Змістовий модуль 4. Грошово-кредитна політика

Тема 9. Грошово-кредитна політика

Мета: поглибити, узагальнити та систематизувати знання студентів про грошово-кредитну політику

План

1. Поняття грошово–кредитної політики.

2. Суб’єкти та об’єкти грошово–кредитної політики.

3. Стратегічні, проміжні та тактичні цілі грошово-кредитної політики.

4. Етапи проведення грошово-кредитної політики НБУ з 1991 року.

5. Форми впливу центрального банку на грошово–кредитну сферу

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Ключові терміни і поняття

 

Грошово-кредитна політика, суб’єкт монетарної політики, об’єкт монетарної політики, таргетування, експансійна політика, політика рефляції (можна називати політикою “м’якої” інфляції), політика рестрикції (обмеження), політика дефляції (або “дорогих грошей”), політика дезінфляції, структурна політика, політика конкуренції, соціальна політика, кон’юнктурна політика.

Грошово-кредитна політика – це комплекс взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених соціально-економічних цілей, заходів щодо регулювання грошового ринку, які здійснює держава через центральний банк країни.

Суб’єктом монетарної політики – є держава, яка відповідає за створення в країні найсприятливіших для економічного і соціального розвитку монетарних умов.

Об’єкти монетарної політики можна розділяти на відділенні та безпосередні.

Віддаленими – є реальний сектор економіки та соціальна сфера, адже саме задля забезпечення їх належного розвитку здійснюється грошово-кредитне регулювання.

Безпосередніми– виступають ті змінні грошового ринку, через які монетарні імпульси здійснюють вплив на віддалені об’єкти.

Вимірюваність – проміжна і поточна цілі можуть успішно виконати свою місію, якщо відповідна зміна легко, точно і швидко може бути виміряна.

Таргетування – це кількісне визначення динаміки вибраного показника протягом певного терміну.

Експансійна політика (ще називається політикою інфляції, або політикою “дешевих грошей”) – полягає в довільному, швидкому зростанні пропозиції грошей, завдяки чому гроші стрімко “дешевіють”, а інфляція набуває високих темпів.

Політика рефляції (можна називатись політикою “м’якої” інфляції) – це пропозиція грошей, за цієї політики грошова маса нарощується повільно, контрольованою.

Політика рестрикції (обмеження) – полягає в різкому скороченні пропозиції грошей, зменшенні маси їх в обороті.

Політика дефляції (або “дорогих грошей”) – це узгодження фіскально-бюджетних заходів впливу на кон’юнктури ринку: підвищення рівня оподаткування, зменшенням податкових пільг, скороченням бюджетних витрат і бюджетного дефіциту тощо.

Політика дезінфляції – за своєю сутністю вона є “м’якою” формою рестрикції, завдяки чому зниження ділової активності відбувається повільно і не спричинює глибоких економічних спадів.

Структурна політика – передбачає надання державних субсидій або інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих чи найбільш перспективних регіонів (регіональна політика), чи певних галузей або виробництва (галузева політика), чи секторів та спрямувань розвитку: великий, середній та малий бізнес; традиційний та інноваційний бізнес; виробництва з низьким та високим ступенем обробки матеріальних ресурсів, з низьким та високим ступенем технологічності (секторальна політика) та ін.

Політика конкуренції – передбачає заходи антимонопольного характеру, спрямовані на забезпечення ринкового ціноутворення, вільного доступу на ринки всім підприємцям, особливих правил взаємовідносин там, де вільна конкуренція утруднена – в енергетиці, сільському господарстві тощо.

Соціальна політика – спрямована на зменшення соціальної нерівності, що неминуче виникає в умовах ринкової економіки, шляхом часткового перерозподілу доходів між членами суспільства.

Кон’юнктурна політика – це сукупність регулятивних заходів щодо впливу на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках.

Інструменти грошово-кредитної політики – це такі регулятивні заходи, які перебувають у повному розпорядженні центрального банку, безпосередньо ним контролюються і використання яких впливає на цільові орієнтири грошово-кредитної політики.

 

Питання для самоконтролю

1. Поняття, об'єкти та суб'єкти грошово-кредитної політики.

2. Вимоги до банківської системи та до грошового ринку як до скла­дових інституційної основи грошово-кредитної політики.

3. Визначення стратегічних цілей грошово-кредитної політики.

4. Необхідність використання центральними банками проміжних та оперативних цілей грошово-кредитної політики.

5. Критерії для відбору цілей.

6. Таргетування інфляції, процентної ставки, грошової маси, валютного курсу.

7. Основні ланки передавального механізму грошово-кредитної політики у короткостроковому періоді та у довгостроковому.

8. Вплив грошово-кредитної політики на національну економіку.

9. Переваги грошово-кредитної політики та притаманні їй обмеження.

10. Типи грошово-кредитної політики.

11. Політика грошово-кредит­ної рестрикції (політика дорогих грошей): спрямованість, умови застосування, види, наслідки реалізації.

12. Політика грошово-кре­дитної експансії (політика дешевих грошей): спрямованість, умо­ви застосування, види, наслідки реалізації.

13. Грошово-кредитна політика —- складова кон'юнктурної політики держави

14. Взаємозв'язок та порівняльний аналіз грошово-кредитної та фіскальної політики.

15. Кейнсіанський та монетаристський підходи до грошово-кредитної політики.

16. Особливості прояву та роль гро­шово-кредитної політики в умовах відкритої економіки.

17. Особливості визначення та реалізації грошово-кредитної полі­тики в Україні на різних етапах ринкової трансформації економі­ки.

18. Експансійний характер грошово-кредитної політики у 1991 — 1994 рр.

19. Реалізація рестрикційної грошово-кредитної політики у 1995—1998 рр.

20. Грошово-кредитна політика на сучасному етапі в умовах переходу від стагнації до економічного зростання (2008-11 р).

 

Бібліографічний список

[1, 8, 10, 13, 17, 22, 23, 28, 29, 33, 38, 39, 40].