Тема 5. філософське розуміння світу: буття, матерія

1. Філософське розуміння категорії «буття».

2. Матеріальна єдність світу.

3. Рух, простір і час - як атрибути матерії.

При розгляді першого питання «Філософське розуміння ка­тегорії "буття"» студенту необхідно звернути увагу на те, що проблема буття є фундаментальною світоглядною і методологіч­ною проблемою.

Буття (лат. esse - бути, є, існувати) одне із центральних по­нять філософії, введене у філософію давньогрецьким філософом Парменідом (VI-V ст. до н.е.).

Загальною тенденцією в осмисленні проблеми буття було і залишається питання про існування світу «тут і тепер», про його вічність і нескінченність. І якщо констатація того, що світ є, існує «тут і зараз», тобто наявне в просторі і часі, спирається на очеви­дні передумови, факти людського життя, то ідея про неминущий, що не має кордонів, світ не випливає з безпосередніх спостере­жень, з конкретного досвіду людей. Звідси можна зробити висно­вок, що перший аспект проблеми буття пов'язаний з усвідомлен­ням суперечливої єдності неминущого і минущого буття речей, станів природи, суспільства, людини.

Другий аспект проблеми буття пов'язаний з питанням про єд­ність світу. Існування світу як цілого є невіддільним від існуван-У світі усього того, що існує. Світ у своєму існуванні утворює нерозривну цілісність, деяку єдність.

¹ ретій аспект проблеми буття зводиться до усвідомлення то-

⁰ світ є об'єктивна реальність. Ця реальність виступає як

упною (нерозчленованою) цілісністю, єдиним буттям, що має

іу логіку існування і розвитку. Частиною цієї реальності є *^иттєдіяльність людей.

 

Слід зазначити, що не тільки природне, але й духовне, ідеа­льне варто розглядати як наявне, дане, таке що має характер осо­бливої, су б 'єктивної реальності.

Студентам слід знати, що філософія трактує буття як катего­рію, яка має загальний характер, поєднує все існуюче у світі. Буття - це існування чого-небудь взагалі. Воно містить у собі всі види матерії, з усіма видами ідей, поглядів, почуттів, установок. Отже, за способом існування буття є двома видами реальності: об'єктивною (матеріальною) реальністю і реальністю суб'єктив­ною (психічною), тобто світом свідомості

Буття як всеохоплююче поняття має певну структуру. Не вдаючись до її докладного аналізу, відзначимо основні форми буття.

1. Буття речей, процесів і станів природи. Воно підрозді­ляється на стани природи, що: а) виникли й існували до людини -на «першу природу»; б) на «другу природу» - речі зроблені лю­диною.

2. Буття людини. Яким би унікальним не було існування людини у світі речей і власне людське буття, воно має спільне з будь-якою річчю природи. Людина з'являється як річ серед речей. У той же час ідентифікація людини зі світом речей не зводить її сутність до фізіологічних процесів, що відбуваються у людсько­му організмі. Власне, людське буття містить у собі природно-біологічний, психологічний і соціально-історичний компоненти.

3. Буття духовне містить у собі існування індивідуалізова­ного й об'єктивованого духовного. Індивідуалізоване духовне - це насамперед самосвідомість, специфіка яка полягає в тому, що во­на є невіддільною від природно-біологічних процесів, але не зво­диться до них, будучи за своєю суттю ідеальним (духовним). Ду­ховне буття реалізується через форми суспільної свідомості, зок­рема через філософію, мораль, політику. Окремі фрагменти духо­вного буття — ідеї, ідеали, норми, цінності, природні і штучні мо­ви і т.ін. - здатні зберігатися, удосконалюватися і вільно перемі­щуватися в соціальному просторі і часі.

4. Буття соціальне містить у собі існування окремої людини в суспільстві й існування суспільства. Тут переплетені матеріаль­не й ідеальне, перша і друга природа.

5. Віртуальне буття пов'язане з існуванням віртуальної ре­альності, яка є штучним, синтетичним середовищем, що виникає в результаті взаємодії новітньої технології (комп'ютера) і відпові-щої інформації. Це можливий, створений людською творчістю світ, у якому люди здійснюють неймовірні перетворення, не тур­буючись про наслідки своїх вчинків.

Розглядаючи питання «Матеріальна єдність світу», студен­ту варто виходити з того, що в категорії буття об'єднуються за ознакою існування різні явища, предмети і процеси.

Виділяючи головні сфери буття - природу, суспільство, сві­домість, мислителі всіх часів гадали, що різноманіття явищ, по­дій, процесів, що входять до цих сфер, об'єднуються на деякій за­гальній основі. Ідея єдності всього різноманіття світу втілилася в понятті «субстанція» (лат. substanctia - сутність, основа). Суб­станцією як загальною основою всього існуючого може бути і дух, і матерія.

Історії філософії відомі два альтернативних тлумачення суб­станції: матеріалістичне й ідеалістичне. Ідеалісти вважають, що в основі предметів і явищ лежить якась ідеальна субстанція у ви­гляді божественної волі, абсолютної ідеї, світового розуму (Пла­тон, Гегель), комплексу відчуттів (Берклі, Фіхте), світової волі (Шопенгауер).

Давньоккитайські, давньоіндійські та давньогрецькі філософи - матеріалісти під субстанцією розуміли матерію (лат. materia - речо­вина) у вигляді речовини, яка найбільш часто зустрічається в природі води, повітря, вогню, землі.

Матеріалісти XVIII ст. відзначали, що матерія - це все те, що, впливаючи на органи чуттів людини, викликає відчуття. Іншими словами, під матерією розуміли речовину.

У XIX - на початку XX ст. багато матеріалістів, у тому числі марксисти, трактували матерію як філософську категорію, яка використовується для позначення об'єктивної реальності, що дана людині у її відчуттях, але існує незалежно від них. Фактично і в цьому визначенні матерія розглядається як речовина.

З огляду на, що матерія існує не тільки у вигляді речовини (часток і макросистем, що мають масу спокою), але й полів (гра­вітаційного, електромагнітного і т.д., що не володіють масою спокою), і що поля, як правило, не фіксуються людськими від-

 

чуттями, а реєструються за допомогою приладів, деякі дослідни­ки намагаються уточнити поняття матерії (іноді говорять «про просторово-тимчасовий континуум»). В якості попереднього або операційного визначення матерії пропонується наступне. Мате­рія - це об'єктивна реальність, що існує незалежно від свідомо­сті і постає перед нами у вигляді речовини, поля та інших її об'­єктивних станів.

Матерія виступає як загальність, яка в ході власних взаємо­перетворень залишається тотожню самій собі, тобто об'єктивною, незалежною реальністю. Основною ознакою матерії як об'єктив­ної реальності є здатність «існувати незалежно від свідомості». У цьому сенсі свідомість є вторинною, прохідною від матерії, є її особливою властивістю.

Матерія є невичерпною, існує в нескінченній кількості видів і властивостей. Разом з тим вона має складну системну організа­цію. Будь-який об'єкт матеріального світу може розглядатися як система. Стійкі зв'язки і відносини між елементами системи утворюють її структуру.

Останніми роками розробляєють нову генетичну модель єд­ності світу, відповідно до якої світ є єдина цілісність, що еволю­ціонує за єдиними законами на основі загального вихідного суб­страту (лат. substratum - основа) і у визначеному напрямку.

Розглядаючи питання «Рух, простір і час - як атрибути ма­терії», студенту необхідно знати, що серед різних властивостей матерії є такі, без яких вона не може існувати. Ці властивості на­зивають атрибутами. До них відносяться такі невід'ємні власти­вості матерії, як рух, простір і час.

Матерія у всіх видах і формах перебуває у русі. В загальному розумінні слово, рух — це будь-яка зміна взагалі. Він охоплює різ­ні типи мінливості, що спостерігаються в об'єктивному світі, по­чинаючи від переміщення об'єктів у просторі і закінчуючи проце­сами соціальної еволюції.

Рух є загальною властивістю матерії, способом її існування. Йому притаманні такі властивості, як об'єктивність, загальність, абсолютність. Його не можна знищити й створити.

Під об'єктивністю руху розуміється його існування незалеж­но від свідомості як внутрішня властивість матеріальних об'єктів.

Властивість загальності пов'язана з відсутністю у світі матеріаль­них об'єктів, що не зазнають жодних змін.

Розуміння абсолютності руху пов'язано з поняттям "спокій". Рух і спокій розглядаються як протилежності, позв'язані між со­бою. Спокій є моментом будь-якого руху, характеризуючи мате­ріальний об'єкт з боку його стійкості. Спокій є минущим, тимча­совим, відносним, а рух - постійним, вічним, абсолютним. Про спокій можна говорити тільки відносно певної системи відліку (якщо йдеться про механічну мінливість) або певної форми руху (якщо йдеться про інші типи змін). Спокій відносний, оскільки він завжди минущий в сукупному русі матерії.

Теза про несотвореність й незнищуваність руху випливає із самого визначення руху як атрибута матерії. Про це свідчить і за­кон збереження та перетворення енергії рух не може зникнути, він здатний переходити з однієї форми в іншу, зберігаючи свої кі­лькісні та якісні параметри.

Основним видам матерії, які відрізняються якісно, відповідають певні форми руху. Класифікація їх була розпочата Арістотелем, що виділив шість видів руху. Ф. Бекон виділяв 19 його видів. У XIX ст. Ф. Енгельс визначив п'ять форм руху, кожна з яких пов'язана з пев­ним матеріальним носієм: механічна - матеріальний носій макроті-ла, фізична - молекули, хімічна - атоми, біологічна - білки, соціаль­на - людина, матеріальне виробництво. Сьогодні ця класифікація вже застаріла: механіка стала розділом фізики, був відкритий елект­рон, а разом з ним заявила про себе ядерна форма руху.

Сучасне уявлення про форми руху пов'язане з трьома видами або рівнями організації матерії: неорганічна природа, органічна природа, суспільство. Органічну природу характеризує, у першу чергу, фізична і хімічна форми руху, органічну - біологічна, а су­спільство - соціальна. Крім того, виділяють геологічну форму ру­ху (матеріальний носій - планета), гравітаційну (Сонячна систе­ма), космічну (Галактика) та ін.

Розглядаючи взаємозв'язок форм руху, варто виходити з того, Що порядок розташування основних форм руху визначається сту­пенем зростання їх складності і генетичної обумовленості кожної наступної форми попередньою. Кожна вища форма руху є приро­дним продуктом розвитку нижчих форм. Разом з тим кожна фор­ма руху має свою якісну визначеність. Вона не зводиться ні до

 

вищих, ні до нижчих відносно неї форм. Наприклад, сутність лю­дини не можна пізнати через вивчення біохімічних процесів, які відбуваються у живому організмі. В свою чергу, закономірностя­ми соціального не можна пояснити біохімічні, фізичні й інші процеси, що відбуваються у природі.

Всі тіла і явища у світі перебувають не тільки в русі, але й мають певну довжину і тимчасову тривалість, тобто просторові і тимчасові форми свого існування.

Простір - це форма існування матерії, що характеризує до­вжину, структурність складових її матеріальних систем.

Час - це форма існування матерії, що відображає її трива­лість, послідовність зміни станів у зміні і розвитку матеріаль­них систем.

До загальних властивостей, що характеризують простір і час як атрибутів матерії, відносяться, насамперед, об'єктивність і за­гальність.

До основних властивостей простору належать: тривимір­ність (довжина, ширина, висота), дотяг, однорідність та ізотро­пність (рівноправність усіх напрямків).

Час характеризується такими властивостями як: одномір-ність, незворотність. Воно тече від минулого через сьогодення до майбутнього.

Далі студенту варто зупинитися на особливостях просторово-часових відносин на різних рівнях організації матерії. Так, у не­органічній природі існує мега-, макро- і мікросвіт, де простір і час мають певну специфіку свого прояву. В органічній природі прос­торово-часові структури виявляються у формах лівизни і правиз-ни, симетрії й асиметрії. У суспільстві простір і час має якісно своєрідну структуру, яка не зводиться до відносин між матеріа­льними речами, а включає їх відношення до людини, її соціальні зв'язки і ті змісти, що фіксуються в системі суспільно значимих ідей. По-різному відбувається перебіг часу у тварин і людини. Соціально-історичний час вимірюється поколіннями, століттями, що характеризують ті або інші події в пам'яті людства.

Нарешті слід зазначити, що уявлення про рух, простір і час постійно поглиблюються і розширюються.

# * *

Довідкова література:

Современный философский словарь. - М, 2004. Ст.: «Атри­бут», «Бытие», «Субстанция», «Материя», «Движение», «Онтоло­гия», «Пространство и время», «Время социальное» «Простран­ство социальное»..

Новая философская энциклопедия. В 4-х т. - М., 2001. Ст.: «Бытие», «Субстанция», «Материя», «Движение», «Пространст­во», «Время».

Філософський енциклопедичний словник. - К., 2002. Ст.: «Буття», «Субстанція», «Матерія», «Рух», «Простір», «Час».

¹----------------- -<ф>--------------------- >

 

Тема 6. Філософське розуміння свідомості

1. Поняття і структура свідомості.

2. Походження і сутність свідомості.

3. Свідомість і мова. Проблема штучного інтелекту.

Приступаючи до вивчення питання "Поняття і структура свідомості", важливо зрозуміти, що свідомість людини - явище складне і багатогранне.

Через свою виняткову складність і багатогранність свідомість
є предметом інтересу як багатьох наук, так і ненаукових форм пі­
знання. Філософія, використовуючи й узагальнюючи досягнення
різних форм пізнання, зосереджує свою увагу на аналізі таких
важливих питань, як сутність, походження і структура свідомості,
можливості і шляхи її вивчення. Питання ці з давніх часів й до
наших днів залишаються дискусійними. *

Ідеалісти відстоюють думку про первинність свідомості що­до матерії, вважають її самостійною сутністю, що творить речі і сама є субстанцією усіх речей і процесів. Дуалізм (чи психофізіо­логічний паралелізм) розглядає свідомість і тіло як незалежні один від одного начала і не бачить взаємозв'язку психічних і фізі­ологічних процесів в організмі.

На відміну від ідеалізму і дуалізму, матеріалізм розглядає свідомість не як щось автономне, незалежне від матерії, а навпа­ки, як властивість, атрибут матерії. Властивість - це, на відміну від таких атрибутів матерії, як рух, простір та час, не є загальною. Вона притаманна особливому виду високоорганізованої матерії -людському мозку. Однак усвідомлює, мислить не мозок сам по собі, а людина, що має мозок, причому людина в єдності з систе­мою - природною, соціальною, культурною, - в яку вона включа­ється як активно діючий елемент.

Матеріалізм виходить з того, що матерія існує поза свідоміс­тю і незалежно від неї, але свідомість не існує поза матерією. Свідомість є вторинною (але не другорядною), похідною від ма­терії. Вторинність свідомості розглядається в трьох аспектах: 1) історичному (свідомість як особлива властивість матерії виникає

на певному етапі її еволюції); 2) психофізіологічному (свідомість - функція головного мозку людини); 3) гносеологічному чи епі-стемологічному (свідомість є вищою формою відображення зов­нішнього світу, це відображення відрізняється усвідомленістю і цілеспрямованістю).

Свідомість має складну внутрішню структуру, що включає різні елементи і рівні свого існування. До них належать: відчут­тя, мислення, воля, пам'ять, емоції, інтуїція, увага.

Відчуття дає людині безпосереднє відображення окремих зовнішніх сторін предметів і явищ. Мислення протиставляється чуттєвому пізнанню як опосередковане відображення внутрі­шньої, сутнісної сторони предметів.

Воля - це практичне виявлення свідомості. Це не тільки уміння бажати, але й здатність діяти, здійснювати те, що людина намітила.

Винятково важливе місце в структурі свідомості посідає па­м'ять - здатність запам'ятовувати, зберігати і відтворювати ін­формацію. Тим самим пам'ять поєднує різні факти з життєвого досвіду людини у певному зв'язку і забезпечує стійкість цього зв'язку, що є необхідною передумовою формування особистості.

Емоції - це сфера особистіших, суб'єктивно-психологічних переживань (передчуття, радість, захват, гнів, страх, любов, не­нависть, симпатія, антипатія).

Величезний пізнавальний потенціал виявляється у здатності свідомості людини до інтуїції. Інтуїція - це здатність безпосере­днього осягнення істини шляхом прямого її бачення без відповід­ного доказу. Особливість інтуїтивного "бачення" ("осяяння", "спалаху") свідомості виявляється в несподіваності вирішення проблеми, у неусвідомленості шляхів і засобів такого вирішення. Це сфера свідомості, в якій представлені духовні ідеали і здібнос­ті до творчості у вигляді фантазії, продуктивної уяви.

Важливим елементом свідомості є увага. Завдяки зосере­дженню уваги об'єкт, що нас цікавить, знаходиться у фокусі сві­домості. Предмети, події, які впливають на людину, викликають не тільки пізнавальні думки, ідеї, але й певні емоції, що виявля­ються в хвилюванні, захопленні, любові, ненависті тощо. Окремі філософи, особливо психологи, ототожнюють свідомість з ува­гою.

 

Студенту необхідно знати, що єдність і всебічна активізація названих вище і багатьох інших психічних процесів, врахування умов становлення свідомості і характеру її функціонування до­зволить глибше осмислити природу людини.

Розглядаючи друге питання "Походження і сутність свідо­мості", необхідно осмислити, що свідомість як властивість мате­рії виникає на певному етапі її еволюції. Історія виникнення сві­домості - одна зі складових загального процесу розвитку матерії, в ході якого виникає і розвивається життя, усе різноманіття живої природи, а потім - і мисляча людина.

Свідомість є вищою формою і результатом розвитку важ­ливої властивості матерії - здатності до відображення. Відо­браження - це змінюваність одного предмета під впливом іншо­го, іншими словами, передача особливостей одного предмета ін­шому в процесі їх взаємодії.

Здатність до відображення і його характер залежать від рівня організації матерії. У формах, які є якісно різними, відображення проявляється в неорганічному світі, у світі рослин, тварин і, на­решті, у людини. У найпростішому випадку відображення в неор­ганічній природі - це механічні деформації, фізико-хімічні зміни.

З виникненням життя формуються якісно нові форми відо­браження. Найпростішою його формою в живій природі є подра­зливість — відповідна реакція організму на зовнішній чи внутрі­шній вплив середовища у вигляді збудження. Ця форма відобра­ження, яка має пристосувальний характер, широко поширена в рослинному світі та у найпростіших тварин.

Вищою формою біологічного відображення, у порівняно з подразливістю, є рефлекси і відчуття. Рефлекси і відчуття з'яв­ляються у тварин, які мають нервову систему. Еволюція нервової системи привела до виникнення психічної форми відображення, що відрізняється вибірковістю й активністю. Рефлекс - це зако­номірна реакція організму на зовнішнє подразнення, здійснювана при участі центральної нервової системи.

З ускладненням морфологічної організації організму в проце­сі органічної еволюції поряд з безумовними (уродженими) реф­лексами і на їх основі у тварин з'являються й умовні (чи набуті) рефлекси, виникає вища нервова діяльність.

Подальший розвиток здатності матерії до відображення від­бувався у наших предків під впливом соціальних факторів. Точ­ніше, процес виникнення свідомості проходив паралельно зі ста­новленням суспільства. Вирішальна роль у цьому процесі пере­ходу від біологічної форми руху матерії до соціальної належить трудовій діяльності. Вона сприяла формуванню абстрактного ми­слення і виникненню вищих, суто людських форм відображення.

Свідомість - це сукупність психічних процесів, які активно бе­руть участь в осмисленні людиною зовнішнього світу і свого влас­ного буття. Свідомість - це специфічно людська, нерозривно по­в'язана з мозком властивість високоорганізованої матерії відби­вати матеріальний світ в ідеальних (суб'єктивних) образах.

Свідомість характеризується усвідомленням своєї мети. Перш ніж що-небудь зробити, людина робить це подумки, в ідеа­льній формі. Ідеальне - властивість свідомості, обумовлена соці­альною природою людини. Вона є специфічним способом існу­вання (буття) об'єкта, що відбивається в психіці суб'єкта у вигляді чуттєвих і розумових образів, проектів і схем діяльності, духов­них цінностей та ідеалів.

Ідеальне є характеристикою свідомості як протилежності ма­терії. У цьому плані вона постає як суб'єктивна реальність, що протистоїть реальності об'єктивній. На відміну від матеріального, що характеризується властивостями речовинності, просторовості, тимчасовості, ідеальне позначає нематеріальність, змістовну по­дібність образа і відповідного йому предмета.

Іншими словами, свідомість має два полюси. З одного боку, вона спирається на матеріальне, має його як свою передумову й у цьому розумінні є вторинною. З іншого боку, вона спрямована на нове матеріальне, і об'єктивується в нових результатах людської діяльності. Втілюючись у предметах, свідомість виступає в цьому розумінні як первинна щодо матеріального предмета.

Свідомість має творчий, активний характер, а спрямована на перетворення світу і створення нового.

Багато філософів вважають, що свідомість — це найбільший Дарунок людині, чудо з чудес світобудови, відзначаючи при цьо­му, що одночасно - це хрест, тягар для людини, тому що в ній зо­середжений весь біль світу. Не випадково, щоб угамувати біль (душевний і фізичний) тимчасово відключають свідомість.

 

Вивчаючи питання "Свідомість і мова. Проблема штучного інтелекту", необхідно розкрити сутність і значення мови як най­важливішої характеристики свідомості.

Часто свідомість визначають як знання людини про навко­лишній світ і про саму себе, яке за допомогою слів, математичних символів, образів художніх творів може бути передане іншим людям, у тому числі - іншим поколінням у вигляді пам'ятників культури. На думку лінгвістів, мовна форма є не тільки умовою передачі думки, а й її реалізації. Для людей думка постає вже оформленою мовними знаками. Поза мовою наявними є тільки неясні спонукання, вольові імпульси, котрі виливаються в жести і міміку. Свідоме - це подія, оброблена мовною системою мозку.

Мова людини якісно відрізняється від "мови" тварин (жестів, звуків), яка відображає їхній емоційний стан, бажання, потреби. "Мова" тварин - це замкнута система, суворо обмежена пристосов­ницьким ставленням до природи. Мова людини - відкрита система, здатна до саморозвитку, яка відбиває предметний світ, його власти­вості і відносини, а також стосунки між людьми. Вона дає можли­вість людині осмислити світ і власну діяльність у ньому.

Сутність мови виражається в основних її функціях: номіна­тивній (здатність називати речі, явища); пізнавальній (участь у процесі пізнання); інформативній (здатність зберігати і передава­ти інформацію); комунікативній (здатність до спілкування на різ­них рівнях).

Мова є таким самим необхідним штучним посередником у ставленні людини до світу, як і знаряддя перетворення світу -техніка. Людина, доки не опанує знаряддями праці і мовою, не стає людиною в повному розумінні цього слова. Водночас свідо­мість не вичерпується змістом, який може бути відображений тільки у мові, раціонально засвоєній.

Нагадаємо, що комунікативне походження свідомості обумо­влює здатність до уявного діалогу людини з самою собою, тобто веде до появи самосвідомості (рефлексії).

Самосвідомість — це особливий рівень свідомості, на якому здійснюється функція контролю за діяльністю свідомості і під­тримується її цілісність. Вона передбачає усвідомлення людиною власної особистості і відмінності свого "Я" від усього, що її ото­чує. Це здатність людини подивитися на себе ніби збоку, усвідо-

мити свої дії, почуття, думки, мотиви поведінки, інтереси, своє становище у суспільстві. Вона виникає під впливом певних сус­пільних умов, що потребують від людини уміння оцінювати свої вчинки, слова і думки з точки зору певних соціальних норм.

Самосвідомість тісно пов'язана з феноменом рефлексії. Реф­лексія - це міркування особистості про саму себе, коли вона про­никає в таємні глибини свого внутрішнього духовного життя. Рі­вні рефлексії можуть бути різноманітними - від елементарної са­мосвідомості до глибоких роздумів над сенсом свого існування, його моральним змістом. Осмислюючи власні духовні процеси, людина нерідко критично оцінює негативні сторони свого внут­рішнього світу, наприклад, намагається позбутися поганих зви­чок. Пізнаючи себе, вона ніколи не залишається незмінною.

Проблема свідомості і мови з появою комп'ютерних техноло­гій виявилася тісно пов'язаною з проблемою штучного інтелек­ту. Термін "інтелект" у філософії трактується як вища пізнаваль­на здатність мислити, яка позначається творчим, активним харак­тером, чим відрізняється від пасивно чуттєвих форм пізнання. Мислення тварин, їхня "мова" залишаються на рівні елементар­ного мислення. У тварин є пам'ять, їм властиві зародки аналізу, синтезу й інших розумових операцій, здійснюваних на рівні предметних образів, але не понять. У людини ж свідомість пов'я­зана з абстрактним понятійним мисленням.

На відміну від людини і тварин, машина, яка володіє так зва­ним "штучним інтелектом", оперує не образами, а знаками. Тут можливий процес "самонавчання" (ЕОМ, що самопрограмують-ся, здатні до самонавчання). Однак це "навчання" особливого ви­ду. Те, що ЕОМ, скажімо, здатна доводити математичні теореми, ще не означає її уміння грати в шахи чи вирішувати наукові про­блеми, і навпаки. Звичайно, ЕОМ може виконувати, причому значно швидше за людину, багато розумових операцій. Але по­вністю замінити людину вона не може, бо працює за програмою, закладеною в неї людиною, і перебуває під її владою.

Студенту варто знати, що проблема штучного інтелекту має багатовікову історію. Раніше, при створенні обчислювальних пристроїв, як правило, йшли шляхом імітації предметних дій лю­дини чи її мислення. Нині роботи, присвячені штучному інтелек­ту, ведуться за трьома основними напрямами:

 

1) відтворення творчих здібностей людини;

2) застосування діалогових форм "спілкування" людини з комп'ютером;

3) створення робототехніки, найважливішим елементом якої є штучний інтелект.

Людина з її свідомістю й ЕОМ рухаються назустріч одна од­ній. Техніка все активніше виступає партнером людини в її жит­тєдіяльності. Природний інтелект, поєднаний з "штучним", під­силює творчі можливості людини, ставить її перед необхідністю нової парадигми мислення, здатної забезпечити їхню єдність і ці­лісність в інтересах збереження і подальшого розвитку людства.

Підводячи підсумок, доцільно ще раз підкреслити, що свідо­мість є відкритою системою, у якій присутня не тільки сфера ра­ціонального, розумового, але й чуттєвого, емоційного, вольового. Всі складові структури свідомості характеризують можливості людини як творчої істоти, здатної також до самотворчості.

# # #

Довідкова література: Современный философский словарь. - М., 2004. Ст.: «Бес­сознательное», «Гилозоизм», "Сознание", «Жизнь», «Виртуаль­ное», «Виртуальная реальность», «Мышление», «Язык».

Новая философская энциклопедия. В 4-х т. - М., 2001. Ст.: "Сознание", «Бессознательное», "Искусственный интеллект".

Філософський енциклопедичний словник. - К., 2002, Ст.: "Відображення", "Ідеальне", "Свідомість", "Мова", "Штучний ін­телект".