Спілкування як соціально-психологічне явище. Основні аспекти та функції спілкування

Спілкування – це багатоплановий процес установлення й розвитку контактів між людьми; ця взаємодія суб'єктів, спрямована на узгодження й об'єднання їхніх зусиль із метою досягнення загального результату.

Виділяють три аспекти спілкування:

Комунікативний - обмін інформацією.

Інтерактивний - взаємодія.

Перцептивний - сприйняття й розуміння людьми один одного.

Функції спілкування:

Контактна – установлення обопільної готовності до прийому й передачі інформації (взаємоорієнтування людей).

Інформаційна – обмін повідомленнями (лекція - повідомлення).

Спонукальна – стимуляція активності партнера по спілкуванню.

Координаційна – узгодження дій при організації спільної діяльності.

Розуміння – адекватне сприйняття змісту повідомлення й стани партнера.

Эмотивна – стимулювання в партнері певних емоційних станів, а так само підтримка (зміна) своїх власних емоцій.

Установлення відносин – усвідомлення й фіксування свого місця в системі соціальних відносин (рольові, статусні, ділові, і т.д.).

Надання впливу – зміна поведінки й особистості партнера.

 

Види спілкування

Спілкування – це багатоплановий процес установлення й розвитку контактів між людьми; ця взаємодія суб'єктів, спрямована на узгодження й об'єднання їхніх зусиль із метою досягнення загального результату.

Види спілкування:

· Ділове (ставиться певна мета, справа) і неофіційне (спілкування не обмежене однією справою).

· Короткочасне й довгострокове.

· Безпосереднє й опосередковане.

· Соціально-орієнтоване - орієнтовано на велику групу людей (засоби масової інформації).

· Особистісно-орієнтоване - спрямоване на одну людину.

· Предметно-орієнтоване - спрямоване на мету, предмет.

 

1. "Контакт масок"— формальне спілкування, коли відсутнє прагнення зрозуміти і враховувати особливості особистості співрозмовника, використовуються звичні маски (ввічливості, чемності, скромності, співчутливості та ін.) — набір жестів, стандартних фраз, що дозволяють сховати щирі емоції, відношення до співрозмовника. У рамках діагностичної і лікувальної взаємодії він виявляється у випадках малої зацікавленості лікаря або пацієнта в результатах взаємодії. Це може відбуватися, наприклад, при проведенні обов'язкового профілактичного огляду, у якому пацієнт почуває себе несамостійним, а лікар не має необхідних даних для проведення об'єктивного і всебічного обстеження і винесення обґрунтованого висновку.

2. Примітивне спілкування може траплятися в рамках маніпу-лятивного спілкування лікаря і пацієнта у випадках, коли метою звертання до лікаря стає одержання яких-небудь дивідендів (листка непрацездатності, довідки, формального експертного висновку та ін.). З іншого боку, формування примітивного виду спілкування може відбуватися за бажанням лікаря — у випадках, коли пацієнт виявляється людиною, від якої може залежати благополуччя лікаря (наприклад керівник). Інтерес до учасника контакту в подібних випадках пропадає відразу після за одержанням бажаного результату.

3. Формально-рольове спілкування, коли регламентованими виявляються і зміст, і засіб спілкування, і замість знання особистості співрозмовника обходяться знанням його соціальної ролі. Подібний вибір виду спілкування з боку лікаря може бути зумовлений професійним перевантаженням (наприклад, у дільничного лікаря на прийомі).

4. Ділове спілкування — це спілкування, що враховує особливості особистості, характеру, віку, настрою співрозмовника при націленості на інтереси справи, а не на можливі особистісні розбіжності. При спілкуванні лікаря з пацієнтом такий вид взаємодії стає нерівним. Лікар розглядає проблеми хворого з позиції власних знань і схильний директивно приймати рішення без узгодження з іншим учасником спілкування і зацікавленою особою.

 

Основні форми спілкування

Спілкування – це багатоплановий процес установлення й розвитку контактів між людьми; ця взаємодія суб'єктів, спрямована на узгодження й об'єднання їхніх зусиль із метою досягнення загального результату.

I. Монологічні

Доповідь — це публічний виступ політичного або громадського діяча, в якому ставлять назрілі завдання у тій чи іншій галузі життя та вмішують рекомендації й поради до їх рішення. Особливості цього жанру ще й у тому, що доповідь може стати предметом обговорення, підлягати критиці, доповнюватися новими міркуваннями та пропозиціями.

Звітна доповідь на зборах — це стисла розповідь про пророблену роботу, аналіз та оцінка її результатів. Під час читання доповіді не прийнято імпровізувати, висвітлювати які-небудь події та факти експромтом, що допустимо та доречно в інших жанрах. Бажаною є продуманість та сувора аргументованість усіх розділів та положень, ясність висновків, оцінок та обґрунтованість рекомендацій. Звітна доповідь більше, ніж будь-який інший жанр риторики, наближається до книжно-канцелярського мовлення.

Політична промова — як правило, вона проголошується керівним політичним або державним діячем (президентом, керівником партії, руху). Присвячена актуальним питанням часу та висвітленню їх з позицій певних політичних рухів або загальнонаціональних інтересів.

Лекція — аргументоване та систематизоване викладення матеріалу з певною пізнавальною (освітньою) та політичною метою. У публічних лекціях на суспільно-політичні теми особливо важливою є така риса, як розмовність. На публічній лекції аудиторія може бути змішаною як за рівнем освіти, віком, професією, так і за мотивами. Лектор-оратор зустрічається з новими слухачами, яким він також невідомий. Це потребує від нього додаткових зусиль з адаптації, вміння швидко оцінювати присутніх та, за необхідністю, перебудовуватися на ходу.

Розмова телефоном* Дослідження показують, що телефонні переговори займають від 4-27 % робочого часу керівників, фахівців і службовців. При цьому телефон є одним з основних технічних подразників на службі. Вміння користуватися цим засобом зв´язку в тому й полягає, щоб максимально використовувати надані ним можливості і разом з тим звести до мінімуму вплив на діяльність. Культурі телефонного спілкування (насамперед, у ділових розмовах) можна і потрібно вчитися, оскільки вона є невід´ємним елементом ділових якостей людини.

 

II. Діалогічні

1. Бесіда — це питально-відповідна форма роз´яснення найважливіших подій, тих або інших аспектів діяльності центральних та місцевих органів влади. Це основна форма роботи агітатора, але може бути застосована і лектором.

2. Диспут — різновид публічного обговорення у формі боротьби думок між його учасниками. Ритор, що веде диспут,— не підказувач і не головний мовець. Його завдання стимулювати активність присутніх і спрямовувати обговорення у потрібному напрямі. Найважливіша умова диспуту — різні точки зору з обговорюваного питання та відсутність заздалегідь підготовлених відповідей.

 

III. Інтерв´ю. Прес-конференція

1. Інтерв´ю. Наприклад, ви керівник і вам доведеться дати інтерв´ю для газети чи телебачення. Загальна ерудиція, професійна культура та навички ділового спілкування, безумовно, допоможуть вам у цій справі. Але для того щоб ви не припустилися великих помилок та прорахунків у процесі інтерв´ю, щоб достатньо компетентно та професійно представили свою фірму, можна скористатися такими порадами.

2. Прес-конференція скликається для того, щоб довести до широкої публіки важливу політичну, економічну, соціальну інформацію, повідомити про дії організацій, що мають велику значимість для громадськості. Тим самим зміцнюються зв´язки з населенням, удосконалюється імідж закладів, підприємств, фірм.