Гарантії культурних прав людини та громадянина в Україні

 

З проголошенням незалежності Україна вступила на шлях демократичних перетворень, формування демократичної, соціальної, правової держави. Одним з головних ціннісних орієнтирів у вирішенні цих проблем є права і свободи людини і громадянина. Чинна Конституція України закріпила у якості самостійного виду прав та свобод людини і громадянина систему культурних прав і свобод. Вона передбачила також якісно нову систему гарантування економічних прав і свобод.

Пріоритетним видом юридичних гарантій є нормативно-правові гарантії, що становлять систему норм щодо реалізації прав людини і громадянина: норми-принципи, юридична відповідальність, юридичні обов’язки, процесуальні норми.До гарантій Конституції належать також конституційна відповідальність та юридичні обов’язки, передбачені Основним законом держави [2].

Т.М. Заворотченко уточнює, що нормативно-правові гарантії як об’єктивне право включають матеріальні норми-принципи, обов’язки держави, органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, юридичну відповідальність та процесуальні норми, передбачені Конституцією держави, законами, підзаконними актами і міжнародно-правовими договорами.

Гарантії культурних прав – сукупність правових норм, за допомогою яких забезпечується реалізація, порядок охорони і захисту культурних прав людини і громадянина.

Нормативно-правові гарантії культурних прав можна класифікувати на загальні та інституційні. Загальні поділяються за елементами на норми-принципи, обов’язки, юридичну відповідальність та процесуальні гарантії. Інституційні гарантій культурних прав диференціюються в залежності від різних чинників таких, як: територія; форма закріплення; характер правових норм; способом викладення в нормативно-правових актах; залежно від того, які органи залучаються, для захисту і охорони прав і свобод людини; в залежності від функціональної спрямованості. Проте більш детально хочу зупинитися на розгляді саме загальних гарантій культурних прав.

Одним із видів нормативних гарантій є норми-принципи, зокрема ті, що забезпечують права людини і громадянина (ст. 21, 22, 57-64 Конституції України) насамперед, щодо невідчужуваності, непорушності, невичерпності, рівності, необмежуваності конституційних прав людини та громадянина (зокрема культурних), рівності громадян, презумпції невинуватості особи, тощо.

Норми-принципи, або ж установчі норми – це один із видів спеціалізованих норм, в яких сформульовані незаперечні вимоги загального характеру та які належать до всіх або більшості інститутів або норм права. Значення норм-принципів як гарантій прав і свобод людини і громадянина полягає в тому, що вони відображають міру свободи людей та їхніх об’єднань, взаємопов’язаність, єдність юридичних прав та обов’язків. Ці гарантії є найбільш реальними та захищеними державою і є результатом цілеспрямованої, свідомої діяльності держави та її органів [3].

Принцип невідчужуваності культурних прав, що базується на нормі конституції означає абсолютну неможливість повної втрати особи будь-яких економічних прав за власним бажанням або внаслідок рішення органів державної влади, їх посадових осіб.

Принцип непорушності культурних прав людини і громадянина передбачено ст. 53 та 54 КУ. На цьому принципі ґрунтується категорична заборона скасовувати культурні права людини і громадянина, заборона звужувати зміст та обсяг існуючих прав при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів.

Принцип невичерпності означає можливість розширення обсягу культурних прав людини і громадянина в майбутньому, адже їх система закріплена Конституцією не є закріпленою, а перебуває в динаміці.

Принцип гарантованості культурних прав людини і громадянина закріплені у ст. 53 Основного закону України. Гарантованість основних прав є суттєвим елементом, що входить до структури конституційно-правового статусу особи. Тільки за дієвих гарантій культурних прав можливий демократичний розвиток особи та суспільства в цілому.

Принцип рівноправності громадян пов'язаний з принципом соціальної справедливості, оскільки є одним з його складових та передбачений у ст. 22 та 24 КУ. Стосовно культурних прав він означає: рівність людей у своїй гідності; рівність культурих прав кожної людини і громадянина; можливість кожному отримати освіту; рівність прав жінки і чоловіка.

Отже, норми-принципи культурних прав – це незаперечні вимоги загального характеру, керівні засади(ідеї), прямо закріплені в КУ та інших законах, які зумовлюються об’єктивними закономірностями існування і розвитку особистості в суспільстві і визначають зміст та спрямованість державного правового регулювання з метою забезпечення культурних прав людини і громадянина.

Юридичні обов’язки поряд з нормами-принципами і юридичною відповідальністю є необхідним компонентом оптимальної взаємодії особи та держави. Вони – умова нормального функціонування конституційних інститутів, управління похідними процесами, підтримання стійкості та стабільності в суспільстві. Взаємозв’язок прав та обов’язків, зокрема культурних, утворює урівноважений суспільний стан, режим найбільшого сприяння для повсякденної життєдіяльності людей. Функціональне призначення юридичних обов’язків у сфері культурних прав – користуватися цими суб’єктивними правами, виконувати свою частину роботи в загальному механізмі регулювання, спрямовувати діяльність кожного члена суспільства в потрібне русло, а соціальне – формувати належну правосвідомість і правову культуру громадян, бути дисциплінуючим фактором, усталити законність і правопорядок у цій сфері [4].

Обов’язки – це визначена законом та об’єктивно зумовлена поведінка держави, її органів, юридичних і фізичних осіб спрямована на виконання і дотримання норм права з метою забезпечення гарантій прав і свобод людини та громадянина. Розрізнять обов’язки держави та обов’язки особи. Змістом юридичного обов’язку є обов’язок активно діяти; обов’язок пасивної поведінки; обов’язок переносити санкції держави [5].

Отже, обов’язки як нормативно-правові гарантії економічних прав людини і громадянина – це міра обов’язкової поведінки держави, її органів, юридичних та фізичних осіб, яка визначена Конституцією та законами України, спрямована на виконання та дотримання норма права з метою забезпечення гарантій культурних прав людини і громадянина.

Так, головним обов’язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ст. 3 КУ), у тому числі культурних, культурним обов’язком держави є також забезпечення захисту всіх суб’єктів права на освіту (ст.53 Конституції України).

Процесуальні гарантії – встановлені законом правові засоби забезпечення належної реалізації матеріальних норм, досягнення цілей та завдань процесуальної діяльності[6]

Процесуальні гарантії культурних прав – це передбачена Конституцією та законодавством система умов і засобів організаційно-процедурного характеру, які регламентують порядок, форми і методи реалізації культурних прав людини і громадянина.

Юридична відповідальність за порушення культурних прав включає конституційно-правову, цивільно-правову, господарсько-правову, адміністративно правову та кримінально-правову відповідальність, яка передбачена Конституцією, Цивільним кодексом, Господарським кодексом, Кодексом про адміністративні правопорушення і Кримінальним кодексом, а також у тій чи іншій галузі права.

Конституційна відповідальність настає за порушення норм Конституції України, в тому числі культурних прав. Адже даний вид відповідальності насамперед спрямований на охорону Конституції України.

Конституційно-правова відповідальність настає за порушення суб’єктами конституційно-правових відносин вимог, які містяться в Конституції України та інших джерелах конституційного права. До кола суб’єктів конституційно-правової відповідальності у сфері культурних прав відносять: державу, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб, фізичних осіб.

Підсумовуючи викладене – погоджуюсь із запропонованим визначенням конституційно-правової відповідальності О.О. Майданник, кандидата юридичних наук, професора кафедри теорії держави та права Національного аграрного університету, а саме, що конституційно-правова відповідальність – це самостійний вид юридичної відповідальності, що встановлена в нормах конституційного права, яка передбачає необхідність для суб’єктів конституційно-правового правопорушення відповідати за свою юридично значиму поведінку, що реалізується у сфері конституційно-правових відносин. До санкцій конституційно-правової відповідальності можна віднести такі:

1. Дострокове позбавлення або зміна конституційного статусу посадової особи.

2. Дострокове позбавлення або зміна конституційного органу державної влади, органу місцевого самоврядування.

3. Позбавлення або зміна конституційного статусу об’єднань громадян.

4. Скасування чи зупинення дії правового акту органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

5. Обмеження або позбавлення спеціального чи загального статусу фізичної особи.

Конституційно-правовій відповідальності у сфері культурних прав притаманні санкції, що містяться в інших галузях права, до яких відсилають норми конституційного права. Особливістю гарантій культурних прав є встановлення цивільної відповідальності за їх порушення. Питання про притягнення суб’єкта (фізичної чи юридичної особи) до цивільно-правової відповідальності вирішується судом, господарським судом або адміністративними органами держави за заявою учасника правовідносин або потерпілого.

Цивільно-правова відповідальність – це юридична відповідальність за цивільне правопорушення(делікт). Види та умови її настання передбачені Цивільним кодексом України.

Специфікою цивільно-правової відповідальності у сфері порушення культурних прав є встановлення широкого спектра засобів захисту права загалом. Види цивільно-правової відповідальності у сфері порушення культурних прав: відновлення становища, яке існувало до порушення права, і зупинення дій, які порушують право або створюють загрозу його порушення; визнання правочинну недійсним і застосування наслідків його недійсності та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної немайнової шкоди.

Найсуворішим видом юридичної відповідальності у сфері порушення культурних прав людини і громадянина є кримінальна відповідальність, суть якої полягає в застосуванні судом від імені держави до особи, що вчинила злочин, державного примусу у формі покарання. Цим кодексом захищаються право на освіту.

Адміністративна відповідальність – це вид юридичної відповідальності громадян і службових осіб за вчинені ними адміністративні правопорушення. В Україні порядок застосування адміністративної відповідальності регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законодавчими актами.

Інституційні гарантії відіграють важливу роль у класифікації нормативно-правових гарантій культурних прав людини та громадянина. Серед них слід розрізняти: реалізацію, охорону та захист прав людини та громадянина, які включають термін «забезпечення» прав, як напрямки державної діяльності[7]. Під гарантіями реалізації розуміється конкретизація прав у законодавстві, процесуальні форми їх реалізації. Під гарантіями охорони мається на увазі встановлення меж здійснення прав і свобод, встановлення засобів заохочення, стимулювання, пільг для ініціативної реалізації прав, а також засобів реалізації профілактики і запобігання правопорушенням. Під гарантіями захисту розуміють встановлення для винних відповідальності за порушення прав людини заходів для захисту прав, відновлення порушеного права, конституційного нагляду, контролю, відповідальності правопорушника[8].