Індивідуальний стиль професійної діяльності викладача вищого навчального закладу

Оскільки одним із основних показників успішності професійної адаптації викладача ВНЗ є сформованісіь його індивідуального стилю діяльності, для подальшого дослідження є необхідним аналіз другого етапу професійного становлення, з яким і пов'язують, перш за все, визначення цього особистісно-професійнсго явища. Крім того, доцільним, на нашу думку, є з'ясування взаємовідношення цих двох феноменів "психолого-педагогічна компетентність - індивідуальний стиль" педагога вищої школи.

Взагалі, індивідуальний стиль діяльності - це стійка індивідуально-специфічна система психологічних засобів, прийомів, методів

виконання тієї або іншої діяльності (А.В. Петровський, М.Г. Ярошев-ський) [275]. Індивідуальний стиль діяльності дає змогу людям із різними індивідуально-типологічними особливостями нервової системи, різною структурою здібностей, темпераменту, характеру досягати високої ефективності певної діяльності різними способами, компенсуючи при цьому ті індивідуальні особливості, які ускладнюють досягнення успіху (Є.О. Климов, B.C. Мерлін). Він залежить від специфіки самої діяльності, індивідуально-психологічних особливостей самого її суб'єкта (Н.Д. Левітов, І.В. Страхов та ін.). У професійній педагогічній діяльності викладача ВНЗ, яка характеризується тим, що вона здійснюється в суб'єкт-суб'єктній взаємодії в конкретній навчально-професійній ситуації, індивідуальний стиль педагога вищої школи залежить від індивідуально-психологічних особливостей студентів (їх вік, стать, статус, рівень загальних та професійних знань, рівень мотивації професійного навчання таін.), соціально-психологічних особливостей студентської групи; характеру взаємодії викладача та студентів; предметно-професійної компетентності педагога [200].

Основними функціями індивідуального стилю діяльності є сис-темоутворювальна, смислоутворювальна, інструментальна та компенсаторна функції (B.C. Мерлін).

Смислоутворювальна функція індивідуального стилю професійної діяльності (ІСПД) виявляється у різного роду інтенціях педагога (від лат. intention - прагнення, намір, спрямованість свідомості, волі, почуттів на що-небудь). Становлення стилю відбувається завдяки особливому, універсальному мотиву — завжди залишатися самим собою, розвивати свою індивідуальність.

Системоутворювальна функція ІСПД виявляється в тому, що в міру становлення стилю, по-перше, окремі властивості індивідуальності викладача інтегруються у гармонічне ціле, створюючи неповторне поєднання елементів професійної компетентності; а по-друге, закріплюються індивідуально-неповторні способи виконання об'єктивних вимог до діяльності, покращуються її результати, підвищується задоволеність професійним вибором.

Компенсаторна функція ІСПД передбачає, що завдяки окремим індивідуальним властивостям відбувається компенсація, заміщення тих індивідуальних особливостей особистості, які за своєю суттю протилежні вимогам конкретної професії, в результаті чого фахівець досягає успішності у професійній діяльності завдяки поєднанню певних індивідуально-стильових характеристик.

Інструментальна функція ІСПД полягає в тому, що стиль зумовлює систему операцій, завдяки яким фахівець реалізує власну діяльність, досягає поставлених цілей [196].

Таким чином, індивідуальний стізль професійної діяльності є єдністю професійно незмінного та індивідуально неповторного в діяльності педагога вищої школи. Механізмом, який забезпечує становлення стилю, є особистісно-діяльнісна саморегуляція, яка спонукає суб'єкта до самовдосконалення діяльності в процесі професійного саморозвитку та самоосвіти. Відтак, виникнення ІСПД педагога вищої школи не є миттєвим, його становлення визначається як поетапний процес входження особистості до професійного буття (О.В. Торхова), джерелом якого є суперечності між потребами особистості в персона-лізації, індивідуалізації власної діяльності, потребою в реалізації власної унікальності й неповторності та наявністю єдиних для всіх викладачів норм, цілей та завдань професійної діяльності.

Отже, становлення ІСПД педагога вищої школи закономірно проходить три фази: 1) фазу адаптації, на якій особистість засвоює діючі у професійно-педагогічному середовищі норми та оволодіває відповідними формами і засобами діяльності; 2) фазу індивідуалізації, яка характеризується пошуком засобів;дя утвердження власної індивідуальності; 3) фазу інтеграції, на якій власне і виникає стійка система особливих, специфічних форм та методів професійної діяльності особистості, що забезпечує її ефективність.

Індивідуальний стиль професійної діяльності особистості за своєю психологічною сутністю вже не може бути помилковим, оскільки він визначає, яким саме способом досягається ефективність професійної діяльності. Він обирається фахівцем не тільки тому, що є найуспішнішим, а тому, що приносить задоволення від професійної діяльності, породжує стан емоційного комфорту, почуття особистої свободи. І хоча ІСПД фахівця визначає, перш за все, його індивідуальне -те, що є особливим, що зумовлене її індивідуально-психологічним розвитком та вихованням, в ньому виявляється і типове - те, що є характерним для професійної діяльності, для групи професіоналів. Відтак, можливе виділення певних узагальнених видів ІСПД, які визначають професійну діяльність більшості фахівців.

Таким чином, індивідуальний стиль професійної діяльності педагога вищої школи, залежно від його змістових, динамічних та результативних характеристик, може бути класифікованим за такими характеристиками.

І. Змістовими характеристиками є:

1) домінуюча орієнтація педагога ВНЗ на вид професійної діяльності:

• наукову;

• методичну;

• навчальну;

• організаційну;

2) орієнтація педагога ВНЗ:

• на процес навчання;

• на результати навчання;

• на процес і результати навчання;

3) адекватність - неадекватність планування навчального процесу;

4) оперативність - консервативність у застосуванні засобів та способів професійної педагогічної діяльності;

5) рефлексивність - інтуїтивність.

II. Динамічними характеристиками ІСПД викладача є:

1) гнучкість - традиційність;

2) імпульсивність - обережність;

3) стійкість - нестійкість щодо мінливої професійної ситуації;

4) стабільне емоційно-позитивне ставлення до студентів - нестійке емоційне ставлення;

5) наявність особистішої тривожності - відсутність особистіс-ної тривожності;

6) у фруструючих ситуаціях спрямованість рефлексії особистості на себе - спрямованість на зовнішні обставини - спрямованість на інших.

III. Результативними характеристиками ІСПД викладача є:

1) однорідність - неоднорідність рівня знань студентів;

2) стабільність - нестабільність навичок навчання, самостійної роботи у студентів;

3) високий - низький рівень мотивації студентів професійного навчання взагалі та дисципліни, яку вивчають (А.К. Маркова, Н.В. Клюєва та ін.).

На основі цих характеристик виділяють чотири основних стилі професійної діяльності педагога: емоційно-імпровізаційний, емоційно-методичний, розсудливо-імпровізаційний та розсудливо-методичний.

Емоційно-імпровізаційний стиль характеризується тим, що педагог ВНЗ, орієнтуючись, перш за все, на процес навчання, не завжди досягає адекватних результатів діяльності; для занять він відбирає найбільш цікавий для студентів матеріал, а менш цікавий (хоча і важливий) часто залишає для самостійної роботи, орієнтуючись на найбільш сильних студентів (студентів з високою внутрішньою мотивацією навчальної та професійної діяльності). Діяльність викладача на заняттях високооперативна: він часто змінює види та форми роботи, але орієнтується, перш за все, на емоційні відгуки студентів, на їх не-

вербальні поведінкові реакції. Діяльність педагога характеризується інтуїтивністю, підвищеною чутливістю залежно від ситуації на занятті, особистісною тривожністю, гнучкістю та імпульсивністю.

Емоційно-методичний стиль характеризується тим, що викладач, орієнтуючись як на результат, так і на процес навчання, поетапно відпрацьовує увесь навчальний матеріап, суворо дотримується навчально-методичної програми курсу. Діяльність педагога високооперати-вна, але домінує інтуїтивність над рефлексивністю. Викладач намагається створити умови для розвитку внутрішньої позитивної мотивації навчальної діяльності студентів не завдяки зовнішній розважливості, а завдяки глибокому поєднанню навчального предмета та відповідної наукової сфери, її сучасних розробок.

Розсудливо-імпровізаційний стиль виявляється в тому, що викладач орієнтується як на процес, так і на результат навчання; характерні адекватне планування, оперативність, поєднання інтуїтивності та рефлексивності. Педагог відрізняється меншою винахідливістю у варіюванні методів навчання, для нього характерне домінування лекційної форми. Викладачі цього стилю менш чутливі щодо ситуації на занятті, у них відсутня демонстративність, характерні традиційність та обережність.

Розсудливо-методичний стиль характеризується орієнтуванням педагога переважно на результати навчання, консервативністю у застосуванні засобів педагогічної діяльності. Висока методичність поєднана з малим стандартизованим набором методів навчання, репродуктивною діяльністю студентів, домінуванням лекційних форм. Викладач відрізняється рефлексивністю, низькою чутливістю до змін ситуацій на занятті, обережністю у своїх діях.

Крім того, стилі професійної педагогічної діяльності особистості диференціюють і залежно від особливостей спілкування викладача. Ще видатний радянський психолог B.C. Мерлін уперше ввів поняття індивідуального стилю спілкування як складової стилю діяльності. Перше експериментальне дослідження стилю власне педагогічного спілкування було здійснено німецьким психологом Куртом Левітом, який і визначив три основних стилі професійного спілкування та діяльності викладача: авторитарний, демократичний та ліберально-потуральний. Саме на основі цих трьох стилів і здійснюють аналіз ІСПД педагога вищої школи як викладача, лектора.

При авторитарному стилі викладач виявляє тенденцію до жорсткого управління та всеохоплюючого контролю за діяльністю студентів: він одноосібно визначає спільні цілі роботи, вказує способи виконання завдань, жорстко визначає, хто з ким буде працювати, все тримає під власним контролем. При цьому кожна ініціатива студентів

розглядається як прояв небажаного свавілля, оскільки студент сприймається педагогом як об'єкт педагогічного впливу, що характеризується низьким рівнем відповідальності і заслуговує на найбільш жорстке ставлення. Відтак, головними методами впливу авторитарного педагога є наказ, повчання, залякування, навіювання. За аналізом вербальної (словесної) поведінки, авторитарні педагоги реалізують оціночні та дисциплінуючі форми: підвищення інтонації, оклик, звертання на прізвище та ін. Крім того, такий викладач, як правило, суб'єктивно оцінює успіхи студентів, роблячи зауваження не стільки стосовно результатів роботи, скільки щодо особистості студента. Отже, домінуючим емоційним станом студентів на заняттях у такого викладача є фрустрація. У спілкуванні педагога зі студентами домінує монологічна форма.

Головною особливістю демократичного стилю викладача є те, що студентська група взагалі та кожний студент зокрема сприймаються педагогом як колеги, як рівноправні партнери у спілкуванні та діяльності, тобто викладач постійно актуалізує самостійність студентів у навчальній, науковій та професійній діяльності, спирається, перш за все, на їх індивідуально-психологічні особливості, визнаючи пріоритет гуманістичних цінностей. У такого викладача більшість студентів відчувають спокій, емоційний комфорт, але й відповідальність, самостійність. За даними експериментальних досліджень [222], саме у студентів, що навчаються у викладачів з демократичним стилем спілкування, підвищується почуття самовпевненості, розвивається професійна, наукова ініціативність та сміливість, контактність і довірливість. У спілкуванні викладача зі студентами домінує діалогічна форма, часто звучить гумор, явно переважають заохочення.

Головною особливістю потурального стилю є самоусування педагога з освітнього процесу, зняття відповідальності за все, що відбувається. Викладач віддає ініціативу студентам та колегам, виявляє нерішучість, безсистемність, конформізм, нестійкість у власних рішеннях. Дуже часто для викладачів такого стилю характерними є фамільярність, панібратство зі студентами, а відтак, нездатність організувати студентську групу, переважна суб'єктивність, неадекватність оцінювання навчальних успіхів тощо.

Психологічні дослідження індивідуального стилю професійної діяльності викладачів довели, що той чи інший стиль дуже рідко зустрічається в чистому вигляді: частіш за все спостерігаються загальні риси, що характеризують різні стилі, але домінуючим при цьому є один. І якщо раніше дослідники виділяли єдиний оптимальний стиль (демократичний), то сучасні психологи та педагоги наполягають на тому, що існують такі ситуації, коли найбільш продуктивним та адек-

ватним може бути саме авторитарний стиль [123]. Відтак, виникає питання про критерії продуктивності ІСПД.

Оптимальний індивідуальний стинь професійної діяльності педагога вищої школи на сьогодні, на думку сучасних дослідників, має характеризуватись такими властивостями, як:

1) адаптивність - здатність адекватно пристосовуватися до нової професійної ситуації;

2) гнучкість - використання того чи іншого способу реалізації діяльності залежно від наявних можливостей педагога, студентів та чинників освітнього середовища;

3) соціальна орієнтованість - кожний викладач має певну міру соціальної відповідальності перед суспільством, наукою;

4) інноваційність - постійний пошук та оволодіння новими способами професійної діяльності;

5) прогностичність - передбачення і запобігання негативному впливу на професійну діяльність та створення комфортних умов для успішної її реалізації;

6) презентативність - представленість індивідуального "Я", його самовизначеність;

7) гуманістична спрямованість.

Отже, якщо педагог вищої школи успішно реалізує всі функції своєї професійної діяльності, задоволекий результатами праці, ефективно організує освітній процес й позитивно характеризується студентами, які цінують та поважають його як викладача, наставника та науковця, то його індивідуальний стиль професійної діяльності може вважатися оптимальним.

Основними компонентами психолого-педагогічної компетентності викладача вищого навчального закладу, що забезпечують успішність формування оптимального стилю його професійної діяльності, можна визначити такі:

1) загальна креативність, спрямованість на власні наукові дослідження, інноваційність у пошуку й в дборі методів та прийомів викладання;

2) гнучкість мислення та поведінки;

3) рефлексивність, прогностичність;

4) адекватність особистісної тривожності, особистішої та професійної самооцінки;

5) емоційна стабільність, фрустраційна толерантність;

6) загальна гуманістична спрямованість, толерантність, емпа-тійність, так званий "педагогічний оптимізм";

7) внутрішня позитивна мотивація професійної діяльності;

8) поєднання демократичності з вимогливістю до себе та інших, відповідальністю та самоцінністю.

Всі ці компоненти, з одного боку, забезпечують усталеність психолого-педагогічної компетентності викладача як особистісно-професійного явища, а з іншого - її гнучкість, адаптивність, мінливість.