Структура та зміст конфлікту. Фази конфліктних ситуацій

Конфлікт - це важкорозв'язна ситуація, що може виникнути в міжособистісних стосунках між членами групи або в наслідок порушення рівноваги між її структурами.

Звичайно до них приводять наступні причини:

1) наявність протиріч між інтересами, цінностями, цілями, ролями членів групи;

2) присутність протиборства між різними людьми (керівника й неформальних лідерів, неформальними мікрогрупами, разностатусними членами групи);

3) поява й стійке домінування негативних емоцій і почуттів як фонових характеристик взаємодії й спілкування між членами малої групи.

 

Конфликт – это сложное, многомерное, многоуровневое социально-психологическое явление.

Под конфликтом также понимают борьбу за ценности и притязания на определенный статус, власть и ресурсы, в которой целями противника являются нейтрализация, нанесение ущерба или устранения соперника.

В конфликте принимают участие индивиды, социальные группы, национально-этнические общности, государства и группы стран, объединенные теми или иными целями и интересами.

Выделяют также конфликт и на уровне отдельного индивида, между элементами внутренней структуры личности. Внутри – личностный конфликт также является социально-психологическим, а не только психологическим феноменом, т. к. удовлетворение взаимоисключающих потребностей, целей, ценностей, интересов связано с целой системой определенных социальных отношений.

Конфликты возникают по самым различным причинам и мотивам: психологическим, экономическим, политическим, ценностным, религиозным и т. д.

Объектом конфликта является та ценность, по поводу которой возникает столкновение интересов противоборствующих сторон. Возникновение конфликта возможно только при наличии его объекта, который может быть истинным, реальным, так и потенциальным, ложным, иллюзорным.

Предметом конфликта служат те противоречия, которые возникают между взаимодействующими сторонами и которые они пытаются разрешить посредством противоборства.

Объект конфликта – это ценность, которая способна удовлетворить потребность, из-за овладения которой возникает конфликт. Ценности могут быть:

а) материальные;

б) социальные;

в) духовные.

Участники конфликта, которыми могут быть отдельные индивиды, социальные группы, организации, государства, коалиции государств.

В зависимости от роли участника в конфликте различают:

1) противодействующие стороны или противников – главные участники конфликта, образующие его стержень. Выход из противоборства одного из противников прекращает конфликт. Важнейшими характеристиками противоборствующих сторон являются их физические, социальные, материальные и интеллектуальные возможности, навыки и умения;

2) подстрекатель – это физическое лицо, организация или государство, подталкивающее другого участника к конфликту. Сам подстрекатель может затем в этом конфликте и не участвовать; его задача ограничивается тем, чтобы спровоцировать, развязать конфликт между другими лицами (группами);

3) пособник – лицо, содействующее конфликту советами, технической помощью и другими способами;

4) организатор – это физическое лицо или группа, планирующее конфликт, намечающее его развитие, предусматривающее различные пути обеспечения и охраны участников и др. Организатор может в одном лице совпадать с противоборствующей стороной, но может быть и самостоятельной фигурой.

Социальное и психологическое значение участников конфликта может быть различным.

Типы конфликтов по характеру сторон:

1) внутриличностный – один аспект личности противостоит другому ее аспекту (конфликт Гамлета);

2) межличностный – одна личность противостоит другой (конфликт Ивана Ивановича с Иваном Никифоровичем в повести Гоголя);

3) конфликт типа личность – группа (представлен Грибоедовым в его пьесе «Горе от ума»);

4) конфликт группа – группа, носителями которого могут быть как малые, так и большие социальные образования, например, нации, классы, государства.

Условия конфликта – конкретно-исторические социально-психологические условия, в которых конфликт развертывается, социальная среда.

Социальная среда – та почва, на которой возникает и развивается конфликт, включая не только ближайшее, но и дальнее, более широкое окружение конфликтующих сторон, те большие социальные группы, к которым они принадлежат, национальные или классовые, а также общество в целом.

Субъективное восприятие или образ конфликта, который создается у действующих в данной конфликтной ситуации лиц или групп. Образ конфликта может не соответствовать истинному положению дел. Эти образы являются непосредственной основой поведения конфликтантов.

Виды образов, восприятий:

а) представления о самих себе;

б) восприятие других участников конфликта;

в) образы внешней среды, большой и малой, в которой развертывается конфликт.

Для начала конфликта необходима реализация образов, восприятия, представления о конфликтной ситуации в соответствующих обоюдных действиях.

Способы действий и поведение сторон конфликта зависит от объективных и субъективных причин конфликта, возникающих как на его ближних, так и на дальних подступах, а также от состава участников. В процессе конфликта происходит взаимодействие участников: действия одного из участников вызывают соответствующее противодействие, другого.

Определение временных, пространственных и системных границ конфликта является важной предпосылкой успешного регулирования, предотвращения его деструктивного результата.

Конфликт представляет собой длительный процесс, т. к. на вызревание причин, формирование состава участников конфликта, их взаимодействие и тот или иной исход конфликта требуется время.

 

Конфлікт (з лат. conflictus – зіткнення) – особливий вид взаємодії, в основі якого лежать протилежні і несумісні цілі, інтереси, типи поведінки людей та соціальних груп, які супроводжуються негативними психологічними проявами.

Виникнення конфліктів є об’єктивним і неминучим явищем. Адже життя – це постійний діалектичний процес виникнення проблем та їх наступного вирішення. Якщо у стосунках між людьми проблем не виникає, тоді наявним є факт “застою”, відсутності розвитку. Взаємовідносини людей, у яких відсутні конфлікти, поступово згасають. Конфлікти, в свою чергу, породжують відповідальність і небайдужість, стимулюють оновлення і поліпшення стосунків між людьми. Тому проблема, здебільшого, полягає не в наявності самого факту конфлікту, а в тому, який характер він носить – деструктивний чи конструктивний – і яким чином розв’язується.

 

Конструктивна та деструктивна суть конфліктів

Деструктивний конфлікт переводить причини, що призвели до конфлікту, на “особистості”. Дана установка не веде до вирішення конфлікту, а навпаки, його загострює (зростає упередженість проти партнера, напруга у взаємостосунках, посилюються неприємні почуття та переживання, виникають стреси та ін.). Прикладом деструктивного конфлікту є сварка, коли кожна з конфліктуючих сторін висловлює свою негативну оцінку особистості опонента.

Конструктивний конфлікт базується не на “особистостях”, а на виявленні об’єктивних причин незгоди (різні точки зору на проблему, способи вирішення проблеми тощо). Даний підхід переводить процес проходження конфлікту від конфронтації до співробітництва. В основі співробітництва, з одного боку, лежить повага до себе, почуття власної гідності, чесність, намагання знайти справжню причину конфлікту, а з іншого, повага до інших, дружелюбність, визнання права інших на власну точку зору, позицію. Дана поведінка в конфлікті приводить до більш глибокого розуміння проблеми, взаємодовіри, готовності зрозуміти один одного і, в подальшому, вирішенню (улагодженню) конфлікту.

 

Види конфліктів:

· внутрішньоособистісні та зовнішньоособистісні (міжособистісні, конфлікти між особистістю та групою);

· прямі та непрямі;

· індивідуальні (внутрішньособистісні та зовнішньоособистісні) і групові.

 

Розглянемо причини деяких видів конфліктів.

Міжособистісні конфлікти, зокрема, можуть бути спричинені:

· відмінностями в психологічних характеристиках людей (темперамент, характер та ін.);

· “хибним образом конфлікту” – в цьому випадку конфліктна ситуація відсутня, але одна або всі учасники конфлікту вважають, що їх стосунки носять конфліктний характер. Це обумовлено, зокрема, хибним трактуванням думок, висловлювань, вчинків однієї людини іншою. Це може бути відсутність взаєморозуміння. Одна із причин такого викривленого уявлення – недостатність спілкування, людських контактів, а інша – психологічна замкнутість, невміння або побоювання виявити до оточуючих свою доброту, увагу, щиросердечність;

· різницею в поглядах та уявленнях;

· різницею в цілях та інтересах конфліктуючих сторін.

 

Причини виробничих конфліктів

· Хибне конструювання управлінських звязків (коли ні функції, ні влада, ні відповідальність, ні обов’язки, ні ресурси чітко не визначені – один киває на іншого.)

· Несправедливий розподіл ресурсів (фінансових, матеріальних).

· Протилежні вимоги до процесу виробництва, організації (необхідність перевиконати план і необхідність економити електроенергію, збільшення обсягів виробництва і покращення якості продукції тощо).

· Відсутність чіткого розділу функціональних обов’язків між керівниками, керівниками і підлеглими. Наприклад: одному підлеглому вказівки даються багатьма керівниками.

Причина конфлікту – діалектичне протиріччя, що його зумовлює, але воно може певний час і не виливатися в конфлікт. Конфлікт безпосередньо “запускається” конфліктогеном – словом чи дією, що сприймаються як негативні однією із сторін і провокують початок конфліктної взаємодії. Привід до конфлікту, таким чином, призводить до виникнення конфліктної ситуації – безпосереднього негативного забарвленого зіткнення конфліктуючих сторін.

Динаміка конфлікту – послідовна зміна стадій і етапів, які характеризують процес розгортання конфлікту від виникнення конфліктної ситуації до вирішення конфлікту.

 

Стадії (етапи) конфлікту:

1. Виникнення конфліктної ситуації.

2. Усвідомлення ситуації як конфліктної хоча би однією із сторін.

3. Стадія конфліктної поведінки або взаємодії.

4. Стадія вирішення конфлікту.

Способи управління конфліктом (способи поведінки в конфлікті)

1. Ухилення від конфліктної взаємодії.

2. Згладжування конфлікту. Реалізація принципу кота Леопольда “Давайте жити дружньо!”

3. Боротьба за перемогу в конфлікті.

4. Компроміс.

Співробітництво – базується на впевненості сторін конфлікту в тому, що розбіжності в поглядах є закономірними, і сторони визнають право кожного на особисту думку та готові зрозуміти один одного, що дає можливість аналізувати причини розбіжностей і знайти прийнятний для всіх вихід.

Методика вирішення конфлікту:

1. “Зняти маски” (ревнивця, егоїста, диктатора, заздрісника, агресора тощо) і “стати самим собою”.

2. Виявити і усвідомити справжню причину конфлікту.

3. Відмовитися від принципу “перемога за будь-яку ціну”. В конфліктах не перемагають, їх улагоджують.

4. Знайти декілька можливих варіантів вирішення конфлікту.

5. Оцінити варіанти і вибрати кращий.

6. Переконати іншу сторону конфлікту у тому, що даний варіант є найоптимальніший (“говорити, щоб нас почули”, уміти “слухати” іншу сторону).

7. Усвідомлювати й оберігати цінність взаємовідносин.

Важливим аспектом поведінки в конфліктних ситуаціях і вирішення конфлікту психологія вважає асертивність особистості. В психологічній літературі відсутнє чітке визначення цього поняття. Асертивність ми можемо визначити як “неконфліктна поведінка”, “уміння вирішувати конфлікти”, поведінка людини (включаючи конфліктні ситуації) на основі таких якостей: 1) повага до себе, почуття власної гідності, чесність, протидія маніпуляції; 2) повага до інших, дружелюбність, визнання права інших на власну точку зору, позицію, невикористання відносно інших маніпулятивних технологій; 3) використання при вирішенні конфліктних ситуацій принципу співробітництва.