Та законотворчі тенденції в 2016 році

Хоч як парадоксально це виглядає, в Україні досі діє закон «Про засади державної мовної політики», відомий також як закон Ківалова-Колесніченка. Цей документ було прийнято 2012 року з грубим порушенням процедури, незважаючи на численні протести. Закон, по суті, заохочує русифікацію і знищує систему державного захисту і підтримки української мови.

Провідні українські та зарубіжні експерти оцінили закон як такий, що суперечить Конституції України, спрямований на витіснення української мови з ключових сфер суспільного життя і загрожує не лише стабільності, але й цілісності України. Зокрема, різко негативні висновки про закон дали Венеціанська комісія Ради Європи та верховний комісар ОБСЄ з питань національних меншин.

З позицій сьогоднішнього дня ще більш очевидно, що прийняття в 2012 році закону Ківалова-Колесніченка було частиною стратегії російських агресорів з захоплення України. Проте, як не парадоксально, цей закон діє і щодня сприяє русифікації України.

Попри небезпечний і антиукраїнський характер закону, провідні партії та політики, що прийшли до влади після Революції Гідності 2014 року, не виконали власних обіцянок і не скасували цей закон. Прийнятий 23 лютого 2014 року Верховною Радою закон про скасування закону «Про засади державної мовної політики» не був, всупереч законодавству, підписаний Головою Верховної Ради, в.о. Президента України Олександром Турчиновим. Цей акт не підписано і він не набув чинності досі.

Конституційне подання народних депутатів України про визнання закону «Про засади державної мовної політики» неконституційним, у штучний спосіб два роки не розглядалося в Конституційному Суді, незважаючи навіть на призначення судді-доповідача. Слухання у цій справі нарешті призначено на 17 листопада 2016 року.

Можна частково погодитися з твердженням, що в перші місяці війни рішення зберігати правовий status quo у мовній сфері допомогло заспокоїти страхи частини громадян України, що перебували під впливом російської пропаганди і боялися міфічної «насильницької українізації».

Однак намагання під приводом «єднання країни» перевести лінію на легітимізацію русифікаторського закону і толерантне ставлення до русифікації взагалі в ранг постійної політики є небезпечним. Адже в умовах нинішнього законодавчого поля таке «єднання» відбувається виключно за рахунок подальших поступок української мови і україномовних громадян на користь російської мови. Оскільки такі поступки не відповідають ні Конституції, ні інтересам держави та більшості громадян, а також є частиною стратегії держави-агресора, їх продовження прямо загрожує незалежності та європейському майбутньому України.

В умовах дії закону Ківалова-Колесніченка Верховна Рада України у 2015 – 16 роках вдалася до політики «малих кроків», зміцнюючи позиції української мови в окремих сферах через норми галузевих законів.

Закон України «Про державну службу», що був прийнятий у грудні 2015 і набув чинності у травні 2016 року, гранично чітко закріпив вимогу до державних службовців використовувати при виконанні посадових обов’язків українську мову.

У статті 8 цього Закону, що визначає основні обов’язки державних службовців, зазначено, що вони зобов’язані «обов’язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов’язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації».

Важливим кроком, спрямованим на збільшення присутності української мови в радіоефірі, стало прийняття Верховною Радою України 16 червня 2016 року Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо частки музичних творів державною мовою у програмах телерадіоорганізацій».

Боротьба за прийняття закону тривала кілька місяців, оскільки власники медіахолдингів та їхні лобісти в органах влади намагалися провалити цю законодавчу ініціативу або принаймні вихолостити її. Проте активні дії громадськості, українських музикантів та частини політикуму схилили більшість парламенту на користь якісного закону. Зокрема, слід відзначити значну роль у прийнятті закону Голови Верховної Ради Андрія Парубія, віце-прем’єр-міністра В’ячеслава Кириленка і голови парламентського комітету з питань свободи слова та інформації Вікторії Сюмар.

Згідно з прийнятим законом, «телерадіоорганізації при здійсненні радіомовлення (…) повинні забезпечувати частку пісень (словесно-музичних творів) державною мовою в обсязі не менше 35 відсотків загального обсягу пісень, поширених протягом доби, а також не менше 35 відсотків загального обсягу пісень, поширених у кожному проміжку часу між 07.00 та 14.00 і між 15.00 та 22.00».

Передбачена цим Законом частка пісень українською мовою запроваджується поступово. З 8 листопада 2016 року, коли Закон набуває чинності, ця частка у зазначені часові проміжки має становити 25%, з 8 листопада 2017 року – 30%, і з 8 листопада 2018 року – 35%. До цієї квоти зараховуються будь-які пісні українською мовою, незалежно від громадянства авторів чи виконавців.

Закон також передбачає пріоритетне право на отримання ліцензії на мовлення для радіоорганізацій, які добровільно збільшать цю частку на 5% і більше.

З іншого боку, радіостанція може отримати право на знижену квоту для українських пісень (25% замість 35%) у разі, якщо частка пісень у її ефірі офіційними мовами Європейського Союзу становить не менше 60%. У комплексі ці норми мають сприяти значному розвитку й популяризації української музики, істотному збільшенню її присутності в ефірі, і водночас значному зниженню частки російських пісень, що досі була непропорційно високою і деформувала природній мовно-інформаційний простір України.

Цим же Законом запроваджується і мінімальна частка української мови для ведення радіопрограм дикторами та ведучими. З 8 листопада 2016 року вона має становити 50% на добу, через рік – 55%, через два роки – 60%.

Національній Раді з питань телебачення і радіомовлення надано можливість здійснювати моніторинг за дотриманням передбачених цим законом часток мови пісень та мови ведення і накладати на порушників штрафні санкції.

У вересні 2016 року парламентом прийнято закон «Про державну підтримку кінематографії», в якому передбачена система підтримки національних фільмів. Обов’язковою передумовою для визнання фільму національним є виконання базової звукової версії фільму українською або кримськотатарською мовою. Закон очікує на підписання Президентом.

Також у вересні 2016 року Верховна Рада прийняла за основу рамковий законопроект «Про освіту», після чого гострі дебати розгорнулися навколо 7 статті цього законопроекту, яка регулює застосування мов в освіті. Від того, який вигляд у підсумку матиме ця стаття при прийнятті закону в цілому, багато в чому залежить мовний вектор розвитку освіти й України в цілому.

Також прийнято за основу урядовий законопроект, що передбачає обмеження імпорту пропагандистської літератури з Росії. У разі прийняття в цілому цей документ може дещо знизити частку російськомовної книжкової продукції, яка зараз становить левову частку українського книжкового ринку.

Незважаючи на позитивні законодавчі тенденції у сфері утвердження української мови, що мали місце в 2016 році, поки що це лише фрагментарні кроки, явно недостатні для кардинальної зміни ситуації і дієвого заслону русифікації. Для системного приведення законодавства у відповідність з Конституцією необхідно скасувати закон Ківалова-Колесніченка і прийняти сучасний європейський мовний закон, який би гарантував функціонування української мови «на всій території України в усіх сферах суспільного життя», як це визначено статтею 10 Конституції України.

 

 

РОЗДІЛ 3