Україна на світових ринках об’єктів інтелектуальної власності

Ринок інтелектуальної власності - це ринок ОПІВ, що засвідчені патентами, свідоцтвами, ліцензіями, ноу-хау та іншими охоронними документами. На цьому ринку купуються продаються не твори, а право на їх використання. В умовах світової глобалізації та інтеграції рівень економічного розвитку країни визначає НТП та здатність до комерціалізації інтелектуальних факторів. Важливим і перспективним механізмом економічної стабілізації держави є трансферт технологій, сутність якого полягає в передачі ноу-хау, нових технологій, технологічного обладнання та науково-технічних знань від власника до замовника. Саме зміни технологій забезпечують розвиток галузей промисловості, є основою якісних змін в економіці в цілому. В Україні через слабку взаємодію науки і бізнесу трансфер технологій не знайшов свого розвитку. Через недостатнє розповсюдження прогресивних технологій країна втрачає можливість використання стратегії нарощування інноваційного потенціалу на пріоритетних напрямах НТП, що загрожує закріпленням екстенсивної моделі розвитку економіки. Саме зміни технологій забезпечують розвиток галузей промисловості, є основою якісних змін в економіці в цілому, на 75-80 % визначають приріст ВВП розвинутих країн. Низький успіх в реалізації проектів по трансферу технологій в Україні головним чином зумовлено двома групами чинників: по-перше, безпосередньо пов’язаних з недостатнім розвитком інноваційних процесів, що гальмує участь країни у міжнародному обміні технологій, та по-друге, зумовлених недоліками вітчизняного законодавства щодо визначення та захисту права інтелектуальної власності учасників інноваційного процесу. Чинники:

Скорочення частки інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції України та зниження інноваційної активності підприємств. Науково-технічний потенціал України практично виключений з економічної діяльності. Частка інноваційної продукції у 2006 р. склала лише 6,2 % від загального обсягу промислової продукції. Наукомісткість промислового виробництва України на сьогодні не перевищує 0,3 %, що у десятки разів менше світового рівня. У 1998 р. вона складала 3,1 %, у 2004 р. - знизилась до 0,7 %. Скорочуються обсяги науково-дослідних робіт. Протягом 1996-2006 рр. їх обсяг скоротився з 1,38 до 1,0 % ВВП. Кількість підприємств, що впроваджували інновації, за підсумками 2006 р. становить 1118 (11,2 % від загальної кількості), тоді як у 2003 р. складала 1120 (11,5 %). У 2006 р. лише 8,2 % підприємств займалися розробкою та впровадженням інновацій, що на 0,7 % менше ніж у 2005 р. Витрати на придбання нових технологій українськими підприємствами зменшились з 243,4 до 159,5 млн грн, а витрати на підготовку та впровадження інновацій скоротились на 0,5 % або на 40 млн грн.

Загрозливою є товарна структура українського експорту: його обсяги формуються переважно за рахунок сировинних галузей. На відміну від розвинутих країн, у яких 85-90 % приросту ВВП забезпечує виробництво та експорт наукомісткої продукції, частка України на ринку високотехнологічної продукції, загальні оцінки якого складають 2,5-3 трлн дол., становить приблизно 0,05-0,1 %. Станом на кінець 2006 р. в українському експорті домінували: продукція металургії (45 %), хімічної промисловості (12 %), машини та устаткування (15 %). У структурі експорту-імпорту зберігається вузька спеціалізація – 75 % зовнішньоторговельного обороту припадає на 3–4 товарні групи. Це свідчить, що Україна знаходиться у великій технологічній залежності від розвинутих країн. У 2005 р. імпорт в Україну високотехнологічних товарів становив 2341,4 млн дол., (6,5 % загального обсягу), а домінуючі позиції в його структурі посіла електроніка (782,8 млн. дол.), хімічні вироби (404 млн дол.) і неелектрична техніка (371,2 млн дол.). Український експорт високотехнологічних товарів склав лише 2,35 % сукупного обсягу.

Відбувається викривлення структури вітчизняного трансферу технологій переважно в бік залучення. В світовій практиці є три типи стратегій інноваційного розвитку: стратегія перенесення (використання зарубіжного науково-технічного потенціалу та його досягнень), стратегія запозичення (освоєння виробництва високотехнологічної продукції шляхом використання власної дешевої робочої сили та власного науково-технічного потенціалу), стратегія нарощування (використання власного науково-технічного потенціалу, залучення іноземних учених і конструкторів). В Україні використовується перший та частково другий тип інноваційного розвитку. Основну частину вітчизняного трансферу технологій складає придбання іноземних технологій.

В Україні відсутня сучасна законодавча база та єдиний керівний орган з питань трансферу технологій.

Недосконалість захисту права інтелектуальної власності через вади законодавчої бази.

Не забезпечено загальний та вільний доступ до міжнародної патентної класифікації об’єктів інтелектуальної власності, яка містить не тільки їх опис, але і характеристику та переваги.

Не врегульовано питання вартісної оцінки об’єктів інтелектуальної власності та їх відображення у бухгалтерському обліку.