Семантичні групи оказіоналізмів

Серед дослідників цієї проблеми Ж. Колоїз, О. А. Стішов, С. Караванський, В. М. Русанівський, О. Турчак та ін.

О. М.Турчак виділяє екстралінгвальні та інтралінгвальні фактори виникнення оказіоналізмів. Науковець відзначає, що «Оказіоналізми це слова, що мають своєрідну семантичну природу та функціонально-стилістичне призначення. Вони належать до позасистемних мовленнєвих явищ, які ілюструють шляхи й форми розвитку мови окремого періоду, відображають взаємодію між мовою й мовленням, а також оновлюють словотвірну й образну можливість української мови. Оказіональні слова це певне порушення граматичних, словотвірних, семантичних норм, але це порушення зумовлене не незнанням літературних норм чи невмінням ними користуватися, воно має цілеспрямований характер» [21, 256с.].

Більшість науковців об’єднують оказіоналізми в семантичні групи для позначення предметів, явищ, процесів, понять, якостей, властивостей та дій.

Спираючись на словотвірні і семантичні закономірності функціонування словникового складу української мови, в своїй індивідуально-мовній практиці активно використовув оказіональні неологізми О. Гончар. Так, наприклад у загально відомому романі «Собор» фахівцями зафіксовано наступні розряди слів цієї категорії: 1) назви осіб чоловічої статі: безбровко, безвірко, військовик, дошкульник, фальшак, хмурко, які утворені аналогічно загальномовному іменнику безбородько; або військкоменко - слово, що наслідує відомі лексичні історизми - бондаренко, попенко, чабаненко з загальним значенням «син особи, названої твірною основою», вимагач, плюндрач, придбавач, руйнач, руйнитель,сквернитель; 2) назви осіб жіночої статі: алхімічка, вінценосеця, однодумиця; 3) відприкметникові абстрактні іменники: бездумність, вкрадливість, незрушеність, полігонність; 4) іменники середнього роду з процесуальним, просторовим і якісним значенням: безприюття, зляскування батогів, непривіття, повносилля, позикування, потойбіччя, призаводдя; 5) складні іменники з різними значеннями: верхогір’я, впливологія, руковивертання, хмаросяг; 6) дієприкметники: запилюжений, зістарений, змиршавлений, набасурмлений, набовдурений; 7) прикметники: німопромовистий (погляд), мудрочоле (життя), цупкорукий, червононеба (ніч) [20, с. 219-220].

Галина Шміло досліджуючи поезію Василя Стуса, відзначала, що велика кількість оказіоналізмів, творення неологізмів і їх вживання у поетичних творах є особливістю творчої манери Василя Стуса. Нею були виявлені, наприклад, іменники-оказіоналізми різноманітні за значенням, семантичними групами та будовою. Спільною рисою для усіх описаних дослідницею неологізмів, є вживання їх переважно в переносному значенні, що утруднює поділ на семантичні групи.

Серед них вчена виділила – назви речей: вивістря, вискалок; рослин: архітрави, оцвіття; осіб: воєнраб, жертво-кат, като-жертва, невір, надлюдина, пустограка; почуттів: докука, протобажання, присмута, потома, розтривога, самобіль, самолють; стану людини: кривоокість, незглибимість; пір року: повесіння, розвесіння; складових навколишньої природи: водь, міжзорря, міжхвилля, охвилля. Крім цього, між деякими з аналізованих іменників-оказіоналізмів Г. Шміло встановлює синонімічні (витерп і стерп, перехлип і перехлюп, іножиття та інобуття) та антонімічні (жертво-кат і като-жертва, повесіння і розвесіння, самонародження і самосмерть, самодар і самовтрата) відношення. Дослідниця встановила, що значну кількість становлять іменники-назви опредмеченої дії: вглиблення, косопис, опорятунок, перехлюп, перехлип, самовигнання, самозгасання, самонародження та ін. Проте найбільш чисельною серед даних неологізмів Г. Шміло виділяє групу абстрактних іменників (воєнробство, витерп, іножиття, інобуття, кривоокість, незглибимість, самовтрата, самозрада). Серед даного переліку іменників-оказіоналізмів наявні також і збірні: міжзорря, міжхвилля, окрилля, оцвіття, помежів’я, розкрилля.

За будовою найчисельнішу групу становлять двокомпонентні неологізми, такі як архітрави, воєнраб, воєнробство, водотеча, вискалок, витерп, вивістря, жертво-кат, като-жертва, іножиття, інобуття, кривоокість, косопис, міжзорря, міжхвилля, недолюдина, невір.

Значну частину становлять суфіксальні утворення (блакитинка, божата) та префіксальні (витерп, вискалок, вивістря, іножиття, інобуття, міжзорря, міжхвилля, невір, охвиля, окрилля, оцвіття, опорятунок, повесіння, провеснянка). Деякі префікси повторюються в кількох неологізмах, як-от ви-, іно-, між-, о-, по-, у словах вивістря, витерп, вискалок, іножиття, інобуття, міжзорря, міжхвилля, охвилля, окрилля, оцвіття, опорятунок, повесіння, поціляння.

Досить чисельна група іменників-неологізмів із першим компонентом само-, яка представлена такими словами, як самобіль, самовигнання, самовтрата, самодар, самозагасання, самозмалення, самозрада, самолють, самонародження, самопочезання, самопрозрівання, самороздаровування, самосмерть.

Звернення уваги на морфемну будову допомагає точніше розкрити лексичне значення оказіоналізмів.

Основним способом з’ясування семантики даних неологізмів є звернення до мотивуючих слів, використання їх значень.

О. Стишов. Оказюналізми у мові сучасних мас-медіа. http://kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pdfs/Magazine59-16.pdf Зібраний матеріал із мови новітніх ЗМІ засвідчує, що оказіоналізми здатні виконувати найрізноманітніші стилістичні функції. У кожному окремому контексті ці лексичні одиниці мають або виразний позитивно-оцінний (богданіана ‘сукупність творів мистецтва, спогадів та ін., пов’язаних із життям і діяльністю Богдана Хмельницького’, кінорадощі, серцезворушний, світославний), або негативно маркований характер (реріхнутий, порнодіва, наварообіг). Через те, що більшість сучасних мас-медіа перебувають на передньому краї політичної, ідеологічної, етнічної, конфесійної боротьби, їх автори продукують переважно негативнооцінні оказіоналізми з надзвичайно високим рівнем експресивності: Проте всіх дьогтєтворців переплюнув член обкому КПУ Реп’ях («Молодь України»); А Верховній Раді разом з президентом і Академією наук узаконити «нову історіцьку обшность» нац’євнухів? («Веч. Київ»); У тридцятих роках [XX століття] з погляду більшовиків існували білополяки, білофіни, білокитайці і навіть — білонегри (телебачення). Позитивно оцінних оказіологізмів у мові сучасної публіцистики значно менше. Здебільшого вони забарвлюють контекст патетичними, піднесеними, ліричними тонами: Мову сотворило високе поривання, через те мова завжди вертикаль. А поети найпричетніші до мовотворення, до духозрушення («Літ. Україна»); І дещо символічно, що свій перший матч «Шахтар»... проведе саме з одвічним вітчизняним «золотоносцем» — київським «Динамо» («Україна молода»); А тепер, мої дзвінкоброві, бувайте здорові (радіо). Останнім часом для більшого зацікавлення читача, глядача або слухача, а також для влучності, дотепності, нетрафаретності інтенсивно використовуються інновації- оказіоналізми в заголовках: Через поле, через гай ходить хлопчик «Вогнеграй» (про пожежі) («Україна молода»); Торгаші «обкавунились» («Україна молода»); Електрошара може урватися («Україна молода») та ін. Окремої уваги заслуговує семантична класифікація оказіональних слів. За своєю природою корпус аналізованих одиниць — складний і неоднорідний масив лексики, серед якого можна виділити ряд основних тематичних груп. Кількісно найчисельнішу з них становлять оказіональні лексеми на означення назв людей: посткомуніст, політикеса, фанероман, комуносоціаліст, марксофеменістка, новоканалець та ін. Очевидно, цьому сприяє низка причин, серед яких найголовнішими є зростання ролі особистісного начала, позитивної або негативної ролі особи в історії. Досить поширеними також є назви найрізноманітніших ознак, якостей, властивостей, особливостей зображуваних явищ, подій, процесів тощо: білохатий, гучномітинговий, білокомірцева [злочинність], фашизоїдна [наволоч], червоноімперський та ін. Широко представлені у мові новітньої публіцистики назви абстрактних понять і процесів: інтеркохання, кучмівство, піночетизація, тунісизація тощо. Напр.: Йде повальна тунісизація «Нового каналу». Тобто останнім часом усі захопилися Тунісом — його історією, культурою, життям і побутом, туризмом у цій країні (телебачення). Влучними і дотепними є журналістські номінації певних епох, періодів, часових відрізків ([доба] «Хайживізму», купонізму, [час] «хапай-ковтай») або історичних теренів, місця проживання. Останні нерідко мають перифрастичний, асоціативно-образний характер: Бандерштат — ‘західноукраїнські області’, Придуркостан — ‘територія психіатричної лікарні’, вошежитіє — ‘гуртожиток’ (пор. російське общежитие) та ін. Серед оказіоналізмів домінують одиниці, що по-новому передають ставлення авторів до вже відомих денотатів, виділяючи в них своєрідну, досі ніким не розкриту чи не помічену особливість, тобто синонімічні і варіантні оказіоналізми: ньюпосткомуністичний (новопіслякомуністичний), депутатовоз (членовоз), червонозоряно-двоголова (Москва), довколишшя (довкілля) та ін. Цікаво, що до деяких слів і словосполучень виникають цілі синонімічні ряди оказіональних лексем (пор.: народний депутат —мандатоносець, білетоносець, значконосець, шандеп, верховнорадівець). Досить численну групу становлять індивідуально-авторські назви зовсім нових понять, явищ чи предметів, так звані позасинонімічні оказіоналізми: кримотерапія, «Снігурята» (назва мультфільму), поп-цукерка, попсонечко та ін. Напр.: І все це готувало появу на небосхилі основної попзірки, а точніше-попсонечка («Час»).