Оказіональна експресія як складна лігвістична категорія.

Засоби експресії у мовознавстві активно почали досліджувати з 60-х років ХХ століття. Відомі, зокрема, праці В. А. Чабаненка [23], [24],В. М. Русанівського, М. А. Жовтобрюха, В. Л. Рінберг [18], Л. П. Жаркової, З. Т. Франко, Л. О. Пустовіт, Г. М. Сагач, Л. О. Ставицької, Л. І. Мацько, М. В. Кравченко, М. П. Кочергана, Н. Л. Іваницької та ін.Ще В. фон Гумбольдт наголошував на тому, що мова як продукт активної діяльності людини наскрізь пронизана почуттями [14, с. 264].

Як зазначає В. А.Чабаненко, «експресія, по-перше, – це не те, що надає мовленню емоційності, образності, характерності, а те, що само породжується емоційністю, характерністю мовлення. По-друге, експресія – це не виразність, а інтенсифікація виразності, це збільшення впливаючої сили сказаного, надання йому особливої психологічно-мотивованої піднесеності. По-третє, експресія пов’язується не тільки з емоціональним та образним, а й з іншими планами вислову – волюнтативним, естетичним, соціально-оцінним, нормативним, семантичним, ситуативним» [23, с. 7]. Тобто, на думку, В. А.Чабаненка експресія – це підсилення виразності (процес), а експресивність – підсилена виразність (результат), така властивість мовного знака, яка деавтоматизує його сприйняття, підтримує загострену увагу, активізує мислення, викликає почуттєву напругу читача [23, с. 7]. В. Власенко та С. П. Яцик відзначають, «мовна чи мовленнєва експресія – це складна стилістична категорія, що спирається на цілий комплекс психічних, соціальних та лінгвістичних чинників і виявляється як інтенсифікація виразності повідомлюваного, як збільшення впливаючої сили висловлюваного» [6, с. 140].

В. В. Власенко та С. П. Яцик звертають також увагу на те, що у лінгвістичній літературі, окрім поняття «експресії», розрізняють окремо поняття «експресивність» та «емоційність». Під експресивним, на думку С. П. Яцика, «розуміють таке мовлення, коли і лінгвістичні, і екстралінгвістичні засоби використовуються мовцем цілеспрямовано для максимальної дохідливості та дієвості мовного повідомлення» [27, с. 48]. В сучасній лінгвістиці існує різне трактування експресивного та емоційного факторів. Академік В. В. Виноградов повністю ототожнює поняття експресивності й емоційності [5, с. 66]. А професор В. А. Чабаненко розглядає експресивність та емоційність як два різних явища одного порядку, вказуючи на ширше значення поняття експресивності [23, с. 7]. В. Л. Рінберг у свою чергу зазначає, що «емоційність, інтенсивність, образність зв’язані з розмежуванням інгерентного (абсолютного) та адгерентного (набутого) аспектів» [18, с. 33].

В. В. Власенко та С. П. Яцик розмежовуючи поняття «експресія» та «експресивність», зауважують, що «експресія – це підсилення (інтенсифікація, збільшення) виразності, а експресивність – це підсилена (інтенсифікована, збільшена) виразність, така соціально і психологічно мотивована властивість мовного знака, яка деавтоматизує його сприйняття, підтримує загострену увагу, активізує мислення, викликає почуттєву напругу читача (слухача)» [ 6, с. 140]. На думку дослідників поняття «експресивність» значно ширше, ніж «експресія», оскільки «категорія експресивності включає в себе такі складові, як логічна експресивність (виразність), модальна експресивність та емоційна експресивність» [ 6, с. 140]; під логічною мовноювиразністю розуміють «адекватне оптимальне донесення до слухача (читача) змісту повідомлення. Цю точку зору ми знаходимо і в працях Т. О. Бровченко [3, с. 50]. Під модальною мовною експресивністю – адекватне оптимальне донесення до слухача (читача) ставлення мовця (письменника) до висловлюваного; а під емоційною мовною експресивністю – адекватне оптимальне донесення до слухача (читача) емоційного забарвлення висловлення» [6, с.140].

У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови за редакцією В. Т. Бусела взагалі «експресія – сила вираження, вияву яких-небудь почуттів, переживань і т. інш.; виразність» [4, с. 258].