Місце тлумачення в правовій діяльності та механізмі правового регулювання

 

Місце тлумачення норм права в правовій дійсності можна розглядати в двох аспектах. Це, по-перше, місце, яке воно займає в правовій діяльності, а по-друге — місце в правовому регулюванні суспільних відносин.

Розглядаючи місце тлумачення в правовій діяльності, деякі вчені, наприклад O.E. Лейст, Л. І. Спиридонов, Р.З. Лівшиц, відводять йому місце тільки в процесі засто­сування норм права⁴⁵. Таку ж позицію висловлював П.О. Недбайло: "Проблема тлумачення законів полягає в тому, щоб встановити предметну значущість правової нор­ми, тобто визначити її зміст як юридичної підстави для розв'язання конкретних випадків суспільного життя. Це значить, що тлумачення цілком підпорядковано правовій кваліфікації фактів і обставин, щодо яких треба знайти юридичне рішення. Тому тлумачення законів не можна змішувати з загальним їх роз'ясненням, пропагандою пра­ва, що провадиться безвідносно до реалізації їх у кожному окремому випадку"⁴⁶.

Інші автори (В.М. Хропанюк, С.О. Комаров, A.C. Шабу­ров та ін.) бачать місце тлумачення норм права в пра­вовій діяльності ширше, вважаючи, що воно виходить за межі правозастосування і має місце в реалізації права⁴⁷. Як пише П.С. Елькінд: "...Слід відзначити, що процес тлу­мачення виходить за рамки застосування норм криміналь­но-процесуального права, як і норм будь-якої іншої галузі

права. Так, правильне з'ясування змісту і значення норм кримінально-процесуального права становить водночас не­обхідну умову їх свідомого і добровільного здійснення (дот­римання, виконання) усіма учасниками кримінального су­дочинства, в тому числі тими, хто, сприяючи застосуванню таких норм компетентними органами держави, сам їх не застосовує"⁴⁸.

Лише окремі науковці, наприклад Н.Л. Гранат, В.В. Ла­зарев, ще ширше визначають роль тлумачення норм права, надаючи йому місце в правотворчій діяльності, правореалі-зації, в процесі систематизації, науковому чи повсякденно­му пізнанні державно-правового життя, пропаганді права, правовому вихованні⁴⁹. Цю тезу підтримує Т.Я. Насирова, яка відзначає: "Більше того, тлумачення виходить за рам­ки правореалізації. Надзвичайно важливе воно і в площині здійснення правотворчої діяльності. Ясне, яке не супере­чить існуючим законам, у тому числі з точки зору цілей норм, викладення нового нормативного акта припускає точ­не з'ясування змісту попередніх, пов'язаних із ним право­вих приписів. Тлумачення правових норм має місце і при науковому або навчальному аналізі, пропаганді права тощо. Отже, тлумачення може здійснюватися в різних юридич­них цілях і має значення для всіх боків правової діяль­ності"⁵⁰.

На нашу думку, більш правильною є остання позиція. Справді, визначаючи тлумачення норм права як діяльність щодо їх з'ясування і роз'яснення, можна встановити сфери правової діяльності, в яких тлумачення норм має місце. Воно, безумовно, присутнє в процесі правотворчої діяльності. Адже при виданні будь-яких норм практично завжди слід з'ясовувати зміст уже чинних правових приписів, які мо­жуть бути так чи інакше пов'язані з нормами права, що ухвалюються. Це потрібно для того, щоб уникнути невідпо­відностей права реальним умовам життя, прогалин, супе­речностей у праві, найповніше врегулювати новими право­вими нормами відповідні суспільні відносини. Необхідно зазначити, що процес тлумачення існує у правотворчій діяльності

не тільки в плані з'ясування чинних норм права, по­в'язаних із нормами, що ухвалюються. Тлумачення здійсню­ють і при з'ясуванні змісту проектів нових законодавчих актів. Цим питанням у правовій науці, на жаль, приділено мало уваги, хоча вони тісно пов'язані з якістю правотвор­чої роботи, ефективністю права і в багатьох випадках зу­мовлюють наступне функціонування правових норм та їх тлумачення.

Тлумачення має місце в процесі реалізації норм права. Як правильно пише A.C. Шабуров: "Закон живе, коли він виконується, реалізується в поведінці людей. Проте реалі­зація формального правового імперативу можлива лише у випадку розуміння адресатом його змісту, переходу його у внутрішнє бажання, свідомість індивіда. Невипадково для права, правового регулювання характерна презумпція знан­ня закону — припущення, що суб'єкти права, його адресати "знають" (тобто усвідомлюють, розуміють) зміст правових приписів. А це неминуче означає їх тлумачення"⁵¹. Тлума­чення норм права має місце у всіх формах їх реалізації: при дотриманні, використанні, виконанні і, особливо, при застосуванні.

На тлумаченні у правозастосуванні треба зупинитися ок­ремо. По-перше, в правозастосуванні тлумачення викори­стовують досить часто, а, по-друге, саме в правозастосуванні воно має тільки офіційний характер і отримує зовнішній вираз. Ці обставини зумовлюють те, що багато теоретиків розуміють тлумачення виключно в розрізі правозастосування. Деякі вчені, наприклад И.О. Недбайло, Ю.Г. Ткаченко, Я.С. Михаляк, вважають тлумачення норм права однією із стадій процесу правозастосування⁶². Інші (П.С. Елькінд, Б.П. Спасов) висловлюють думки, що оскільки тлумачен­ня не лише передує, а й супроводжує застосування право­вих норм, його не можна вважати самостійною стадією правозастосування. Було б невірно обмежувати тлума­чення норм права лише їх з'ясуванням до правозастосу­вання. Процес тлумачення проникає в усі етапи застосу­вання правових норм. Тим самим тлумачення виступає

передумовою й умовою застосування правових норм⁵³. З цією думкою погоджується A.C. Піголкін, який теж вва­жає, що тлумачення норм права неможливо розглядати як окрему стадію правозастосування⁵⁴.

Остання точка зору є більш правильною, тому що в про­цесі правозастосування норма права не лише з'ясовується для правильного її застосування до конкретного випадку, а й роз'яснюється в наступному правозастосовчому акті. Тому ми підтримуємо висловлювання В. Таджера з цього питан­ня: "Тлумачення тісно пов'язане з застосуванням цивіль­но-правових нормативних актів, але не співпадає з ним. Пра­возастосування є завжди конкретним актом, незалежно від того змісту, який вкладається у нього. В процесі застосу­вання дається конкретна оцінка фактів на підставі закону. Тлумачення є абстрактною діяльністю і здійснюється з ура­хуванням конкретних випадків, але маючи при цьому на увазі встановлення змісту акта, а не підведення окремих фактів під нього... За часом тлумачення може передувати, збігатися і слідувати за застосуванням права, але при зас­тосуванні права завжди потрібне тлумачення"⁵⁵.

Другою проблемою тлумачення в процесі правозастосу­вання є питання, чи повинні тлумачитись усі норми права, що застосовуються, чи тільки неясні, неточні. Ми вважає­мо, що при застосуванні правових норм до конкретних фактів суспільного життя слід тлумачити всі без винятку норми, що застосовуються. Адже, як правильно зауважив І.Є. Фарбер, розмежування норм права на "ясні" і "неясні" вельми суб'єктивне; воно більшою мірою залежить від знан­ня й особистого досвіду інтерпретатора, ніж від доскона­лості техніки законодавства⁵⁶. Крім того, щоб визначити, ясна чи неясна норма права, її потрібно з'ясувати, тобто тлумачити. Такої ж думки дотримується більшість право­знавців (С.Й. Вільнянський, С.С. Алексеев, Я.Г. Янєв та ін.)⁵⁷. Крім того, слід зазначити, що суб'єктами правозастосовчого тлумачення можуть виступати не будь-які, а лише уповноважені на це особи або такі, діяльність яких санкці­онована уповноваженими державними органами.

Тлумачення, безумовно, має місце при систематизації пра­ва. Кожна форма систематизації норм права вимагає тлу­мачення для з'ясування дійсного змісту норм права та їх системних зв'язків. Для того щоб з усього масиву правово­го матеріалу вибрати та підготувати для систематизації не­обхідні норми, потрібно перш за все з'ясувати їх дійсний зміст. Водночас не зовсім точно було б вважати тлумачен­ня лише передумовою проведення систематизації. Воно має місце і в процесі самої систематизації завдяки системності норм права. Для проведення систематизації недостатньо розуміння змісту та простого відбору норм права. Потрібно розкрити всі системні зв'язки норм права, передбачені в нормативних актах, які підлягають систематизації. Це дасть можливість більш цільоспрямовано підійти до розробки науково-обгрунтованої системи, повно та якісно здійснити відбір нормативного матеріалу для систематизації, досягти зовнішнього впорядкування та внутрішньої єдності право­вих норм. Тлумачення дійсного змісту норм права має місце у всіх формах систематизації права, які залежно від глиби­ни та обсягу обробки правового матеріалу можна поділити на облік, інкорпорацію, консолідацію і кодифікацію.

Тлумачення присутнє і в інших сферах правової діяль­ності (правова пропаганда тощо). Тут його застосовують для пояснення змісту норм права третім особам.

Розглянемо місце тлумачення норм права в правовому регулюванні. Деякі вчені необґрунтовано широко бачать місце тлумачення в цьому процесі, надаючи йому невлас­тиві функції і завдання. Інші, навпаки, надто звужують його роль у правовому регулюванні. Виходячи з визначення поняття тлумачення як інтелектуально-вольової діяльності щодо з'ясування та роз'яснення норм права, а також ре­зультатів цієї діяльності, треба підкреслити, що завданням тлумачення є тільки правильне, глибоке розуміння дійсно­го змісту норм права та їх розгорнуте, обґрунтоване пояс­нення. Ніяких інших функцій і завдань тлумачення норм права не повинно виконувати. Проте є автори, наприклад A.C. Піголкін, які вважають, що шляхом тлумачення мож-

на пристосовувати деякі норми права до нових соціально-політичних умов життя суспільства⁵⁸. Такі думки не в останню чергу зумовлені суб'єктивним характером тлу­мачення правових норм. Різноманітність точок зору на цю проблему викликало існування багатьох теорій тлумачен­ня норм права. Залежно від того, перевагу яким ціннос­тям правового життя віддають ці теорії, їх поділяють на статичні і динамічні. Статичні теорії тлумачення за го­ловні цінності вбачають стабільність і визначеність норм права. Ці теорії виходять із того, що зміст норми з момен­ту її видання законодавцем залишається незмінним. Вони заперечують можливість коригування права в процесі тлу­мачення, пристосування його до нових умов життя. Ди­намічні теорії як головні цінності розглядають динамізм, змінність змісту норм права незалежно від волі законодав­ця, можливість пристосування права до нових умов, життя. Ми вважаємо, що тлумачення не може пристосовувати _. норми права до умов життя, що змінюються. Насамперед це не входить в його завдання і функції. По-друге, тлума­чення, як зазначалося, носить суб'єктивний характер — через вплив на нього правосвідомості та інших індивіду­альних якостей суб'єкта тлумачення, а це вже створює пев­ну загрозу режиму законності. Якщо ж припустити ще й можливість особи пристосовувати на свій розсуд норми права до нових умов життя, то це лише збільшить підстави для довільного тлумачення правових норм. Але варто по­годитись із зауваженням О.Ф. Черданцева: "Перевага ста­тичного чи динамічного підходу до тлумачення на прак­тиці і в теорії залежить від низки обставин і, в першу чергу, від стану законодавства, "адекватності права життю". На­явність застарілого законодавства неминуче зумовлює ди­намічний підхід до тлумачення, в ході якого застаріле за­конодавство на підставі нових політичних, етичних та інших оцінок пристосовується до нових умов, закономірностей і потреб життя... За умови "адекватності права життю", точ­ного відбиття в законодавстві існуючих на момент тлума­чення суспільно-політичних, економічних умов життя...до-

мінує статичний підхід до тлумачення, який виключає ко­ригування закону, що змінює його зміст"⁵⁹. У цьому аспекті, на нашу думку, слід більшу увагу звернути на таке правове явище, як юридична конкретизація норм права, про що буде ще зазначатися.

Розвиток суспільних відносин часто породжує відноси­ни, не врегульовані правом, але які входять у сферу право­вого регулювання. Тут і виникають прогалини в праві. Деякі вчені, наприклад A.C. Шабуров, вважають, що їх подолан­ня можливе шляхом тлумачення норм права⁶⁰. З такою позицією не можна погодитися. Тлумачення правових норм і заповнення прогалин у праві — речі суттєво різні. Тлума­чення здійснюється щодо чинних норм, з'ясовуючи їх точ­ний зміст. Коли ж констатується прогалина у правовому регламентуванні суспільних відносин, то в цих випадках нема місця тлумаченню, оскільки відсутні його предмет — правовий припис та об'єкт — воля законодавця. Тут йдеть­ся про розумовий процес, спрямований на встановлення при­датної норми для подолання неповноти в праві. Тут є сенс навести висловлювання Б.П. Спасова: "Поповнення прога­лин — це діяльність щодо застосування закону. Більш того, якщо бути точним, то слід... відмовитися від терміна "по­повнення" прогалин у праві, оскільки в процесі застосуван­ня правових норм за аналогією не відбувається ніякого поповнення в праві. Більш правильно в таких випадках говорити про "подолання неповноти в праві" в процесі пра-возастосування"⁶¹.

Окремо треба зупинитися на визначенні поняття й оз­нак такого явища, як юридична конкретизація норм права, її співвідношенні з тлумаченням правових норм. Поняттю конкретизації норм права в юридичній науці до цього часу приділяли недостатньо уваги. Такі вчені, як О.Ф. Чердан-цев, А.Б. Венгеров та ін., розглядають тлумачення норм права як сукупність логічних, розумових операцій щодо виведення конкретних положень із більш загальних, та­ким чином ототожнюючи конкретизацію норм права з їх тлумаченням⁶². Так, A.C. Піголкін пише: "Одним із видів

2 РОЗДІЛ

ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА

ЯК ЮРИДИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Загальна характеристика

Процесу тлумачення права

 

Як ми визначили в першому розділі, поняття тлумачення норм права має дві складові частини з'ясування дійсного змісту правових норм і наступне його роз'яснення. При цьому за­лежно від цільового призначення тлумачення тре­ба розрізняти тлумачення, що проводять із метою з'ясування норми права (тут з'ясування виступає як самостійний процес пізнання дійсного змісту норми права), та тлумачення, що здійснюють для роз'яснення норми права іншим суб'єктам (тоді з'я­сування і роз'яснення становлять єдиний процес, спрямований на доведення дійсного змісту право­вої норми до третіх осіб). З'ясування і роз'яснення норм права є досить складними правовими проце­сами, тому вимагають уважного розгляду. В цьому підрозділі пропонуємо виокремити й розглянути деякі проблеми, що стосуються цих питань, та на­мітити шляхи їх вирішення. Детальніша характе­ристика зазначених частин тлумачення норм права буде зроблена в наступних підрозділах.

З'ясування норм права ми визначили як про­цес мислення суб'єкта тлумачення, який здій­снюється за допомогою певних способів і спрямований

на пізнання і розкриття цим суб'єктом дійсного змісту норми права, а також результат цього процесу. Таким чи­ном, з'ясування норм права можна умовно поділити на дві частини. По-перше, це з'ясування норм права як певний про­цес мислення, спрямований на пізнання суб'єктом дійсного змісту правових норм. По-друге — з'ясування норм права як певний результат цього процесу.

З'ясування дійсного зміст;/ норм права починається з процесу мислення, який здійснюється суб'єктом тлумачення за допомогою певних засобів і правил. У науковій літера­турі існує багато точок зору на зміст процесу з'ясування норм права. Деякі, наприклад P.C. Рез, A.M. Апурін, вва­жають, що з'ясування мовного змісту правових норм ста­новить єдиний логічний процес, який неможливо поділити на окремі частини, що ці частини не мають самостійного значення, і тому не можна говорити про існування окремо граматичного, систематичного та інших способів тлумачен­ня норм права⁶⁷.

І.В. Михайловський поділяв процес з'ясування норм права на дві стадії: мовне та реальне тлумачення, яке, в свою чергу, включає логічне й систематичне з'ясування підстав закону⁶⁸. Такої ж думки дотримується Г.С. Прокоф'єв, який зазначає, що тлумачення норм права включає в себе два рівні аналізу: аналіз тексту й аналіз конгексту. При цьому аналіз контексту включає дослідження реалій, які виходять за межі змісту тексту правової норми, але так чи інакше впливають на її дійсний зміст⁶⁹. Є.М. Трубецькой і Ю.Г. Ткаченко не виділяють окремих способів з'ясу­вання, а говорять лише про застосування при тлумаченні норм права певних прийомів⁷⁰.

Але більшість сучасних авторів, наприклад О.Ф. Черданцев, В.О. Котюк, Г.В. Назаренко, висловлюють ідею, що зміст процесу з'ясування норм права полягає у способах тлумачення, які включають у себе певні конкретні прийо­ми і правила з'ясування⁷¹.

Розгляд з'ясування норм права як єдиного логічного процесу, який неможливо поділити на окремі самостійні

способи, є не зовсім точним і методологічно неправильним. Норма права, будучи частиною правової дійсності, має певні сфери свого буття. Тому при з'ясуванні дійсного змісту нор­ми права суб'єкт тлумачення досліджує її з різних боків, у різних сферах її буття, застосовуючи відповідні прийоми і правила. Висновки при цьому можуть повністю узгоджува­тися між собою, доповнювати, поглиблювати один одного, а можуть і не співпадати. Неспівпадання висновків, як вірно відзначає A.C. Піголкін, "...пояснює, зокрема, необхідність в окремих випадках розширеного й обмеженого тлумачен­ня мовного змісту правових норм. Якщо ж вважати з'ясу­вання правових норм єдиним, неподільним процесом, то доведеться відкинути можливість отримання в процесі тлу­мачення самостійних висновків та їх співставлення між собою. Отже, питання про обмежене та розширене тлума­чення зависає у повітрі"⁷².

Поділ процесу з'ясування норм права на окремі стадії також здається не зовсім вдалим, бо існування стадій пе­редбачає дотримання суб'єктом тлумачення суворої по­слідовності застосування прийомів і правил з'ясування. Водночас ці засоби, залежно від особливостей дослідження, цільового призначення тлумачення норм права, можуть використовуватися паралельно або в різній послідовності. Крім того, надання переваги семантичній сфері буття пра­ва над іншими і, як наслідок, виділення мовного тлумачен­ня чи текстового аналізу над усіма засобами навряд чи є доцільним. З іншого боку, поділ процесу з'ясування норм права лише на конкретні прийоми без об'єднання їх у спо­соби за певними підставами може значно ускладнити сам процес з'ясування. Тому ми дотримуємося поглядів більшості вчених щодо здійснення процесу з'ясування норм права за допомогою певних способів тлумачення, які складаються з конкретних прийомів та правил дослідження правових норм.

Для подальшої характеристики з'ясування норм пра­ва необхідно визначити поняття способу тлумачення. В юридичній літературі існують його різні визначення. Так,

A.C. Шабуров вважає, що спосіб тлумачення норм права — це сукупність прийомів і засобів, які використовують для вста­новлення змісту норм права⁷³. В.В. Лазарев визначає спосіб тлумачення як відносно окремі сукупності прийомів аналі­зу правових актів⁷⁴. М.М. Вопленко вважає, що спосіб тлу­мачення норм права — поняття більш змістовне, яке має низку технічних прийомів і засобів пізнання⁷⁵. Всі ці дефініції способу тлумачення правових норм є, по суті, пра­вильними, проте потребують певного уточнення.

Спосіб тлумачення норм права — це об'єднані за пев­ними підставами і наявністю спільних рис у відносно відокремлену сукупність конкретні прийоми і правила пізнан­ня, необхідні суб'єкту тлумачення для з'ясування дійсного змісту правової норми.

Отже, для виділення певних способів тлумачення по­трібно, по-перше, визначити необхідні конкретні прийоми і правила пізнання норм права, по-друге, обґрунтувати підста­ви їх об'єднання у способи тлумачення. Проблема визна­чення необхідних прийомів і правил з'ясування правових норм та обґрунтування підстав їх об'єднання у способи тлумачення має важливе значення для юридичної науки, її вирішення дасть можливість упорядкувати методологію тлумачення і, як наслідок, підвищити його якість та ефек­тивність.

У правовій літературі ця проблема не вирішена. Існує багато думок щодо визначення прийомів і правил з'ясу­вання норм права та обґрунтування їх об'єднання у спосо­би з'ясування. При цьому деякі науковці визначають підста­ви визначення прийомів і правил з'ясування норм права та їх об'єднання у способи, але більшість авторів це питання, на жаль, узагалі не розглядає. Так, A.C. Піголкін, В.М. Хропанюк при визначенні правил і прийомів з'ясування норм права та їх об'єднання у способи виходять із предмета тлу­мачення, поділяючи його на саму норму права, її правові та неправові зв'язки. Як наслідок вони виділяють три са­мостійні способи тлумачення: текстове, або граматичне, си­стематичне й історико-політичне⁷⁶.

М.М. Вопленко при визначенні таких підстав спирається на головні сфери буття права: систему загальних правових приписів, мову права, правові відносини, правосвідомість, виділяючи відповідно систематичний, філологічний, історико-політичний та логічний способи тлумачення⁷⁷. Виок­ремлення цих способів, але без зазначення відповідних підстав, підтримує досить широке коло авторів: A.B. Венге-ров, Л.І. Спірідонов, В.В. Копейчиков та ін.⁷⁸.

О.Ф. Черданцев визначає прийоми і правила з'ясування норм права та об'єднує їх у способи тлумачення на підставі мови, системи, обставин генезису і функціонування, виділя­ючи при цьому мовний, систематичний, логічний, історичний і функціональний способи.

С.С. Алексеев звертає увагу на такі підстави, як текст нормативного акта, логічна структура думки законодавця, зв'язок правового припису з іншими та його місце в струк­турі права, обставини, що виражають соціально-політичний зміст правових приписів⁸⁰. Він виділяє граматичний, логіч­ний, спеціально-юридичний, систематичний та історичний способи.

Я. Янєв вказує на залежність способів тлумачення норм права від предмета тлумачення, яким виступає структура права, а саме: система права, джерела, правова норма. Структура права включає в себе мовну і логічну форми, гно­сеологічний зміст, їм відповідають мовний, логічний, сис­тематичний та історичний способи тлумачення.

П.С. Елькінд виходить не з розрізнення об'єкта тлума­чення, а з особливостей можливих методів, способів тлума­чення, виділяючи на підставі цього граматичний, логічний, систематичний та історичний способи⁸². Як бачимо, більшість авторів не подає обґрунтованих підстав для визначення прийомів і правил з'ясування норм права та їх об'єднання у способи тлумачення. При цьому вони, крім перелічених вище способів тлумачення, запропонованих у різних комбі­націях, називають додаткові способи. Так, A.C. Шабуров, B.B. Лазарев, П.О. Недбайло, виділяють як самостійний телеологічний спосіб⁸³. І.Є. Фарбер, заперечуючи проти са-

постійного існування граматичного і логічного способів тлумачення, виокремлює, в свою чергу, термінологічний⁸⁴.). Е. Лейст як самостійний спосіб тлумачення називає логіко-юридичний прийом, який він вважає головним способом⁸⁵. А.І. Денісов виділяє політичний спосіб тлумачення юрм права⁸⁶.

Таке становище в юридичній науці щодо визначення прийомів і правил з'ясування норм права та їх об'єднання способи тлумачення призводить до того, що, з одного боку, необхідні прийоми і правила з'ясування правових норм не находять свого відображення в способах та процесі тлумачення, а з іншого — частина прийомів і правил дублюють Ідин одного, оскільки використовуються у різних способах тлумачення, що не йде на користь ані теорії, ані практиці.

Ми вважаємо, що при визначенні прийомів і правил з’ясування норм права потрібно виходити насамперед із завдань та об'єкта тлумачення. Завданням тлумачення правових норм, як ми вже зазначили, є правильне, глибоке розуміння дійсного змісту норм права та наступне його розгорнуте, обґрунтоване пояснення. При цьому дійсним містом норми права й одночасно об'єктом тлумачення виступає воля законодавця, виражена в правовій нормі.

Розглядаючи суспільні відносини, які, на думку законодавця, вимагають правового регулювання, він формулює свою волю й ухвалює відповідну норму. При цьому він мислить логічно, використовуючи відповідні прийоми і правила. Його воля, як правильно відзначає С.С. Алексеев, матеріалізуючись у нормі права, надає їй певну логічну структуру⁸⁷. Отже, при тлумаченні норми права треба використовувати логічні прийоми і правила для з'ясування волі законодавця, вира­женої в цій нормі.

Щоб воля законодавця могла регулювати суспільні відносини, вона повинна отримати зовнішній вираз, який виявляється у мові. Формулюючи норму права, законодавець використовує правила тієї мови, якою він видає норму права. Отже, за допомогою мови воля законодавця матеріалізується в нормі права, і це є другою ознакою об'єкта тлума-

чення. Відповідно, при тлумаченні необхідно використову­вати мовні правила. Тут варто додати, що мова є однією з головних сфер буття права, тому можна дещо погодитися з думкою М.М. Вопленко щодо визначення прийомів і правил з'ясування правових норм відповідно до головних сфер бут­тя права⁸⁸.

Суспільні відносини є досить складним, системним і бага­тогранним явищем суспільного життя, і законодавець, здійснюючи їх системне регулювання, створює тим самим систему права. Як правильно зазначає І.Н. Сенякін, "ха­рактеризуючи систему права, необхідно пам'ятати, що вона є явищем об'єктивним, яке складається не довільно, а в зв'язку з системою існуючих суспільних відносин... Зако­нодавець... за допомогою правових приписів лише юриично оформлює потреби суспільного розвитку"⁸⁹. Отже, при врегулюванні суспільних відносин законодавець мислить "системно", враховуючи при ухваленні правових норм ба­гатогранність суспільних відносин. За рахунок цього воля законодавця набуває системного характеру. Тобто при тлу­маченні норм права треба використовувати відповідні прийоми і правила. Існуючі думки, що підставами визна­чення прийомів і правил системного тлумачення є взає­мозв'язки норм права, їх системний характер чи система права, мають вторинне значення. Першоосновою є багатогранність, взаємозв'язаність та системність суспільних відносин і, як наслідок, системний характер волі законодавця.

Під час розвитку суспільства з'являються нові відноси­ни, відживають старі. Цей постійний рух зумовлює розви­ток і самого права. Законодавець, регулюючи суспільні відносини, ухвалює нові правові норми, змінює чи доповнює існуючі, скасовує застарілі. Таким чином, як суспільство, так і право мають свою історію. Більше того, законодавець при формуванні своєї волі, спрямованої на урегулювання суспільних відносин, часто застосовує прийоми і правила, що досліджують генезис права. Як вивчення існування сус­пільства має велике значення для розуміння та усвідом­лення його рис, властивостей, шляхів розвитку, так і дослід-

ження волі законодавця в розрізі її генетичного існування та розвитку має важливе значення для з'ясування дійсного змісту норм права. Тому при тлумаченні правових норм слід використовувати історичні прийоми і правила.

Отже, ми обґрунтували підстави визначення необхідних прийомів і правил з'ясування норм права. Для наступного їх об'єднання у способи тлумачення потрібно визначити підстави такого об'єднання. В цьому аспекті можна пого­дитися з думкою П.С. Елькінда, який пише: "Але об'єкт усіх прийомів тлумачення один: це — державна воля, яка міститься в нормативних актах. Методи ж, способи з'ясу­вання цієї волі різні. При розмежуванні прийомів тлума­чення треба виходити не з розбіжностей об'єкта тлумачення, а з особливостей можливих методів, способів тлумачення"⁹⁰. Справді, підставами об'єднання прийомів і правил з'ясу­вання норм права у способи тлумачення є певний бік об'єкта тлумачення, що досліджується цими прийомами й правилами, та властиві їм спільні риси й ознаки.

З указаних вище підстав можна визначити способи тлу­мачення норм права, а саме логічний, мовний, системний та історичний. Саме їх застосування необхідно для глибо­кого й правильного з'ясування дійсного змісту правових норм.

Використовуючи ці способи тлумачення, суб'єкт прихо­дить до певних результатів з'ясування норм права. В те­орії існують різні характеристики результату з'ясування норм права. С.С. Алексеев вважає, що результат з'ясуван­ня дійсного змісту норми права повинен мати такі харак­теристики, як ясність і визначеність⁹¹. П.О. Недбайло на­полягав на такій характеристиці результату з'ясування, як правильність. Цієї думки дотримується й A.C. Піголкін⁹². Л.Д. Воєводін зазначає, що результат з'ясування повинен бути істинним, що і є його характеристикою⁹³. Очевидно, всі вказані характеристики мають бути властиві результа­ту з'ясування норм права. Водночас терміни, якими автори характеризують результат з'ясування, самі по собі є досить невизначеними і суб'єктивними. Скажімо, така характери­стика, як ясність результату з'ясування, заснована на впевненості

конкретного інтерпретатора в тому, що він ясно з ясував зміст норми права. Таке означення має вторин­ний суб'єктивний характер⁹⁴.

Узагальнюючи наведені думки, можна констатувати, що результат з’ясування має бути адекватним дійсному змісту правової норми тоді він буде правильним і істинним, яс­ним і визначеним. Щоб переконатися, що результат з'ясу­вання норми права адекватний дійсному її змісту, суб'єкт тлумачення повинен перевірити його за допомогою певних критеріїв. V теорії їх називають критеріями істинності і правильності результатів тлумачення. Це визначення можна визнати гідним для використання, хоча точніше буде ска­зати: "Критерії адекватності результату з'ясування дійсно­му змісту норми права".

Отже, результат з'ясування норми права можна визна­чити як висновки, до яких дійшов суб'єкт тлумачення в процесі з’ясування норми права за допомогою всієї сукуп­ності способів тлумачення, адекватних дійсному змісту нор­ми права та таких, що відповідають критеріям істинності і правильності результату тлумачення.

Результант з'ясування норм права повинен задовольня­ти дві голоцені вимоги: бути адекватним дійсному змісту норми права Та відповідати критеріям істинності і пра­вильності результату тлумачення.

В правовій літературі загальноприйнятою є класифіка­ція тлумачення норм права за обсягом. При цьому, як правило, Розрізняють такі види: буквальне, розширене та обмежене тчлумачення⁹⁵. На нашу думку, вказані види є ре­зультатом з'ясування дійсного змісту норм права, тому що до їх виділення суб'єкт приходить, аналізуючи саме резуль­тат з’ясування норми права. Однак не всі автори погоджу­ються з цією точкою зору. Чимало вчених (A.C. Шабуров, В.M. Хропанюк, A.B. Осипов та ін.) відносять буквальне, розширене й обмежене тлумачення до результату тлума­чення норіцд права⁹⁶. Інші автори, наприклад С.О. Комаров, вважають, щ0 буквальне, розширене й обмежене тлумачен­ня становлять окрему частину тлумачення нарівні із з'ясуванням

і роз’ясненням, і називають її інтерпретацією. Є й такі, скажімо Г.В. Назаренко, що відносять буквальне, розширене й обмежене тлумачення до процесу роз'яснення дійсного змісту норм права.

Наведені думки здаються нам не зовсім точними. Справді, можна розглядати буквальне, розширене й обмежене тлу­мачення як його результат, але точнішим буде вважати їх результатом саме з'ясування з наведених вище причин. Не можна погодитись і з С.О. Комаровим, бо поняття "інтер­претація" має значно ширший зміст, ніж вкладає в нього автор. Крім того, слід наголосити, що за змістом частини тлумачення — це певні види діяльності, а зазначені види є результатами цієї діяльності і не можуть бути об'єднані в окрему частину тлумачення норм права. Ще більше запе­речень викликає точка зору Г.В. Назаренко із приводу відне­сення буквального, розширеного й обмеженого тлумачення до роз'яснення норм права. Роз'яснювати можна тільки дійсний зміст норми права, який завжди має бути адекват­ним волі законодавця, і ні про яке розширене чи обмежене роз'яснення дійсного змісту норми права не може бути і мови. Наведені погляди, особливо останній, зумовлюють існу­вання різних думок щодо змісту результату з'ясування норм права.

Чимало вчених узагалі заперечують існування названих видів тлумачення норм права (В.П. Марчук, С.А. Голунський, М.С. Строгович, А.О. Герцензон). Вони обґрунтовують це тим, що обсяг норми права визначається законодавцем і може бути змінений тільки ним; в іншому випадку зміна обсягу норми при тлумаченні неминуче спричинить шкоду законності. Таку небезпеку становить розширене тлумачен­ня, яке є не чим іншим як виходом за встановлені законо­давцем межі норми права. Правильним може бути лише тлумачення, адекватне змісту норми права". Деякі науковці, наприклад Р. Сакко, С. Фридман, Є. Зайковський, взагалі заперечують об'єктивний зміст норми права, незалежний від суб'єкта тлумачення. Вони вважають, що сам суб'єкт приписує певне значення нормі права або конструює її, ство-

рюючи своєрідну мову права; тлумачення не може мати на меті розкриття мовного змісту, бо його не має і сам закон¹⁰⁰. М.Г. Авдюков і К.І. Комісаров заперечують реальність випадків неспівпадання букви і змісту закону. При цьому вони трактують розширене і обмежене тлумачення як явище, що не узгоджується з принципом законності¹⁰¹. У М.Г. Авдюкова також помічаємо сплутування результату тлумачення із його способом або сприйняття розширеного чи обмежено­го тлумачення як розширення чи обмеження дійсного змісту норми права.

Ці думки вказаних авторів є неправильними. При здійсненні тлумачення завданням суб'єкта є з'ясування дійсного змісту норми права за допомогою всієї сукупності способів тлумачення. При застосуванні тільки мовного спо­собу суб'єкт тлумачення з'ясовує норму права безпосеред­ньо і приходить до висновків, які безпосередньо виплива­ють із її буквального тексту. Різні автори по-різному називають такі висновки. Так, Я.М. Брайнін застосовував термін "буквальне вираження"¹⁰², A.C. Шляпочніков — "текстуальне вираження норми права"¹⁰³. Але при з'ясу­ванні змісту норми права суб'єкт не обмежується лише мовним способом, а використовує й інші. При цьому він приходить до висновків, які походять із комплексного застосування всієї сукупності способів тлумачення. Ці висновки С.С. Алексеев називає "дійсною волею законо­давця"¹⁰⁴, П.О. Недбайло — "думками законодавця"¹⁰⁵, A.C. Шголкін — "дійсним змістом"¹⁰⁶.

Отже, при порівнянні суб'єктом тлумачення висновків, які безпосередньо випливають із буквального тексту нор­ми, з висновками, встановленими в результаті застосування всієї сукупності способів тлумачення, може статися, що дійсний зміст норми права буде ширшим чи вужчим за безпосереднє її розуміння. І тільки в цих випадках можна говорити про розширене чи обмежене тлумачення норми права. Якщо ж дійсний зміст норми співпадає з безпосе­реднім розумінням її тексту, має місце адекватне тлума­чення. При цьому, як це видно з вищенаведеного, ні про

який вихід за встановлені законодавцем межі правової нор­ми і загрозу порушення законності не йдеться. Ось чому не зовсім коректно говорити про різні види результату тлума­чення. Результат з'ясування норми права має бути один — адекватний волі законодавця, а порівняльні висновки, отри­мані в результаті безпосереднього розуміння тексту норми права і встановлені після застосування всієї сукупності спо­собів і прийомів тлумачення, можуть бути адекватними, роз­ширеними чи обмеженими.