Статут львівського цеху мулярів і каменярів

(14 квітня 1572 р.)

 

Ми, райці міста Львова, цим доводимо до відома всіх взагалі і кожного зокрема, кому про це належить знати тепер і на майбутні часи. Прийшовши особисто до нашого раєцького уряду, славетні й чесні майстри муляри і каменяри, львівські громадяни, прізвища яких подано нижче, заявили, що за взаємною згодою і порозумінням між собою домовилися про порядок своєї роботи у цьому місті Львові і бажають його мати тепер і на майбутнє, на зразок інших ремесел, з певними затвердженими правами.

Вони просили нас, щоб ми, згідно з стародавніми правами і привілеями цього міста, перш за все для хвали і честі найвищого і найдобрішого господа, а також для спільного добра того ж міста дозволили заснувати для вже згаданої їхньої мулярської і каменярської роботи братство або цех, а щоб ми тим самим записали і належно затвердили певні положення, які вони нам згідно з звичаєм запропонували на письмі.

Зміст тих положень такий:

1. Як стати майстром.

Перш за все, якщо хто-небудь захоче стати майстром їхнього фаху, повинен мати автентичні документи про своє законне народження і науку або рекомендації вірогідних громадян. Представивши ці документи або свідків урядові, повинен, перш за все, отримати право міського громадянства, а потім бути вписаний і прийнятий до цеху згідно з стародавніми звичаями інших ремесел. Зразу ж після вступу до цеху той новий майстер повинен дати і пожертвувати 5 флоренів польською монетою [“к вони це називають “вступне”] до їх спільного фонду як на потреби цеху, так і на оборону міста, в якій йому теж слід брати участь. Після внесення цієї суми йому зовсім не потрібно показувати свої вміння або влаштовувати своїм товаришам яку-небудь учту.

2. Про приймання замовлень.

Далі, коли хто-небудь з майстрів домовляється з громадянами про роботу, один одному не сміє перешкоджати і завдавати шкоди. Взагалі кожний повинен задовільнятися однією або найбільше двома роботами, третю роботу може взяти такий майстер, який має вже дві, але тільки на майбутнє, а починати цю роботу зможе тільки тоді, коли добре справиться з двома першими, а принаймні – з однією, і то під загрозою кари п’яти марок.

3. Положення про виконання будівництва.

Далі, під час роботи і при зведенні мурів кожний майстер повинен зважати на межі і границі не тільки сусідів, але і на такі, що відносяться до громадських шляхів та вулиць, щоб був приступ, дахи, доступ до підвалів і все те, на що майстер повинен зважати, щоб не заподіяти якоїсь шкоди місту або не зробити комусь кривди.

Що стосується винагороди і оплати за працю, то вона завжди буде встановлена і затверджена стосовно до часу і рішення раєцького уряду, а саме: в час від початку літа, тобто від великодня до св. Михайла майстрові за один день роботи належиться 6 грошей, товаришеві – 5 грошей, учневі – 4 гроші. Взимку майстрові належиться 5 грошей, товаришеві – 4 гроші, а учневі – 3 гроші. В інших випадках майстрові вільно домовитися з замовником про оплату оптом за всю роботу або про іншу денну винагороду.

4. Про робочий день, приймання учнів і переведення їх у майстри.

Далі, кожний майстер з своїми товаришами і робітниками повинен ставати до роботи вдосвіта, як тільки відкриються брами міста, там у визначені години він має працювати з належною старанністю і матиме визначені вільні години: на сніданок – одну годину, в полуднє – другу і, врешті, влітку перед вечером, о 22 годині, взимку – о 23 – закінчувати роботу, а своїх товаришів і помічників відпустити. Зрештою, товариші та учні в тому цеху мають вести себе згідно з нижчевказаними правилами. Коли який-небудь з майстрів приймає до себе учня в цех у присутності майстрів і товаришів, має засвідчити це прийняття одною міркою пива для цехових товаришів, а другою – для учнів.

Постанова щодо тривалості навчання має бути така: хто хоче присвятити себе мулярській справі, має заключити договір і бути прийнятий майстром щонайменше на три роки, а в каменярській справі – на чотири роки, і то виключно з метою служби і науки, без будь-якого винятку за гроші, що взагалі має бути забороненим і недопустимим.

Як тільки цей учень добре проявить себе в навчанні, то після закінчення терміну майстер повинен забезпечити його роботою в себе принаймні на 7 тижнів за таку винагороду, яку звичайно отримує товариш, а це більше всього з приводу учти, яку той, хто вписується на товариша, зобов’язаний за звичаєм влаштувати. А в тій справі старші майстри повинні вести рахунки і слідкувати, щоб не було пов’язане з великими витратами того, хто, як вище згадано, закінчив своє навчання.

5. Про прізвиська.

Далі, старші майстри повинні пильно слідкувати за тим, щоб товариші не надавали один одному поганих і образливих прізвиськ, під загрозою кари гривни на користь раєцького уряду.

6. Про приймання товаришів.

Далі, щоб усі майстри могли мати достатню кількість товаришів, то тоді, коли будь-який прийде до того міста, старші майстри повинні визначити йому місце в того майстра, який на той час або не має жодного товариша, або має їх найменше серед інших. Але якщо якомусь майстрові необхідно мати для роботи більше товаришів, тоді він має їх випросити і отримати від інших членів цеху.

7. Про відхід з роботи у майстра.

Далі, якщо майстер утримував якогось товариша продовж зими, тоді той товариш повинен у нього залишитися принаймні до св. Івана Хрестителя, і про свій відхід має повідомити майстра за два тижні наперед.

8. Яку роботу можуть виконувати товариші та учні самостійно.

Далі, жоден товариш не має права самостійно взяти роботи більше як на 1 гривну, так само учень не може взяти роботи більше як на шість грошів; якщо ж робота оцінена більш-менш на 15 грошів, тоді її можна виконувати тільки з товаришем, під загрозою кари, яку старші майстри встановляли.

9. Про наймання невизволених товаришів.

Далі, якщо про кого-небудь з товаришів невідомо, чи виконав він цехові положення, то такого, був би він італійцем чи німцем або іншої національності, не можна приймати на роботу до майстра більше як на два тижні, поки не виконає цехових звичаїв і положень.

10. Про покарання товаришів.

Далі, товариш, який відмовлявся б працювати в понеділок, непокірний, бешкетник або недбалий у роботі, має бути відставлений до раєцького уряду з метою покарання його за проступок.

11. Про цехового старшину і цехові збори.

Далі, цехові старшини згідно з стародавньою практикою інших цехів таким самим способом і в такий самий час можуть бути обрані і представлені нашому урядові. Коли ж будуть обрані і затверджені, то [підлеглі] повинні їх слухати в дозволених і справедливих справах. На скликані ними зібрання всі і кожний зокрема як майстри, так і товариші, мають зібратися в одному приміщенні, щоб зібрання відбувалися регулярно кожні два тижні. І щоб на зібранні кожний сидів на своєму місці, у визначеному порядку, вів себе пристойно і поважно, без шуму, сварок і проклинань. Щоб кожний належно виконував свої справи, [рішення] нарад і свої обов’язки. Щоб завжди в будь-яку пору року всі були присутні на поминальних службах і на похоронах своїх співтоваришів, своєчасно платили цехові внески на ті чи інші цілі, а зокрема і головним чином, щоб завжди з охотою, невідкладно і з повною відповідальністю були готові до оборони міста від будь-якої небезпеки, зокрема від пожежі [борони боже].

Це все залишається пильній увазі і вірності майстрів і зобов’язується їх донести нашому урядові.

12. Затвердження вищеподаних положень.

Ми, райці Львова, сподіваємося, що розвиток таких ремесел, як і самої мулярської справи, може дуже спричинитися до спільного добра міста і його оборони як в інших містах, так і в тому, яке є головним містом на руських землях і майже прикордонним, вони дуже потрібні. Отже, ми тим мулярам і каменярам, які працюють в тому місті і бажають працювати, на підставі наших прав і привілеїв, ласкаво дозволили заснувати братство чи цех, і цим дозволяємо, одночасно приймаючи і затверджуючи їм вищеподані звичаї, надаючи їм права, ординації і статути, їм самим дозволяємо новозаснований цех вести і керувати ним у добрих умовах, застерігаючи собі і нашим спадкоємцям право, в разі необхідності на збільшення або зміни цих статей, а також встановлення інших для загальної потреби. На підтвердження того на документі підвішуємо нашу печатку.

Діялося 14 квітня 1572 року в присутності і на вимогу славетних Петра Касмура, Італійця Станіслава Злого, Себастіана Щасливого, сина колишнього трубача, Францішка Кротофілі, Адама Піцковського, Роха Шафранця, італійця Яна Бобрика, Себастіана Чешека, Андрія Підлісного і Яна Кренгліка, мулярських і каменярських майстрів, львівських громадян.

Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1986. – С. 35-38.