В Україні та його цільове призначення

 

Проблема тлумачення норм права на сучасному етапі є досить актуальною для Української держави. Акту­альність тлумачення випливає насамперед із ознак та особ­ливостей зовнішніх форм виразу і функціонування норм

права. Це зазначено в юридичній літературі. Наприклад О. Ф. Черданцев, А. В. Осипов та інші³⁰ досить докладно визначають ознаки й особливості норм права, які виклика­ють необхідність тлумачення і, в першу чергу, зумовлюють актуальність тлумачення норм права в Україні.

1. Норми права мають загальний і абстрактний харак­тер, коло їх дії поширюється на велику кількість суб'єктів і ситуацій. Водночас вони реалізуються в конкретних діях осіб у конкретних випадках. Отже, виникає потреба деталі­зувати й розкрити зміст норми права, вираженої в загальній та абстрактній формах, і таким чином наблизити його до конкретних дій суб'єкта та ситуацій.

Кожна норма права регулює певний вид суспільних відно­син, окреслений у ній загальними рисами. Конкретні відно­сини, які регулює норма права, є вельми численними. Вони мають індивідуальні особливості і водночас суттєві риси, характерні для всіх видів відносин. Ця обставина в про­цесі реалізації норм права народжує багато питань, що на­лежать до змісту норм права, відповіді на які можна отри­мати лише шляхом тлумачення. Крім того, норми права приймають на досить тривалий час. У період їх дії мірою розвитку економічних та суспільних відносин виникають нові ситуації, які підпадають під регулювання певних норм права в силу їх загального характеру. Це також викликає різноманітні питання, на які знову ж таки може відповісти тлумачення норм права. Більше того, правові норми, як слушно зазначає Н. Л. Гранат, не тільки регулюють існу­ючі суспільні відносини, а й сприяють їх розвитку, тобто можуть і повинні мати випереджувальний характер³¹.

2. Норми права мають певну мовно-логічну зовнішню форму, особливості якої також потребують тлумачення. Як зазначає С. С. Алексеев, тлумачення права необхідне через ті самі причини, що й тлумачення будь-якого мовного тек­сту³². Норма права концентрує в собі думки законодавця про можливу чи належну поведінку суб'єктів права. Будь-яка думка може існувати, тільки маючи певну матеріальну форму. Вона формулюється, фіксується і передається од-

ним суб'єктом іншим у формі слів, словосполучень³³. За, допомогою мови думка отримує матеріальний вираз, стає ₍безпосередньою дійсністю для учасників правовідносин. Мова є всезагальним засобом спілкування. За її допомогою формулюються норми права, в мовній формі вони існують, фіксуються, передаються відповідним суб'єктам. Для j виразу своєї волі в нормі права законодавець використовує,, різноманітні слова, терміни, типи речень. _:

Водночас, як правильно пише А. С. Ахматов, логічні форми не тотожні граматичним, логіка не зливається з граматикою³⁴. Хоча поняття і слово, судження і речення, норма права і речення поєднані змістом та формою, проте ця єдність не є тотожністю. З цього приводу В. А. Звегінцев зазначає: "Людина, володіючи своєю мовою, знає, як можна вживати те чи те слово, але вона не може знати, як на справді у всіх можливих обставинах буде вжите це слово. І людина не може знати навіть меж можливого вживання слова..."³⁵. Крім того, слово не дає повного уявлення про сутність речі, яку воно означає, слова не мають єдиної інтерпретації. За наявності єдності поняття і слова їх не повне співпадання може виявлятися в тому, що багато по­нять можуть виражатися лише групою слів. Зв'язок між словом і поняттям ускладнюється й тим, що значення сло­ва в мові охоплює не весь зміст поняття, а лише загальнові­дому його частину, і тут слово опиняється в своєму зна­ченні вужчим за поняття.

Суб'єкти суспільних відносин належать до різних соціаль­них верств, професій, мають різний життєвий досвід, різну правову і моральну свідомість, сприймають однакові яви­ща дійсності з різним ступенем точності, широти і глиби­ни. В повсякденному житті це не спричиняє перешкод у спілкуванні суб'єктів, бо як значення слова вони викорис­товують хоча й не весь зміст поняття, але таку його части­ну, яка відома широкому загалу. Для правильного розумі­ння норм права не достатньо знання загальноприйнятого значення тих чи інших слів, оскільки законодавець прагне чіткості формулювань і вживає слова з відтінком значення,

що відрізняється від загальноприйнятого. Це значення може бути вужчим, хоча головний вміст поняття зберігається.

Крім вищезазначеного, можна додати, що за наявності єдності поняття і слова їх неповне співпадання може вияв­лятися також у тому, що одне і те ж слово або група слів можуть виражати різні поняття. В нормах права застосо­вують терміни, які мають спеціальне юридичне значення, їх зміст не має нічого спільного з однаковими за звучан­ням і написанням словами. Слід також мати на увазі, що те ж саме поняття може бути розкрите різними словами — синонімами.

3. Актуальність тлумачення норм права зумовлена їх юридичною формою, тобто застосуванням у нормах права спеціальних юридичних термінів або термінів з інших га­лузей знань, які не мають аналогів у звичайній мові.

У формуванні норм права можуть використовуватися по­няття різного ступеня визначеності. Серед них, як вважає І. Ю. Зуєв, є поняття, частково визначені своєю видо-родовою характеристикою. В них відбиваються ознаки певної множини предметів³⁶. В юридичній літературі такі понят­тя іменують оцінними. Вони характеризують ознаки різно­манітних предметів та явищ і можуть бути тотожними ба­гатьом поняттям, в яких відбиваються ті чи інші ознаки. Перевірка обґрунтованості їх поширення на ті чи інші фак­тичні обставини також викликає необхідність тлумачення. Як пише О. Ф. Черданцев: "У процесі тлумачення з ура­хуванням конкретної існуючої або припущеної ситуації оцінні поняття повинні бути розкриті шляхом заміни їх іншими, визначеними своєю видо-родовою характеристи­кою"³⁸.

4. Речення і норма права хоча й тісно пов'язані, станов­лять єдність, проте не є тотожними. Норма права прихова­на за мовною формою. Припис може міститись у різних реченнях, які відносно самостійні і ззовні не мають норма­тивного характеру. Особливості формулювання речень, в яких міститься норма права, також зумовлюють необхідність тлумачення. Крім того, неповна відповідність норми права

і речення може виявлятися у неспівпаданні підмета речен­ня, з одного боку, і суб'єкта норми — з іншого.

Тут треба пам'ятати, що застосування оцінних термінів, прийомів формулювання речень, що призводять до непов­ної відповідності норм права і речень не слід розцінювати як недоліки норми права. В більшості випадків такі прийо­ми мають на меті нормативну економію, стислість викла­ду. Проте й ця обставина не виключає того, що подібні прийо­ми зумовлюють необхідність тлумачення.

5. Необхідність тлумачення випливає з такої властивості норм права, як системність. Норми права регулюють суспільні відносини не ізольовано один від одного, а спільно, в певній сукупності, між ними існують взаємозв'язки. Дійсний зміст норми права часто залежить від інших, логіч­но пов'язаних із нею норм права. Вони можуть звужувати або розширювати її зміст. Ігнорування функціональних зв'язків норми права може призвести до неправильного ро­зуміння її дійсного змісту.

Н. І. Матузов і А. В. Малько, крім указаних чинників, виділяють ще недосконалість і неадекватне використання законодавчої техніки, відсутність ясної і точної мови нор­мативного акта, через що формулювання виходять розплив-частими, а Іноді и двозначними. Здається, це не зовсім точно, оскільки, як ми зазначили вище, тлумаченню підля­гають усі норми права, а не тільки неясні, розпливчасті та двозначні. Крім того, враховуючи недостатню визначеність термінів "неясність", "розпливчастість" зазначений чинник сам є вельми невизначеним.

Викликає заперечення й точка зору А. С. Шабурова, який вважає, що причинами, що зумовлюють необхідність тлу­мачення норм права, є прогалини в праві, суперечності, не­відповідність норм права фактичним умовам життя³⁹. Окремі автори, наприклад Н. Л. Гранат, вважають таку не­досконалість у викладенні волі природною для законодав­ця⁴⁰. Така думка припускає можливість шляхом тлума­чення пристосовувати норми права до конкретних життєвих ситуацій, долати прогалини, суперечності в праві, дозволяє

суб'єкту тлумачення відходити від дійсного змісту норми права і, як наслідок, веде до порушення законності.

В юридичній науці існують дві точки зору на проблему тлумачення норм права. В епоху панування природного права й "освіченого" абсолютизму існувала ідея, що побу­довані на раціональних началах закони приступні для ро­зуміння кожного і що застосування їх не вимагає ніякого особливого уміння. Для з'ясування закону достатньо лише здорового глузду, а спеціальні прийоми юриспруденції зайві. Помилка таких ідей, як пише Ф. В. Тарановський, полягає в ігноруванні емпіричної багатоманітності реального жит­тя, самовпевненості законодавця, який претендує на мате­матичну точність формулювань правових норм⁴¹. В епоху розвитку капіталістичних відносин з'явилися інші теорії. Так, згідно з першими з них визнавалося необхідним тлу­мачення тільки неясних норм права, відповідно до інших — тлумаченню мають підлягати всі норми. Нині більшість учених підтримують останню точку зору.

Зміст норми права, безумовно, є приступним для безпосе­реднього сприйняття. Але при простому читанні сприй­мається лише загальний, абстрактний зміст. Безпосереднє розуміння мовних виразів наукою не заперечується. Про­те, як вважають численні автори, наприклад А. А. Ветров, безпосереднє розуміння — це скоріше заявка на розуміння. За процес розуміння приймається в цьому разі просте по­чуття ознайомлення зі словом⁴². Для тлумачення норм права не достатньо знання значення слів на рівні нерозчленованих уявлень, потрібні знання на рівні понять, розгор­нуті знання.

Крім указаних вище обставин, актуальність тлумачення норм права в Україні зумовлена ще низкою чинників, тісне пов'язаних і переплетених з уже наведеними.

Сучасне українське право, як і державність, — досить молоде явище, тому йому властиві риси, характерні для но-востворених чи перехідних правових систем. По-перше, е Україні відбувається активний розвиток нових політичних і соціально-економічних відносин. Вони вимагають ефек-

тивного правового регулювання, що потребує інтенсивної, оперативної роботи законодавчого органу — Верховної Ради України щодо прийняття нових правових норм, унесення змін і доповнень до чинного законодавства. Водночас Вер­ховній Раді України ще не вистачає досвіду правотворчої роботи. Вона репрезентована різними соціальними силами, які переслідують свої політичні цілі. Тому українському парламенту важко впоратися з таким великим наванта­женням, що, в свою чергу, негативно позначається на ефек­тивності правотворчої роботи і рівні законодавчої техніки» В зв'язку з цим досить часто виникають нечіткості, неяс­ності, суперечності у правових нормах, їх невідповідність реальним умовам життя. Ці дефекти значно ускладню­ють розуміння і реалізацію правових норм. В окремих випадках такі дефекти можна виправити шляхом тлумачен­ня норм права. Щодо подолання дійсних прогалин, суперечностей у праві, то тут, здається, тлумачення не в змозі виконати такі функції, оскільки це не входить до його завдань і не охоплюється об'єктом його дослідження. Проте саме тлумачення дає можливість виявити подібні недоліки в праві та звернути увагу на необхідність їх усунення.

По-друге, у зв'язку з формуванням і розвитком украї­нської державності нині ще не досить чітко визначені та розмежовані повноваження між гілками влади. Ця обста­вина, помножена на недостатньо високу якість роботи правотворчого органу, зумовлює видання надто великої кількості конкретизуючих підзаконних актів, які дуже ча­сто суперечать існуючим нормам права і дедалі більше ускладнюють їх розуміння й реалізацію.

По-третє, разом із становленням держави в Україні відбу­вається розвиток національної мови. З'являються нові слова, змінюються існуючі, окремі слова набувають нового зна­чення, вводяться нові або змінюються деякі граматичні, мор­фологічні, синтаксичні правила, які відповідним чином впливають на мову правових норм. Крім того, з'являються нові специфічні терміни, юридичні конструкції, засоби та

прийоми юридичної техніки. Все це, безумовно, підвищує актуальність проблеми тлумачення норм права в Україні. По-четверте, наше суспільство перебуває; ще тільки на шляху побудови правової держави. У громадян та держав­них службовців недостатній рівень правової і моральної свідомості, правової культури. Ця обставина призводить до невірного чи неповного розуміння дійсного змісту норм права і, як наслідок, призводить до порушення законності. Тому в цьому аспекті тлумачення норм права набуває ве­ликої актуальності, особливо в плані роз'яснення громадя­нам та державним службовцям дійсного змісту чинних правових норм з метою їх правильної реалізації.

Розглядаючи тлумачення права з точки зору його цільо­вого призначення, треба спочатку визначити цілі, на досяг­нення яких воно спрямовано. У правотворчій діяльності метою тлумачення є, по-перше;, видання норми права, яка б найефективніше, найповніше й найясніше врегульовувала суспільні відносини, правового регламентування яких вима­гають економічні, політичні, соціальні та культурні потре­би суспільства. З цією метою здійснюють тлумачення про­ектів норм права, змін та доповнень до них, інших правових джерел на стадіях розробки та ухвалення. По-друге, при II виданні норми права, внесенні змін чи доповнень до неї, і потрібно, щоб вона не суперечила чинним нормам, не ство­рювала прогалин у праві, не вносила неясностей у законо­давство. Для цього при розробленні й ухваленні норми права провадять тлумачення чинних правових норм, що регулю­ють подібні суспільні відносини і можуть бути пов'язані з новою нормою. Отже, тлумачення норм права в правоворчій діяльності має на меті видання норми права, яка І б найповніше задовольняла соціально-економічні, політичні, культурні та інші потреби життя, ефективно, повно й якіс­но регулювала певні суспільні відносини й органічно впису­валася в чинну правову систему.

(Тлумачення використовується в усіх формах реалізації норм права. Тут воно спрямоване на правильне, точне й однакове з'ясування суб'єктами суспільних відносин змісту норм права, тієї волі, яку законодавець уклав у правову

норму при її виданні. Враховуючи презумпцію знання за­кону, потрібно, щоб суб'єкт правильно з'ясував і усвідомив зміст норми права.

Окремо слід указати на мету тлумачення норм права в такій формі правореалізації, як застосування норм права. Насамперед це правильне, точне й однакове з'ясування правозастосовуючим суб'єктом дійсного змісту норми права щодо конкретного факту. Далі — вибір потрібної норми, яка регулює цей факт. Нарешті, це роз'яснення у правозастосовчому акті особам, яким адресована норма права, іншим суб'єктам суспільних відносин її змісту при застосуванні до конкретного факту. Отже, в правореалізації тлумачення норм права має на меті правильне, точне й однакове розу­міння всіма суб'єктами суспільних відносин дійсного змісту правових норм.

У правовому вихованні метою тлумачення є з'ясування суб'єктами суспільних відносин головних ідей, принципів, цілей права, своїх прав і обов'язків, необхідності виконува­ти норми права. Загалом, погоджуючись із А. С. Піголкі-ним, можна сказати, що головна мета тлумачення норм права полягає в охороні і всебічному зміцненні законності⁴³.

Проте слід мати на увазі, що тлумачення норм права може виступати засобом досягнення інших цілей, йому не властивих, але яких можна досягти завдяки йому. Досить часто окремі норми права внаслідок огріхів у роботі правотворчих органів не мають достатньої ясності, не відповіда­ють суспільним потребам, суперечать іншим правовим нормам. У таких ситуаціях певні соціальні сили, окремі суб'єкти можуть тлумачити норми права для досягнення своїх корпоративних цілей. Наприклад, при застосуванні норм права до конкретного факту суб'єкт ухвалює рішен­ня у відповідності з власними цілями, інтересами, свідомі­стю, пріоритетами тощо. Далі для обґрунтування цього рішення він застосовує необхідні правові норми й надає їм тлумачення, відповідне власному рішенню⁴⁴. Такі випадки можливі і в інших видах правової діяльності, наприклад, правотворчій, коли відповідний орган видає таку норму права,

яка не відповідає потребам суспільного життя або суперечить чинному законодавству. При цьому останнє тлумачать так, ніби нова норма не суперечить йому, а лише заповнює уявні прогалини в певному правовому полі.

Як видно з вищевикладеного, проблема тлумачення норм права в Україні має надзвичайно теоретичне та практичне значення і потребує ретельного, комплексного наукового дослідження.