Оказіональна лексика як засіб створення експресії

Оказіональна експресія надає почуттям і переживанням, що описані автором у тексті, більшої сили вираження, вияву й особливої виразності. Досягається такий ефект завдяки вживанню оказіональних (навмисно створених) словотворів. Під оказіональними словотворами філологи розуміють індивідуально-авторські неологізми (гр. neos – новий і logos поняття, слово), тобто нові слова [20, с. 218]. Взагалі статус неологізмів слова зберігають до того часу, поки вони не стають загальновживаними – узуальними, властивими усному і писемному мовленню якнайширших кіл носіїв літературної мови. Якісне перетворення лексичних новотворів – звичайне явище для розвитку мови, зумовлене номінативною діяльністю її носіїв. Під номінативною діяльністю розуміють створення слів для позначення нових явищ дійсності – предметів, процесів, абстрактних понять. Оказіональні неологізми прийнято називати оказіоналізмами. Оказіоналізми – це індивідуально-авторські, навмисно створені мовленнєві одиниці, які утворюються за стандартними та новими словотвірними моделями, з характерним експресивним забарвленням та індивідуальним характером. Вони, переважно, залишаються в межах відповідних контекстів і виступають важливими стилістичними засобами увиразнення мовлення, наприклад: З'явиться, зникне найтонкостанніша агниця … [19, с. 10];… Грає-виграє на струнах пломінких гожої пори віртуоз-скрипаль – вітер-серпокрил … [11, с. 54]; Напухнатила білого безу зима [15, с. 26]; … бринить розструмлена рілля …[ 8, с. 7].

Оказіоналізми рідко переходять у загальновживану лексику, і в цьому полягає їх основна відмінність від загальних неологізмів. Вони, як правило, надовго зберігають забарвлення образності та індивідуальності й доречні тільки в окремих творах, де виконують певну художню функцію – є експресемами - навмисно створені (оказіональні) виражальні засоби (друга суттєва відмінність оказіоналізмів від неологізмів). Але бувають і винятки. Наприклад, до загальновживаного словника ввійшли такі новотвори майстрів слова, як майбутнє, мрія, крок (М. Старицький), поступ, чинник (І.Франка), незграбний, бруд, окремий (В. Винниченка), розкрилитися (М. Рильського) та всніжитися (М. Стельмаха) [ 26]. Індивідуально-авторські новотвори повинні бути зрозумілими, образними, органічно поєднувати у собі загальномовні й індивідуальні, суб’єктивні ознаки.

Окзіональні неологізми в переважній більшості не перетворюються на загальновживані слова і властиві індивідуальній творчій манері багатьох українських письменників, зокрема І. Франка, Л. Українки, П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана, Л. Костенко. Інтерес мовознавців до проблем і питань неології загалом та оказіоналізмів зокрема постійно зростає. Однак на сьогодні немає єдиного теоретичного погляду на лінгвальний статус оказіоналізмів, немає чіткої межі визначення, які саме слова належать до оказіоналізмів, та як можна відрізнити оказіоналізми від неологізмів. [25, с.103]. Серед диференційних ознак оказіоналізмів більшість дослідників називають такі:

1) регулярна відтворюваність (невідтворюваність);

2) словотвірна похідність;

3) некодифікованість;

4) функціональна одноразовість;

5) експресивність;

6) номінативна факультативність;

7) синхронно-діахронна дифузність;

8) індивідуальна належність.

Філологічна наука, зазначала Ж.В. Колоїз, накопичила велику кількість теоретичного і фактичного матеріалу, що з певних позицій з’ясовує питання неузуальних, або оказіональних, одиниць (І. Архипов, А. Березовенко, В. Ващенко, Н. Гольцова, А. Загнітко, Ю. Зацний, Б. Кривенко, І. Муромцев, В. Олексенко, Л. Струганець, О. Юрченко та ін.) [9, с.1]. Протягом останніх десятиліть увага до проблем оказіональних утворень значно активізувалася, їх вивчення, на думку багатьох дослідників, стає більш скрупульозним. Цьому сприяє загальна орієнтація сучасного мовознавства на комплексний аналіз мовних явищ у взаємодії їхніх структурних і комунікативно-функціональних характеристик, необхідність дослідження мовної еволюції у всіх її виявах, посилення інтересу до вивчення проблем неології, дериватології, прагматики.

Проте, незважаючи на поширений характер цього явища, воно поки що не отримало різнобічного, адекватного йому визначення. Посиленний інтерес до оказіонального матеріалу вітчизняних дослідників (Г. Вокальчук, В. Герман, Д. Мазурик, О. Муромцева, А. Нелюба, Н. Сологуб, О. Стишов, Л. Струганець, Г. Сюта, О. Турчак та ін.), як зазначає більшість вчених, не означає повний, вичерпний його аналіз. По-перше, багато дослідників спирається на факти окремо взятого стилю (переважно художнього, рідше – публіцистичного); по-друге, категорію оказіональності обмежують передусім виявом на лексичному рівні; по-третє, увагу фокусують насамперед на словотвірному аспекті як механізмі утворення «одноразових» одиниць [9, с.1].

Водночас оказіональні явища, застерігає Ж. Колоїз, не варто ототожнювати з одноразовим використанням, як не слід обмежувати їхнє дослідження чи то компетенцією лексикології, чи то компетенцією словотворення (О. Александрова, Л. Бєляєва, І. Дегтяр, Л. Павленко, Л. Пашко та ін.). Дослідниця відмічає, що вони демонструють складні взаємозв’язки різних царин мовознавчої науки, оскільки категорія оказіональності / узуальності може виявлятися на всіх рівнях мовної системи, засвідчуючи актуалізацію лексичних, семантичних, фраземних, морфологічних і синтаксичних потенцій. Такий підхід, на її думку, виводить проблему оказіоналізмів на якісно новий рівень і дає змогу розглядати її крізь призму теорії деривації та теорії дериваційних відношень.

Ж. В. Колоїз зазначала, що теорія вербальної комунікації безпосередньо пов’язана з ситуативним моментом оскільки кожний акт мовлення не лише цілеспрямований, але й ситуативно зорієнтований. Вона зауважувала, ситуативна орієнтація співіснує з орієнтацією прагматичною, що лежить в основі створення комунікативно-прагматичних ситуацій, які зумовлюються людським фактором: адресантом – з одного боку, та адресатом – з іншого, де перший, реалізуючи певні інтенції та користуючись своїм правом вибору, кодує відповідну інформацію, другий, керуючись своїм життєвим і мовним досвідом, повинен її декодувати. Зусилля адресанта спрямовані на пошук таких комунікативних параметрів, що забезпечили б не абстрактний обмін інформацією, а дали б змогу контролювати вчинки та почуття адресата.

Ж. В. Колоїз зауважує, що «Будь-яка комунікативно-прагматична ситуація може репрезентувати як загальномовну, так і індивідуально-творчу компетенцію мовця, демонструвати як бездоганне знання узуального матеріалу, так і вмілу маніпуляцію ним. І загальномовна, й індивідуально-творча компетенції виявляються на рівні тексту, на який зорієнтована дериватологія як наука і в умовах якого актуалізуються результати оказіональних дериваційних процесів, засвідчуючи взаємодію комунікативного та номінативного контекстів» [9, с. 2].

Оказіональні номеми, на думку дослідниці, є результатаминомінативної деривації (наслідком об’єктивації номерних мовних потенцій), для яких комунікативно-прагматична ситуація стає своєрідною апробацією. Маючи нестандартне матеріальне вираження, оказіональні утворення не проходять повз увагу адресата: вони впливають безпосередньо, хоч і по- різному, на сам процес сприйняття та розуміння прагматичної інформації, запропонованої реципієнту. Залежно від того, наскільки вдалим є цей вплив, і відповідно до його вияву, що визначається стильовою належністю та співвідношенням власне інформативної, регулятивної, афективної функцій, властивих повідомленню, перлокутивна сила оказіонально утворених номем, відзначає Ж. Колоїз, градуюється за трьома ступенями: 1) мінімальна, або менш ніж достатня (виявляється тоді, коли власне інформативна функція сконструйованих номем переважає над регулятивною та афективною); 2) достатня (на передній план виходить регулятивна функція); 3) максимальна, або більш ніж достатня (афективна функція переважає над інформативною та регулятивною). Необхідним складником побудови комунікативно-прагматичної ситуації є наявність зворотнього зв’язку. А тому силу впливу адресанта зумовлює і реакція адресата: контактна або дистантна, пейоративна чи мейоративна.

Від реакції адресата залежить ефективність вербальної комунікації загалом і доля прагматично зорієнтованих оказіональних номем зокрема, які до того ж у конкретних комунікативно-прагматичних ситуаціях демонструють потужну експресію. Інтенсифікація виразності пов’язана як із вдалим вибором того чи того мовного знака (або його творчою модифікацією), так і з умінням адресата правильно декодувати запропоновану йому інформацію та відповідним чином відреагувати на неї. Якщо для узуальних знаків, запрограмованих на інтенсифікацію виразності, зауважує Ж. Колоїз, характерна узуальна експресія, що може виявлятися як інгерентна, або як адгерентна, «то знаки, сконструйовані та запрограмовані на інтенсифікацію виразності в умовах вербальної комунікації, ілюструють оказіональну експресію, засобами забезпечення якої є найрізноманітніші результати оказіональних дериваційних процесів» [9, с.8]. Таким чином, новопредставлені знаки в умовах вербальної комунікації, зазначає Ж. В. Колоїз, завжди запрограмовані на інтенсифікацію виразності, вони ілюструють мовленнєву експресію та демонструють споконвічне прагнення до небуденного, оригінального способу вираження думки. Цим прагненням дослідниця пояснює пошук таких стилістичних прийомів, які б забезпечували додаткову інтенсифікацію виразності. Зокрема, до таких прийомів Ж. В. Колоїз віднесла а) каламбур, б) подвійну актуалізацію, в) оманливе сподівання, г) вивільнення структурного компонента узуальної одиниці, д) протиставлення, е) оксюморон, є) парономазію та паронімічну атракцію, ж) тавтологію [9, с. 3 ].

О. Турчак, досліджуючи поняття «оказіоналізм» у мовознавчій літературі та його мовленнєву реалізацію в українських періодичних виданнях кінця ХХ століття, підняв проблему вивчення оказіоналізмів у мовознавчій літературі як позасистемних мовленнєвих явищ. Він розглянув актуальні питання, пов’язані з критеріями виділення оказіональних елементів, їхньою роллю в лексичній системі мови та способом функціонування в українських періодичних виданнях кінця ХХ ст. Зокрема, дослідник звернув увагу на взаємообумовленість структурно-семантичної природи та функціонально-стилістичного призначення оказіональних елементів як позасистемних мовленнєвих явищ, які ілюструють шляхи та форми розвитку мови окремого періоду, відображають взаємодію між мовою й мовленням, а також оновлюють словотвірну та образну можливість української мови. У мовознавчій науці, на думку О. Турчака, як і багатьох інших дослідників, «оказіоналізми на сьогодні вивчені недостатньо, незважаючи на те що в останні десятиріччя лінгвістика інтенсивно опрацьовує проблеми оказіональних слів, намагаючись з’ясувати їхній склад, структуру, місце, роль та способи функціонування в лексичній системі мови, визначити критерії їхнього виділення та принципи класифікації» [21, с. 299]. На думку дослідника, до цих пір залишаються дискусійними такі питання, як межі оказіональності, склад оказіоналізмів, специфіка їхнього використання окремими авторами, особливості оказіональних слів на різних мовних зрізах. Відзначивши різноаспектність вивчення оказіональних слів, О. Турчак відзначив зокрема, великий внесок у теорію оказіонального словотворення О. Габінської, О. Земської, М. Калніязова, О. Ликова, В. Лопатіна, Н. Фельдман, Е. Ханпіри, які визначали способи утворення оказіоналізмів і ступінь продуктивності моделей словотвору. На українському мовному ґрунті особливості утворення оказіоналізмів вивчали Г. Вокальчук [3; 4], В. Герман [5], Л. Павленко [16], О. Стишов [20], В. Чабаненко [26; 27]. [О.М. Турчак, Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. Серія «Філологічні науки». 2013. № 2 (6), с. 300] У лексикологічному аспекті оказіоналізми розглядали О. Александрова, А. Брагіна, О. Габінська. Цей аспект вивчається мовознавцями на певному синхронному зрізі, він представлений у багатьох дослідженнях, а також у більшості підручників. У лексикографіч- ному аспекті оказіональні одиниці розглядались А. Брагіною, Н. Котеловою, В. Лопатіним, Н. Фельдман, О. Чирковою та ін. Мовознавці порушують питання про створення словника оказіоналізмів із метою систематизації мовних та мовленнєвих фактів. Ономасіологічним аспектом цікавилися О. Габінська та М. Макєєва, які намагалися з’ясувати процес виник- нення оказіоналізмів. Функціонально-стилістичний аспект вивчали О. Александрова, Т. Анісімова, М. Бакіна, О. Габінська, О. Ликов, В. Лопатін, Е. Ханпіра, В. Хохлачова. Цими вченими досліджуються функції оказіоналізмів, їхня взаємодія з контекстом. У науковій літературі на сьогодні використовуються різні терміни для цих лексичних одиниць: оказіональне слово (Н. Фельдман), одноразовий неологізм (Е. Різель), авторський неологізм (Р. Кисельова), поетичний неологізм (І. Загрузна), авторський новотвір (В. Виноградова), художній неологізм (А. Бровко), мовленнєвий новотвір (Г. Клименко), індивідуальний новотвір (В. Хохлачова), індивідуально-авторський новотвір (Ю. Стехін), слово- метеор (М. Степанова), слово-саморобка (Н. Фельдман), слово-беззаконник (О. Земська), слово-експромт (К. Чуковський), егологізм (І. Аржанов), індивідуалізм (Р. Намітокова) тощо. Аналізуючи наукову літературу з цього питання, ми виявили більше ніж 30 термінів на позначення подібних понять. В.В. Лопатін вважає, що різні назви оказіональних слів цікаві тим, що «кожний із пропонованих термінів по-своєму виправданий, характеризує явище зі свого боку, зі свого погляду, й тим самим воно різнобічно висвітлюється» [11, с. 64]. І. Дегтяр щодо цього має іншу думку: «...Численність різноманітних термінів на позначення одного й того самого явища не тільки не сприяє взаєморозумінню між лінгвістами, а й певною мірою шкодить більш глибокому вивченню самого явища» [7, с. 131]. Спираючись на викладене, можна з певністю сказати, що проблема вивчення новотворів оказіонального характеру не одержала повного й остаточного вирішення, про що свідчать розбіжність у термінології та різні думки щодо великої кількості термінів на позначення однотипних явищ. Терміни «оказіоналізм» та «оказіональне слово» вважаються загальновизнаними й використовуються багатьма лінгвістами. Сама назва (від латинського occasio – випадок) стверджує, що подібні слова створюються відповідно до певного випадку, до конкретної ситуації. За словами Л. Данилової, «...термін «оказіоналізм» – найбільш вдалий на відміну від «індивідуальний неологізм», «слово-саморобка», «поетичний неологізм», «неологізм контексту» та низки інших. У ньому досить чітко визначено специфіку подібних слів, утворених індивідуально конкретним автором: обслуговувати мінімальний контекст, певний приватний випадок, певну мовленнєву ситуацію; ці слова не претендують на те, щоб закріпитися в мові, увійти до загального вжитку» [6, с. 89].

«…до понять «оказіоналізм», «оказіональність» зверталися мовознавці протягом тривалого часу, але справжній інтерес до них виник лише в другій половині ХХ ст. й був пов’язаний із загальним інтересом до проблеми виникнення нових слів, які відбивають зміни в житті сучасного суспільства. Саме тому в 1960–70-х рр. виникає велика кількість праць, присвячених новим аспектам вивчення інновацій у мові та мовленні. За останні півстоліття погляди на природу та сутність оказіоналізмів зазнали істотних змін, але й досі в мовознавстві серед новотворів традиційно виділяють три типи: неологізми, оказіоналізми та потенційні слова» [21, с. 301].

У виданні Дядечко Л. А. 77 «Українська мова. Енциклопедія» оказіоналізм пояснюється як «незвичайне, здебільшого експресивне забарвлене слово, утворене з порушенням законів словотворення чи норми мовної й існує лише в певному контексті, в якому воно виникло» [Українська мова 2000, 400]. Отже, оказіоналізми виникають у певній мовленнєвій ситуації, створюються відповідно до конкретного контексту, часто порушуючи норми української літературної мови і надаючи тексту експресивного забарвлення. Існує кілька критеріїв виокремлення оказіоналізмів з-поміж інших лексичних новотворів: лексикографічний, який ґрунтується на тому, що оказіоналізми належать мовленню, а не мові, вони не зафіксовані в словниках і використовуються нерегулярно; словотвірний, котрий базується на тому, що оказіональні лексеми часто утворюються з порушенням законів словотворення; створення так званої мовної девіації; експресивно-стилістичний, в основі якого лежить твердження, що оказіоналізми мають великий ступінь експресивності, що надає тексту більшої емоційності, привертаючи увагу читача. Особливістю оказіональних новотворів, ужитих у рекламних повідомленнях, є те, що вони надають тексту живої образності, підсилюють емоційність. Рекламісти, створюючи такі оказіоналізми, не ставлять за мету ввести їх у загальний вжиток, вони ніби надають контексту нових семантичних відтінків, актуалізуючи внутрішні форми і створюючи перлокутивний ефект. Оказіоналізми, що функціонують у рекламних текстах, часто допомагають створити оцінний ефект – досягти прагматичної мети. Саме прагматичний потенціал оказіонального слова і формує здатність впливати на потенційного споживача. Експресивність – це невід'ємна риса оказіональних словотворів. У сучасній лінгвістиці науковці розрізняють два види експресивності – адгерентну (виявляється при вживанні слова в певному контексті) й інгерентну (внутрішньо властива слову, не залежить від контексту, в якому воно вживається). Оказіоналізмам, що з'являються в рекламних текстах, властиві обидві форми експресивності. Новотвори драйв і екшен, функціонуючи в українських рекламних текстах, зберегли свою семантику, але набули більшої експресивності і перлокутивного змісту. На появу і функціонування оказіоналізмів у мові реклами впливають як інтралінгвальні фактори (внутрішньомовні), так і екстралінгвальні (позамовні). Крім оказіональних слів, у рекламних текстах уживаються оказіональні словосполучення, які також покликані виконувати перлокутивну функцію, надаючи повідомленню експресивного забарвлення. У таких оказіональних сполученнях слів використовується нормативна лексика, але відбувається переосмислення внутрішньої семантики в результаті поєднання ніби непоєднуваних слів, наприклад: "Все буде кока-кола" (реклама безалкогольного напою); "Чорний колір такий глибокий, що змінює інші кольори. Чорний колір такий розкішний…" (з реклами телевізорів SAMSUNG); "З "Містер Proper" веселіше, прибирати вдвічі швидше" (реклама миючого засобу); "…якість та чесна ціна" (з реклами горілки "Біленька"); "…Це справжній будиночок м'якості" (з реклами кондиціонеру "Gala", мова йде про щойно випраний рушник); "Звук можна побачити з домашніми кінотеатрами LG" (з реклами торговельної марки LG); "Пофарбуй своє життя кольором" (з реклами фарби для волосся "Londa Color"); "Дуже супергероїчне кіно…" (з реклами кінофільму "Джоні – шоколадна фабрика"). Інколи в рекламі можуть зустрічатись оказіональні сполучення слів, у яких відбувається перефразування відомого вислову або крилатих слів: "Прийшов, побачив – повечеряв" (з реклами ресторану). Цей текст є перифразом відомого вислову "Прийшов, побачив – переміг", що належить Гаю Юлію Цезарю. Відома народна приказка "Язик до Києва доведе" була трансформована в тексті реклами навігаційного ав- томобільного пристрою GPS: "GPS вас до Києва доведе". Відомий заклик радянської доби "Пролетарі всіх країн, єднайтеся" перефразовано в рекламному оголошенні (в метрополітені) торгівельного центру "Даринок" – "Покупці усіх країн, єднайтеся". А крилаті слова головного героя відомого кінофільму "Джентльмени вдачі" "Всё, кина не будет – электричество кончилось" у тексті реклами цукерок M&M перетворились на "Без M&M кіна не буде". Варто зазначити, що в таких оказіональних трансформованих словосполученнях використано елемент гумору, як засобу впливу на потенційного споживача. Такі оказіональні словосполучення розширюють лексико-семантичну сполучуваність відомих висловів, створюють нові асоціації. Нові значення в них можуть виникати в результаті заміни лише одного слова, вони є зображально-виражальними засобами мовлення і містять велику кількість емоційно-оцінних відтінків. Такі оказіональні словосполучення привертають увагу споживача, оскільки є виявом несподіваних лексичних зв'язків, незвичайних або нових синтаксичних поєднань слів і наповнені особливою експресією, виконуючи перлокутивну функцію [7, с. 80].

Більшість оказіональних новотворів, на думку Л. Дядечко, зберігають експресивність навіть поза межами контексту, оскільки прив'язані до тексту лише за змістом, відтак, стверджує дослідниця, «експресивність має незалежний від контексту характер» [7, с.81].