Дилатаційна кардіоміопатія, постійна форма фібриляції передсердь. СН IIб ст. , систолічний варіант, IV фк.

Клініка ХСН наведена в класифікації. У більшості випадків клінічні про­яви гострої та хронічної СН обумовлені переважно систолічною дисфункцією шлуночків

В наслідок порушення розслаблення та виникнення зниження розтягнення ЛШ виникає застій крові в легенях. У результаті обмеження наповнення шлу­ночків може спостерігатися зниження УО та серцевого викиду, незважаючи на нормальну чи навіть підвищену ФВ. Якщо, наприклад, КДО ЛШ складає 70 мл, то навіть при ФВ, рівній 100%, УО не може перевищувати 70 мл. Порушен­ня діастолічної функції спостерігається в 30%, а при деяких захворюваннях і більше.

Багато препаратів, ефективних при систолічній СН (діуретики, нітрати та дигоксин), можуть погіршувати стан пацієнтів при діастолічній дисфункції.

 

Фактори ризику резистентності до лікування ХСН:

— недіагностовані або погано контрольовані супутні захворювання (ІМ, вади серця, цукровий діабет, бронхіальна астма, бронхообструктивні захво­рювання легень, хронічні гепатити та цирози печінки, хронічна ниркова та пе­чінкова недостатність тощо);

— кардіомегалія, що супроводжується значним зниженням інотропної та насосної функції серця і ФВ (складає 35% і менше), розвиток набрякового син­дрому;

— виражена гіпертрофія різних відділів міокарда, що призводить до ремо-делювання серця;

— важкі порушення ритму серця (ФП, ТП, шлуночкові ПТ, повна АВ-бло-када тощо);

— відсутність сечогінних засобів серед застосованих препаратів, що при­значаються при лікуванні СН;

— невиконання хворим призначень лікаря, неадекватне фізичне наванта­ження, надлишок вживання кухонної солі, рідини, що має визначальне зна­чення;

— прийом препаратів, що знижують клінічну ефективність основної те­рапії (ААП ІА класу, АК, НПЗП, глюкокортикостероїди, трициклічні анти­депресанти, літій);

— артеріальна гіпоксемія, гіпоксія, гіпокаліємія, гіпомагніємія;

— збільшення в крові вмісту глюкокортикоїдів, естрогенів, альдостерону, антидіуретичного гормону, активація симпатико-адреналової системи, РААС;

— застосування деяких антигіпертензивних засобів (празозин,. гідрала-зин), що затримують рідину в організмі;

— декомпенсований метаболічний та респіраторний ацидоз та алкалоз;

— зменшення кількості клубочків і канальців у нирках, зниження нирково­го кровообігу, клубочкової фільтрації, розвиток протеїнурії.

 

Лікування ХСН. Мета лікування ХСН:

1. Профілактика (первинна мета):

— профілактика і/або лікування хвороб, що можуть призвести до дисфунк­ції ЛШ та СН;

— профілатика розвитку СН у разі виявлення серцевої дисфункції.

Підтримка або поліпшення якості життя.

Поліпшення показників виживання.

Важливе місце у лікуванні хворого з ССЗ посідає розпорядок дня (табл. 2.124).

Таблиця 2.124

Розпорядок дня пацієнта з ХСН

 

Показники	ФК ХСН ^УНА)
І—II	III	IV
Денна повноцінна активність (год)	10-12	6-8	1-2
Денна знижена активність (год)	3^1	6-8	Більше 8
Денний сон (год)	—	1-2	Більше 2
Нічний сон (год)	7-8		Більше 8
Обоє 'язкова тривалість динамічного фізичного навантаження (хв)			10-15

Лікування ХСН представлено на рис. 2.15, 2,16 і в алгоритмі 2.94.

 

 

		Лікування ХСН
Інотропна стимуляція: — глікозиди		Розвантаження

Об'ємне: — діуретики

Гемодинамічне:

— АК амлодипін

— нітрати

Нейрогуморальне:

— ІАПФ;

— АРА II;

— антагоніст альдостерону верошпірон

— БАБ

Метаболічне: — цитопротектор триметазидин

 

Рис. 2.15. Схема лікування хронічної серцевої недостатності

Немедикаментозна терапія

1. Обмеження вживання кухонної солі та рідини

2. Обмеження алкоголю, відмова від тютюнопаління

3. Регулярні дозовані фізичні навантаження

4. Навчання їхніх близьких родичів

Допоміжні препарати:

— нітрати

— AAR III класу

— АК амлодипін

— неглікозидні інотролні стимулятори

— антиагреганти

— антикоагулянти непрямої дії

— статини

— глкжокортикостероїди

— цитопротектори (триметазидин)

Рис. 2.16. Загальні принципи лікування ХСН

При ХСН прово­дять розвантаження системи кровообігу:

1) гемодинамічне розвантаження (ди-гоксин, нітрати);

2 нейрогумо­ральне розвантажен­ня (інгібітори АПФ, БРА II, антагоністи альдостерону, БАБ);

3) метаболічне розвантаження (ци­топротектор триме­тазидин).

Є переконливі да­ ні, що фізичні вправи при СН покращують функцію ендотелію і переносимість фі-