Специфіка конституційного регулювання культурних відносин в УРСР

 

Загалом, конституційне регулювання культурних відносин в УРСР здійснювалось з допомогою тогочасних конституцій (1919-1978 рр.). Всього їх було чотири і в кожній з них містились статті, що корегували роботу різних сфер суспільного життя, та культурну і економічну сферу, зокрема.

Конституція 1919 року. В період прийняття Конституції Радянської України 1919 року відбулося обговорення трьох найбільших фракцій: більшовиків, боротьбистів та лівих есерів. Боротьбисти та ліві есери намагалися змінити характер Конституції в напрямку більшої демократичності: пропонували замінити статтю про диктатуру пролетаріату; статтю 21 п. а), де встановлювалося, що особи, які використовують найману працю з метою одержання прибутків, позбавляються виробничого права. Проте дані пропозиції були відхилені найбільшою на з'їзді більшовицькою фракцією.

Аналогічна ситуація відбулася майже з усіма зауваженнями та пропозиціями. Цей основний закон, як і Конституція РРФСР, ґрунтувався на марксистсько-ленінському вченні про соціалістичну революцію та диктатуру пролетаріату. Тому він був більшою мірою політичним, ніж правовим документом. Державною формою диктатури пролетаріату Конституція визначала Республіку Рад, де вся повнота державної влади належить трудящим у формі Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Це означало, що Республіка Рад проголошена класовою організацією.

Конституція 1929 року. Конституція Української РСР 1929 склалася на основі тих змін у державному будівництві, в політичному і культурному та економічному житті УРСР, які відбулися в період з 1919 по 1929 рік, на базі першої конституції – Конституції СРСР 1919 року, на відбитих в ній принципах пролетарського інтернаціоналізму і соціалістичного демократизму. Конституція 1929 року, як і всі прийняті раніше радянські конституції, породжена в одних і тих же історичних умовах перехідного від капіталізму до соціалізму періоду. Як перша, так і друга конституція СРСР являли собою конституції диктатури пролетаріату, конституції соціалістичного типу. В цьому і полягає причина наступності основних і вирішальних принципів, а також окремих положень у перших двох конституціях радянської України.

Конституція 1929 року, як і перша Конституція УРСР, законодавча закріпила принципи диктатури пролетаріату і республіку Рад як державну форму цієї диктатури. Ст. 1 Конституції гласила: «Українська республіка є соціалістичною державою робітників і селян. Вся влада в межах Української Соціалістичної Радянської Республіки належить Радам робітничих, селянських і червоноармійських депутатів».

Конституція УРСР 1929 року законодавчо закріпила створені за роки Радянської влади на Україні основи нового культурного ладу, які були вирішальними передумовами для здійснення соціалістичної перебудови всього народного господарства на базі індустріалізації країни і колективізації сільського господарства. «Вся земля, надра, ліси і води, – зазначалося в ст. 4 Конституції УРСР 1929 р., – а також фабрики, заводи, банки, залізниці, водний і повітряний транспорт та засоби зв'язку є соціалістичною державною власністю на визначених законодавством Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Української Соціалістичної Республіки основах. Зовнішня торгівля визнається державною монополією».

Конституція Української РСР 1929 року зберегла в силі ряд принципів Конституції 1919 року. Разом з тим у новій Конституції УРСР не були викладені деякі застарілі положення Конституції 1919 року (наприклад, про диктатуру пролетаріату і бідніше селянство, про відмирання держави та інше).

Конституція 1937 року. На сторінках Основного Закону 1937 року громадянам Країни Рад незалежно від віку, статі та національності гарантувалися майже всі відомі на той час права і свободи.

За конституційним визначенням УРСР є республікою робітників і селян. Наявність інших класів і прошарків – поза Конституцією. Право на працю перетворилося на обов’язок: «Праця в УРСР є обов’язком і справою честі кожного здатного до праці громадянина за принципом «хто не працює, той не їсть» (ст. 12).

Соціалістичну власність оголошено чи не найвищою цінністю в державі, і той, хто зазіхає на неї, – ворог народу. «Кожний громадянин УРСР зобов’язаний берегти і зміцнювати суспільну власність як священну й недоторканну основу радянського ладу, як джерело багатства та могутності Батьківщини, як джерело заможного і культурного життя всіх трудящих. Особи, що роблять замах на суспільну, соціалістичну власність, є ворогами народу» (Ст. 130 Конституції УРСР 1937 р.).

Щоправда, Основний Закон України визнає право громадян на приватну підприємницьку діяльність – селянин може вести одноосібне господарство, а ремісник (кустар) працювати сам на себе, проте їм заборонено мати найманих працівників.

Однак перетворити підприємця на ворога народу в ті часи було досить легко – зачепить випадково його худоба колгоспну ЛЕП, і суворий вирок радянського суду одноосібнику гарантований. Вирок цей, за Конституцією 1937, читатимуть українською – іншими мовами в судах УРСР говорити не повинні.

Конституція 1978 року. Глава 2 Конституції 78 року має назву «Культурна система». Основу культурної системи Української РСР складає соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.

«Громадянин Української РСР зобов’язаний берегти і зміцнювати соціалістичну власність. Обов’язок громадянина Української РСР – боротися з розкраданням і марнотратством державного та громадянського майна, дбайливо ставитися до народного добра. Особи, які посягають на соціалістичну власність, караються за законом.» (Ст. 59 Конституції УРСР 1978 р.)

Загалом історики зазначають, що Конституція 1978 теж писалася швидше на потребу часу з надією на прийдешні покоління більшовиків, які напишуть нову, справедливішу Конституцію.