Результати та критерії тлумачення

У першому підрозділі цього розділу ми визначи­ли способи тлумачення, за допомогою яких суб'єкт з'ясовує дійсний зміст норм права — логічний, мовний, системний та історичний. Тепер вважаємо за доцільне проаналізувати зміст та сутність цих способів.

Логічно спосіб тлумачення норм права. Визначаючи суспільні відносини, які, на думку законодавця, вимагають правового регулювання розроблюючи й ухвалюючи конк­ретну hojjjyj права, Законодавець використовує певні логічні прийоми і правила мислення. Його воля, матеріалізуючись

у нормі права, має певну логічну структуру. Внаслідок цього при тлумаченні треба використовувати логічні прийоми і правила для з'ясування дійсної волі законодавця, вираже­ної у правовій нормі. Сукупність логічних прийомів і пра­вил, використання яких необхідно для з'ясування дійсного смислу норми права, становить зміст логічного способу тлу­мачення.

В юридичній літературі існують різні точки зору щодо змісту цього способу тлумачення. Є вчені, наприклад О.Ф. Черданцев, Н.Л. Гранат, які вважають логічне тлумачення про­цесом мислення, спрямованим на встановлення змісту нор­ми права, відповіді на питання юридичного характеру, поставлене практикою, в результаті якого суб'єкт тлума­чення за допомогою різних логічних прийомів оперує мате­ріалом тільки самої норми права, не звертаючись до інших засобів тлумачення¹⁴⁴. Інші автори, такі як П.О. Недбайло, наполягають на тому, що для з'ясування дійсного змісту норми права важливе значення має логічний зв'язок норм права, який відрізняється від системного тим, що зміст норми права розкривається тут не на підставі місця, яке займає норма в системі даного акта, а на основі загальних прин­ципів законодавства, тобто ширшого зв'язку норм права. Таким чином розкривається глибший взаємозв'язок норм права за їх змістом і встановлюється зміст норми права вже на новому, вищому ступені. В цьому і полягає особ­ливість логічного способу тлумачення, а саме: у співставленні правової норми, що тлумачиться, з іншими нормами в аспекті загальних вимог права¹⁴⁶.

Зазначені погляди не достатньою мірою відображають сутність логічного способу тлумачення. Логічні прийоми і правила суб'єкт застосовує для дослідження як самої нор­ми права, так і її правових та неправових зв'язків. У цьому разі логічні прийоми і правила застосовуються поряд і в тісному зв'язку з прийомами й правилами граматичного, системного та історичного способів тлумачення. Тому твер­дження, що в процесі логічного тлумачення суб'єкт оперує матеріалом тільки самої норми права, є надто вузьким і

фактично призводить до протиставлення логічного та інших способів тлумачення, на чому й наполягають деякі вчені, за перечуючи самостійне існування логічного способу тлумачення¹⁴⁶. Водночас не зовсім правильно вважати, що в такий спосіб досліджується логічний зв'язок між нормами права для розкриття змісту певної правової норми на основі загальних принципів законодавства. Справді, при виведенні загальних правових принципів із сукупностей відповідних норм права застосовують і логічні прийоми та правила. Але ж ці загальні принципи знаходяться не будь-де, а саме в системі права. При цьому норма права, що тлумачиться, має певні системні зв'язки з іншими правовими нормами, в тому числі з тими, в яких є загальні принципи. Відповідно, при дослідженні цих зв'язків необхідно використовувати прийоми і правила системного тлумачення. Крім того, іноді зв'язки норми права, що тлумачиться, з іншими нормами, особливо, які мають загальні принципи права, є слабо функціональними (тобто, мають віддалений, опосередкований характер). Такі зв'язки суб'єкт тлумачення повинен враховувати, коли отримані результати тлумачення здаються неоднозначними.

На жаль, більшість авторів не визначає і не розкриває конкретних прийомів і правил логічного тлумачення норм права. Звичайно, при використанні цього способу суб'єкт тлумачення повинен застосовувати закони та правила, розроблені формальною і діалектичною логікою, наприклад, закони тотожності, суперечності, виключення третього, достатньої підстави. Крім того, правова наука (О.Ф. Черданцев, В.О. Котюк, І. Мак-Леод, Є.В. Васьковський, 3. Зембіньський) виділяє низку прийомів логічного тлумачення норм права, які варто розглянути уважніше¹⁴⁷.

Логічне перетворення. Необхідність застосування логічних перетворень походить з особливостей мовного формулювання норм права. Формулювання норми права у вигляді граматичного речення в більшості випадків не відповідає повністю нормі права, яка ним передбачена. Така невідповідність може полягати, наприклад, у тому, що суб'єкт

норми права не співпадає з підметом речення, або граматич­на форма речення, яке містить норму права, не точно виражає кількісний бік цієї норми.

Слід зазначити, що більшість операцій логічного перетво­рення проводяться досить легко та не викликають усклад­нень для суб'єкта тлумачення. Але при цьому вони залиша­ються реальними логічними операціями мислення, а свідоме їх використання може принести лише користь для з'ясуван­ня дійсного змісту норм права.

Висновки з норм. У теорії цей прийом має різні визна­чення. О.Ф. Черданцев називає його виведенням норм із норм¹⁴⁸. За Є.В. Васьковським, це — логічний розвиток норм¹⁴⁹. Наведені визначення видаються не зовсім точни­ми. Суб'єкт тлумачення при з'ясуванні дійсного змісту норм права не може створювати нові норми, в тому числі шля­хом виведення їх з інших норм права. Зазначені погляди в багатьох випадках зумовлюють існування гіротилежних точок зору. Так, A.C. Шляпочніков і Я.М. Брайнін вважа­ють, що логічний розвиток норм права — це самостійний процес, який нічого спільного з їх тлумаченням не має, бо є процесом створення нових правових норм¹⁵⁰. Тому ми вважаємо більш вдалою назву цього прийому як логічні висновки з норм права.

Щодо позиції A.C. Шляпочнікова і Я.М. Брайніна, то треба зауважити, що юридична конкретизації норм права не належить до завдань тлумачення, про що мій вже вказу­вали. Водночас при тлумаченні норм права не виключається логічна конкретизація, яка неможлива без отримання логіч­них висновків із норм права. Тому потрібні» розрізняти логічні висновки як прийом логічного тлумачення та логіч­ний розвиток норм права як спосіб юридичної конкрети­зації. При цьому логічні висновки з норм права обов'язко­во мають узгоджуватися з висновками, отриманими за Допомогою прийомів і правил інших способів тлумачення. В правовій літературі пропонують різні напрями засто­сування цього прийому. Є.В. Васьковський виділяв такі напрями, як повна індукція та проста дедугкція¹⁵¹. При

повній індукції з сукупності норм права певного роду от­римують загальний принцип. У цьому разі нічого нового, крім того, що вже є в нормах права, не створюється, а лише виводиться загальне положення щодо сукупності низки норм права. Застосування цього напряму необхідно, наприк­лад, коли суб'єкт у процесі системного способу тлумачення використовує принципи права, особливо, якщо вони не сфор­мульовані в окремій нормі. Просту дедукцію застосовують для виведення конкретних логічних висновків із загаль­них юридичних принципів.

З. Зембінський пропонує такий напрям, як логічне пря­мування норми з норми. Він вирізняє його від інструмен­тального, заснованого на причинних зв'язках явищ, виді­ляючи при цьому правила інструментального зобов'язання та інструментальної заборони¹⁵². Найпростішим прикла­дом логічного прямування норми із норми, на думку авто­ра, є прямування норми конкретної із загальної. Отриман­ня конкретних логічних висновків із загальної норми права може здійснюватися за різними ознаками цієї норми.

Щодо інструментального прямування норми з норми 3. Зембіньський відзначає, що, якщо законодавець встано­вив норму права, яка приписує будь-кому реалізувати пев­ний стан речей, то можна визнати, що інструментально з цієї норми права походить, по-перше, норма, яка приписує здійснювати все, що є необхідною умовою виникнення саме цього результату; по-друге, норма, яка забороняє здійсню­вати те, що є достатньою причиною, яка перешкоджає його виникненню. І. Мак-Леод при цьому оперує принципом "expressio unius exclusio alterius", тобто включення одного припускає виключення іншого.

Є.В. Васьковський теж виділяв указані інструментальні висновки, але називав їх висновками від умов до наслідків і навпаки та пов'язував їх з метою, формулюючи при цьо­му такі правила тлумачення: кому заборонена мета, тому заборонена й дія, яка веде до цієї мети; кому заборонена дія, тому заборонена й мета, до якої веде така дія, якщо такої мети неможливо досягти іншою дією; хто уповно-

важений на мету, той уповноважений і на дію, яка веде до цієї мети, якщо вона не може бути досягнена іншими діями; хто уповноважений на дію, той уповноважений і на мету, яка досягається цією дією¹⁵³. При застосуванні наведених пра­вил треба мати на увазі, що одна й та сама мета може бути досягнень різними засобами, діями, а з іншого боку — одна­кові дії можуть бути використані для досягнення різних цілей. Тому законодавець, як правило, регламентує не тільки цілі, а й дії, за допомогою яких можуть бути досягненні такі цілі. Як правильно помічає О.Ф. Черданцев, указані правила слід застосовувати з урахуванням системного способу тлу­мачення, обмеження правом кола цілей, визначених дією, і кола дій для досягнення певних цілей. Без цих застережень застосування зазначених правил може призвести до непра­вомірних висновків¹⁵⁴.

Висновки a fortiori (умовиводи ступеня). Висновки а fortiori можуть бути викладені в двох правилах: хто упов­новажений або зобов'язаний до більшого, той уповноваже­ний або зобов'язаний до меншого; кому заборонено менше, тому заборонено більше. Ці висновки походять ще з докт­рини римського права і традиційно належать до логічного способу тлумачення¹⁵⁵. Проте застосування вказаних вис­новків потребує деякого уточнення. Так, Є.В. Васьковсь­кий обґрунтовано пропонує доповнити їх вказівкою, що речі або відносини, які порівнюються, безумовно, повинні нале­жати до одного класу або бути однорідними, інакше вис­новки a fortiori не припустимі¹⁵⁶. Хоча таке уточнення теж не скасовує суб'єктивізм при використанні цього правила, бо оцінка однорідності певних речей та відносин залежить від суб'єкта тлумачення, як і оцінка "більшого" чи "мен­шого". Як відзначає 3. Зембінський, аргументи a fortiori можна розглядати як такі, що призводять до визнання як Діючих конкретних висновків на основі загальної норми права при певних припущеннях щодо намірів законодав­ця ^б7. Отже, цінність наведеного правила з'ясування дійсного змісту норм права є відносною, бо вона певною мірою зале-

жить від оцінок суб'єкта, а тому може використовуватися лише в сукупності з іншими способами тлумачення.

Висновки з понять. Норма права — це загальнообов'язкове правило соціальної поведінки, встановлене або санкціоноване державою, виражене публічно у формально визначених приписах¹⁵⁸. Загальний характер норм права виявляється у використанні законодавцем слів і термінів, які визначають не конкретні суб'єкти, явища, відносини, абстрактні, загальні поняття. Тлумачення норм права не обмежується простим пізнанням термінів та виразів або їх розумінням на рівні уявлень. Воно вимагає знання на рівні понять, тобто розчленованого, аналізованого. Поняття як логічна форма має певні зв'язки, які містять: зв'язки елементів власного змісту, зміст даного поняття з його обсягом, даного поняття з іншими поняттями, логічно найближчими до нього. Ознаки змісту становлять певну понятійну єдність. Водночас ця єдність є розчленованою. Розчленованість ознак змісту поняття дає можливість для руху останнього в судженнях та умовиводах. Таку можливість створюють й інші види зв'язку поняття, кожний окремо і тим паче всі разом¹⁵⁹. На думку П.В. Копніна, поняття є синтетичною формою мислення, воно складніше за своєю структурою судження та умовиводу. Воно завжди виступає як скорочене судження¹⁶⁰.

Зазначені властивості понять дають можливість у процесі тлумачення проводити з ними різні логічні операції. Якщо поняття — це згорнуте, скорочене судження, то при тлумаченні відбувається зворотній процес — розгорнення поняття в сукупності детальних суджень. У процесі тлума­чення норм права здійснюють аналіз поняття, синтез, поділ його обсягу, зіставляють з іншими поняттями, проводять операції індукції, дедукції тощо. Як вважає П.В. Копнін, при умовиводах з понять однією з посилок є поняття, роз­горнуте в судження¹⁶¹. Тому, щоб отримати висновок з по­няття, необхідно дати його визначення або розчленувати і сформулювати його ознаки. Тут мають місце атрибутивне тлумачення, тобто тлумачення поняття в судженнях, які

відображають його властивості, ознаки; тлумачення за об­сягом понять, тобто тлумачення в судженнях, які відобра­жають належність явищ, речей, що мисляться за допомо­гою поняття, до певного класу явищ, або в судженнях, які відображають види речей та явищ, що мисляться за допо­могою певного поняття.

Висновки за аналогією. В правовій науці аналогію вва­жають засобом подолання прогалин у праві та конкрет­ним прийомом тлумачення¹⁶². Розглядаючи її як прийом тлумачення, деякі автори, наприклад В.В.Лазарев, вказу­ють на випадки, коли законодавець, ухвалюючи норму пра­ва, наводить лише приблизний, неповний перелік тих чи тих обставин, ознак, застосовуючи при цьому звороти "та інші", "в аналогічних випадках", "і т.п." Використовуючи їх, законодавець уповноважує інтерпретатора, який застосо­вує норму права, розширити відповідний перелік обставин, доповнити його ознаками, аналогічними наведеним у нормі права, тобто вказує на можливість розширеного тлумачен-ня¹⁶³.

Така позиція, на нашу думку, не є правильною. Норма права має єдиний дійсний зміст, який уклав у неї законода­вець. Тлумачення та його результат завжди повинні бути адекватними дійсному змісту норми права. Говорити про розширене тлумачення можна лише при порівнянні вис­новків, отриманих при застосуванні тільки мовного спосо­бу тлумачення, з висновками, одержаними при застосуванні всієї сукупності способів тлумачення. Тому законодавець, наводячи в нормі права не повний перелік обставин, ознак, не уповноважує суб'єкта на розширене тлумачення, а, по суті, уточнює зміст норми права і ніби вказує суб'єкту на­прями для адекватного з'ясування дійсного змісту норми права.

Заперечуючи проти подолання прогалин у праві шля­хом тлумачення аналогією, ми тим не менш припускає­мо використання в деяких випадках такого прийому. Але його потрібно застосовувати у взаємодії з іншими засобами

з'ясування, а отримані висновки не повинні суперечити ре­зультатам використання інших способів тлумачення.

Треба зазначити, що наведені раніше звороти можуть мати різне застосування у нормі права. По-перше, перелік обста­вин, ознак може бути викладений без їх узагальнення. По-друге, в переліку обставин, ознак, який закінчується відпові­дними зворотами, вживаються терміни, що узагальнюють його. По-третє, інколи використання законодавцем зазначе­них зворотів не може бути підставою для тлумачення за ана­логією, бо їх змістовне значення інше. Вони можуть ужива­тися не в змісті аналогічних обставин, ознак, а, навпаки, різних, не аналогічних переліченим¹⁶⁴.

І. Мак-Леод також називає два принципи, які можна віднести до такого прийому логічного тлумачення норм права. Перший принцип — "Eiusdem generis", тобто прави­ло "того ж класу": якщо слова, що виражають загальні поняття, йдуть за словами, які виражають конкретні по­няття, то тематику загальних слів потрібно обмежити тією, до якої належать конкретні слова. "Residuary words" — це другий принцип, — тобто правило розряду: якщо низка понять виражена через "остаточні слова" (другий, інший), то ці слова не можуть бути з'ясовані як такі, що припуска­ють поняття, які мають інші родові характеристики. При цьому автор об'єднує вказані принципи з принципом "expressio unius exclusio alterius", засадничим принципом аналізу норми права "noscitur a sociis", тобто "річ пізнаєть­ся через своє оточення".

Висновки від протилежного традиційно належать до логічного способу тлумачення. Цей прийом заснований на логічному законі суперечності. Два судження, що супере­чать один одному щодо змісту норми права, не можуть бути істинними, одне з них обов'язково є неправильним. Виснов­ки від протилежного можна використовувати лише тоді, коли суб'єкт тлумачення вже отримав певні висновки щодо змісту правової норми і має істинні судження про її дійсний зміст.

Якщо встановлена невірність судження, яке раніше вважали таким, що належить до змісту норми права, то з цього ще не випливає, що судження, яке йому суперечить, є істин­ним. Вони обидва можуть не стосуватися змісту норми. В свою чергу, з позитивного судження, що пояснює зміст нор­ми права, можна отримати тільки негативний висновок щодо того самого положення. З позитивного судження не можна зробити висновок про явища протилежного характеру, бо вони можуть бути передбачені іншою правовою нормою. Тому висновки від протилежного слід використовувати досить обе­режно, з урахуванням результатів застосування всіх інших способів тлумачення норм права.

Доведення до абсурду. Цей прийом логічного тлума­чення дещо нагадує попередній — "висновки від проти­лежного". Тут також використовують висновки із проти­лежних суджень. Проте якщо при застосуванні прийому "висновки від протилежного" суб'єкт виходить з істинного судження про зміст норми права та отримує висновок про невірність протилежного, то при доведенні до абсурду, на­впаки, з неправильного судження суб'єкт одержує висно­вок про істинність протилежного. При використанні цього прийому невірність висновку підтверджується доведенням його до абсурду. Цей прийом також слід використовувати у поєднанні з іншими способами тлумачення норм права. Потрібно відзначити, що в правовій науці існування са­мостійного логічного способу тлумачення завжди було спірним питанням. Багато вчених, наприклад A.C. Піголкін, взагалі його заперечують, зазначаючи, що для окремого логічного дослідження, незалежного від мовного способу, немає самостійного об'єкта¹⁶⁵. Цієї ж думки дотримується І.Є. Фарбер, який вважає виділення логічного способу тлу­мачення хибним, бо, по-перше, неможливо протиставляти "буквальний текст закону" його "змісту та цілі"; по-друге, будь-яке тлумачення є логічним, і можливим воно є лише На ґрунті мови закону; по-третє, в законі не може бути двох змістів, тобто "буквального змісту" та "внутрішнього, істин­ного змісту"¹⁶⁶.

Інші, такі як М.Д. ПІаргородський, навпаки, виокремлю­ють логічне тлумачення норм права як спосіб з'ясування того, що законодавець хотів виразити в тексті закону, але прямо не виразив, тобто внутрішнього змісту та мети зако­ну¹⁶⁷. Деякі вчені, наприклад A.B. Венгеров, надають логіч­ному тлумаченню важливішого значення. Вони вважають, що саме цей спосіб призводить до визначення обсягу тлума­чення норм права¹⁶⁸.

Ми вважаємо, що наведені погляди є не зовсім точними з таких причин. Єдиним об'єктом тлумачення норм права завжди є воля законодавця, виражена в нормі права. Предме­том тлумачення виступають сама правова норма та її пра­вові й неправові зв'язки. При дослідженні об'єкта суб'єкт тлумачення за допомогою певних засобів повинен розкрити зміст цього об'єкта, його логічну структуру, зовнішній вираз, системний характер. Тому при з'ясуванні дійсного змісту норми права суб'єкт неминуче повинен використовувати логічні прийоми і правила. Як правильно відзначають П.С. Елькінд і М.М. Вопленко, при розмежуванні прийомів та правил тлумачення норм права слід виходити не з відмінності об'єктів тлумачення, а з особливостей можливих методів, спо­собів тлумачення¹⁶⁹.

Справді, неправильно розрізняти "буквальний" та "внутрішній" зміст норми права. Вона має єдиний зміст, який уклав у неї законодавець, а порівнювати можна тільки висновки, отримані при з'ясуванні норми права за допомо­гою лише мовного способу та всієї сукупності способів тлу­мачення. Водночас логічний спосіб тлумачення не веде до розмежування буквального і внутрішнього змістів норми права та до їх протиставлення. Навпаки, його застосування в єдності з іншими способами тлумачення дозволяє суб'єкту розкрити всі особливості та ознаки об'єкта дослідження і правильно, повно з'ясувати волю законодавця, виражену в нормі права. Отже, логічний спосіб має право на самостійне існування і, безумовно, повинен застосовуватися при тлума­ченні правових норм. Проте не слід і переоцінювати його роль у процесі з'ясування дійсного змісту норм права.

Логічні прийоми і правила суб'єкт використовує не окремо, а в тісному зв'язку з іншими способами тлумачення. Для встановлення відношення результату тлумачення до вис­новків, які походять із буквального тексту норми, потрібно порівнювати з цими висновками результат тлумачення, от­риманий за допомогою всієї сукупності способів тлумачен­ня, а не лише логічного.

Мовний спосіб тлумачення норм права. Для того щоб воля законодавця могла регулювати суспільні відносини, вона повинна отримати зовнішній вираз. Цей вираз вона отримує в мові. Формулюючи норму права, законодавець використовує певні прийоми та правила мови. Тому при тлумаченні необхідно використовувати мовні прийоми і правила для з'ясування волі законодавця, вираженої в нормі права.

У теорії використовують різні терміни для назви цього способу тлумачення, які не завжди відповідають його сут­ності. Більшість учених, наприклад В.М. Хропаннж, A.C. Шабу­ров, B.B. Лазарев, використовують термін "граматичне тлу­мачення" норм права¹⁷⁰. Інші, такі як A.C.. Шголкін, для назви цього способу пропонують термін "текстове тлума­чення" норм права¹⁷¹. М.М. Вопленко вважає доцільним застосовувати термін "філологічне тлумачення" правових норм¹⁷². П.О. Недбайло називав цей спосіб "словесним тлу­маченням"¹⁷³.

На нашу думку, терміни "граматичне" та "словесне" тлу­мачення визначають поняття, вужчі за своїм обсягом, які не охоплюють усіх правил мови. Термін "філологічне тлу­мачення" означає, навпаки, ширше за обсягом поняття, а "текстуальне тлумачення" позначає швидше об'єкт, а не відповідні прийоми і правила тлумачення норм права. Як зауважує A.C. Піголкін, мову прийнято поділяти на дві го­ловні категорії — розмовну і книжно-письмову¹⁷⁴. Норма­тивні акти — це письмові документи, і до них виставляють такі ж вимоги, як і до будь-якого іншого твору. Можна сказати, що з точки зору використання правил синтаксису правнича мова не відрізняється від літературної. Існують

лише певні семантичні та стилістичні відмінності¹⁷⁵. Правнича мова є фрагментом національної мови. Від інших фрагментів її відрізняє специфічний словник, тобто термінологія, а також певна кількість особливих мовних правил¹⁷⁶.

Отже, застосування норм права передбачає знання суб'єктом тлумачення відповідної мови і дотримання ним усіх мов них правил насамперед національної мови. Тому найдоречнішим буде використання терміна "мовне тлумачення норм права". Водночас мова права як частина певної національної мови має особливості, які й виокремлюють її серед інших різновидів мови¹⁷⁷.

Офіційний характер, документальність зовнішнього Ви мовного вираження волі законодавця. Правнича мова — це мова офіційного документа, в якому виражена не індивідуальна воля і суб'єктивні уявлення, а колективна воля законодавця як представника всього суспільства. Така воля має державно-владний характер і виражається в певних установлених формах, що мають офіційне значення.

Ясність і простота мови права. Важливість цієї особливості випливає в першу чергу, з правила, згідно з яким незнання закону не є підставою для його невиконання та звільнення від відповідальності. Крім того, ясність і простота мови права має велике політико-юридичне значення, сприяє зміцненню законності, впровадженню чітких юридичних засад у всі сфери суспільного життя, що є необхідною передумовою становлення правової держави. Водночас прагнення до ясності й простоти викладення норм права не повинно завдавати шкоди повноті, точності та глибині формулювань.

Максимальна точність мови права, тобто досягнення найбільшої відповідності між волею законодавця і відбиттям цієї волі в тексті норми права. Норма права має бути точною, бо вона виступає певним зразком поведінки, моделлю вчинків людини. В нормі права не припустима двозначність. Певні вимоги виставлені й до термінології, а саме: використання термінів із чітко окресленим змістом; уживання слів

і виразів, як правило, у спеціальному, вужчому значенні, ніж те, яке вони мають у загальнолітературній мові; використання слів та виразів у прямому й первинному їх значенні; відмова, де це можливо, від двозначних і багатозначних термінів; прагнення до єдності термінології у всьому законодавстві або великих його розділах. Вимоги до стилю мови права: логічна послідовність та стрункість викладу; однаковість способів висловлення однотипних формулювань тощо.

Треба зауважити, що точність і простота як головні вимоги до мови права можуть протиставлятися. Прагнення до ясності і простоти норми права може зменшити точність її викладення і навпаки. A.C. Піголкін головним для мови права вважає точність¹⁷⁸. Ми підтримуємо думки авторів, таких як Г. Кіндерман, які висловлюються за розумний компроміс. Вони вважають, що взаємовідношення ясності і точності мови права залежить від сфери суспільних відносин, які регулюються¹⁷⁹. Якщо норма права регулює широке коло відносин і її дія поширюється на необмежене коло суб'єктів, то тут важливішою є ясність і простота мови, а якщо ж вона регламентує вузьке коло відносин і розрахована на обмежену кількість фахівців, то треба більше уваги приділяти точності формулювань.

Економність використання мовних засобів. Вона випли­ває з вимог точності і простоти норм права. Воля законо­давця повинна бути виражена максимально обмеженою кількістю термінів і фраз. Слід уникати зайвих слів, не­виправданих повторювань, багатослівності при поясненнях та описах предметів і явищ.

Експресивна нейтральність мови права. Не можна вжи­вати слів та виразів в їх переносному значенні, паронімів, тобто слів та виразів, схожих за фонетикою, але різних за значенням. Слід уникати як розгорнутих, так і скорочених порівнянь, гіпербол, літот тощо. Нейтральність стилю по­ширюється і на лексику мови права. Як правило, не вжи­вають стилістично емоційних або художньо забарвлення слів.

Формалізація, мови права полягає в тому, що для висловлення однакових думок законодавець використовує однакові низки слів або прийомів, які застосовує в певній послідовності¹⁸⁰. Формалізм мови права знаходить вираз у стереотипності, стандартизації стилю викладення норм права, в його уніфікованості, стабільній мовній конструкції. Тому для норм права, що регулюють однорідні, подібні відносини, буде правильним застосовувати однакові граматичні та синтаксичні звороти й конструкції. В тексті норм права часто застосовують терміни з інших галузей знань., які мають свої особливості. Ось чому суб'єкт тлумачення повинен знати не тільки загальновживані поняття, а й відповідні спеціальні терміни. Мовне тлумачення норм права умовно має два етапи: лексико-морфологічний і синтаксичний. Перший полягає в тому, щоб за допомогою правил лексики, морфології встановити значення і функції кожного слова, що міститься у нормі права. Це стосується всіх слів і словосполучень повсякденної, літературної, наукової мов, рідковживаних термінів, у тому числі запозичених. Застосування правових знань про значення окремих слів і термінів у процесі тлумачення норм права в гносеологічному плані не відрізняється від використання знань національної мови. Використання в цьому плані знань правової науки в процесі з'ясування дійсного змісту норм права належить до мовного способу тлумачення¹⁸¹.

Синтаксичний етап полягає в дослідженні за допомогою правил синтаксису словосполучень і речень, які містяться в нормі права. На цьому етапі застосовують також правила пунктуації.

У процесі мовного тлумачення, враховуючи зазначені особлвості мови права, разом із правилами мовознавства використовують прийоми і правила, сформульовані та систематизовані юридичною наукою.

□ Словам і виразам, що містяться у нормі права, треба надавати те значення, яке вони мають у літературній мові, якщо немає підстав для іншого їх тлумачення. Надання

їм іншого значення має бути обґрунтованим, дове­деним іншими засобами тлумачення.

□ За наявності легальної дефініції слова, терміна або якщо законодавець іншим чином визначив його зна­чення, так і слід його розуміти, незважаючи на інше зна­чення цього слова в повсякденній мові. Значення термі­на, встановлене законодавцем для однієї галузі права, не можна без достатніх підстав поширювати на інші.

□ Якщо в нормі права не визначено значення юридич­них термінів, то їм слід надавати того значення, яке вони мають в юридичній науці та практиці.

□ Якщо в нормі права використано технічні або інші спеціальні терміни, значення яких не визначено законо­давцем, їм слід надавати того значення, яке вони мають у відповідних галузях знань. Водночас у спеціальних га­лузях знань ці терміни можуть мати різне значення, і його уточнення потребує врахування мовного контексту норми права, що тлумачиться.

□ Ідентичним формулюванням у рамках одного і того ж нормативного акта не можна надавати різного значен­ня, якщо в цьому акті не вказане інше. Правило випли­ває з вимог максимальної точності до мови права.

□ Не можна без достатніх підстав різним термінам на­давати одне і те ж значення. Правило виходить із того, що законодавець логічно й послідовно використовує тер­міни і вирази.

□ Не припустимо тлумачення норми права, за якого її окремі слова та вирази могли бути оцінені як зайві. Пра­вило є наслідком вимог до економності мови права. Кожне слово, вираз повинні мати змістовне навантаження.

□ Слова і вирази в нормі права треба розуміти в тому значенні, в якому вони вжиті законодавцем на час ви­дання цієї норми. Підставою цього правила є така цінність права, як його стабільність і визначеність.

□ Значення складних виразів необхідно встановлювати і відповідно до синтаксичних правил мови, якою сформу­льована норма права.

□ При тлумаченні норми права, викладеної не мовою оригіналу¹⁸², доцільно звертатися до мови першоджерела.

Насамкінець розгляду питання про мовне тлумачення норм права зазначимо, що не всі автори цей спосіб визна­ють за самостійний. Наприклад, П.І. Люблінський запере­чував його існування, мотивуючи це тим, що мовне тлума­чення є, по суті, простим з'ясування думки, викладеної законодавцем у словах, незалежно від тих чи інших вис­новків, які можуть бути з неї зроблені¹⁸³. Цю точку зору підтримує І.Є. Фарбер, який вважає, що граматику немож­ливо зводити до особливого прийому тлумачення норм права. Це не прийом, а елементарна умова всіх прийомів тлумачення закону¹⁸⁴.

Із такими точками зору важко погодитись. Адже, формулюючи свою волю, законодавець використовує певні пра­вила мови. Тому й суб'єкт тлумачення для з'ясування дійсної волі законодавця повинен використовувати відповідні правила мови, якою видана норма права. П.І. Люблінський надто звужує зміст тлумачення, бо "...лише засвоєння зако­нодавчого тексту" фактично й є частиною тлумачення норм права. Автор не враховує, що для тлумачення не достатньо простого почуття ознайомлення із словами та знання на рівні нерозчленованих уявлень. Потрібне знання значенням слів на рівні понять — розгорнуте, аналізоване знання. Правильно відзначає A.A. Ветров, що безпосереднє поняття — це радше заявка на поняття. За процес поняття в цьому випадку приймають просте почуття ознайомлення зі сло­вом¹⁸⁶. І.Є. Фарбер слушно зазначає, що при застосуванні інших способів тлумачення досить часто разом використо­вують прийоми та правила мовного тлумачення норм пра­ва. Але з цього факту він робить хибний висновок про не­можливість існування мовного тлумачення норм права та фактично протиставляє цей спосіб іншим. Але ж усі способи

тлумачення органічно пов'язані між собою, хоча кожен із них має свої особливості. Правильне використання всіх прийомів тлумачення, за П.С. Елькіндом, становить необхідну умову повного та всебічного засвоєння дійсного змісту пра­вової норми¹⁸⁶.

Системний спосіб. Суспільні відносини є досить склад­ним, багатогранним явищем, і законодавець, здійснюючи їх системне врегулювання, створює тим самим систему права. Отже, його воля набуває системного характеру, і при тлума­ченні норм права суб'єкту необхідно використовувати прийо­ми та правила системного тлумачення. В правовій науці пе­реважна більшість авторів називають цей спосіб систематичним. Водночас термін "систематичність" означає регулярність, періодичність будь-яких явищ і для визна­чення сутності цього способу є невдалим. Тому ми підтри­муємо точку зору О.В. Шмоткіна щодо використання тер­міна "системний", що більш правильно відображає сутність і зміст цього способу тлумачення.

Системний спосіб тлумачення практично всі дослідники визнають як самостійний, але при цьому в нього вкладають різний зміст. Н.Г. Александров, A.C. Шабуров, С.О. Комаров визначають зміст системного тлумачення в співставленні норми права, що тлумачиться, з іншими нормами, які регу­люють подібні відносини¹⁸⁷. O.E. Лейст, В.В. Лазарев вба­чають його у визначенні місця статті в структурі закону, закону — в системі законодавства, зв'язків загальної та особливої частин нормативних актів¹⁸⁸. Подібні думки вис­ловлювали І.В. Михайловський, П.О. Недбайло: при систе­матичному тлумаченні зміст норми права розкривається на підставі місця, яке вона займає в системі відповідного акта, кодексу, статуту.

Л.С. Явіч вважає, що системне тлумачення полягає у порівнянні елементів норми права з загальними принципа­ми законодавства та елементами інших норм, які входять у ту саму галузь або систему права загалом¹⁹⁰. Л.І. Спиридо­нов зазначає, що зміст системного тлумачення у встанов-

денні зв'язків між нормами права та визначенні положення норми права, що тлумачиться, в галузі права¹⁹¹.

A.C. Шголкін, A.B. Венгеров, A.C. Шляпочніков стверджують, що системний спосіб тлумачення полягає, по-перше, у визначенні місця норми права, що тлумачиться, в нормативному акті, галузі, системі права; по-друге, у з'ясуванні змісту норми права шляхом порівняння її з іншими нормами права відповідної галузі, а також із нормами права інших галузей. При цьому, кожний із зазначених аспектів має самостійне значення¹⁹².

Наведені твердження є загалом слушними, але вони не повним обсягом розкривають сутність системного способу тлумачення норм права. Першим недоліком у цьому є те, що окремим прийомам системного тлумачення, наприклад, установленню місця норми права в нормативному актів галузі, системі права, надають рівнозначного або самостійного значення. Насправді ж такі прийоми самостійного значення не мають. Як правильно зазначає О.Ф. Черданцев, само по собі встановлення місця правової норми в системі права нічого для з'ясування дійсного змісту норми не дає. Ці дії є лише першими кроками до з'ясування змісту норми права, вони сприяють встановленню положень, які можуть бути взяті як підстави доведення дійсного змісту норми права¹⁹³. Таких самих поглядів дотримувався і М.М. Коркунов, який писав: "Тому пояснення норми залежно від розуміння назви того розділу законодавчого акта, де вона міститься, яке, звичайно, називають у нас системним тлумаченням, є тільки окремою формою логічного. Справа в том