Особливості професійного становлення та розвитку викладача вищого навчального закладу

Професійна компетентність педагога вищого навчального закладу взагалі та його психолого-педагогічна компетентність зокрема, як нами вже було зазначено, є гнучкими, динамічними явищами, що зумовлюється, з одного боку, мінливістю умов професійної діяльності педагога вищої школи, з другого - нестатичністю внутрішнього світу фахівця. За своїм призначенням психолого-педагогічна компетентність може бути представлена як таке професійно-психологічне утворення, що є результатом вирішення суперечностей між вимогами професійної діяльності та особистісними ресурсами викладача. Отже, у міру просування особистості професійними щаблями, системоутво-рювальні елементи психолого-педагогічної компетентності за своїм змістом будуть змінюватися, що призводить як до її трансформації, так і до її збереження, за синергетичною термінологією - до ієрархі-зації та деієрархізації. Відтак, для створення ґрунтовного змісту професійної компетентності саме викладача ВНЗ і визначення сутності його психолого-педагогічного компонента необхідно, на наш погляд, здійснити аналіз особливостей етапів професійного становлення педагога вищої школи, який дасть змогу визначити основні вимоги до особистості фахівця протягом усього професійного шляху.

Отже, оволодіння професією педагога вищої школи є довготривалим складним процесом, який має свої закономірності. Він охоплює декілька етапів професійного розвитку фахівця, генезису особистості у просторі та часі професійної діяльності (Е.Ф. Зеєр).

Необхідність диференціації процесу професійного становлення викладача ВНЗ зумовлена тим, що професіоналізація особистості охоплює в середньому понад 35^0 років. Протягом цього часу змінюються життєві та професійні плани, відбувається зміна соці&чьної ситуації, провідної діяльності, перебудова структури особистості. А отже, закономірності етапів професійного становлення висувають свої вимоги до психолого-педагогічної компетентності викладача ВНЗ.

Проблеми професійного шляху особистості стали предметом дослідження багатьох представників як вітчизняної (Є.О. Климов,

В.О. Сластьонін, Н.В. Кузьміна, А.К. Маркова, В.Д. Шадриков, Е.Ф. Зеєр, Т.В. Кудрявцев та ін.), так і зарубіжної (К. Маслач, Дж. МакКоннел, Д. Супер) психолого-педагогічної науки.

Одним із перших вітчизняних науковців, який ретельно дослідив проблему професійного становленая особистості, був Т.В. Кудрявцев. Як критерій виділення стадій професіоналізації він визначив ставлення особистості до професії та різень виконання діяльності. На цій основі вчений виділив чотири стадії професійного становлення:

1) виникнення та формування професійних намірів;

2) професійна підготовка та підготовка до професійної діяльності;

3) входження в професію, активне її освоєння та пошук себе у виробничому колективі;

4) повна реалізація особистості в професійній діяльності [191]. Найбільш поширеною на цьому етапі розвитку вітчизняної пси-

холого-педагогічної науки є концепція професіоналізації Є.О. Кли-мова, який виділяє сім її етапів, що характеризують особливості розвитку особистості фахівця, починаючи з етапу вибору професії (фаза оптанта, оптації) і до етапу наставництва (фаза наставника) - коли особистість стає авторитетним майстром своєї справи, має однодумців, послідовників, учнів. Отже, згідно з Є.О. Климовим, особистість у процесі свого професійного розвитку та становлення проходить такі стадії:

1) оптант (фаза оптанта, оптації) - етап вибору професії;

2) адепт (фаза адепта) - на цьому етапі людина уже стала на шлях прихильності до професії, вона освоює її (навчання в спеціалізованому навчальному закладі: ВНЗ, училищі тощо);

3) адаптант (фаза адаптації, "звикання" молодого фахівця до роботи);

4) інтернал (фаза інтернала) - на цьому етапі особистість є вже досвідченим працівником, який може самостійно й успішно справлятися з основними професійними функціями;

5) майстер (фаза майстерності) - працівник відрізняється якимись спеціальними якостями, вміннями, універсалізмом, широким орієнтуванням у професійній сфері або тим і іншим. Він знайшов свій індивідуальний, неповторний стиль діяльності, його результати стабільно гарні, він має підстави вважати себе незамінним працівником;

6) авторитет (фаза авторитету) - па цьому етапі фахівець - майстер своєї справи, широко відомий у своєму колі або за його межами (у галузі, на міжгалузевому рівні, у країні). Професійно-виробничі завдання він вирішує успішно за рахунок великого досвіду, вмілості, вміння організувати свою роботу, оточити себе помічниками;

7) наставник (фаза наставництва) - фахівець є авторитетним майстром, він передає досвід молодим, стежить за їх професійним зростанням; його життя наповнене осмисленою професійною перспективою [143, с. 418].

А.К. Маркова виділяє п'ять рівнів професіоналізму особистості і відповідно до них дев'ять етапів професійного становлення фахівця:

1) допрофесіоналізм включає етап первинного ознайомлення з професією;

2) професіоналізм складається з трьох етапів: адаптації до процесії, самоактуалізації в ній та вільного володіння професією у формі майстерності;

3) суперпрофесіоналізм - теж складається з трьох етапів: вільного володіння професією у формі творчості, оволодіння суміжними професіями та творчого самопроектування себе як особистості;

4) непрофесіоналізм - виконання праці за професійно перекрученими нормами на фоні деформацій особистості;

5) післяпрофесіоналізм - завершення професійної діяльності [191, с. 56].

Як критерій диференціації етапів професіоналізації особистості Е.Ф. Зеєр визначає соціальну ситуацію та рівень реалізації провідної діяльності. Автор виділяє сім основних етапів професійного становлення:

1) стадія аморфної оптації (від 0 до 12 років), на якій відбувається зародження професійно зорієнтованих інтересів і нахилів у дітей під впливом родини, інститутів дошкільної та шкільної освіти завдяки сюжетно-рольовій грі та навчальній діяльності;

2) стадія оптації (12-16 років), на якій відбувається формування професійних намірів, що завершується свідомим, бажаним або вимушеним вибором професії, під впливом навчально-професійної діяльності;

3) стадія професійної підготовки (16-23 роки), яка починається зі вступу до професійного навчального закладу; соціальна ситуація характеризується новою соціальною роллю, новими відносинами в колективі, більшою соціальною незалежністю; провідною діяльністю є професійно-пізнавальна, орієнтована на отримання конкретної професії;

4) стадія професійної адаптації (18-25 років), на якій відбувається освоєння особистістю нової соціальної ролі, досвіду виконання професійної діяльності, розвиваються професійні якості; провідна діяльність - професійна, але її рівень реалізації, як правило, має нормативно-репродуктивний характер;

5) стадія первинної професіоналізації, на якій реалізація професійної діяльності відбувається відносно стійкими та оптимальними

для фахівця способами, стабілізація грофесійної діяльності призводить до формування нової системи ставлень особистості до навколишнього середовища і до самої себе. Ці зміни спонукають до формування нової соціальної ситуації, а сама професійна діяльність характеризується індивідуальними особистісно відповідними технологіями виконання;

6) стадія вторинної професіоналізації, на якій відбувається подальше підвищення професійної кваліфікації, індивідуалізація технологій виконання діяльності, виникнень та розвиток власної професійної позиції. Ця стадія характеризується найстійкішим та найопти-мальнішим рівнем професійної активності спеціаліста;

7) стадія професійної майстерності, на якій відбувається становлення акме професіонала. Стадія характеризується високою творчою активністю особистості, продуктивним рівнем виконання професійної діяльності. Перехід на стадію майстерності змінює соціальну ситуацію, кардинально змінює характер виконання професійної діяльності, підвищує рівень професійної активності. Професійна активність виявляється в пошуку нових, найбільш ефективних способів виконання діяльності, зміні стосунків із колективом, прагненні "вийти за власні межі" [121, с. 46].

Таким чином, більшість вітчизняних дослідників процес професійного становлення особистості розглядає як безупинний, що має лінійний наростаючий характер, тобто в цілому процес професіоналізації особистості є повільним, безконфліктним та безкризовим у рамках однієї професії. Відтак, вступаючи у відносини з професійною діяльністю, особистість поступово набуває професійної" майстерності від репродуктивного рівня праці до рівня професійного акме.

У сучасній зарубіжній психолого- педагогічній науці трудову активність особистості представляють у вигляді професійного циклу, що складається з декількох універсальних стадій. Найбільш поширеною, теоретично і практично обґрунтованою концепцією професійного циклу особистості зарубіжні дослідники вважають теорію американського психолога Д. Супера, який сформулював такі базові положення:

1) усі люди характеризуються певними здібностями, інтересами та властивостями особистості;

2) на цій основі кожна людина підходить для ряду професій, а професія - для групи індивідів;

3) залежно від часу та досвіду змінюються як об'єктивні, так і суб'єктивні умови професійного розвитку, що зумовлює множинний професійний вибір;

4) професійний розвиток має ряд послідовних стадій і фаз;

5) особливості цього професійного розвитку особистості визначаються соціально-економічним рівнем її батьків, властивостями самого індивіда, його професійними можливостями;

6) на різних стадіях професійним розвитком можна керувати, з одного боку, сприяючи формуванню інтересів та здібностей індивіда, з другого - підтримуючи його в прагненні "спробувати" реальне життя та в розвитку його Я-концепції;

7) професійний розвиток є по суті реалізацією Я-концепції особистості;

8) взаємозв'язок Я-концепції та реальностей відбувається у процесі виконання професійних ролей;

9) задоволеність професійною діяльністю залежить від того, якою мірою індивід знаходить адекватні можливості для реалізації власних здібностей, інтересів, властивостей особистості у професійних ситуаціях, що більшою мірою визначається можливістю грати ту роль, яка підходила на стадії професійного зростання [361].

Так, за Д. Супером, професійний шлях людини складається з п'яти характерних етапів, основним змістом яких є формування і розвиток професійної Я-концепції особистості.

Перший етап - етап зростання (від народження до 14 років), коли тільки починає розвиватися Я-концепція. У своїх іграх діти програють різні ролі, потім пробують себе в різних заняттях, з'ясовуючи, що їм подобається і що в них добре виходить. У дитини формуються інтереси, що визначають її майбутню професійну кар'єру.

Другий етап - етап дослідження (від 15 до 24 років), коли молоді люди визначаються у своїх потребах, інтересах, здібностях і можливостях, зрештою - у своїй професійній спрямованості та здійснюють професійний вибір.

Третій етап - етап зміцнення кар'єри (від 25 до 44 років). У цей період людина починає свою реальну професійну діяльність, у перші роки якої адаптується до неї, змінюючи місце роботи чи спеціальність (якщо це необхідно). У другій половині цього етапу спостерігається тенденція до збереження обраного виду професійної діяльності, настає найбільш продуктивний, творчий період професійного розвитку особистості.

Четвертий етап - етап збереження досягнутого (від 45 до 64 років), коли основним завданням особистості є збереження за собою того становища на виробництві або службі, якого фахівець досяг на попередньому етапі.

П'ятий етап - етап професійного спаду (після 65 років). У цей період фахівець, у більшості випадків, змінює характер професійної діяльності на такий, що відповідає фізичним і психічним можливос-

тям людини, які знизилися. На цьому етапі припиняється професійна діяльність і кар'єра [120].

Більшість зарубіжних дослідників, серед яких значне місце посідають психологи (К. Маслач, Дж. МакКоннел, Д. Супер), крім лінійного характеру процесу професіоналізації розглядають ще два типи професійного становлення фахівця н рамках однієї професії [358— 361]. Це стагнуючий та ламаний типи. Траєкторія стагнуючого типу професіоналізації характеризується прискореним розвитком на початкових стадіях становлення, стагнацією та занепадом. На останній стадії професійного становлення особистості відбувається інтенсивний розвиток професійних деформації, деструкцій, відбувається втрата особистістю професійної ідентифікації, професійна діяльність повинна поступитися місцем іншим суспільно корисним видам діяльності.

Ламаний тип професіоналізації характеризується сходоподібним, негармонійним професійним та особистісним розвитком, який призводить до вершинних досягнень (не обов'язково в рамках однієї професії) і супроводжується кризами та конфліктами професійного становлення.

Основними чинниками, що детермінують тип професіоналізації особистості є як зовнішні для неї (соціально-економічні умови життєдіяльності, об'єктивні особливості провідної навчально-професійної та професійної діяльності, техніко-технологічний рівень діяльності, соціально-психологічний клімат трудового колективу, система стимулювання професійного зростання, випадкові обставини та життєво важливі події тощо), так і внутрішньоособистісні (психофізіологічні та психологічні особливості, рівень соціально-професійної активності, характер професійної мотивації, потреба в самореалізаціїтощо).

Аналіз вищенаведених підходів до етапів професійного становлення особистості дає змогу зробити такі узагальнення. По-перше, процес професійного становлення особистості є індивідуально своєрідним, неповторним, але у ньому можливе виділення якісних особливостей та закономірностей, що відображаються у певних стадіальних характеристиках. Всі етапи професійного становлення особистості в межах однієї професії є універсальними, тобто кожна людина поступово проходить кожну з них.

По-друге, всі етапи професійного становлення є, безумовно, важливими для особистісного та професійного розвитку спеціаліста, взаємозумовлюють та взаємовизначають успішність професійного буття людини.

По-третє, перехід від однієї стадії до іншої ініціюється змінами соціальної ситуації, перебудовою провідної діяльності, що призводить до професійного розвитку особистості, формування професійно зумовлених психологічних новоутворень.

По-четверте, динаміка професійного становлення фахівця підвладна певним закономірностям: перші стадії включають знайомство з професією, адаптацію до професійної діяльності; наступні - розвиток професійної зрілості через виникнення індивідуального стилю професійної діяльності; останні - професійну стагнацію, зменшення професійної активності та завершення професійної діяльності.

По-п'яте, складові психолого-педагогічної компетентності фахівця набувають різного змісту відповідно до стадії його професійного становлення. Тобто на кожній із стадій професійного становлення особистості наповнення її психолого-педагогічної компетентності буде своєрідним й відзначається конкретними умовами професійного буття фахівця.

Таким чином, постає необхідним здійснення аналізу сутності основних стадій професійного становлення викладача вищого навчального закладу з метою визначення складових його психолого-педагогічної компетентності відповідно до вимог та умов успішного професійного розвитку фахівця на кожному з етапів професіоналізації.