Україна в міжнародній торгівлі високотехнологічними товарами та послугами

Розробці, виробництву й застосуванню машин, устаткування й технологій належить особлива роль у розвитку продуктивних сил, у формуванні загальногосподарської кон'юнктури й рішенні соціальних проблем. Пріоритети інвестиційно-інноваційного розвитку, проголошені указом Президента України «Про Стратегією економічного і соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» на 2004─2015 рр.», не принесли очікуваного зростання долі виробництва у технологічному секторі загалом і збільшення технологічного експорту зокрема. Аналізуючи товарну структуру зовнішньої торгівлі України, зазначимо що найбільшу питому вагу в українському товарному експорті має продукція металургійної промисловості, машинобудування, сільськогосподарські товари. В товарній структурі імпорту перевага належить мінеральним продуктам, продукції машинобудування та транспортним засобам. Аналіз структури зовнішньої торгівлі України щодо частки високотехнологічних товарів показав, що незважаючи на намагання України перейти на інноваційну модель економічного розвитку, суттєвих зрушень у цій сфері не відбулося, адже експорт високотехнологічних товарів поступається їх імпорту. У 2009 р. частка технологічних товарів у загальному імпорті складала 11,5%, експорті – 2,9%, темпи росту експорту технологічних товарів порівняно до попереднього року – 67%, імпорту – 41,4%. Для порівняння: у 2008 частка технологічних товарів в експорті становила 2,5%, в імпорті 14%, темпи зростання експорту 117,6%, імпорту 142,4%. Протягом 2001 - 2006 рр. темпи росту технологічного імпорту переважає темпи росту експорту технологічних товарів. У 2009 році спостерігається погіршення ситуації: значно зменшився показник темпу росту як експорту, так і імпорту технологічних товарів. Це пояснюється чуттєвістю українського ринку високотехнологічних товарів до впливу негативних зовнішніх факторів, зокрема світової фінансової кризи. В структурі експорту високотехнологічних товарів переважають продукція аерокосмічної галузі, електроніка та засоби зв'язку та фармацевтичні препарати – сукупна питома вага цих груп товарів складає 85 % експорту товарів хай-тек. В імпорті перевага належить фармацевтичним виробам, електронним товарам і засобам зв'язку, неелектричній техніці (сукупна частка цих товарів –75 %). На сьогодні, основна частка експорту технологічної продукції припадає на країни СНД (близько 70%), крім того експорт здійснюється у країни ЄС, азіатські країни. Однак, орієнтація українського експорту технологічної продукції на ринок Європейського Союзу постає недоцільною, що пояснюється тим фактом, що європейський ринок є вже сформованим, крім того багато країн ЄС є виробниками конкурентоспроможної високотехнологічної продукції і не мають необхідності у імпорті товарів високотехнологічного сектору. Проте, можна сказати, що на мнр. ринку високотехнологічної продукції та послуг У. майже не представлена. Серед пріоритетних заходів підвищення інноваційної складової України слід передбачити: формування програмних орієнтирів обміну з іншими країнами науково-технічними досягненнями на комерційних засадах; розробка ефективного інвестиційного клімату, який дав би змогу залучити капітал великих ТНК, зокрема через надання преференції щодо розміщення

на території України міжнародних наукових центрів; економічні стимули до створення спільних підприємств, які виготовляють інноваційну продукцію, на національному та світовому ринках.

 

150. Наднаціональне регулювання міжнародних ринків інтелектуальної власності

СОТ: угода ТРІП – угода про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність – це продукти творчої діяльності в виробничій, літературній, художній галузях, що мають нематеріальний характер. До об’єктів права інтелектуальної власності належать: патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, програми для ЕОМ, ноу-хау, торгівельні секрети, авторські та сумісні права та ін. Захист інтелектуальної власності безпосередньо пов’язаний із боротьбою з недобросовісною конкуренцією. Під недобросовісною конкуренцією розуміють: розповсюдження викривлених відомостей про товар, характер чи спосіб його виготовлення, споживчих якостях та інших властивостях товару, використання товарного знаку без дозволу, використання фірмового найменування, маркування товару, копіювання форми, пакування, зовнішнього оформлення товару.

Питання інтелектуальної власності є предметом багатосторонніх міжнародних угод:

1883 р. – Паризька конвенція про охорону промислової власності;

1886 р. – Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів (з подальшою редакцією 1928, 1948, 1971 рр.);

1952 р. – Всесвітня конвенція про авторське право;

1961 р. – Римська конвенція про міжнародний захист артистів-виконавців, виробників звукозаписів та підприємств радіомовлення;

1970 – Вашингтонський договір про патентну кооперацію;

1973 – Віденський договір про реєстрацію товарних знаків;

1994 р. – Євразійська патентна конвенція

У 1967 було засновано Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІС), яка має сприяти захисту прав інтелектуальної власності в усьому світі. Об’єднує 130 країн.

За результатами Уругвайського раунду ГАТТ було укладено Угоду Про торгівельні аспекти права на інтелектуальну власність (ТРІП або ТРІПС), яка стала складовою пакету угод СОТ. Згідно ТРІП, країни-члени СОТ зобов’язані:

1. Створити національні механізми захисту прав інтелектаульної власності;

2. Прийняти відповідні закони щодо захисту прав національних та іноземних власників;

3. Вживати заходів щодо боротьби із фальсифікацією товарів та товарних знаків, в тому числі припинення випуску товарів митницею у вільний обіг на території країни-імпортера;

4. Інформувати СОТ про всі закони та підзаконні акти, що стосуються режиму інтелектуальної власності.

 

 

151. Інформатизація як визначальний фактор моделі міжнародного співробітництва України

І. - сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки. Головним інструментом реалізації державної політики у сфері інформатизації є Національна програма інформатизації, прийняття якої Верховною Радою України у 1998 році мало на меті узгодження інтересів у сфері інформатизації всіх гілок державної влади, органів місцевого самоврядування, громадян, суспільства в цілому.

Національна програма інформатизації визначає стратегію розв'язання проблеми забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки соціально-економічної, екологічної, науково-технічної, оборонної, національно-культурної та іншої діяльності у сферах загальнодержавного значення. Національна програма інформатизації включає:

Концепцію Національної програми інформатизації;

сукупність державних програм з інформатизації;

галузеві програми та проекти інформатизації;

регіональні програми та проекти інформатизації;

програми та проекти інформатизації органів місцевого самоврядування

НПА: ЗУ Про нац. Програму інформатизації (1998); Про Концепцію Нац. Програми інформатизації (1998); Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2006-2008 роки (2005); Закон України “Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”