Опис пожежі м. Львова невідомого автора

 

Описую сумну та злощасну подію нашого прекрасного славнозвісного міста, жалюгідну й навіть довговічну із-за болю руїну, яку треба оплакувати через безпощадність цієї пожежі. Адже тисяча п’ятсот двадцять сьомого року в понеділок після свята Вознесення господнього, о двадцять третій годині, несподівано з броваря дому якогось-то Григорія Шолтиса з Клепарова, що стояв напроти монастиря францисканів, на вулиці Пекарів, яка лежала поруч, вибухла величезна й раптова пожежа. Вистрибуючи неначе навальний вихор, розділений у двох напрямах, той [вогонь] негайно охопив усі доми, які були в його сусідстві й саму [вулицю] Пекарів і Краківську, Шевців і Вірменську вулиці, а також ту, яка називається другою частиною кварталу, в одному ряді, а в другому напрямку, починаючи від монастирського будинку тих самих францисканів, за винятком костьола Святого Хреста, послідовно знищив доми, які були посередині, громадську лазню, костьол Святого Духа разом з лікарнею, ятками м’ясників, з іншими будинками, які були ззаду, аж до міського муру, а відтіля від дому шановних панів каноніків капітульних разом з іншими мешканцями костьольних священослужителів, і далі всі інші доми довкола і Галицьку, Зарванську, Руську та Єврейську вулиці разом з церквою Святої Марії грецького обряду[1], з єврейською синагогою та міською стайнею і довкола всі, які тільки були будинки, від брами до брами розпалювався все жахливіше і багато домів знищив дощенту. Нарешті від того полум’я з м’ясних яток, що їх деякі власники не відмовилися розібрати, щоб тільки спинити навальну силу пожежі, завалилася дзвіниця з усіма дзвонами разом з справжнім скарбом славнозвісного і прекрасного столичного костьола[2] святковим дзвоном, названим Зузанною, і з усім черепичним дахом, і будинком та будівлями згаданого столичного вищого костьола, і були знищені вогнем. А тоді ще склепіння і хори, зрушені в основі й розхитані частково, в багатьох місцях розвалилися і попадали. Також вежа Галицької брами, майстерно й коштовно збудована, завалилася разом з іншими вежами і двома міськими мурами, за винятком трьох [веж], які височіли довкола Низького замку, з усіма їхніми гарматами, мортирами, метальним порохом і зброєю, що там була, в той час як одна тільки Краківська [вежа], позбавлена лише даху, в цілому залишилася неушкодженою разом з цінностями, які в ній містилися. Від даху цієї Краківської вежі загорілася головна сторожева вежа на Високому замку, до того ж декілька домів у селі Знесіння від верткого і щораз дужчого вогню; крім того, також усі будинки, які були серед міських мурів, разом з укріпленням, званим Струмиловою Вежею, а також усі в центрі міста, так само крамнички бідні й багаті з будинком міської ваги й постригальнею та іншими житловими будинками, за винятком дерев’яної ратушної вежі та головної будівлі ратуші, врятованих волею божою і пильною сторожею, – все було перетворене в пожарище. Саме цей вогонь, шаленіючи в той спосіб, задавив багатьох людей і жорстоко винищив в’ючних тварин та дрібну худобу, зганяючи її звідусіль в одне місце на вулицю Єврейську. Власне через навальність цієї пожежі, у зв’язку з тим, що вона майже все місто затьмарила чорною кіптявою, сам вогонь розповсюдився раптово й несподівано на всі частини міста, так що жодна не змогла врятуватися, і, що найважніше, якщо б міські брами, зачинені в той час для того, щоб затримати народ для оборони, не були своєчасно відчинені, то, без сумніву, велика кількість [людей] загинула б від самого вогню; коли ця пожежа так шаленіла й усе більше і більше посилювалася, військові метальні знаряддя і гармати чи вогнестрільна зброя, що переховувалися були в міських вежах, заряджені порохом і кулями, вибухли на великий пострах народу та з небезпекою [для нього] і видали страшенний гук на подобу грому. Ось так усе це місто, як передвіщалося, за винятком одного дому Івана, колись Бороди, критого черепицею [і через те] названого вежею, дощенту з усіма своїми будовами повністю було зруйноване і залишилося неначе безлюдним, а нещасні громадяни були доведені до великого відчаю. А щоб їх місто прийшло колись знову до своєї величі та краси після такого гіркого і страшного нещастя і щоб ніколи більше не випала на його долю така або подібна нещасна подія, треба гаряче благати найвищого, найласкавішого бога.

Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1986. – С. 32-33.