Сучасні нормативно-правові основи професійної діяльності викладача у вищому навч альному закладі

Професійна компетентність викладача вищого навчального закладу, оскільки вона, відповідно до прийнятої нами позиції, визначає міру відповідності особистості вимогам професійної діяльності, має формальну основу, що відображена у нормативних документах: законах, положеннях, інструкціях, які висзітлюють діяльність педагога вищої школи в ракурсі державного врегулювання. Відтак, необхідним є розгляд нормативно-правового поля професійної діяльності викладача ВНЗ з метою визначення основних формальних вимог щодо його професійної та психолого-педагогічної компетентності.

Сучасний стан освітнього простору Української держави визначається потужною законодавчою базою. Законодавство про вищу освіту України включає ряд Законів: "Про освіту", "Про вищу освіту", а також Указів Президента України: "Про Міністерство освіти і науки", "Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні", "Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів".

Функціонально-освітянська діяльність регламентується Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступенеЕу освіту)" та наказом Міністерства освіти і науки України "Про затвердження Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах".

Методологічними та соціально-політичними інтегрованими документами, які покладені в основу розвитку освіти в Україні на світовому рівні, вибору пріоритетів цього розвитку, стали резолюції та рекомендації ЮНЕСКО з питань освіти, зокрема: Рекомендації щодо

освіти в дусі міжнародного взаєморозуміння, співпраці, миру та освіти в галузі прав людини та основних свобод особистості (Париж, 1974), Всесвітня програма дій у галузі освіти з прав людини та демократії (Монреаль, 1993), Декларація Міністрів, прийнята на 44-й сесії Міжнародної конференції з питань освіти (Женева, 1994), Інтегровані рамки дій у галузі освіти в дусі миру, прав людини та демократії (Париж, 1995), Міжнародна стандартна класифікація освіти (МСКО, ЮНЕСКО, 1997) [116, с. 4].

На сьогодні вже створена певна нормативно-правова база вищої освіти. Зокрема, діють Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах (1993), Положення про організацію екстернату у вищих навчальних закладах (1995), Положення про державний вищий навчальний заклад освіти (1996), Положення про порядок переведення, відрахування та поновлення студентів вищих закладів освіти (1996), Положення про академічні відпустки та повторне навчання у вищих закладах освіти (1996), Положення про затвердження норм часу для планування і обліку навчальної роботи та переліків основних видів методичної, наукової й організаційної роботи педагогічних і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів (2002).

Аналіз нормативно-правової бази дає змогу скласти чітке уявлення про сучасний стан і загальний характер роботи викладача вищого навчального закладу - педагога вищої школи.

Відповідно до ст. 54 Закону України "Про освіту" (1991), педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов'язки.

Педагогічну діяльність у вищих закладах освіти третього і четвертого рівнів акредитації здійснюють на основі трудового договору або за контрактом науково-педагогічні працівники, права й обов'язки яких визначаються ст. 55-58.

Стаття 47 Закону України "Про вищу освіту" (2002) конкретизує поняття "науково-педагогічні працівники" - це особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю у поєднанні з науковою та науково-технічною діяльністю.

Відповідно до ст. 48, посади педагогічних і науково-педагогічних працівників (викладач, старший викладач, доцент, професор, завідувач кафедри, декан, проректор, ректор) мають займати особи з повною вищою освітою, які пройшли спеціальну педагогічну підготовку. На посади науково-педагогічних працівників обираються за конкурсом, як правило, особи, які мають наукові ступені або вчені зван-

ня, а також випускники магістратури, аспірантури та докторантури, права і обов'язки та гарантії яких визначені в ст. 49-52, 57. і Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані: постійно підвищувати свій професійний рівень, педагогічну майстерність, наукову кваліфікацію; забезпечувати високий науково-теоретичний та методичний рівень викладання дисциплін у повному обсязі освітньої програми відповідної спеціальності; додержуватись норм педагогічної етики, моралі, поважати гідність осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах (ст. 51).

У розділі IX Закону України "Про вищу освіту" (ст. 58-60) визначаються шляхи підготовки науково-педагогічних працівників - аспірантура, асистентура - стажування та докторантура; наукові ступені - кандидат наук і доктор наук; вчені звання - старший науковий співробітник, доцент, професор - і порядок їх присвоєння.

Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів" від

1 березня 1999 р. № 309 і "Про затвердження порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань" від 28 червня 1997 р. № 644 конкретизують основні шляхи, принципи та механізми підготовки науково-педагогічних кадрів.

Оскільки наукова і науково-технічна діяльність є невід'ємною складовою навчального процесу вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації, ст. 1 Закону України "Про науково-технічну діяльність" (1991 р.) визначає науково-педагогічного працівника як вченого, зміст і умови діяльності якого повністю розкриваються у подальших статтях.

Відповідно до вищезазначених нормативних документів, наказів Міністерства освіти України "Про затвердження Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах" від

2 червня 1993 р. № 161 і "Про затвердження норм часу для планування і обліку навчальної роботи та переліків основних видів методичної, наукової й організаційної роботи педагогічних і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів" від 7 серпня 2002 р. № 450 та інших нормативних документів, професійна діяльність викладачів ВНЗ визначається такими положеннями.

Відповідно до п. 2 ст. 51 Кодексу законів про працю України (КЗпП), для окремих категорій працівників встановлюється скорочена тривалість робочого часу - скорочений робочий день, тривалість якого менша від нормальної тривалості робочого дня. Зокрема, для викладачів вищих навчальних закладів освіти III і IV рівнів акредитації у зв'язку з підвищеною розумово-емоційною діяльністю середня тижнева тривалість робочого часу становить 36 годин. Щоденна трива-

лість робочого часу викладача при шестиденному робочому тижні, згідно зі ст. 52 КЗпП, становить 6 годин.

У встановлений час, відповідно до Норм часу для планування і обліку навчальної роботи та переліків основних видів методичної, наукової й організаційної роботи педагогічних і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів та індивідуального робочого плану, затвердженого кафедрою, викладач виконує свої обов'язки: навчальну, методичну, наукову й організаційну роботу.

До навчальної роботи входить: читання лекцій, проведення лабораторних, практичних та індивідуальних занять, приймання заліків і іспитів, керівництво виконанням самостійної роботи й індивідуальних завдань, навчальною та виробничою практикою студентів, рецензування наукових робіт, консультації студентів та аспірантів, участь у державній атестації студентів, а також інші види робіт, для яких встановлені конкретні норми часу.

Обсяг навчальної роботи викладача, виражений в облікових одиницях, становить навчальне навантаження. Вищий навчальний заклад, відповідно до чинного законодавства України, статуту та колективного договору, визначає обсяг навчального навантаження.

До методичної роботи входить: написання і підготовка до видання конспектів лекцій, методичних матеріалів до семінарських, практичних, лабораторних занять, курсового й дипломного проектування, навчальної та виробничої практики студентів; розробка навчальних і робочих планів, програм; складання завдань до проведення модульного, тестового та підсумкового контролю, екзаменаційних білетів; розробка й упровадження нових інноваційних форм і методів організації навчально-виховного процесу тощо.

До наукової роботи входить виконання планових наукових досліджень зі звітністю у таких формах: науково-технічні звіти згідно з ДЕСТ; дисертація; монографія, підручник, навчальний посібник, словник, довідник, стаття, тези доповідей; рецензії на наукові роботи; керівництво науковою роботою студентів і аспірантів тощо.

До організаційної роботи входить: робота в науково-методичних комісіях Міністерства освіти і науки, у Державній акредитаційній комісії, в експертних і фахових радах, у спеціалізованих радах по захисту дисертацій, у методичних радах і комісіях вищого навчального закладу, факультету; організація та проведення наукових конференцій, симпозіумів і семінарів; робота з видання наукових збірників; участь у виховній роботі, виконання обов'язків куратора; участь у профорієнтаційній роботі тощо.

Обсяг наукової, методичної та організаційної роботи може нормуватись вищим навчальним закладом.

Графік робочого часу викладача визначається розкладом ауди-торних навчальних занять і консультацій, розкладом або графіком контрольних заходів та іншими видами робіт, передбачених індивідуальним робочим планом викладача. Час виконання робіт, не передбачених розкладом, визначається у порядку, встановленому вищим навчальним закладом.

Таким чином, характерні особливості професійної діяльності викладача вищого навчального закладу, згідно з існуючими нормативами, представлені в загальному вигляді такими основними видами діяльності: наукова діяльність, де викладач виступає в ролі дослідника об'єктивних закономірностей та явищ не тільки специфіки предмета тієї чи іншої спеціальності, а й особливостей організації та реалізації навчально-виховного процесу у ВНЗ; методична діяльність, де викладач виступає в ролі методиста, який на основі аналізу емпіричних (або науково-теоретичних) даних здійснює генералізацію знань, що в подальшому забезпечують основу та зміст навчальної й організаційної діяльностей, де викладач виступає в ролі педагога.

Слід зауважити що ці види діяльності визначають і практику індивідуальної роботи, яку планує викладач вищого навчального закладу і з якої звітується щорічно.

Більш детально зміст основних видів діяльності викладача вищого навчального закладу, відповідно до нормативних вимог, можна розкрити у вигляді його професіограми (табл. 2.1).

Але охарактеризовані нормативні положення, які визначають професійну діяльність викладачів у вищому навчальному закладі, на сьогодні необхідно розглядати з формального погляду: державні (соціальні) вимоги до організації навчально-виховного процесу у вищій школі були, є і будуть, тоді як змістове їх наповнення може змінюватися. Перспективи розвитку професії "педагог вищої школи" (соціальний статус, концептуальний зміст професійної діяльності, вимоги до професійної компетентності тощо) невід'ємно пов'язані із соціальними процесами держави й безпосередньо з перспективами та станом освітнього простору. Сучасний стан освітнього простору Української держави характеризується тенденціями до змін - процесами глобалізації та інтеграції до світового освітнього простору.

Світовий освітній простір - відносно нове поняття. Воно визначає сукупність усіх освітніх і виховних закладів, науково-педагогічних центрів, урядових та громадських організацій з просвітньої діяльності в різних країнах, геополітичних регіонах і в глобальному масштабі, їх взаємовплив і взаємодію в умовах інтенсивної інтернаціоналізації різних сфер суспільного життя сучасного світу [64, с. 3]. Одним з етапів інтернаціоналізації є Болонський процес.