуючи запорожців зазначав: «Мені траплялося бачити, як вони кулею гасять свічку, відбиваючи нагар так, що можна подумати, ніби це зроблено за допомогою щипців»

Та що говорити, пластунська влучність вражала навіть московських царів. Так, Олександр II, спадкоємець престолу, 1837 року в Анапі захотів бачити уславлений постріл чорноморського пластуна. «Для цього закликали козака Пилипенка. Він присів на одне коліно, поставив на землю свій підсох, у вигляді короткого списа, і зробив постріл так влучно, що цісаревич прийшов в захоплення. Після цього Його Величність взяв із рук пластуна підсох і віддав його на пам’ять Чорноморському війську» [83, 55].

Як неперевершених стрільців у битвах пластунів часто використовували як застрільників попереду війська, і тут їм не було рівних. Причому вони могли легко дати собі раду як з піхотою, так і з кавалерією противника. Ось один з прикладів типової пластунської тактики в боях під Севастополем 1854 року на стороні московських військ: «В той час, як 120 пластунів, наступаючи проти одної з батарей в якості застрільників попереду лави Володимирського піхотного полку, розсипались по виярку, вкритому рідким чагарником, - на них кинули півескадрону кращої французької кавалерії. Французи з оголеними шаблями поскакали на пластунів в кар’єр, чекаючи ймовірно зустріти звичайний прийом шикування противника в каре. Але пластуни, за своїми кавказькими прийомами, не стали скупчуватися і прийняли неприятеля врозсип. Присівши на одне коліно, кожен з пластунів пострілом з коліна знімав з коня вершника, котрий мчав на нього. Французи, котрі залишились живими, не втримавши коней, промчали в проміжках між пластунами, остаточно розладнались та розгубились, небагатьом з них вдалося повернутися назад. Тоді кинувся на пластунів другий півескадрон, але і його чекала така ж доля; французів частково знищили, а частково взяли в полон. І при цьому виявилось, що обидва рази пластуни не втратили жодного вбитого; небагато з них лише злегка були поранені [216, II, 500].

Правда, у цьому випадку історик пише, що таку тактику пластуни виробили нібито на Кавказі, під час війн з черкесами. Але він не знає, а, можливо, і свідомо замовчує, що цю тактику успішно використовували предки чорноморців, запорізькі козаки ще в XVI столітті проти турків, поляків, татар, москалів та інших зайд. Ось як описує шведський офіцер Петре застосування козаками такої тактики проти московитів 1709 року під Полтавою: українські козаки мали «гарні тягнені рушниці», з яких «стріляли на ворога в лісі сидячи і спричинили йому значні втрати». Ця обставина, що українські козаки стріляли сидячи, немало дивувала шведа, хоч він визнає, що цей спосіб зовсім добрий [168, 40]. Для цієї тактики у запорожців була навіть спеціальна назва «бій галасом», тобто розсипавшись, пропустивши ворога між свої бойові порядки та змішавшись з ним, знищити. Подібні речі писали московські історіографи і про знамените повзання по-пластунськи, що, мовляв, козаки придумали його на Кавказі, щоб непомітно підкрадатися до черкесів. Але звернімось до історичних джерел.

Під час битви польсько-козацьких військ з турками під Хотином 1621 року, описуючи запорізьку тактику, очевидець зазначає, що наперед вискочила кіннота, а потім піхотинці «лізуть по землі під турецький табір». Так само в бою вже проти поляків під Куруковом 1625 року козаки зробили вилазку з табору: спершу пустилася кіннота, а піші «на черевах лізли по землі» [92, 268].

Часто виїжджаючи на розвідку у ворожі краї, пластуни були змушені вміло перелицьовуватись, або, як вони самі говорили, «підбармовуватись» під кобзарів, мандрівних купців, співців, жебраків, часто доводилось їм одягатись навіть у ворожі строї, тому й зобов’язані були досконало знати звичаї, мову та географію різних країв та народів.

Ось як виглядало таке пластунське підбармовування на Кубані: «їх завдання в боротьбі з горянами складала розвідувальна служба. Для цього дозволялося пластунам носити і гірський костюм, і черкеську фарбовану бороду. Зброю пластуни мали більш вдосконалену, ніж у решти козаків, і далекобійні штуцери з приєднаним багнетом. Багато з них знало гірські говірки, побут і їхні звичаї. За таких умов, рискаючи по декілька днів за Кубанню плавнями і болотами, пластуни вистежували рух ворога, часто діставалися навіть в аули, де у деяких пластунів були приятелі – кунаки, котрі повідомляли їм задуми ворогів» [83, 54].

В історії відомі випадки, коли це мистецтво успішно використовувалось козаками не лише індивідуально, а й при скупченні великих мас воїнів у великих, масштабних кампаніях. Взяти, до прикладу, описану Бєльським битву козаків Івана Підкови з турецько-молдавським військом 1577 року: «Тим часом молдавський господар Петро, довідавшись про все що сталося, почав готуватися до бою з Підковою, і коли козаки підійшли до Ясс, Петро вишикував значне військо, поставивши на передньому краї своєї раті 500 турків, озброєних стрільбами. Цю обставину відразу помітили козаки й вишикувалися так, що ворожі постріли не завдавали їм жодної шкоди. Хтось відразу пустив чутку, буцімто серед козаків є людина, що вміє замовляти рушничні кулі; насправді ж, козаки, помітивши димок від піднесених до зброї ґнотів, відразу падали на землю і таким чином ставали невразливими для пострілів.

Турки, вважаючи, що козаки вбиті, кинулися на них усією масою, але ті, схопившись з місця, всією силою вдарили на них і зустріли ворога таким щільним вогнем з рушниць, що у неприятелів відразу полягло 300 коней, а решта розбіглася навсібіч» [222, II, 32]. Подібно описує це мистецтво і Павло Халебський, розповідаючи про козацьке мистецтво оборони в таборі: «Звівшись на ноги, козаки стріляють з рушниць. Коли ж ворог зчиняє стрілянину у відповідь, вони залягають за валами, й жодна куля їх не зачіпає, самі ж вони влучають» [19, 25]. Запорожці навіть розробили спеціальний особливий прилад у формі ножа, який встромляли в землю, коли доводилось стріляти в лежачому положенні, причому на верхній роздвоєний кінець ножа клали дуло рушниці [75, 344]. Звичайно, таке чітке і злагоджене виконання цього маневру вимагало довгих і виснажливих тренувань, але освоєння цього прийому не лише рятувало життя багатьом воїнам і дозволяло досягти переваги в бою, але й створювало серед ворогів містичний образ козаків-характерників, яких «звичайні кулі не беруть», і які можуть танцювати під кулями.

 

Бойове мистецтво пластунів

Розташування Січі на перехресті Сходу і Заходу, Півночі і Півдня, багатоетнічний склад козацтва при підготовці молоді акумулював кращі надбання як власної фізичної культури, так і елементів різних бойових мистецтв, зокрема, тюркських народів, представників народів Кавказу.

Існує гіпотеза, що український танець «гопак» є стилізованою формою комплексу прийомів рукопашного бою без застосування зброї. Дослідник бойової спадщини козацтва Володимир Пилат виділяє в Гопаку надзвичайно ефективну систему. Національна система такого двобою, як і східні єдиноборства, спиралася на певне філософське підґрунтя. Наприклад, базові рухи та основні удари двобою, який вели запорожці, зосереджені у трьох площинах: нижній (підніжки, підсічки, блоки руками у партері тощо), середній (робота руками на рівні пліч тощо) і верхній (удари ногами у стрибку), що можна співвіднести в уяві з трьома рівнями світобудови, відображеними у знаних малюнках Дерева Життя, фольклорі тощо. Широка амплітуда рухів у гопаку начебто символізує волелюбність та розкріпачення душі людини.

Арсенал техніки цього мистецтва включав своєрідні стійки, пересування, прийоми самозахисту. Навіть назви їх підкреслювали тактичну спрямованість. Кроки під назвою «чесанка» специфічними рухами ніг приковували до себе увагу ворога, а «дубони» (від «дубоніти» - зчиняти шум тупцюванням) відволікали увагу звуком. Удари руками мали такі назви: «ляпас» - відкритою долонею, «стусан» - кулаком, «сікач» - ребром долоні, «штрик» - стиснутими пальцями, «гупан» - ліктем зверху униз. При цьому максимально використовувалася довжина рук і розміри долонь, що надавало можливість не підпускати до себе супротивника надто близько.

Однак найрізноманітнішою частиною бойового гопака були способи ведення поєдинку ногами. Били стопою, гомілкою, коліном, стегном як з місця, так і у стрибку. Елемент українського танцю «коник» - коли танцюрист спочатку присідає, а потім підхоплюється й, розводячи ноги, у повітрі робить шпагат і одночасно удар – не зустрічається ніде у світі, в одному стрибку уражалися одразу двоє ворогів. «Павучка» запорожці застосовували, коли лежали на землі. Важко влучити в людину, що швидко крутиться «дзигою». Для враження нижньої частини тіла супротивника діяли ногами прийомом під назвою «повзунці». Удари ніг у стрибку «копняки» й «тинки» наносили в торс. Характерні ще такі удари в стрибку, як «щупак» - двома ногами уперед, «пістоль» - одною ногою у бік, «коза» - з розвороту, «чорт» - з розворотом тіла на 360 градусів тощо.

Невід’ємною складовою бойового гопака були і засоби захисту. Від ударів ухилялися відходами, відскоками, присіданням, відбиванням або блокуванням. Філігранним па бойового танцю вчили так, як і акробатів, за допомогою різних шкіряних ременів, що при неправильному виконанні прийому обмежували рухи. Поступово засвоєні та майстерно опановані до автоматизму рухи козаків дивували сучасників віртуозністю виконання вправ та поз.

Навіть на столі, що був заставлений їжею та напоями, не зачіпаючи жодної чарки, тарілки або штофа.

Крім того, самі танці виконували функції своєрідних тренувальних наборів бойових рухів і прийомів. У таких давніх військових танцях, як «Гопак», «Аркан», «Метелиця», «Козачок» чітко простежуються зв’язки бойових прийомів, подібні до «ката» в карате.

У наші часи пластунська боротьба «Спас» як бойове мистецтво не вмерла, а продовжує розвиватись. Як було зазначено у попередньому розділі нащадок козаків Леонід Петрович Безклубий відкрив основи тренування пластунської боротьби «Спас», якій його змалечку навчав дідусь. Є у нього згадки й про гопак, який за словами його діда був призначений для рубак. «Спас» же - як спеціалізація пластунів-розвідників. Хоча одна людина могла володіти і одним, і другим.

На це вказує і техніка цих єдиноборств. Якщо у «Спасі» основу техніки складають захвати і кидки з використанням інерції атакуючого суперника, а удари відіграють допоміжну роль, то в Бойовому гопаку навпаки – основна увага приділяється ударам руками і ногами, та й сама техніка є більш наступальною, атакуючою. Та навіть, проаналізувавши танцювальні рухи гопака, особливо філігранну техніку роботи ногами, можна побачити, що первісно багато прийомів ногами виконувались саме зі зброєю в руках, що вже само по собі свідчить, що це мистецтво воїнів.

Крім того, в Україні розвиваються й інші бойові мистецтва. На Тернопільщині Ростислав Дрозд реконструював давню українську боротьбу «Хрест». У Донецьку культивують «Вежу», на Закарпатті «Сваргу», в Києві «Собор» та «Триглав», у Харкові «Метелицю», в Жовтих Водах «Пірнач», на Житомирщині та Кубані історичне фехтування. У різних місцях України створюються також клуби характерників. З усіх цих видів єдиноборств проводяться першості і чемпіонати. Організовуються також Фестивалі українських національних єдиноборств, в яких виступають бійці всіх наявних в Україні стилів. З кожним роком все більше і більше молодих людей віддають перевагу народним видам бойових мистецтв.

Створені нашими предками потужні бойові системи з їх самобутніми прийомами, принципами та методами, поєднані з філософськими, історичними та морально-етичними традиціями українців виступають засобом не лише фізичного, але й морально-психологічного, духовного розвитку кожної людини, виховання її як свідомого громадянина і патріота своєї держави, свого народу. Народні бойові мистецтва стали не лише невід’ємною частиною культури нашого народу, а й способом життя тих, хто займається ними серйозно. Не­зважаючи на всі переслідування, збереглися до наших днів, так само, як збереглася наша мова, наша пісня, як збереглася, наперекір усім ворогам, прадавня душа нашого великого народу.


 

РОЗДІЛ 3

Характерники та їх вміння

Саме з числа елітних підрозділів запорозького війська, як правило, після багаторічної науки виділялися козаки-характерники. Це найвища каста серед запорожців, яка оповита сьогодні ще більшою таїною, ніж самі пластуни. В народі кажуть, що це такі люди, які з усякої халепи можуть себе врятувати, яких куля не бере та які з чортом знаються. Вони настільки удосконалювали можливості власного організму, що сучасники нерідко починали вірити, нібито ці люди мають надприродні сили, а тому й називали їх ворожбитами або характерниками.

Про них в одному із своїх віршів згадав і Т. Г. Шевченко:

 

«з старшиною

Іде в чорній свиті

Сам полковник компанійський,

Характерник з Січі».

 

Упорядники творів великого Кобзаря слово «характерник» пояснили так: «людина, яку вважали чарівником».

Характерники вміли впливати на моральний стан супротивника, лякали його. Боротьба ворожбитів з ворогами вважалася сучасниками вершиною козацьких бойових мистецтв. Таких феноменів, як правило, було небагато.

Характерник відрізнявся від інших козаків зовнішнім виглядом, мовою, виконанням надзвичайних завдань. Проте все це лише зовнішні прояви його сутності. Адже характерником міг стати лише той, хто повністю опанував мистецтво керування своїм життям, долею. Мета, яку ставили перед собою характерники, зумовлювала і напрямок розвитку особистості, і психофізичний портрет, Поведінка, риси характеру, одяг, мова – все це було своєрідним, овіяне духом істинного знання, як вважає сучасний дослідник В. Чумаченко.

В джерелах, історичних творах збереглися згадки про козаків, які могли наводити ману, гіпнотизувати людський натовп. Наприклад, козак Васюринський, що мешкав на Січі в XVII столітті, мав настільки сильне біополе, що більшість з його оточення не витримувала. «Коли він причащався, - йдеться в одному з тогочасних документів, - чотири чоловіки тримали священика, щоб той не впав від одного духу богатиря. Тому, як тільки він дихне – від його подиху людина падала з ніг». Характерником можна вважати і славнозвісного кошового Івана Сірка, який не програв жодного бою. Навіть після смерті його дух продовжував допомагати запорожцям. За переказами, у нього, покійного, відрізали руку і зробили своєрідні мощі, які виносили на передову в тяжкі моменти бою зі словами: «Стій, назад! Рука і душа Сірка з нами». Схожі можливості демонстрували китайські цигуни, японські ніндзя, секрет яких – внутрішня енергетика, набута через спеціальні дихальні та фізичні вправи.

Сучасна наука визнає деякі феноменальні можливості людського організму. Як і те, чому окремим козакам вдавалося досягти неймовірного ефекту, коли «усе тіло грало», а вони не відчували болю від ударів. Такі вояки швидко концентрували внутрішню енергію, могли подумки захистили ту частину тіла, куди спрямовувався удар нападаючого: «І шабля відскакувала від чоловіка, не завдаючи йому шкоди». Такі здібності спостерігали, наприклад, у тібетських монахів «катода» та «школі залізної сорочки» в кунг-фу і карате.

Характерники у війську запорозькому мали свої прапори. На деяких з них зображували своєрідний знак, шитий сріблом по пурпуру чи золотом по білому, котрий мав значення «Проникнення», що стало одним з головних завдань характерників на Січі. У найближчому оточенні кошового передбачалася наявність особливо довірених двох-трьох характерників, насамперед, для охорони «батька-отамана» низовиків. Нерідко вони призначалися вчителями юнаків з військової справи. Високих посад здебільшого уникали.

У розвідці він ставав малопомітним, як джерело, що тече у траві, серед каміння.

Характерники мали свій кодекс честі, яким керувалися у житті та який принципово відрізнявся від східних єдиноборств, що також ґрунтувалися на сутності буття. І якщо у східних єдиноборствах зосередження йшло лише на особистому внутрішньому світі, то пластуни особисте підпорядкували потребам товариства.

Найважливіших правил, якими керувалися характерники, було декілька. Стосувалися вони і навчання молоді, «Ніколи не вчи того, хто ще не вміє». На перший погляд тут наявний алогізм, але ніякого парадоксу у цьому немає. Йдеться про те, що не можна навчити того, хто ще не набув внутрішньої зрілості для оволодіння утаємниченими знаннями. У цьому правилі цікавий підтекст – людина сама у собі несе знання, а вчитель лише допомагає їх виявити. Інше правило: «Вмій робиш те, чого бажаєш собі сам», тобто, не треба відступати ні перед чим, не захоплюватися принадами світу, постійно прислухатися до свого внутрішнього голосу, який підкаже поведінку в певній складній ситуації. Ще одне правило стосується взаємодії знаючого пластуна і навколишнього середовища: «Ніколи не будь таким, яким би тебе не вважали інші». Це – про рамки вчинків, вихід за їхні межі.

Навчання пластуна було тривалим і суворим. Характерник-учитель пильно стежив за тренуваннями юнаків, вивчаючи природні здібності кожного. Майбутніх пластунів вчили пекти хліб, розрізняти лікарські рослини та готувати ліки, передбачати вплив зілля на людину. До речі, знання корисних і негативних властивостей рослин вважалося необхідним для усіх козаків. Характерник розумів поведінку і мову тварин. Кінь та пес були вірними охоронцями у таборі і товаришами в бою.

Методики навчання були індивідуальними. Здібного юнака досвідчені характерники вели шляхом знання щодня. Крім спеціальних тренувань, біля вечірнього багаття точилися щирі розповіді про бойове життя, сутички з ворогами, обговорювалися події в Україні та за кордоном, а ще було доволі жартів.

Цікаві також запорізькі Терміни «галдовник», «голдовати». «Запорожці були лицарі і великі галдовники. Куля їх не брала, на Дніпрі, було, постелять повсть і йдуть, - згадували запорізькі нащадки [134, 106]. Виявляється, ще за часів Київської Русі слова «галдовати», «голдувати» означали чаклувати.

А людей, які в мирний час займалися магією, називали чарівниками, ворожбитами, знахарями, упирями, вовкулаками та відьмаками. Характерництво ж було, у першу чергу, військовим мистецтвом, завдяки якому воїн міг змінювати свою подобу, ставати невидимим, читати людські думки, бути невразливим для зброї супротивника. Саме характерники навчали козаків розбиратися у властивостях природи та використовувати їх на свою користь.

А справа ж була всього-на-всього в їхньому досконалому знанні властивостей явищ природи, рослин, надзвичайних властивостей людського організму і свідомості, та у вмілому їх використанні. Так, зокрема, наукою дійсно доведено надзвичайно високу поживність бульби любки дволистої. Для заспокоєння голоду і спраги людині достатньо однієї такої бульбини на день, а коню двох. А невтаємничені могли пояснити це лише зв’язком із нечистою силою. Справжнє військове мистецтво складається із знання багатьох важливих закономірностей і секретів та правильного їх використання. Як, наприклад, підкрастися до ворожого стану непомітно, не розполохавши при цьому птицю чи звіра, які можуть тебе виказати? Треба знати відповідні секрети їхньої поведінки. Як заховатися в очереті серед хмар кусючої мошкари і годинами там лежати, не видаючи себе жодним рухом? Треба натертися певними настоями рослин або навіть дьогтем чи мокрою глиною,– і мошкара обминатиме тебе десятою дорогою, а твої вороги попухнуть від її укусів, шукаючи тебе. Як перебратись через болото, не втопившись у небезпечній трясовині? Як у польових умовах гоїти рани, як тамувати голод і спрагу, як ефективно захищатися від ворожої зброї, як правильно маскуватися? Адже від володіння цими навичками залежало не лише життя окремих воїнів, а й долі цілих битв. І тому оволодінню цими навичками характерники надавали надзвичайно великого значення.

А оволодівши ними, вони в очах сучасників виглядали справді неперевершеними воїнами, наділеними надприродною силою. Люди вірили, що характерників не брала звичайна зброя, вони були «замовлені від кулі і шаблі», «з води вони виходили сухими, з вогню мокрими».

Є реальні історичні факти, коли вороги, вважаючи, що звичайні кулі характерників не беруть, виготовляли спеціальні срібні кулі та відповідно їх освячували. Так, в «Історії Русів» є розповідь про вбивство поляками наказного гетьмана Богдана Хмельницького – Івана Золотаренка, якого сучасники вважали характерником: «Наказний гетьман Золотаренко, повертаючись з військом за повелінням Царя всередину Білорусі і проходячи місто Старий Бихів, мушкетним пострілом, що його вчинив з одної дзвіниці католицький органіст Томаш із засідки, був забитий на смерть, а органіст признався добровільно, що підмовлений був на сей злочин католицькими ксьондзами, котрі дали йому кулю од мушкета із священної чаші, за його словами, освячену і скріплену особливими закляттями; а пообіцяно йому за те поряд з мучениками царство Небесне і виховання дітей в школах єзуїтських.

І насправді, по огляді виявилася тая куля незвичайною: в ній нуртовина була срібною з латинськими літерами!» [67, 176].

Характерниками ставали, як правило, люди з унікальними екстрасенсорними здібностями, зі схильністю до навіювання, гіпнозу, яснобачення, телекінезу та телепатії. Візьмемо, наприклад, описи Івана Сірка чи Семена Палія: «Сірко великий воїн був. Той знав, хто що дума. Характерники були представниками особливого вищого стану козаків, наділені таємними військовими знаннями та посвячені у магічні ритуали та обряди. Але ритуали ці були нічим іншим як унікальною і надзвичайно складною системою психофізичної підготовки

 

ВИСНОВКИ

Історія Війська Запорозького яскравими сторінками вписана в героїчне минуле українського народу. Тоді славне «товариство низове» створило армію принципово нового типу й організувало власну школу воєнного мистецтва з оригінальними стратегією і тактикою. Моральні та соціально-психологічні якості запорожців стали запорукою більш творчого підходу до справи, до більш гнучкої поведінки в бою, застосування модифікованих способів ведення збройної боротьби.

Воно створило того часу свої сили спеціальних операцій – пластунські підрозділи та систему підготовки воїна вищого рівня – характерника.

Пластунські підрозділи – тогочасні козацькі війська спецпризначення, могли діяти як самостійно, так і у взаємодії з регулярним військом виконуючи для нього підготовчу та важливу роботу із проведення розвідки, вчинення диверсій, розладнання його комунікацій та тилу. Це забезпечувало підготовку завдання головного удару регулярним військом та значно полегшувало для нього виконання поставлених командуванням перед ним завдань. У разі самостійної діяльності в певні історичні періоди (зародження козацтва, втрата державності), коли регулярне військо або ще не існувало, або було втрачене ці підрозділи виконуючи ті ж завдання могли зірвати наступ чисельно переважаючого ворога, посіяти у нього паніку та невпевненість в своїх силах і або відмовитися від своїх дій, або значно підірвати його плани і завадити йому досягти своєї мети.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-20; просмотров: 214; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.90.131.200 (0.078 с.)