Особливості невербальної комунікації

Хоча вербальні символи (слова) — основний наш засіб для кодування ідей, призначених до передачі, ми використовуємо і невербальні символи для трансляції повідомлень. У невербальній комунікації використовуються будь-які символи, крім слів. Найчастіше невербальна передача відбувається одночасно з вербальної і може чи підсилювати чи змінювати зміст слів. Обмін поглядами, вираження обличчя, наприклад, посмішки і вираження несхвалення, підняті в здивуванні брови, живий чи зупинений погляд, погляд з вираженням, схвалення чи несхвалення — усе це приклади невербальної комунікації. Використання пальця щоб вказати на предмет, прикривання рота рукою, дотик, млява поза також відносяться до невербальних способів передачі значення (змісту).

Першою серед невербальних засобів спілкування називають кінетику, або оптико-кінетичну систему, яка включає в себе жести, міміку і пантоміміку, рухи тіла, а також погляди. Ставлення людини до співрозмовника добре передає його поза.

Міміка - це експресивно-виразні рухи різних частин обличчя людини (особливо очей, рота), які передають психологічний її стан у певний момент часу. Пантоміміка - це система виразних рухів людини, за допомогою яких вона демонструє іншим людям свій внутрішній психофізіологічний стан, або показує своє особисте ставлення до того, що відбувається з нею та навколо неї. Жести - це рухи тіла, які передають внутрішній стан людини і несуть інформацію про її думки, переживання, а також про її ставлення до того, що відбувається з нею та навколо неї.

Велику роль у спілкуванні відіграють очі людини. Саме завдяки ним встановлюється перший контакт між незнайомими людьми. Направленість погляду та його довжина, частота поглядів - все це має значення для співрозмовників.

Другу систему невербальних засобів становить таксика - це потиск руки, поплескування по плечах, поцілунок, посмішка.

Окрему систему - праксодику та екстралінгвістику - становлять невербальні засоби, що стосуються голосу та його вокалізацій, - інтонація, гучність, темп, тембр, тональність, а також вкраплення у голос - сміх, плач, покашлювання, дикція тощо. Завдяки таким особливостям голос людини неначе проникає у душу співрозмовника, передаючи йому потрібну думку.

Особливою серед невербальних засобів є проксеміка або система організації простору і часу спілкування. Спеціалісти виділяють чотири просторових зони, яких людина свідомо чи несвідомо дотримується при спілкуванні. Перша зона - інтимна (від 15 до 46 см). Це саме та зона, яку людина найбільше оберігає. У ній можуть знаходитися, крім суб'єкта, лише найбільш близькі йому люди, тобто ті, з ким у нього тісний емоційний контакт. Друга зона - так звана особиста (від 46 до 120 см). Це та відстань, на якій люди звичайно розміщуються на раутах, вечірках, під час дружніх зустрічей. Третя зона - соціальна (від 120 до 360 см). Таку відстань ми намагаємося зберегти в міжособистісному спілкуванні з малознайомими людьми, зокрема, на роботі. Нарешті, четверта зона - громадська (понад 360 см). Це та відстань, на якій бажано знаходитися лектору та оратору.

 

 

Стилі і типи спілкування

Общение – это сложный, многоплановый информационный процесс взаимодействия людей, порождаемый потребностями совместной деятельности; самостоятельный вид человеческой деятельности и атрибут других видов человеческой деятельности.

В процессе общения происходит передача и прием сообщения с помощью вербальных и невербальных средств. Процесс общения включает как прямую, так и обратную связь, в результате чего происходит обмен информацией между участниками общения, ее восприятие и познание ими, а также их влияние друг на друга и взаимодействие.

Общение присуще всем высшим живым существам. Человеческое общение является наиболее совершенным видом общения, так как процесс общения происходит осознанно и опосредствован речью.

В процессе общения выделяют следующие фазы:

1) фаза взаимонаправленности;

2) фаза взаимоотражения (психическое отражение партнера, то есть осознание индивидом ситуации действия);

3) фаза взаимоинформирования (собственно действие);

4) фаза взаимоотключения (свертывания контакта).

Фазы 2 и 3 в процессе контакта могут повторяться, при этом происходит новое отражение партнера, чье поведение уже изменено произошедшим обменом информацией.

Характеристики общения:

1) содержание общения включает передачу информации, восприятие и взаимооценку партнеров. Информация может содержать:

а) сведения о внутреннем мотивационном состоянии живого существа;

б) о наличных потребностях, рассчитывая на потенциальное участие в их удовлетворении;

в) данные об эмоциональных состояниях (печаль, страдание, радость, гнев, удовлетворенность и т. п.), ориентированные на то, чтобы настроить другое живое существо на контакт;

г) информация о состоянии внешней среды, сигналы об опасности или о присутствии где-то поблизости положительных, биологически значимых факторов (пищи, воды, другого существа);

д) знания о мире и приобретенный опыт, знания, способности, умения и навыки (свойственны только человеческому общению);

2) целью общения у животных может быть побуждение другого живого существа к определенным действиям, предупреждение о том, что необходимо воздержаться от какого-либо действия. Цели общения человека значительно шире, они включают передачу и получение объективных знаний о мире, согласование разумных действий людей в их совместной деятельности, обучение и воспитание, установление и прояснение личных и деловых взаимоотношений, удовлетворения социальных, культурных, познавательных, творческих, эстетических, интеллектуальных и нравственных потребностей;

3) внешняя сторона общения, которая выражается:

а) коммуникативной активностью;

б) интенсивностью действий;

в) инициативностью;

г) мастерством и др.;

4) внутренняя сторона общения, под которой подразумевается отражение субъективного восприятия взаимодействия и реакции на реальный или ожидаемый контакт;

5) стили общения, которые отражают индивидуально-типологические особенности взаимодействия людей. Стили разделяются на:

а) дружеский;

б) подавляющий;

в) популистский;

г) заигрывающий;

д) требовательный;

е) деловой;

ж) позиционный;

з) сдержанный и др.;

6) средства общения;

7) функции общения.

При общении выделяют три зоны восприятия пространства:

1) интимная (20–30 сантиметров до тела человека) – для очень близких людей;

2) личностная (один метр до тела человека) – для людей, с которыми установлены ровные отношения;

3) социальная (три метра до тела человека) – допускаются все за исключением тех, кто не приятен человеку и вызывает у него дискомфорт.

Знание закономерностей общения является очень важным как для педагога, так и для врача, юриста, бизнесмена.

Виды общения по средствам:

1) вербальное общение – осуществляется посредством речи и является прерогативой человека. Оно предоставляет человеку широкие коммуникативные возможности и гораздо богаче всех видов и форм невербального общения, хотя в жизни не может полностью его заменить;

2) невербальное общение происходит с помощью мимики, жестов и пантомимики, через прямые сенсорные или телесные контакты (тактильные, зрительные, слуховые, обонятельные и другие ощущения и образы, получаемые от другого лица). Невербальные формы и средства общения присущи не только человеку, но и некоторым животным (собакам, обезьянам и дельфинам). В большинстве случаев невербальные формы и средства общения человека являются врожденными. Они позволяют людям взаимодействовать друг с другом, добиваясь взаимопонимания на эмоциональном и поведенческом уровнях. Важнейшей невербальной составляющей процесса общения является умение слушать.

 

Типи спілкування по Е.Берну

Общение – это сложный, многоплановый информационный процесс взаимодействия людей, порождаемый потребностями совместной деятельности; самостоятельный вид человеческой деятельности и атрибут других видов человеческой деятельности.

Уровни общения по Э. Берну:

1) ритуалы – это определенный порядок действий, которым совершается и закрепляется обычай;

2) времяпрепровождения (просмотр телевизора, чтение книг, танцы и т. д.);

3) игры – виды деятельности, результатом которых не становится производство какого-либо продукта;

4) близость – интимные отношения;

5) деятельность – специфический вид активности человека, направленный на познание и преобразование окружающего мира.

 

 

Стилі спілкування