Оказіональна експресія у творах письменників Придніпров'я

 

 

Виконала: студентка 4 курсу групи УУ-13-1з

напряму підготовки 6.020303 – Філологія (українська

мова і література)

 

ПЕТРИШИНА Яна Віталіївна

 

Керівник к. філол. н., доц. Шевченко Т. В.

 

Керівник _____________

 

Рецензент _____________

 

м. Дніпро – 2016 р.

РЕФЕРАТ

Факультет української й іноземної філології та мистецтвознавства

Кафедра української мови

 

ОКАЗІОНАЛЬНА ЕКСПРЕСІЯ У ТВОРАХ ПИСЬМЕННИКІВ ПРИДНІПРОВ'Я

Виконавець: студентка групи УУ-13-1з Петришина Я. В.

Керівник: к. філол. н., доц. Шевченко Т. В.

Дипломна робота: 65 с., джерел 75.

Об’єкт дослідження: оказіональна експресія у сучасному художньому мовленні.

Предмет дослідження: оказіональна лексика у творах письменників Придніпров’я В. Коржа, В. Старченка, Н. Нікуліної та О. Ігнатенко.

Мета роботи: дослідити оказіональну експресію у творах письменників Придніпров'я.

Одержані висновки та їх новизна: досліджено оказіональну експресію у творах письменників Придніпров'я, визначено лінгвальний статус оказіоналізмів і встановлено головні їхні ознаки, продемонстровано функціональні особливості оказіоналізмів, визначено види оказіональної експресії у творах письменників Придніпров'я.

Результати дослідження можуть бути використані під час вивчення курсу «Історія української літератури XX століття» у вищих навчальних та середніх загальноосвітніх закладах. Ключові слова: ЕКСПРЕСІЯ, ВИРАЗНІСТЬ, КОНТЕКСТ, ОКАЗІОНАЛІЗМИ, НЕОЛОГІЗМИ.

 

 

RESUME

 

ЗМІСТ

Вступ 5

Розділ 1. Експресивність як складна лінгвістична категорія 9

1.1. Оказіональна лексика як засіб творення експресії

1.2. Експресія як складова функціональної характеристики оказіоналізмів

1.3. Семантичні групи оказіоналізмів

1.4. Способи творення оказіоналізмів

1.5. Функції оказіоналізмів

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Експресивний потенціал оказіоналізмів у творах

письменників Придніпров'я 29

 

2.1. Специфіка використання оказіоналізмів у творах

В. Коржа, В. Старченка, Н. Нікуліної та О. Ігнатенко

2.2. Гендерні аспекти творення оказіоналізмів

Висновки до розділу 2

Висновки 62

Список використаної літератури 66

Джерела фактологічного матеріалу

 

ВСТУП

Експресія в сучасній лінгвістичній теорії – властивість, притаманна як кожній окремій лексичній одиниці, так і більшим мовним утворенням, фраземам, а також загалом тексту будь-якого жанру. Експресія пов’язана з експресивністю, здатністю мовної одиниці «підсилювати логічний та емоційний зміст висловленого, виступати засобом інтенсифікації виразності мовного знака, засобом суб’єктивного увиразнення мови» [22, c. 170]. Великий ступінь експресивності мають нові «оригінальні» слова, що надають тексту більшої емоційності, виразності, привертають до себе увагу і створені з метою впливу на читача. Експресивності новотворам надає насамперед незвичайна природа їх виникнення, а також експресивна насиченість морфем, які беруть участь у їх творенні. Таким чином, експресивність – це невід'ємна риса оказіональних словотворів, які, окрім особливого звучання, вирізняються емоційною насиченістю, внутрішньою напругою і викликають почуття пристрасного запалу, піднесеності, натхнення. Внутрішня емоційна напруга має велику кількість емоційно-оцінних відтінків. Виступаючи джерелом мовленнєвого новаторства, оказіональні слова використовуються з художньо-виражальною метою і виконують експресивну функцію.Враховуючи характер експресії, розмежовують експресивно-оцінні та експресивно-емоційні утворення. Оскільки більшість оказіоналізмів називає явище з погляду емоційного сприйняття зображуваного реципієнтом, то головною метою таких утворень є вплив на нього. Через експресію виражальних засобів «мовець передає своє ставлення і до повідомлення, і до адресата» [22, c. 170]. Дослідження інтенсифікації виразності мовлення, спричиненої використанням оказіональної лексики у творах таких митців Придніпров’я як В. Корж, В. Старченко, Н. Нікуліна та О. Ігнатенко, які тонко відчували проблеми сучасності і засобами слова прагнули зробити свій внесок у суспільний діалог, може поповнити арсенал необхідних знань з комунікативної лінгвістики, оцінити тенденції розвитку сучасного мовного процесу, стати матеріалом для складання словника новотворів письменників Придніпров’я або словника новотворів українських письменників, чи матеріалом для окремого розділу посібника з теорії українського мовлення, присвяченого оказіональній експресії в сучасному літературному процесі.

Актуальність нашого дослідження зумовлена потребою аналізу оказіональної експресії різних рівнів у творах письменників Придніпров’я В. Коржа, В. Старченка, Н. Нікуліної та О. Ігнатенко, виявленнясобливостей її функціонування. Тема наукової роботи є актуальною сьогодні, оскільки вона не досліджувалася раніше й відповідних матеріалів по ній немає.

Зміни історичних умов породжують зміни у мові й мовленні, змушують до пошуку нових влучних мовних утворень, які б відображали і виражали собою експресію Доби, Часу і людської діяльності в усьому розмаїтті буття. Фіксування індивідуально-авторських новотворів, їх теоретичне осмислення і лексикографічне опрацювання уможливлює науковий підхід до виваженої систематизації інноваційних процесів у лексиці, що стосуються такого явища як оказіональна експресія.

У сучасних лінгвістичних працях оказіональну експресію розглядають в основному у зв’язку з індивідуально-авторськими новотворами (оказіоналізмами), усебічно аналізуючи неологічний матеріал, намагаючись «виробити сучасну концепцію неологізму як основної одиниці неології, у теорії якої оказіональні матеріальні репрезентанти як прототипи загальномовних неологізмів мають посісти належне їм місце» [9, с.1].

У мовознавстві феномен оказіоналізмів досліджували В. Карпалюк, Н. Сологуб, Т. Юрченко, Ж. Колоїз, О. Ребрій, Г. Вокальчук, О. Ширяєва, О.Турчак, Л. Дядечко та ін.

Ж. Колоїз слушно відзначала, що для узуальних знаків, запрограмованих на інтенсифікацію виразності, характерна узуальна експресія, яка може виявлятися як інгерентна чи адгерентна, а знаки, «сконструйовані та запрограмовані на інтенсифікацію виразності в умовах вербальної комунікації, ілюструють оказіональну експресію, засобами забезпечення якої є найрізноманітніші результати оказіональних дериваційних процесів» [9, с. 7]. Дослідниця розглядала прийоми увиразнення оказіональної експресії, серед яких виділяла такі, що забезпечують додаткову інтенсифікацію виразності. Ж. Колоїз обгрунтовувала безпосередній зв’язок теорії вербальної комунікації з ситуативним моментом, оскільки, кожен акт мовлення не лише цілеспрямований, але й ситуативно зорієнтований. Ситуативна орієнтація співіснує з орієнтацією прагматичною, що лежить в основі створення комунікативно-прагматичних ситуацій, які зумовлюються людським фактором: адресантом – з одного боку, та адресатом – з іншого. Зусилля адресанта спрямовані на пошук таких комунікативних параметрів, що забезпечили б не абстрактний обмін інформацією, а дозволили б контролювати вчинки та почуття адресата. Будь-яка комунікативно-прагматична ситуація може репрезентувати як загальномовну, так і індивідуальнотворчу компетенцію мовця, демонструвати як бездоганне знання узуального матеріалу, так і вмілу маніпуляцію ним. І загальномовна, й індивідуально-творча компетенція виявляються на рівні тексту, в умовах якого актуалізуються результати оказіональних дериваційних процесів, засвідчуючи взаємодію комунікативного та номінативного контекстів. Одним з найколоритніших прийомів увиразнення оказіональної експресії є каламбур, в основі якого лежить гумористичне чи комічне використання різних значень того самого слова чи слів, схожих за звучанням. Словесна гра сприяє створенню пружних емоційно-естетичних варіацій думки, збільшує виражальну силу контексту. Уведення в комунікативно-прагматичну ситуацію оказіональних лексем, що вступають в омонімічні чи паронімічні парадигматичні відношення з узуальними одиницями, забезпечує додаткову інтенсифікацію виразності. Зіткнення омонімічних (узуальної та оказіональної) одиниць в умовах однієї комунікативно-прагматичної ситуації дає змогу адресантові забезпечити потрібний експресивно-стилістичний ефект, посилити естетичний вплив на адресата, викликати в його уяві яскраві несподівані образи. Завдяки подібним результатам оказіональної деривації відбувається, так би мовити, «збій в логіці мислення», адже порушуються не лише мовні стереотипи, але й соціальні і як наслідок – стереотипи поведінки. Структурно-семантичні особливості оказіональних лексем впливають на характер породжуваної ними мовленнєвої експресії. Омонімічні результати оказіональних дериваційних процесів демонструють передовсім експресію гумору та сатири. Аналогічні оказіональні омоніми є засобом переходу смислу з однієї функціональної підсистеми мови в іншу. Оказіонально утворені лексеми не інформують про якесь нове явище навколишнього світу. Наявні спроби диференціювати певні поняття на основі граматичної родової ознаки, що супроводжується зміною інтерпретації. Відбувається нова етимологізація слова, унаслідок чого матеріальному знакові «приписують» зовсім іншу внутрішню форму. Додаткова інтенсифікація виразності характеризує не лише оказіональні омоніми, але й пароніми, які адресант уводить передусім у комічні комунікативно-прагматичні ситуації, посилюючи їхнє гумористично-сатиричне звучання. Особливо активно, відзначає Ж. Колоїз, «експлуатують» такий прийом у контекстах гумористично-сатиричних жанрів. Будучи незвичними словами, оказіональні пароніми не затьмарюють зміст комунікативно-прагматичних ситуацій і «не є збудниками того сміху», що виникає після роздумування над ними. Адресат реагує на них завжди (хоч, імовірно, і не відразу). Це пояснюється тим, що оказіональні пароніми спродуковані за аналогією або за зразком узуальних одиниць. Близькість у звучанні оказіональних та узуальних знаків створює додаткові семантичні зв’язки між ними, породжує несподівані повороти думки, її змістове переключення. Зіставлення оказіональних та узуальних номем експресивно підкреслює їхню семантичну відмінність і відмінність позначуваних ними понять; словесна гра, побудована на гумористичному використанні оказіональних паронімів, забезпечує мовленнєву інтенсифікацію виразності, що великою мірою залежить від авторської винахідливості та дотепності. Значна кількість результатів оказіональної деривації, продемонстрованих у різнопланових комунікативно- прагматичних ситуаціях, самі є потужним засобом комічного ефекту, адже «викликають сміх уже тим, що виражають поняття незвично, не зовсім ясно, трохи «вивернуто», так, як не прийнято говорити» [17,с. 62].

О. Ширяєва зауважує, що номінативна функція властива оказіоналізмам, не настільки виражена, як експресивна, і що «експресивність кожного оказіонально утвореного слова повинна гармоніювати із загальною експресією твору» [25, с. 105]. О. Ширяєва, спираючись на думку Д. Мазурик, наголошувала на тому, що «Правильним, чи «удатним» (І.Огієнко) є лише те нове, що доцільне і повним обсягом виконує функцію експресивності, стилістичної доцільності, не дисонує із загальним ідейно-семантичним полем художнього твору, а також створюється «не всупереч законам своєї мови», щоб не видавати за «нове» банальні помилки чи незнання орфографії» [13, с. 1]. О. Ширяєва, досліджуючи матеріал твору Г. Мюллер «Гойдалка дихання», зауважила, що адгерентна експресивність властива лексемам лише при їх вживанні в контексті, а інгерентна – не залежить від контексту чи певної ситуації, вона іманентно властива слову­­­­­­. Оказіоналізми, на її думку, «як ізольовані позатекстові лексичні одиниці перебувають поза межами мовної норми, та в контексті вони передають думки й почуття з надзвичайною експресією» [25, с. 105]. Хоча, на нашу думку, навіть ізольована позатекстова лексична одиниця не позбавлена семантичного змісту, а зміст багато в чому визначає як її експресивність, так і експресію. Оскільки не контекст підсилює виразність, а сам оказіоналізм.

О. Турчак досліджуючи проблему вивчення оказіоналізмів у мовознавчій літературі як позасистемних мовленнєвих явищ, розглядав питання, пов’язані з критеріями виділення оказіональних елементів, їхньою роллю в лексичній системі мови та способом функціонування в українських періодичних виданнях кінця ХХ ст.

Л. Дядечко називає такі критерії виділення оказіоналізмів: лексикографічний, який ґрунтується на тому, що оказіоналізми належать мовленню, а не мові, вони не зафіксовані в словниках і використовуються нерегулярно; словотвірний, котрий базується на тому, що оказіональні лексеми часто утворюються з порушенням законів словотворення; створення так званої мовної девіації; експресивно-стилістичний, в основі якого лежить твердження, що оказіоналізми мають великий ступінь експресивності, що надає тексту більшої емоційності, привертаючи увагу читача. Л. Дядечко розглянула оказіональні словосполучення, що використовують в рекламі, які також покликані виконувати перлокутивну функцію, надаючи повідомленню експресивного забарвлення. У таких оказіональних сполученнях слів використовується нормативна лексика, але відбувається переосмислення внутрішньої семантики в результаті поєднання ніби непоєднуваних слів. Дослідниця приділила увагу оказіональним трансформованим словосполученням в яких використано елемент гумору, як засіб впливу на потенційного споживача. Такі оказіональні словосполучення, відзначала вона, розширюють лексико-семантичну сполучуваність відомих висловів, створюють нові асоціації. Нові значення в таких висловах можуть виникати в результаті заміни лише одного слова, вони є зображально-виражальними засобами мовлення і містять велику кількість емоційно-оцінних відтінків. Також «оказіональні словосполучення привертають увагу споживача, оскільки є виявом несподіваних лексичних зв'язків, незвичайних або нових синтаксичних поєднань слів і наповнені особливою експресією, виконуючи перлокутивну функцію» [7, с. 80].

Більшість оказіональних новотворів зберігають експресивність навіть поза межами контексту, зазначає Л. Дядечко, адже прив'язані до тексту лише за змістом. Експресивність має незалежний від контексту характер. Оказіоналізми, вжиті в рекламних текстах, мають настільки потужну силу впливу на адресата, що велика їх кількість починає функціонувати поза межами рекламного дискурсу [7, с. 81].

Новизна дипломної роботи полягає в індивідуальному авторському підході до теми і визначена метою і завданням, які ще ніде не були розглянуті.

Мета дослідження – визначити функціональні особливості

оказіональної експресії у творах письменників Придніпров’я (В. Коржа, В. Старченка, Н. Нікуліної та О. Ігнатенко).

Завдання роботи:

– визначити особливості функціонування оказіональної експресії у віршах В. Коржа, В. Старченко, Н. Нікуліної та О. Ігнатенко;

– роглянути оказіональну лексику як засіб творення експресії в українському мовознавстві;

– дослідити експресію як складову функціональної характеристики оказіоналізмів;

– дослідити оказіоналізми за семантичними групами;

– дослідити способи творення оказіоналізмів;

– визначити функції оказіоналізмів;

– дослідити гендерні аспекти творення оказіоналізмів.

.

Об’єктом дослідження є оказіональна експресія в сучасній українській літературній мові.

Предмет дослідження: оказіональна лексика в поезіях В. Коржа, В. Старченка, Н. Нікуліної та О. Ігнатенко.

Методи дослідження – описовий, порівняльний, аналітичний. Для всебічного вивчення оказіональної лексики використано метод спостереження над мовою, синхронно-описовий метод, метод дериваційно-компонентного аналізу, який дає можливість розглядати оказіоналізми як структурну організацію з єдністю ознак, метод синтезу, метод контекстуально-семантичного аналізу, що дозволяє враховувати текстове оточення оказіоналізмів і з більшою точністю визначити значення новотворів, а також лексико-семантичний і комунікативно-функціональний методи.

Практичне застосування. Матеріали наукової роботи можуть бути використані на факультативних заняттях, уроках української мови та літератури, наукових конференціях, присвячених дослідженню творчого доробку поетів Придніпров’я, зокрема В. Коржа, В. Старченка, Н. Нікуліної та О. Ігнатенко. Дослідження містить розгорнений аналіз оказіональної лексики, використаної в сучасному художньому мовленні, яка є своєрідним відображенням емоційного стану самих авторів і їхніх героїв.

Узагальнено традиційні та нетрадиційні підходи до експресії взагалі. З’ясовано сутність оказіональної експресії, її різновиди. Доповнено теоретичні положення про оказіональну експресію.

 

 

Розділ 1