Міжнародне науково-технічне співробітництво та потенціал участі в ньому України

Тенденції:

зменшення попиту виробничого сектора на науково-технічні розробки (занепад високотехнологічних виробництв через податковий тиск, нестача на підприємствах обігових коштів призводить до зрост-ня ролі держ. фін-ня);

зменшення державної підтримки науки в усіх економічних програмах, спричинене бюджетними дефіцитами, вимогами іноземних кредиторів, політичною та економічною нестабільністю, відсутністю стратегічних програм розвитку чи їх невиконанням;

руйнація системи матеріально-технічного забезпечення наукових досліджень, зумовлена зростанням цін на комунальні та інші послуги, на наукове устаткування;

проблеми, пов’язані з конверсією військово-промислового комплексу, яка здійснювалася без додаткового фінансування, під наглядом спостерігачів, під тиском із боку іноземців;

труднощі становлення національних систем керування наукою і технікою, що виникли через відсутність низки оптимальних заходів організаційного, правового та економічного забезпечення становлення та саморозвитку інноваційного сектора, формування відповідної інфраструктури, економічного інтересу, політичного впливу;

різке падіння престижу наукової праці, зумовлене, з одного боку, хронічними для 1990-х років невиплатами зарплати й нестачею державних пільг і субсидій у науковій та інноваційній діяльності, а з іншого, – викликане занепадом складних і наукоємних виробництв, відсутністю перспектив вітчизняної легальної комерційної реалізації наукового продукту;

слабка соціальна захищеність науковців, що супроводжується “відтоком” інтелектуального потенціалу країни, скорочення штатів, раніше існуючі й нові “технологічні” затримки і перепони на шляху наукових досліджень і кар’єрного зростання.

На державну політику України у сфері наукового та науково-технічного співробітництва з країнами СНД та ЄС впливають сучасні геоекономічні та геополітичні процеси. Йдеться про глобалізацію та інтернаціоналізацію світової економіки, широке використання інформаційних технологій, формування “економіки знань” (інформаційної економіки), інтернаціоналізацію наукових досліджень. Зміна форм і механізмів міжнародного співробітництва вимагає від нашої держави таких дій:

забезпечення інформаційної та науково-технологічної безпеки України;

формування інфраструктури, яка обслуговуватиме науково-технічну сферу;

програмно-цільове здійснення переходу до інноваційного шляху розвитку;

забезпечення оптимальних форм та ефективних механізмів участі України в регіональних, міжрегіональних і глобальних процесах співробітництва у сфері науки, технологій та наукоємних виробництв;

підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної наукоємної продукції, вихід України на сучасні ринки інтелектуальних продуктів, наукомістких товарів і послуг.

З огляду на прийняте керівництвом нашої держави політичне рішення про рух України в напрямі до ЄС стає очевидною необхідність низки дій щодо полегшення адаптування нашої країни до європейського наукового простору та використання досвіду організації європейських рамкових програм. 1. необхідно підвищити рівень поінформованості української наукової спільноти про міжнародне науково-технічне співробітництво.

2. слід активізувати участь України у загальноєвропейських програмах (COST (співробітництво в галузі наукових досліджень) та EUREKA (співробітництво з метою реалізації наукових досягнень у промисловості)). 3. потрібно створити національний центр інноваційних пропозицій щодо міжнародного науково-технічного співробітництва за аналогією з європейськими IRC (Innovation Relay Center). Розгалужена мережа таких центрів (їх близько 70) була заснована для обслуговування окремих регіонів країн ЄС.

4. в Україні слід створити власний єдиний науковий простір, об’єднавши в ньому академічну, вузівську та галузеву науки. Тут мають діяти створені провідні центри (за європейською термінологією – Centeres of Excellence), де зосередяться дослідження за передовими напрямами, що узгоджуватимуться як з державними пріоритетами розвитку науки й техніки, які періодично затверджуються Верховною Радою, так і з європейськими.

Дослідження трансферу технологій в Україну на основі ліцензійних угод показує, що майже всі ліцензійні технології не відносились до останніх досягнень у науково-технологічній сфері і надходили до України майже із 10-річним запізненням. Таким чином, упродовж тривалого часу закріплювалась технологічна відсталість національних галузей і вітчизняних виробництв.