Модуль 2. Обслуговування уряду та грошово-кредитна політика

 

Змістовий модуль 3. Кредитно-розрахункове обслуговування Уряду

 

Тема 8. Центральний банк — банкір і фінансовий агент уряду

 

Мета: поглибити, узагальнити та систематизувати знання студентів про центральний банк як банкіра та фінансового агента уряду.

План

1. Кредитне, розрахункове, консалтингове та представницьке об­слуговування уряду.

2. Забезпечення касового виконання державного бюджету.

3. Управління внутрішнім державним боргом.

4. Управління зовнішнім боргом країни.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Ключові терміни і поняття:

Державний бюджет(ДБ), касове виконання ДБ, казначейська система виконання місцевих бюджетів, незбалансованість ДБ, дефіцит ДБ, державний борг(внутрішній, зовнішній), управління держборгом, реструктуризація держборгу, види боргових зобов’язань, ОВДП, дисконтні облігації, зовнішній борг гарантований державою, приватний негарантований зовнішній борг, МВФ, меморандум економічної політики, міжнародні кредитні лінії.

Центральний банк, виступаючи у ролі банкіра і фінансового агента уряду, тісно взаємодіє з органами державної влади. Вони співпрацюють як при вирішенні загальних питань грошово-кредитної, валютної і фіскально-бюджетної політики, так і під час повсякденного виконання фінансових операцій. Загалом повноваження центрального банку як банкіра і фінансового агента уряду в тій чи іншій країні визначаються розподілом повноважень між центральними органами державного управління, обраною системою касового виконання державного бюджету, особливостями банківського законодавства, рівнем державного боргу, традиціями, що склалися історично, тощо.

Центральні банки відіграють вирішальну роль у забезпеченні касового виконання державного бюджету. Сутність касового виконання державного бюджету полягає:

· в організації роботи щодо приймання платежів до бюджету, у зарахуванні коштів на рахунки відповідних бюджетів та їх зберіганні;
видачі цих коштів на заходи, передбачені бюджетом;

· у веденні відповідного обліку та звітності.

Центральні банки можуть виступати кредиторами уряду, якщо це дозволено законодавством країни. Уряд стикається з проблемою залучення коштів в умовах незбалансованості державного бюджету. У світовій практиці відомі три методи фінансування дефіциту бюджету:

· податкове фінансування;

· боргове фінансування;

· емісійне фінансування.

В основі податкового фінансування — підвищення урядом податкових ставок, введення нових податків, скасування раніше встановлених пільг за податками, що веде до збільшення надходжень до бюджету.

В основі боргового фінансування — запозичення урядом коштів шляхом випуску державних боргових зобов'язань (державних цінних паперів), надходження від реалізації яких спрямовується до бюджету. Боргове фінансування може здійснюватись як шляхом розміщення державних боргових зобов'язань на внутрішньому ринку (внутрішні запозичення), так і на зовнішньому (зовнішні запозичення).

В основі емісійного фінансування — отримання урядом від центрального емісійного банку прямих кредитів або кредитів у формі купівлі банком державних боргових зобов'язань (цінних паперів).

Центральні банки беруть участь в управлінні державним бор-гом. За своєю економічною сутністю державний борг — це еко­номічні відносини держави як отримувача кредиту з її зовнішніми і внутрішніми кредиторами з приводу залучення коштів. Розмір державного боргу розраховується як загальна сума заборгованості держави зовнішнім і внутрішнім кредиторам.

Управління державним боргом складається з чотирьох стадій:

– залучення державних запозичень. Залучення може здійснюватись шляхом розміщення державних цінних паперів та отри­мання кредитів;

– розміщення залучених коштів. Кошти від державних запо­зичень можуть використовуватись як на фінансування інвестиційних програм, так і на задоволення поточних потреб бюджету, тобто покриття його дефіциту;

– погашення та обслуговування боргу, тобто здійснення пла­тежів державою з виконання боргових зобов'язань перед кредиторами згідно з узгодженими між ними графіками погашення основної суми боргу та сплати процентів, комісій тощо;

– реструктуризація боргу — це угода держави з кредиторами про нову схему погашення боргових зобов'язань у зв'язку з неспроможністю держави виконувати раніше взяті боргові зобов'язання.

Повноваження Національного банку щодо організації та касового виконання державного бюджету протягом останніх років істотно змінювалися, оскільки у своєму розвитку система касового виконання бюджету в нашій країні пройшла усі три її різновиди (банківську, змішану, казначейську).

Згідно з законом «Про банки і банківську діяльність», ухваленим Верховною Радою України у 2000 р., касове виконання державного бюджету організовував Національний банк України через систему уповноважених банків.

Банківська система касового виконання державного бюджету, запроваджена в Україні, передбачала постійний рух бюджетних коштів по вертикалі. Спочатку вони концентрувалися на централізованому рахунку Міністерства фінансів України, проходячи шлях по ланцюгу: платник податків і зборів — банк платника — уповноважений банк — територіальне управління НБУ — ОПЕРУ НБУ. Потім кошти здійснювали зворотний шлях, кінцева мета якого — бюджетні рахунки безпосередніх розпорядників коштів.

Вертикальний рух коштів різко знижував ефективність бан­ківської системи касового виконання державного бюджету. Як показала практика, певна частина бюджетних коштів затримувалася на проміжних ланках, зокрема розпорошувалася по рахунках міністерств і інших розпорядників коштів. За умов гострого дефіциту державного бюджету на цих рахунках зберігалися значні залишки вільних коштів, унаслідок несвоєчасного перерахування міністерствами і відомствами отриманих із бюджету грошових ресурсів на рахун­ки підвідомчих установ.

З 2002 р. запроваджується казначейська система касового виконання місцевих бюджетів, переводяться на обслуговування до органів Державного казначейства кошти державних цільових позабюджетних фондів. У 2003 р. практично завершено переведення місцевих бюджетів на казначейську форму обслуговування. Отже, у перспективі передбачається консолідація бюджетних коштів та позабюджетних фондів на рахунках Казначейства у Національному банку України.

Законом України «Про внутрішній державний борг України» визначено, що внутрішнім державним боргом України є строкові боргові зобов'язання Уряду України в грошовій формі. До боргових зобов'язань Уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані Урядом України, а також одержані ним кредити.

Боргові зобов'язання Уряду виступають головним чином у вигляді облігацій внутрішніх державних позик (ОВДП). ОВДП — це цінні папери, що засвідчують внесення грошових коштів до державного бюджету і підтверджують зобов'язання уряду відшкодовува­ти їхнім власникам номінальну вартість цих паперів в обумовлені строки з виплатою доходу, якщо це передбачається умовами випуску.

Загальний обсяг емісії облігацій внутрішньої державної пози­ки установлюється Верховною Радою України в Законі «Про Державний бюджет України» в межах визначеного на поточний рік граничного розміру внутрішнього державного боргу та дефі­циту Державного бюджету. Виходячи з установлених обмежень Кабінет Міністрів України своєю постановою визначає характер і умови розміщення облігацій.

Найбільш поширеною формою випуску облігацій є дисконтні облігації на пред'явника. За дисконтними облігаціями емітент (у даному випадку Міністерство фінансів України) виплачує лише основну суму боргу (номінал облігації), а процент набуває форми знижки (дисконту) до номінальної вартості при первинному роз­міщенні.

Міністерство фінансів України за дорученням уряду виконує функції емітента облігацій і гаранта своєчасного їх погашення та сплати доходу за ними.

Зовнішній борг країни — це сукупність зовнішніх фі­нансових зобов'язань держави та резидентів на певну дату, які підлягають погашенню в установлені строки. За типом отримувача кредиту зовнішній борг поділяється на державний, гарантований державою та приватний негарантований державою борг.

До державного зовнішнього боргу відносять фінансові зобов'язання держави перед нерезидентами, що виникли внаслідок кредитів, які отримані урядом. Платежі з погашення та обслуговування державою зовнішнього боргу здійснюються за рахунок коштів державного бюджету.

До зовнішнього боргу, гарантованого державою, відносять фінансові зобов'язання резидентів перед нерезидентами, які виникли внаслідок отриманих під гарантію держави зовнішніх кредитів. Платежі з погашення та обслуговування цих кредитів здійснюються за рахунок власних коштів отримувачів кредитів, а в разі їх неплатоспроможності — за рахунок коштів державного бюджету.

До приватного негарантованого державою зовнішнього боргу відносять фінансові зобов'язання резидентів перед нерезидентами, які виникли внаслідок отримання ними кредитів. Платежі з погашення та обслуговування недержавного зовнішнього боргу здійснюються за рахунок власних коштів отримувачів кредитів.

Міжнародні фінансові організації надають урядам країн-отримувачів кредити на підтримку платіжного балансу, національної валюти, фінансування дефіциту державного бюджету, критичного імпорту, проектів, що сприяють соціально-економічному розвитку. Особливість цих кредитів полягає в тому, що міжнародні фінансові організації не ставлять собі за мету максимізувати прибуток, а зосереджують свої операції у тих сферах, які можуть забезпечити трансформацію і розвиток економіки. Кредити у більшості випадків довгострокові.

Для отримання кредиту кожна країна — член МВФ повинна:

– звернутися у Фонд з переконливими доказами того, що вона має потребу в його ресурсах для фінансування дефіциту платіжного балансу;

– продемонструвати, яким чином вона збирається розв'язати власні проблеми і забезпечити погашення кредиту.

Рішенню про надання кредиту передує розроблення МВФ і урядом країни-отримувача програми (меморандуму) економіч­ної політики. При вирішенні питання щодо доцільності надання кредиту Рада директорів МВФ затверджує угоду про виділення кредиту. Затвердження угоди гарантує надання лише першого траншу кредиту, тому що характерною рисою кредитів МВФ є обумовлений характер їх надання.

 

 

Рис. 2.5. Основні напрями діяльності ЦБ з обслуговування уряду

 

 

Рис. 2.6. Основні повноваження НБУ в обслуговування Уряду.

Питання для самоконтролю

1. Кредитне, розрахункове, консалтингове та представницьке обслуговування уряду.

2. Необхідність та форми кредитування держави

3. Кредитні відносини центральних банків з урядом.

4. Розрахункове обслуговування уряду.

5. Представлення і захист інтересів держави на світових ринках і в зовнішніх відносинах.

6. Забезпечення касового виконання державного бюджету.

7. Розвиток системи касового виконання бюджету в Україні — перехід від банківської системи до казначейської.

8. Роль центрального банку в забезпеченні касового виконання бюджету.

9. Концентрація бюджетних коштів на рахунках Державного казначейства в НБУ.

10. Здійснення розрахунків органами казначейства через СЕП НБУ на базі створення внутрішньої платіжної системи.

11. Управління внутрішнім державним боргом.

12. Поняття і склад внутрішнього державного боргу.

13. Роль центрального банку в управлінні внутрішнім державним боргом.

14. Розміщення НБУ облігацій внутрішньої державної позики та обслуговування внутрішнього державного боргу за дорученням уряду.

15. Депозитарна діяльність НБУ на ринку державних цінних паперів.

16. Управління зовнішнім боргом країни.

17. Поняття і склад зовнішнього боргу країни.

18. Роль центрального банку в управлінні зовнішнім боргом країни.

19.Кредитні відносини НБУ з Міжнародним валютним фондом.

20.Управління НБУ проектами міжнародних кредитних ліній.

21.Регламентація кредитних відносин резидентів України з нерезидентами.

22.Розкрийте зміст функцій НБУ як фінансового агента уряду.

23.Проаналізуйте сутність і види державного боргу країни.

24.Розкрийте особливості методів фінансування внутрішнього державного боргу за участю центрального банку.

25.З чого формується внутрішній державний борг України? Дайте характеристику його складників.

26.Які обов'язки Національного банку України на ринку ОВДП?

27.Проаналізуйте склад і функції безпосередніх учасників аукціонів із розміщення ОВДП.

28.Назвіть і охарактеризуйте етапи проведення торгів із розміщення
ОВДП.

29.Розкрийте особливості кожної з форм продажу ОВДП, що застосовуються НБУ.

30.Проаналізуйте види депозитарної діяльності Національного банку України.

31Проаналізуйте функції підрозділів Національного банку України у здійсненні депозитарної діяльності.

32.Розкрийте зміст функцій НБУ як депозитарію державних цінних паперів.

33.Розкрийте порядок обслуговування Національним банком операцій за угодами щодо державних цінних паперів.

34.Назвіть склад учасників управління державним зовнішнім боргом України та їх повноваження.

35.Проаналізуйте еволюцію функцій НБУ у касовому виконанні державного бюджету.

Бібліографічний список

[1, 8, 22, 23, 29, 33, 38, 39, 40].