Задачі та передумови Європейської інтеграції

Європейська інтеграція, яка із запровадженням на початку 2002 р. євро перейшла у нову, вищу якість, є важливим фактором міжнародних економічних відносин.

Європейська інтеграція не тільки є фактором прискорення економічного розвитку країн ЄС, зростання їх значення в міжнародній торгівлі, валютно-фінансових відносинах, а й центром тяжіння геополітичних інтересів багатьох країн.

Умови міжнародної економічної діяльності на території європейського континенту протягом останніх десятиліть значною мірою визначаються активними процесами так званого євробудівництва, які розпочалися практично в перші роки після Другої світової війни. Адже, з одного боку, йдеться про потужний блок країн, який відіграє вагому роль у системі міжнародного поділу праці, а з іншого — про поступове створення та розширення єдиного ринкового, навіть соціального простору. А це, як ми вже знаємо, породжує таке своєрідне явище, коли інтернаціоналізація, сягнувши певного ступеня своєї вираженості, набуває ознак цілісного господарського комплексу, який має типові риси відособленої національної економіки. До складу Європейського Союзу входять 27 країн: Австрія, Бельгія, Болгарія, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Швеція, Об’єднане Королівство, Чехія, Угорщина, Словенія, Словаччина, Румунія, Польша, Мальта, Литва, Латвія, Кіпр, Естонія.

До числа таких країн належить й Україна. Можливості українського співробітництва з ЄС мають визначатися за умови врахування тенденцій фронтальної регіональної інтеграції, яка стала основним інструментом перетворень у Старому світі та поєднала в собі як риси базової їх філософії, так і цільової функції. Для України воно являє собою такий процес регіоналізації, який стає дійовою формою вираження тенденції глобалізації. Причому такою, яка з очевидних географічних та історичних причин не може не зачіпати життєвих інтересів України.

Зважаючи на пострадянські умови — неконкурентоспроможність технологічно відсталої промисловості, успадковану штучну однобічність зовнішньої орієнтації та транспортної інфраструктури, здатність України налагодити ефективне співробітництво з ЄС стала в 90-х роках та на початку нового століття індикатором її реального суверенітету.

Справді, після здобуття Україною державної незалежності по­ступова інтеграція в загальноєвропейські структури і налагодження багатосторонньої кооперації з ЄС стали її головними геостратегічними пріоритетами. Отримання Україною повноцінного членства в провідних континентальних економічних та політичних ор­ганізаціях можна вважати необхідними передумовами найбільш органічної моделі реалізації її інтересів на світовій арені, перетворення на активного учасника життя світового співтовариства.

Членами Європейського Союзу є країни з потужними економічними системами та високим рівнем життя. Проте недоречними є безапеляційно-скептичні оцінки перспектив українського спів­робітництва з ЄС. Європа, хоча і не виявляє на зламі століть великого бажання включати до інтеграційних процесів таку велику східноєвропейську державу, як Україна, не є принципово закритою для неї зоною.

Скоріше об’єктивне відставання українського господарського комплексу від економік західних європейських країн є підставою для прискореного його ринкового реформування, зокрема відповідно до вимог так званої Білої Книги, де визначалися принципові заходи щодо реформування внутрішнього ринку країн — кандидатів на вступ до ЄС, необхідного узгодження їхніх законо­давчих систем тощо.

Для України економiчна iнтеграцiя в європейський економiчний простiр є, як було не одноразово проголошено найвищими чинниками в державі, прiоритетним географічним напрямом і практичним засобом входження у свiтове господарство.