Роз'яснення норм права. Види, акти

Тлумачення та їх дія

Як було зазначено в першому підрозділі цього роз­ділу, процес роз'яснення дійсного змісту норм права под­іляється на два головних види — офіційне і неофіційне тлу­мачення. В свою чергу, кожний із цих видів можна поділити на нормативне і казуальне тлумачення.

Офіційне тлумачення норм права. Розглядаючи офіцій­не тлумачення, насамперед необхідно виявити та схарак­теризувати його суттєві ознаки. Першою ознакою офіційного тлумачення, яка вирізняє його від інших видів роз'яснення, є його обов'язковий характер. Йдеться про формальну обо­в'язковість.

У науці існують різні погляди на підстави, що нада­ють офіційному тлумаченню обов'язкового характеру. Так, Б.П. Спасов, В.M. Хропанюк, Г.В. Назаренко вважають, що обов'язковий характер офіційного тлумачення зумовлений компетентністю державного органу, який видає відповідне роз'яснення норми права²⁴³. С.С. Алексеев, Ю.Х. Калмиков та ін. пояснюють обов'язковий характер офіційного тлумачення його самостійністю в системі юридичної прак­тики та правотворчим походженням²⁴⁴. М.М. Вопленко пояснює такий характер наявністю контрольно-наглядових повноважень у органів, які здійснюють роз'яснення дійсного змісту норм права.

Наведені вище висловлювання потребують певного уточ­нення. Справді, офіційне тлумачення повинні давати упов­новажені на такі дії суб'єкти. Саме в цьому змісті ми розу­міємо зазначену авторами компетентність суб'єктів тлума­чення. Але не це в першу чергу зумовлює обов'язковий

характер офіційного тлумачення. Адже суб'єкт може мати відповідні повноваження, але надане ним роз'яснення не буде обов'язковим. Наприклад, через необов'язковість — за різних причин — самої норми права, що тлумачиться. Обов'язковий характер офіційного тлумачення не може бути також зумовлений його самостійністю у системі юридичної практики та правотворчим походженням. У цьому разі потрібно було б визнати правотворчий характер актів тлумачення норм права, виданих суб'єктами, які не мають повноважень на правотворчу діяльність. Не зовсім правильно пояснювати обов'язковий характер офіційного тлумачення наявністю контрольно-наглядових повноважень у його суб'єктів. Суб'єкт може надавати обов'язкове для виконання роз'яснення норм права, але при цьому не мати контрольно-наглядових повноважень.

Обов'язковий характер офіційного тлумачення випливає з юридичних властивостей самих норм права, що тлумачаться. Акти офіційного тлумачення мають обов'язковий характер лише у зв'язку з дією норм права, зміст яких вони роз'яснюють. Тут можна дещо погодитися з М.М. Вопленко, який вважав, що обов'язковий характер є наслідком системоутворюючих зв'язків офіційного тлумачення з нормою права, що роз’яснюється.

Проте однієї цієї ознаки недостатньо, щоб офіційне тлумачення мало обов'язковий характер. Друга його ознака полягає в тому, що офіційне роз'яснення норм права здійснюється уповноваженим на це суб'єктом. Повноваження мають походити з його права на правотворчість або бути делеговані йому суб'єктом, який видав норму права, що тлумачиться.

Повноваження суб'єкта, який видав норму права на її офіційне роз'яснення, випливають із логічного умовиводу, що саме цей суб'єкт адекватніше розуміє власну волю, ви­ражену в правовій нормі. Делеговані повноваження на офі­ційне тлумачення мають закріплюватися у відповідних правових нормах, які можуть бути в нормативному акті, що регулює відносини тлумачення норм права; норматив-

ному акті, норми права якого тлумачаться; нормативному акті, що регламентує відносини суб'єкта, якому делеговані повноваження на офіційне роз'яснення. Наведені ознаки є головними рисами офіційного тлумачення, бо саме вони на­дають йому обов'язкового характеру.

Варто визначити ще одну ознаку, яка полягає в наяв­ності особливого порядку роз'яснення дійсного змісту норм права. Деякі автори, наприклад М.М. Вопленко, розгляда­ючи особливий порядок роз'яснення дійсного змісту норм права, використовують термін "правороз'яснювальний про­цес"²⁴⁷. Це не дуже коректно, оскільки, по-перше, тлума­чення — це діяльність, у процесі якої норму права спочат­ку з'ясовують, а вже потім роз'яснюють²⁴⁸; по-друге, в особливий порядок роз'яснення норм права включений також результат цього процесу. З іншого боку, цей термін правильно відбиває цільове призначення тлумачення, ме­тою якого є роз'яснення дійсного змісту норм права, і є придатним для використання.

Процес роз'яснення норм права можна визначити як си­стему пов'язаних між собою в логічній послідовності відносно відокремлених інтелектуально-вольових дій суб'єкта тлумачення, які спрямовані на розкриття дійсного змісту правових норм шляхом його з’ясування і наступного роз'яс­нення третім особам. Інтелектуально-вольові дії, врахову­ючи послідовний характер їх здійснення, можна поділити на стадії офіційного тлумачення.

Першою стадією є: правороз’яснювальна ініціатива, з якою суб'єкти суспільних відносин звертаються до уповноваже­ного на офіційне тлумачення суб'єкта за роз'ясненням дійсного змісту норм права. Уповноважений суб'єкт теж має право започаткувати процес роз'яснення за власною ініціативою. В цьому разі перила стадія починається з уза­гальнення існуючої юридичної практики та з'ясування необхідності в наданні роз'яснень.

Друга стадія — ще узагальнення суб'єктом тлумачення існуючої юридичної практики та перевірка необхідності в наданні роз'яснення дійсного змісту норм права.

Розділ 2. ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА ЯК ЮРИДИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ; Ш

Третя стадія правороз’яснювального процесу полягає у з'ясуванні суб'єктом офіційного тлумачення дійсного змісту норми права, отриманні результату з'ясування, його перевірці на адекватність волі законодавця, вираженій у нормі права, що роз'яснюється.

Четверта стадія складається з розробки й обговорення суб'єктом тлумачення проекту роз'яснення дійсного змісту норм права. На цій стадії викладають результат з'ясування дійсного змісту норми права, відзначають випадки неправильного її розуміння й реалізації.

П'ята стадія полягає в прийнятті або затвердженні суб'єктом тлумачення проекту роз'яснення дійсного змісту г правової норми.

І, нарешті, шоста стадія правороз’яснювального процесу — опублікування акта роз'яснення норм права.

Треба зазначити, що вказані стадії ясно виявляються лише тоді, коли існує спеціальна мета на роз'яснення. В інших випадках, наприклад, коли тлумачення суб'єкт здійснює в ході правозастосовчої діяльності, чітко окреслити стадії правороз'яснювального процесу майже неможливо.

Отже, офіційне тлумачення норм права — це процес роз'яснення дійсного змісту норм права третім особам, який здійснюється уповноваженим на це суб'єктом, та має обов'язковий характер.

У свою чергу, офіційне тлумачення можна поділити на види. В науці загальноприйнятим є його поділ на нормативне і казуальне роз'яснення. На нашу думку, термін "нормативне тлумачення" не зовсім точно відбиває сутність цього поняття. Нормативне тлумачення не призводить до виникнення нових норм права, внесення в них змін чи доповнень. Його сутність полягає в тому, що воно має загальний характер і поширюється на необмежену кількість суспільних відносин, врегульованих нормою права, що тлумачиться. Тому нормативне тлумачення треба чітко відокремлювати від інших видів правової діяльності, коли, наприклад, під виглядом надання офіційного роз'яснення

здійснюється юридична конкретизація відповідних право­вих норм або видаються нові норми. Тут частково можна погодитися з точкою зору Б.П. Спасова: "Нормативне офі­ційне тлумачення не призводить до утворення правових норм, воно тільки з'ясовує та роз'яснює зміст існуючих, тому не належить до тлумачення видання положень, наказів чи інструкцій про застосування будь-якого закону або указу, оскільки останні є нормативними актами і самі створюють правові правила поведінки"²⁴⁹.

Отже, термін "нормативне тлумачення" є не зовсім адек­ватним змісту цього поняття, правильніше говорити про загальне офіційне тлумачення норм права.

Деякі вчені, наприклад М.М. Вопленко, указують на ви­щий ступінь державної обов'язковості нормативного офіцій­ного тлумачення норм права²⁵⁰. З наведеною властивістю важко погодитися через те, що обов'язковість офіційного роз'яснення норм права не має ніяких ступенів. Не можна змішувати поняття юридичної сили офіційного роз'яснен­ня з його обов'язковістю. Як правильно пише В.Ф. Коток, "розрізнення в юридичній силі не означає різного ступеня обов'язковості. Юридична сила є релятивна (відносна) вла­стивість того чи іншого акта, вона виявляється, особливо, при зіткненні з іншими актами. Обов'язковість же є абсо­лютна якість будь-якого правового акта, що виявляється безвідносно до інших актів. Юридична сила може бути меншою або більшою, вона може мати той чи інший ступінь, обов'язковість же не має ступенів. Неможливо уявити ступінь обов'язковості, не руйнуючи її самої"²⁵¹.

Казуальне тлумачення норм права — це офіційне роз'яс­нення дійсного змісту норми права, яке надає суб'єкт тлу­мачення щодо конкретного казусу. Таке тлумачення по­ширює свою дію тільки на конкретний казус.

Про обов'язковість тлумачення, зокрема казуального, можна говорити в іншому плані. Фактично обов'язковим є будь-яке тлумачення, що адекватно й обґрунтовано роз'яс­нює дійсний зміст норми права. Обов'язковість такого тлу­мачення походить із юридичних властивостей самих норм

права і зумовлена наявністю системоутворюючих зв’язків офіційного тлумачення з нормою права, що роз'яснюється. Саме в цьому сенсі можна говорити про казуальне тлума­чення як про таке, що має обов'язковий характер не лише для окремого казусу, а й для всіх інших аналогічних ви­падків Казуальне тлумачення А.Б. Венгеров називає пре­цедентом тлумачення правової норми, який слід урахову­вав при розв'язанні аналогічних казусів²⁶². Із цим твердженням можна погодитися за умови, якщо вкладати» теомін "прецедент тлумачення норми права повсякденне значення і не надавати йому формально обов'язкового хатлумачення норм права доцільно класифікувати на автентичне і делеговане.

Автентичне тлумачення - це офіційне роз'яснення дійсного змісту норми права, що надає суб'єкт, який видав цю норму.

Делеговане тлумачення - це офіційне роз'яснення дійсного змісту норм права, що здійснює суб'єкт, який має повноваження на такі дії.

У науці існують різні думки щодо належності автентич­ного і делегованого видів роз'яснення лише до офіційного нормативного тлумачення або до офіційного норматив­ного казуального видів. Більшість учених, наприклад В M Хропанюк, A.C. Піголкін, О.І. Спиридонов, розгляда­ють автентичне тлумачення як різновид лише офіційного нормативного тлумачення норм права²⁵³. Це не зовсім пра­вильно Суб'єкт, який видав норму права, може надавати u офіційне роз'яснення як загального характеру, так і щодо конкретного казусу. Інша справа, що на практиці переваж­ною більшістю автентичне роз'яснення має загальний ха­рактер і належить до офіційного нормативного тлумачен­ня Слушно відзначає О.Ф- Черданцев: "Якщо той чи Інший орган може тлумачити свої нормативні акти щодо цілої категорії справ, то тим більше він має право тлумачити їх щодо конкретної справи, якщо така необхідність вини­кає"²⁶⁴.

 

А.Я. Берченко, І. Сабо, М.Д. Шаргородський взагалі заперечують існування автентичного тлумачення норми права в зв'язку з тим, що його надає суб'єкт, який видав цю норму. Це фактично є виданням нової норми, а тому таке тлумачення слід відносити до актів правотворчості. Ще раніше дану думку висловлювали М.М. Коркунов і Г.Ф. ІПершеневич, які вважали автентичне тлумачення новим законом. І практичне значення "цього безглуздого виразу — законодавче тлумачення закону" зводили до того, що іноді, прикриваючись ним, автентичне тлумачення надає закону зворотної сили²⁵⁶. Це твердження має сенс, але видається не зовсім правильним. Суб'єкт, який видав нор­му права, безумовно, має право на офіційне роз'яснення її дійсного змісту. Таке повноваження логічно походить із права цього суб'єкта на видання норми, що тлумачиться, бо саме він адекватно розуміє власну волю, щоб роз'яснити її дійсний зміст іншим особам. Це положення є принципо­вим. Інша справа, коли такий суб'єкт під виглядом офіцій­ного роз'яснення видає нову правову норму або змінює чи доповнює її дійсний зміст. Видання нової норми, внесення змін у норму шляхом офіційного роз'яснення її дійсного змісту часто здійснюють для того, щоб надати новій або зміненій нормі зворотної дії²⁵⁷. В таких випадках надане роз'яснення не є тлумаченням і таку практику слід вва­жати неправомірною.

Щодо автентичного офіційного тлумачення, то на його природу теж нема єдиної точки зору. Так, A.C. Піголкін вважає, що право суб'єкта на автентичне тлумачення логіч­но випливає з його права на нормотворчість. При цьому акт автентичного тлумачення має такі ж ознаки й юридич­ну силу, як і нормативний акт²⁵⁸. Подібним чином мис­лить і Н.Л. Гранат, який відзначає, що акт автентичного тлумачення має таку саму юридичну силу і зовнішню фор­му, що й нормативний акт. При цьому необов'язково, щоб автентичне тлумачення було сформульоване в особливому акті. Часто в нормативних актах поряд із новими нормами права існують положення, якими передбачено нормативні

роз'яснення вже чинних правових приписів. Така практика, на думку автора, заслуговує _На підтримку²⁵⁹. Іншу точку зору висловлює P.C. Рез, який пише, щ₀ акт автентичного тлума­чення є підпорядкованим нормативному і має лише допо­міжний характер, але при Цьому кожний із них зберігає свою виокремленість²⁶⁰. У свою чергу, В. В. Лазарев стверджує, що суб'єктами офіційного автентичного тлумачення можуть виступати всі державні органи, які організовують процес реалізації права²⁶¹.

Наведені погляди здаються не зовсім точними, а тому вимагають певного пояснення. Можна погодитися з тим, що право на надання автентичного тлумачення логічно вип­ливає з права суб'єкта щ нормотворчість. Проте одного права на нормотворчість не достатньо, бо суб'єкт може його мати, але не видавати саме ту норму права, яку він тлума­чить. Висловлювання A.C. Пігодкіна і Н.Л. Граната, що акт автентичного тлумачення має такі ж ознаки та юри­дичну силу, як і нормативний акт є хибними. Автентичне офіційне тлумачення не може мати ознак і юридичної сили нормативного акта. Справді, акт автентичного тлумачення перебуває в нерозривному зв'язку ₃ нормою права, що тлу­мачиться, але він не містить правових норм, не регулює суспільні відносини, його дія цілком залежить від дії нор­ми права, яку він тлумачить. Визнання за автентичним тлумаченням юридичної сили нормативного акта веде до видання нових норм права, внесення змін та доповнень у чинні норми під виглядом автентичного роз'яснення їх дійсного змісту, що неминуче призводить до порушення законності.

Неправильною є і позиція В.В. Лазарева. Суб'єкти, які здійснюють реалізацію норм, як правило, не мають права на нормотворчість, а тому не можуть надавати автентично­го офіційного тлумачення. Можна припустити, що окремі такі суб'єкти за наявності у них відповідних повноважень можуть проводити юридичну конкретизацію норм права та наступне автентичне тлумачення своїх конкретизацій-

них правоположень, але в жодному разі це не буде автен­тичним офіційним тлумаченням.

Ми вважаємо слушною думку P.C. Реза, що акт автентич­ного офіційного тлумачення і нормативний акт перебувають у відносинах підпорядкованості. Акт автентичного тлума­чення нерозривно пов'язаний із нормою права, яку він тлу­мачить, і має допоміжне значення, яке полягає в адекватному й обґрунтованому роз'ясненні дійсного змісту норми права. Водночас акти автентичного офіційного тлумачення належать до окремого виду правових актів, тому можна казати про їх відносну видокремленість.

Неофіційне тлумачення норм права — це процес роз'яс­нення дійсного змісту норми права третім особам, який може здійснюватися будь-яким суб'єктом тлумачення і не має юридичної сили. Такий акт є формально не обов'язковим для застосування, але його сила полягає в обґрунтованості й адекватності дійсній волі законодавця, вираженій у нормі права. Неофіційне роз'яснення дійсного змісту норм права теж можна класифікувати. Загальноприйнятим є його поділ залежно від суб'єкта тлумачення на доктринальне, професій­не і побутове.

Існують різні точки зору на визначення змісту доктринального тлумачення норм права. Так, М.С. Строгович визначає його як роз'яснення, що ґрунтується на науково­му дослідженні чинного права²⁶². А.І. Денісов розуміє під таким тлумаченням норм права їх наукову трактовку²⁶³. Ці думки є раціональними, але призводять до протистав­лення доктринального тлумачення іншим видам роз'яс­нення норм права. Правильно підкреслює І.Є. Фарбер: "Така постановка питання уявляється неправильною. Хіба легальне тлумачення, яке надає Президія Верховної Ради..., або судове тлумачення закону мають виключати наукову трактовку закону?"²⁶⁴. Водночас І.Є. Фарбер надто критич­но ставиться до доктринального тлумачення, взагалі запе­речуючи його Існування²⁶⁵.

Ми вважаємо, що доктринальне тлумачення, безумовно, слід виділяти як різновид неофіційного роз'яснення норм

права. Але підстави класифікації необхідно проводити за­лежно від суб'єкта роз'яснення і враховувати, що така кла­сифікація поширюється лише на неофіційне тлумачення. Отже, доктринальне тлумачення можна визначити як нео­фіційне роз'яснення дійсного змісту норм права, яке нада­ють суб'єкти науки держави та права.

Разом із доктринальним тлумаченням в науці загаль­ноприйнято виокремлювати професійне неофіційне тлума­чення норм права. Його визначають як роз'яснення, яке надають адвокати, юрисконсульти, юристи-практики, тобто ті суб'єкти, які мають юридичну освіту²⁶⁶.

На нашу думку, наведене визначення професійного нео­фіційного тлумачення не достатньою мірою окреслює обсяг цього поняття. Воно поширюється не тільки на суб'єктів із юридичною освітою. Професійне неофіційне тлумачення можуть надавати суб'єкти, для яких видання, реалізація та застосування норм права є професійним обов'язком. При цьому необхідно, щоб професійне роз'яснення надавалося в межах професійної компетенції суб'єкта тлумачення і не мало ознак офіційного тлумачення норм права. Отже, про­фесійне тлумачення можна визначити як неофіційне роз'яснення дійсного змісту норм права, яке надають про­фесійні суб'єкти держави і права. Деякі автори, наприклад М.М. Вопленко, виділяють у окремий вид неофіційного тлумачення офіціозне роз'яснення норм права²⁶⁷. Його визна­чають як роз'яснення, яке надається особою зі згоди упов­новаженого на тлумачення суб'єкта, але без наступного санкціонування цим суб'єктом такого роз'яснення. На нашу думку, таке роз'яснення охоплюється змістом про­фесійного тлумачення і виділення його у окремий вид навряд чи доцільно.

Побутове тлумачення норм права — це неофіційне ро­з'яснення дійсного змісту норм права, яке надають будь-які суб'єкти тлумачення, за винятком вищевказаних кате­горій.

Після завершення процесу роз'яснення дійсного змісту норми права суб'єкт отримує певний результат, який вира-

жається в акті тлумачення відповідної норми права. Під тер­міном "акт тлумачення" треба розуміти не тільки письмо­вий документ, а й усні роз'яснення дійсного змісту норми права.

Акти неофіційного тлумачення не мають юридичної сили, обов'язкового характеру і формально є рекомендаціями щодо адекватного з'ясування дійсного змісту норм права. Тому ми вважаємо за доцільне розглянути акти офіційного тлу­мачення норм права докладніше.

Акт офіційного роз'яснення відповідно до цілей та зав­дань тлумачення не повинен вносити нічого нового в дійсний зміст норми, яку він тлумачить. Він може мати тільки положення, які адекватно, розгорнуто й обґрунто­вано пояснюють цей зміст. Юридична сила актів офіцій­ного тлумачення та їх обов'язковий характер зумовлені, по-перше, юридичними властивостями самих норм права та наявністю зв'язків правоположень актів офіційного ро­з'яснення з нормами права, що тлумачаться; по-друге, на­явністю повноважень у суб'єкта тлумачення на надання офіційного роз'яснення дійсного змісту норм права і ви­дання актів офіційного тлумачення.

Заслуговує на увагу дія актів офіційного тлумачення, яка охоплює низку проблем: набуття чинності цих актів, дія їх у часі, просторі, за колом осіб, припинення дії. Потрібно розмежовувати питання набуття такими актами юридич­ної сили та їх дії. Набуття юридичної сили означає, з якого моменту вони включаються у правову систему. Питання про дію належить до тих суспільних відносин залежно від виникнення яких у часі або просторі застосовуватимуть акти, що набули юридичної сили. Інакше кажучи, це озна­чає, чи діятимуть акти, що набули юридичної сили, тільки на майбутнє, чи стосуватимуться й тих відносин, які виник­ли до набуття такими актами юридичної сили.

Акти офіційного тлумачення, безперечно, мають набува­ти сили лише після їх офіційного опублікування. Як пра­вильно відзначає Б.П. Спасов, "... їх опублікування... слід розглядати як одну з умов уведення в дію, бо немає іншого

способу офіційного оприлюднення тлумачення, яке надане відповідній правовій нормі..."²⁶⁸. Водночас у науці загаль­ноприйнято, що само тлумачення починає діяти з часу на­буття юридичної сили норми права, яка роз'яснюється. Отже, йдеться про зворотну дію (ретроактивний ефект) або зворот­ну силу актів офіційного тлумачення норм права. Вказаний правовий ефект пояснюється тим, що при тлумаченні не ство­рюються нові норми права, не змінюється і не доповнюється зміст існуючих.

У зв'язку зі зворотною дією тлумачення норм права ви­никає проблема правових наслідків ретроактивного ефекту. При тлумаченні норми права його ретроактивний ефект ви­являється в тому, що правовідносини, які виникли в резуль­таті її дії, повинні реалізовуватися відповідно до дійсного змісту цієї норми. Якщо певні правовідносини, породжені дією норми права, реалізовувалися згідно з дійсним змістом, який роз'яснюється в акті офіційного тлумачення, то такі правовідносини не зазнають змін. Якщо норма права за будь-яких причин не діяла до видання акта її офіційного тлума­чення, то після його видання вона діятиме відповідно до на­даного офіційним роз'ясненням її дійсного змісту. Зовсім інша справа, коли норма права реалізується зі змістом, який відрізняється від того, що роз'яснюється в акті її офіційного тлумачення. З цього приводу в правовій літературі вислов­люються різні точки зору.

Більшість учених, наприклад О.Ф. Черданцев, A.C. Піголкін, підтримуючи безумовний ретроактивний ефект офіційного тлумачення норм права, по суті, визнають наведені дії пев­них суб'єктів, які реалізовували або застосовували відповідні норми права як такі, що не відповідають дійсному змісту норми права, а прийняті ними документи — не є дійсни­ми²⁶⁹. Інші автори, такі як Л. Радоїлські, зазначають, що зворотна сила офіційного тлумачення не завжди призво­дить до суспільне виправданих наслідків. Щоб уникнути таких результатів, пропонують обмежувати зворотну дію офіційного тлумачення в певних випадках, наприклад, коли вони передбачені рішеннями та вироками, що набули за-

конної сили²⁷⁰. З цим не погоджується Б.П. Спасов, мотиву­ючи тим, що для обмеження ретроактивного ефекту офіцій­ного тлумачення нема легальних підстав. Він пропонує з міркувань доцільності, скасовувати ретроактивний ефект, якщо для цього є законні підстави.

Ми вважаємо, що офіційне тлумачення має діяти з момен­ту набуття юридичної сили нормою права, дійсний зміст якої роз'яснюється у відповідному акті. Водночас, коли норма права вже діє і реалізується не з тим змістом, що роз'яс­нюється в акті офіційного тлумачення, і при цьому офіційне тлумачення такої норми погіршує правове становище суб'єктів суспільних відносин, надане роз'яснення повинно діяти з моменту опублікування акта офіційного тлумачен­ня. Цей принцип, по-перше, повніше захищатиме права і сво­боди особи; по-друге, попереджатиме випадки видання но­вих норм права чи внесення змін і доповнень до існуючих під виглядом їх офіційного тлумачення.

Акти офіційного тлумачення, як правило, діють упро­довж терміну дії норми права, яку вони роз'яснюють. A.C. Піголкін висловлює думку, що акт офіційного тлума­чення завжди поділяє долю норми права, яку він тлума­чить²⁷². Враховуючи, що такий акт перебуває в тісному, не­розривному зв'язку з нормою права, яку він роз'яснює, ця точка зору не викликає заперечень, але здається не зовсім точною. Варто визначити правила залежності акта офіцій­ного тлумачення від дії норми права:

й якщо норма права скасована, то, відповідно, втрачає силу й акт її офіційного тлумачення;

й якщо норма права була змінена чи доповнена, але в ній збереглися терміни й положення, що вживалися в попередній редакції, то зберігають свою дію роз'яснення положень і термінів в акті офіційного тлумачення, які залишилися в новій редакції. В цьому правилі знахо­дить свій вираз відносна відокремленість актів офіцій­ного тлумачення норм права як окремого виду право­вих актів.

Акти офіційного тлумачення діють також у просторі та за колом осіб. Існують різні думки щодо дії цих актів поза колом осіб. Деякі вчені, наприклад О.Ф. Черданцев, вважають, що сфера дії акта офіційного тлумачення поза колом І осіб дорівнює сфері дії норми права, яку він тлумачить²⁷³. Інші автори, такі як М.Г. Авдюков, наполягають на тому, що окремі акти офіційного тлумачення, наприклад, видані ви­щою судовою владою, є не обов'язковими для певних суб'єктів, скажімо, судів, оскільки є, по суті, рекомендаціями²⁷⁴. Позиція, яку підтримують A.C. Шголкін і P.C. Рез, полягає в тому, що акти офіційного тлумачення обов'язкові для виконання тими особами, які підпадають під юрисдикцію суб'єкта, що видав відповідний акт²⁷⁵.

Ця проблема уявляється досить актуальною для теорії і практики, тому вимагає певного уточнення. При цьому ми маємо на увазі формальну обов'язковість актів офіційного тлумачення норм права.

Сфера дії акта офіційного тлумачення формально не може дорівнювати сфері дії норми права, яку він тлумачить, оскільки обов'язковість норм права походить із загальних принципів права та повноважень правотворчого суб'єкта, чого не можна сказати про акти офіційного тлумачення. Водночас помилково говорити про необов'язковість актів офіційного тлумачення. Обов'язковий характер таких актів походить із юридичних властивостей норм права і наяв­ності повноважень у суб'єктів на офіційне тлумачення. Правильнішим є твердження, Що розглядувані акти обо­в'язкові для виконання тими суб'єктами, які перебувають під юрисдикцією суб'єкта, що видав відповідний акт. Про­те цей факт також вимагає уточнення. Ми вважаємо, що дія акта офіційного тлумачення поширюється на коло тих осіб, які визначені у відповідному повноваженні, що надаєть­ся суб'єкту на офіційне тлумачення норм права. Коли коло осіб не окреслено, дія акта поширюється на осіб, підпоряд­кованих суб'єкту, що надав офіційне роз'яснення дійсного змісту норми права, а також на осіб, для яких рішення вказаних суб'єктів є обов'язковими.

Щодо дії актів офіційного тлумачення у просторі, то тут питання розв'язується аналогічним чином. Дія таких актів поширюється на територію, визначену в повноваженні що надано суб'єкту на офіційне тлумачення норм права. Якщо такий простір у повноваженні не встановлений, дія акта простягається на відповідну територію, на яку поширюєть­ся дія суб'єкта, що надав офіційне тлумачення.

 

 

3 РОЗДІЛ

ПРАКТИКА ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА