III. Актуалізація іншомовних елементів, а також елементів нелітературного просторіччя, територіальних діалектів, професійних і соціальних жаргонів тощо.

Ремініценсії - навмисне повторений чужий мовний елемент у новому контексті (нерідко і в новій зовнішній формі складного слова, який несе додаткове семантико-стилістичне та ідейне навантаження, і стає основою поетичного ефекту. Такі утворення породжують експресію іронії та зневаги, яка, з одного боку, пов’язується з семантикою та дериваційною структурою окремих компонентів складного слова, а з іншого – із загальною семантикою чужого словесного образу. Наприклад: Іліада – поема про Іліон (Трою), Жмакіада – поема про «районного уповноваженого товариша Жмака»; епопея – художній твір, у якому широко й різнобічно зображено великі історичні події, козоепопея – «невеликий за обсягом розділ роману, в якому поставлено проблему «героїчного громадянина, що їхав три доби в вагоні з голодними козами».
Поодинокі утворення з трьох і більше основ відзначаються яскраво вираженою нарочитістю та винятковою експресивністю й поза межами контексту, напр.: готично-мінаретно-степова, сирумукимасла, інститут Проектокоровомолокофермодоїння тощо. У таких випадках оказіональність надскладних слів спирається водночас і на зовнішню, і на внутрішню форму цих утворень. Це буває тоді, коли:

• Складники композита неоднакові за стильовою приналежністю, тобто утворюють внутрішній різностильовий контраст: – Ти хотів у корпусну артилерію, а потрапив у протитанкову. Як наш Козак: їхав у берегову, а опинився в сухопутно-смертоубийственній (Загребельний П. Неймовірні оповідання. – К.: Рад. письменник, 1987. – 367 с.: 308); Хіба ж не розповідають, що в науково-дослідному інституті Проектокоровомолокофермодоїння вже спроектовано ферму майбутнього, яка їстиме тільки концентровані корми і даватиме тільки концентровану продукцію (Загребельний П. Вигнання з раю. – К.: Рад. письменник,1986 - 456 с.: 270); абстрактно-безглуздо-філософський висновок (Загребельний П. Тисячолітній Миколай.-К.: Нова,2007.-315с.: 468).

• Складники композита утворюють внутрішній семантичний контраст, який ґрунтується на соціальній градації об’єкта називання: Ось тут він піднявся над єфрейторсько-унтер-офіцерським світоглядом, над віками! (Загребельний П. Неймовірні оповідання. – К.: Рад. письменник, 1987. – 367 с.: 272); …і з цими студентко-викладачко-доцентами квапимося на побачення (Загребельний П. Вигнання з раю. – К.: Рад. письменник,1986 - 456 с.: 227).

• Трикомпонентні утворення, які формуються на основі загальномовних двокомпонентних складних слів, логічно співвідносних із третім компонентом, пор.: кам’яновугільний басейн → кам’яновугільно-залізничний дух (Загребельний П. Юлія, або запрошення до самовбивства.- К.: Вітчизна, 1995. – 650с.: 23); висока зарплата → високозарплатне становище (Загребельний П. Вигнання з раю. – К.: Рад. письменник,1986 - 456 с.: 38). Їх оригінальний і разом з тим прозорий зміст точно розрахований на естетичну свідомість людей даної історичної епохи.

Література

1. Єрмоленко С., Бибик С., Тодор О. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За редакцією С. Єрмоленко. — К.: Либідь, 2001. — 224 с.

2. Глущенко В.А., Ледняк Ю.В., Овчаренко В.М., Рябініна І.М. Мова як система. – К.: Центр учбової літератури, 2001. – 132 с.

3. Загребельний П. Тисячолітній Миколай.-К.: Нова,2007.-315с.

4. Загребельний П. Вигнання з раю. – К.: Рад. письменник,1986 - 456 с.

5. Загребельний П. Диво. – К.: Дніпро, 1971. - 672 с.

6. Загребельний П. Неймовірні оповідання. – К.: Рад. письменник, 1987. – 367 с.

7. Загребельний П. Юлія, або запрошення до самовбивства.- К.:Вітчизна, 1995. – 650с.

7. Загребельний П. Я, Богдан. - К.: Дніпро, 1983. - 511 с.

Посилання

http://disser.com.ua/contents/4875.html

http://www.kulturamovy.org.ua/KM/pdfs/Magazine59-16.pdf

О. Стишов. Оказюналізми у мові сучасних мас-медіа. http://kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pdfs/Magazine59-16.pdf. Словотвірні особливості оказіоналізмів теж дуже різноманітні, адже оказіональна деривація послуговується не тільки наявними в сучасній українській мові зразками (моделі, типи), але й створює і використовує свої, призначені винятково для продукування індивідуально-авторських слів. Загалом виявлені у мові ЗМІ інновації умовно поділяємо на дві групи. До першої зараховуємо авторські новотвори, які не виходять за межі продуктивних способів, типів і моделей словотвору, використовують наявні в мові морфеми і форми слів. Найчисельнішими виявляються суфіксальні утворення назв осіб. При цьому переважають слова з власне українськими суфіксами -ець/ -івець від основ іменників на означення власних назв (прізвищ відомих державних, політичних, громадських, релігійних та ін. діячів), тобто відантропоніми. Деривати цього типу мають словотвірне значення ‘послідовник кого-небудь, прибічник когось або чогось’: клінтонівець, зюгановець, вітренківець, симоненківець, сабоданівець тощо. Близьким до попереднього є словотвірний тип, який об’єднує нові слова, що вказують на «належність особи до певного ідеологічного, суспільно-політичного, мистецького напрямку, вчення, організації, партії, угруповання, ансамблю, телеканалу, банку, фабрики, радіопередачі та ін.»: відро дженець (від назви партії «Відродження регіонів»), пік-кардієць (від назви ансамблю «Піккардійська терція»), інтерівець, авалівець, світочівець, школядівець тощо. У мовній практиці української публіцистики останнього десятиліття спостерігається широке оказіональне творення відіменникових одиниць на означення опредметнених дій, процесів, явищ, властивостей тощо, зокрема від назв регіонів, держав, народів, прізвищ відомих діячів, закладів харчування, процесів та ін.: балканізація — ‘міжнаціональна ворожнеча, збройні конфлікти, які ведуть до розколу країни’, афганізація, білорусизація, хохляндизація, лукашенкізація, макдональдизація, технократизація, кланізація та ін. Такі новотвори є результатом авторських шукань працівників мас-медіа з метою пожвавлення, урізноманітнення викладу інформації, створення належного емоційно-експресивного впливу на тлі раціонального стандарту. Напр.: У наземних операціях сербські війська зможуть протистояти силам НАТО ефективніше, ніж у повітрі. Це може призвести до афганізації, тобто затягування конфлікту («Україна і світ сьогодні»). Значно активізувалися також утворення на означення абстрактних понять, зокрема словотвірного типу із суфіксом -шин-, які виникають від іменникових твірних основ і передають значення ‘сукупність певних рис, ознак, які мають зв’язок із конкретною людиною’. Вони набувають статусу явища-характеристики, здебільшого різко негативної: жириновщина, лукашенківщина, чародєєвщина, лазаренківщина, тарапуньківщина, юфівщина. Іменники-оказіоналізми в мові новітньої публіцистики утворюються і за допомогою малопродуктивних та непродуктивних суфіксів і суфіксоїдів, зокрема таких, як -ик, -ник (самітник — ‘учасник саміту’, екстремник), -ізм-/-изм (клінтонізм, кучмізм, купонізм), -іад- (олігархіада, бондіада, дияволіада), -іан- (бондіана, наполеоніана, петлюріана), -ств-/-івств- (силенкіанство, кравчуківство), -атор (лукашенізатор), -їсть (омасовленість), -фоб (галичанофоб, аміакофоб, мерседесофоб), -філ (футболофіл, бірофіл, тевтонофіл), -терапій- (словотерапія, німотерапія), -творець (паперотворець, легендотворець), -носець (оскароносець), -лог (роксоланолог), -крат (жлобократ), -кратій- (жлобократія, кучмократія) та ін. Такі новотвори виразно стилістично марковані, що надзвичайно важливо для мови підстилю ЗМІ. Напр.: В українському парламенті триває олігархіада (телебаченння). Для прикметникового словотвору найпродуктивнішим суфіксом є -ськ на базі власних назв: кравчуківський, ющенківський, клінтонівський, путінський, бондівський тощо. Із найяскравіших префіксальних та префіксоїдних оказіоналізмів згадаємо антискандал, недопочуття, постчорнобиль, посткомуніст та ін. Трапляються поодинокі деривати, утворені шляхом нанизування префіксів, що сприяє підвищенню стилістичного ефекту таких слів: Олігархи вважають, що для їх плідної роботи потрібно створити супернадумови (радіо). Останнім часом у мові ЗМІ простежується тенденція до інтенсивного зростання кількісного складу інноваційних іменників та прикметників, утворених основоскладанням. Зокрема, чистим основоскладанням сформовані слова олігархопарк, новокомуніст, єльцинсько-лукашенківський [сценарій]. Продуктивним виявилося основоскладання у поєднанні з суфіксацією (владодержець, лівоблоччя, зелено-планетяни (від назви радіопередачі «Зелена планета»), кріслоносні [вибори], лігочемпіонське [татуювання]) переважно на базі вільних словосполучень. Пор.: Націонал-демократи в олігархопарку. «Звірята» з парку олігархічного періоду полюбляють поїдати відвідувачів, які не тримаються гурту («За вільну Україну»). Вони є свідченням дії закону мовної економії, надзвичайно важливого для сучасних мас-медіа — з огляду на максимально ефективне використання ефірного часу і друкованого рядка.

О. М.Турчак «Іменникові оказіоналізми за типом творення поділяються на суфіксальні, префіксальні, багатокореневі, композитні, словоскладальні,юкстапозитні, зрощеннєві, оказіоналізми, утворені за аналогією,контамінаційні, редериваційні.
Прикметникові оказіоналізми за типом творення поділяються насловоскладальні, суфіксальні, префіксальні, префіксально-суфіксальні.

Також за типом творення розрізняють дієслівні, прислівникові та графемні оказіоналізми.»[О. М. Турчак. Оказіоналізми в мові української преси 90‑х років ХХ століття. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидатафілологічних наук. – Дніпропетровськ, ДНУ, 2004. 256с.]

Поняття «оказіонального» вперше застосував німецький філолог Г. Пауль [О. Ширяєва ОКАЗІОНАЛІЗМ У ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ: ЛІНГВАЛЬНИЙ СТАТУС ТА ГОЛОВНІ ОЗНАКИ (на матеріалі роману Г. Мюллер «Гойдалка дихання») ІНОЗЕМНА ФІЛОЛОГІЯ INOZEMNA PHILOLOGIA 2014. Вип. 127. Ч. 1. Львівський національний університет імені Івана Франка С. 103–109 2014., с. 105], а термін «оказіоналізм» запропонувала Н. Фельдман у статті «Оказіональні слова та лексикографія»: «Оказіональне слово я розумію як слово, утворене за мовною малопродуктивною чи непродуктивною моделлю… Це одноразова лексична одиниця, якій не властива відтворюваність, і, відповідно, історична тривалість існування, таке слово не здатне старіти» [Фельдман Н. Окказиональные слова и лексикография / Н. Фельдман // Вопросы языкознания. – 1957. – Вип. 4. – С. 64–73., с. 71]. Оказіоналізми – це не ізольовані мовні одиниці в тексті, а його складова частина, яка безпосередньо бере участь y формуванні структури тексту та впливає на читача.

 

О. Ширяєва. ОКАЗІОНАЛІЗМ У ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ: ЛІНГВАЛЬНИЙ СТАТУС ТА ГОЛОВНІ ОЗНАКИ (на матеріалі роману Г. Мюллер «Гойдалка дихання») ІНОЗЕМНА ФІЛОЛОГІЯ INOZEMNA PHILOLOGIA 2014. Вип. 127. Ч. 1. Львівський національний університет імені Івана Франка С. 103–109 2014. В мовознавстві феномен оказіоналізмів вже досліджували вчені В. Карпалюк, Н. Сологуб, Т. Юрченко, Ж. Колоїз, О. Ребрій, Г. Вокальчук, а також П. Гоєнгауз, К. Пешель, В. Герінґер, О. Зібольд, В. Вільдґен, та сучасні дослідження все більше спрямовані на з’ясування природи оказіоналізму як унікальної мовної одиниці, чим зумовлена актуальність розвідки. Інтерес мовознавців до проблем і питань неології загалом та оказіоналізмів зокрема постійно зростає. Однак на сьогодні немає єдиного теоретичного погляду на лінгвальний статус оказіоналізмів, немає чіткої межі визначення, які саме слова належать до оказіоналізмів, та як можна відрізнити оказіоналізми від неологізмів.

 

О. М. Турчак. Поняття «оказіоналізм» у мовознавчій літературі та його мовленнєва реалізація в українських періодичних виданнях кінця хх століття [Вісник дніпропетровського університету імені альфреда нобеля. Серія «Філологічні науки». 2013. № 2 (6) 299] Досліджується проблема вивчення оказіоналізмів у мовознавчій літературі як позасистемних мовленнєвих явищ. Розглядаються актуальні питання, пов’язані з критеріями виділення оказіональних елементів, їхньою роллю в лексичній системі мови та способом функціонування в українських періодичних виданнях кінця ХХ ст. Сучасна мовознавча наука всебічно вивчає нові номінативні одиниці лексичного рівня кінця ХХ ст. Це обумовлюється активністю процесу появи нових слів. Проблеми неології знаходяться в центрі уваги сучасного мовознавства, через те що лексика реагує на зміни в суспільному, громадському, економічному, політичному житті й тісно пов’язана з історією та культурою народу, розвитком науки й техніки. Оскільки лексика становить відкриту систему, вона постійно поповнюється новими словами для позначення предметів, явищ, процесів, понять, якостей, властивостей та дій. Це приводить до того, що на кожному етапі наукового пізнання постають нові питання, пов’язані з потребою та доцільністю вивчення новотворів. Зокрема, це стосується структурно-семантичної природи та функціонально-стилістичного призначення оказіональних елементів – позасистемних мовленнєвих явищ, які ілюструють шляхи та форми розвитку мови окремого періоду, відображають взаємодію між мовою й мовленням, а також оновлюють словотвірну та образну можливість української мови. У мовознавчій науці оказіоналізми на сьогодні вивчені недостатньо, незважаючи на те що в останні десятиріччя лінгвістика інтенсивно опрацьовує проблеми оказіональних слів, намагаючись з’ясувати їхній склад, структуру, місце, роль та способи функціонування в лексичній системі мови, визначити критерії їхнього виділення та принципи класифікації. Досі залишаються дискусійними такі питання, як межі оказіональності, склад оказіоналізмів, специфіка їхнього використання окремими авторами, особливості оказіональних слів на різних мовних зрізах.

Л. А. Дядечко. Оказіоналізми в сучасних рекламних текстах: когнітивно-прагматичний і соціофункціональний аспекти.

У статті досліджуються оказіоналізми в когнітивно-прагматичному та соціофункціональному аспектах (на матеріалі сучасних рекламних текстів). В українському мовознавстві вченими аналізувались оказіоналізми переважно на матеріалах художніх творів чи публіцистики. Оказіональні новотвори, що активно з'являються і функціонують у рекламних текстах, характеризуючись високою частотністю вживання, залишились поза увагою лінгвістів. Вперше поняття оказіональності обґрунтував у 1880 році німецький філолог Г. Пауль. Але довгий час усі нові лексеми визначалися в мовознавстві як неологізми. Не було будь-якої диференціації лексичних новотворів. Термін "оказіоналізм" був ужитий уперше в 1957 році Н.І. Фельдман [9], хоча чіткого визначення цьому терміну науковець не дала. Лексеми "оказіоналізм", "оказіональне слово", "оказіональний словотвір" є синонімічними і вживаються сьогодні багатьма мовознавцями. О.О. Селіванова так пояснює термін "оказіоналізм": "Мовні одиниці, які відносяться до складу стилістичних неологізмів, створені в ідеостилі певних авторів текстів і не набули поширення. Оказіоналізми увиразнюють індивідуально-авторське мовлення, надають йому експресивності, емотивної забарвленості,... нерідко створюються за нетрадиційними словотвірними зразками і з порушенням мовних норм..." [Селіванова 2006, 424]. О.М. Дорофєєва трактує термін "оказіональне слово" як "будь-який авторський новотвір, відсутній в узусі, незалежно від моделі конструювання, здатний здійснити прагматичний вплив на адресата" [Дорофєєва 2003, 6]. Слово "оказіоналізм" походить від латин. occasionalis – випадковий (occasion – випадок), у "Сучасному словнику іншомовних слів" пояснюється як "... слова й мовні звороти, що не відповідають загальноприйнятому вживанню та відо- бражають індивідуальний смак промовця й індивідуальну словотворчість. Значення О. стає зрозумілим звичайно в умовах контексту" [CCІС 2006, 494]. У виданні Дядечко Л. А. 77 "Українська мова. Енциклопедія" оказіоналізм пояснюється як "незвичайне, здебільшого експресивне забарвлене слово, утворене з порушенням законів словотворення чи норми мовної й існує лише в певному контексті, в якому воно виникло" [Українська мова 2000, 400]. Отже, оказіоналізми виникають у певній мовленнєвій ситуації, створюються відповідно до конкретного контексту, часто порушуючи норми української літературної мови і надаючи тексту експресивного забарвлення. Існує кілька критеріїв виокремлення оказіоналізмів з-поміж інших лексичних ново- творів: лексикографічний, який ґрунтується на тому, що оказіоналізми належать мовленню, а не мові, вони не зафіксовані в словниках і використовуються нерегулярно; словотвірний, котрий базується на тому, що оказіональні лексеми часто утворюються з порушенням законів словотворення; створення так званої мовної девіації; експресивно- стилістичний, в основі якого лежить твердження, що оказіоналізми мають великий ступінь експресивності, що надає тексту більшої емоційності, привертаючи увагу читача.