Комахи з неповним перетворенням

Ряд Бабки. До цього ряду належать великі комахи з струнким, видовженим, яскраво забарвленим тілом. Голова велика, рухома, з фасеточними очима, які займають більшу частину голови. Ротовий апарат гризучого типу. Всі бабки мають дві пари крил з густою сіткою жилок, струнке черевце.

Бабки — чудові літуни. Це ненажерливі хижаки, які у польоті наздоганяють свою здобич — різних комах. Полюють бабки вдень, а деякі, наприклад коромисла, і в присмерку. Наздогнавши крупну здобич, наприклад муху, бабка хапає її чіпкими ногами і, сівши на рослину, починає поїдати.

Влітку бабки відкладають яйця або просто у воду, або на стебла і листя водних рослин. Деякі бабки під час відкладання яєць занурюються у воду, часом на значну глибину, інші занурюють у воду тільки черевце. Так, бабка красуня і люта сідають на край листків латаття або інших водних рослин і, підігнувши черевце під листок, прикріплюють яйця у певному порядку на його нижній поверхні. З яєць розвиваються личинки. Вони живуть у воді, ди­хають трахейними зябрами. Личинки ведуть хижий спосіб життя, ловлячи здобич у воді — різних дрібних безхребетних, інколи і мальків риб. Надзвичайно характерне пристосування до хижацького способу життя — будова нижньої губи, яка перетворена в особливий орган, так звану маску, що висувається вперед. На кінці маски є гачки, що допомагають утримувати здобич. Личинка бабки — цікавий тимчасовий мешканець кутка природи. Личинки крупних бабок живуть близько двох років, дрібних — один рік. Зи­мують у водоймах.

В Україні нараховується близько 100 видів бабок. Дорослі бабки корисні і знищують безліч шкідливих комах. Личинки бабок, хоча і можуть поїдати мальків риб та деяких інших корисних тварин, особливої шкоди не завдають.

Які ж бабки можуть найчастіше зустрітися під час прогулянок і екскурсій з дітьми?

Бабок поділяють на два підряди: Рівнокрилі і Рівнокрилі. До першого ряду належать переважно дрібніші бабки — стрілки, лотки, красуні.

Стрілки (див. табл. VII,) — це дрібні стрункі бабки з прозорими крилами і яскраво забарвленим тілом (блакитним, синім, зеленим, червоним).

Лютий (див. табл. VII, 2) також дрібні бабки, які мають зелене тіло. Літають вони над водоймами, на луках, левадах.

Дуже гарні красуні (див. табл. VII, 3) самець яких має крила з синім блиском, самиця — бронзово-зелені крила.

Розглядаючи бабок, доцільно виділити естетичні властивості зовнішнього вигляду, зв'язок будови тіла з способом життя і практичне значення цих комах. Можна розповісти дітям, що красунею блискучою цю бабку назвали тому, що вона одна з найкрасивіших:

«Подивіться, діти, як переливаються на сонці її темно-сині крила, яке струнке тіло, великі блискучі очі. Все красиве у цих бабок! Живиться красуня мошками, комарами, яких ловить у повітрі. Швидко літати й ловити здобич їй допомагають довгі й сильні крила. Великі очі, які займають майже півголови, дозволяють бабці добре бачити здобич. Бабки-красуні — окраса нашої природи. Вони приносять користь, знищуючи комах-кровососів — мошок, ко­марів. Ось чому їх треба берегти».

До рівнокрилих бабок відносяться дуже яскраві бронзово-зелені бабки, що мають зелене, з металевим блиском або бронзово-зелене тіло. Потрібно звернути увагу дітей на їхню красу.

Вражають бабки-коромисла. Вони великі, яскраво забарвлені, швидко літають удень і в присмерку біля річок, озер, по узліссях і лісових галявинах. Серед них розрізняють дозорця (див. табл. VII, 4) — бабку, у якої світло-синє черевце у самця і зелене у самки; коромисло руде (тіло рудувато-буре) і коромисло сине. Трапляються біля водойм і бабки плоскі, які відрізняються широким приплюснутим черевцем. Під час зустрічі з такою бабкою можна розповісти дітям, що бабка плоска відрізняється від інших бабок прозорими сильними крилами і коротким черевцем. Швидко і стрімко літає над водою, підхоплюючи здобич. А якщо зловить велику муху, то схопить її своїми чіпкими ногами, сяде з нею на гілку і з'їсть. Бабка плоска за літо переловить багато шкідливих комах і принесе цим користь. Личинки цієї бабки живуть у воді. Інколи вона нападає на мальків риб. За це її не люблять рибоводи.

Ряд Прямокрилі. До прямокрилих належать великі або середнього розміру комахи з видовженим тілом. Передні крила часто видовжені, прямі (звідси і назва ряду), шкірясті, задні — перетинчасті. Передні і середні ноги ходильного типу (у капустянки пе­редні ноги копальні), задні — с трибального типу. Самці мають переважно звукові пристосування. Ротовий апарат гризучого типу, більшість прямокрилих рослиноїдні. В Україні зустрічається близько 150 видів.

Усі прямокрилі поділяються на коникових, цвіркунових і саранових. Коники (див. табл. VII, 5) — найбільш цікаві об'єкти для ознайомлення. Відрізнити коників від цвіркунів і сарани найпро­стіше за довжиною вусиків: у коників вусики довгі, часто значно довші за тіло. На території України відомо близько 40 видів кони­ків. Серед них коник зелений, сідлоносець, пластинокрил-серпоносець, стрибун сірий, дибка зелена.

Переважно самці коників мають звукові пристосування на надкрилах. Як воно влаштовано? На правому надкрилі частина крила являє собою натягнену прозору перетинку, яка оточена потовщеною кільцевою жилкою. Це так зване дзеркальце. На лівому надкрилі у відповідному місці є більш щільна і непроникна перетинка, по краях якої проходить поперечна жилка, на якій розміщені дрібненькі зубчики. Вона і виконує функцію смичка. Здій­снюючи швидкі рухи надкрилами, коник видає звуки тертям смичка по кільцевій жильці дзеркальця. Органи слуху коників розміщуються по боках гомілок передніх ніг.

У літню пору пісню коників чути повсюди. Треба розповісти дітям, що за нею можна дізнатися про погоду. Якщо коник співає пізно ввечері, буде ясний сонячний ранок.

Побачити коників важко, оскільки вони дуже добре маскуються у зелені кущів або у густій траві. Це маскування обумовлене поєднанням форми тіла і його захисного забарвлення. На це треба звернути увагу дітей під час спостережень.

Живляться коники рослинною їжею і дрібними комахами. Цікаво, що серед коникових є рослиноїдні (сідлоносець), є й хижаки (дибка зелена).

Коники своєрідно розмножуються. Під час парування самець підвішує до черевця самки сперматофор, в якому містяться сперматозоони. Самка має яйцеклад (діти називають його шабелькою). Більшість коників відкладає яйця у грунт, занурюючи яйцеклад. Відкладання яєць відбувається найчастіше у другій половині літа, яйця мають видовжено-овальну форму. Відкладені яйця перезимовують, личинки вилупляться навесні і під час розвитку линяють 4—6 разів.

Буваючи з дітьми на прогулянці на луці, можна розповісти дітям про коників так:

«Пізнати коників легко за довгими задніми ніжками, за допомогою яких вони добре стрибають, та за вусами, що більші, ніж тіло коників. Коники люблять жити серед трави, на луках і помітити їх там нелегко, бо їхнє зелене забарвлення зливається з травою і добре їх маскує. Придивіться до коника. Він увесь час ворушить вусиками. Пробігла тінь — і вусики ворухнулися, дмухнув вітерець — і вусик відхилився в той же бік. За допомогою вусиків коники дізнаються про те, що відбувається навкруги, відчувають запахи. Вони добре чують. їхні «вуха» розміщені на ніжках. І вдень, і вночі можна почути, як голосно цвіркоче коник. Це він тре одне крило об інше. Так коники «перемовляються» між собою, їдять вони листки рослин, м'яке насіння, стиглі ягоди і дрібних комашок. Коники прикрашають нашу природу».

Цвіркуни мають видовжене тіло і велику кулясту голову. Ведуть прихований спосіб життя. Один з цікавих представників цвіркунів — цвіркун хатній (див. табл. VII, 6). Він 1,6—2 см завдовжки, забарвлення тіла солом'яно-палеве з коричневими смужками. Вдень він ховається у щілинах і виповзає звідти переважно вночі на пошук їжі. Живиться різними рослинними рештками, які знаходить у щілинах. Самці дзюрчать ввечері і вночі. Розвиток цвіркунів відбувається протягом усього року.

Цвіркун польовий — один з найбільших (2—2,9 см). Він чорного кольору з бурими надкрилами. Живе на сухих луках у земля­них нірках. Співаючий самець сидить біля входу в нірку. Якщо його потурбувати — він ховається в ній. Якщо до нірки підходить інший самець, між ними починається бійка. Цвіркотіння самців приваблює самок. Розрізняють 6 типів звуків: призивні, шлюбні тощо. Яйця самка відкладає в грунт, а через місяць виходять молоді цвіркуни. Після другого линяння вони починають копати маленькі ямки, в яких залишаються зимувати. Останній раз линяють навесні.

Серед цвіркунів є степовий, поширений у лісостеповій і степовій зоні. Дорослий цвіркун пошкоджує пшеницю, кукурудзу, овочеві культури.

Проте найбільшої шкоди завдає вовчок, або капустянка звичайна. Тіло її оксамитне, зверху брудно-буре, знизу жовтувате. Живе у землі, де риє довгі ходи. Вдень вона тримається під землею, а ввечері з темнотою виходить на поверхню землі, іноді летить на світло. Самці і самки можуть цвіркотати.

Живляться вовчки як рослинною, так і тваринною їжею. Підриваючи кореневу систему рослин на городах, вони приносять шкоду. В той же самий час вовчки полюють і на личинок хрущів. У період розмноження вовчки влаштовують маточні камери — кулеподібні гнізда в землі діаметром 5—10 см. У такому гнізді можна знайти до 600 яєць або личинок вовчків. На зиму личинки і дорослі вовчки ховаються в грунт на 25—60 см завглибшки. Ці­кавою біологічною властивістю вовчків є їхнє пристосування до плавання. Це пов'язано з тим, що живуть вовчки переважно на низинних місцях, заплавних луках, які навесні заливаються водою.

Вовчок — цікавий об'єкт для спостережень з дітьми. Спіймати його можна на городі, вкопавши банку в грунт на одному рівні з землею. Потрапляючи у таку пастку, вовчок не може вибратися. Розглядаючи з дітьми комаху, зверніть увагу на гарне оксамитове покриття тіла, на передні копальні ноги, якими вовчок надзвичайно спритно закопується в грунт. Розкажіть дітям про користь та шкоду, якої вони завдають.

Саранові на відміну від коників і цвіркунів мають короткі вусики та короткі яйцеклади. Подібно до коників і цвіркунів вони визнані в світі музиканти. Звуковий апарат міститься на стегнах задніх ніг і надкрилах.

Саранові — найчисленніші прямокрилі, що живуть на полях, луках, у лісах. Серед них є шкідники культурних рослин. Особливо небезпечними є зграйні саранові. Перелітна, або азіатська, сарана (мал. 128), може з'являтися у величезних кількостях і знищувати посіви на великих площах.

Сарана відзначається великою плідністю. Місцями її розмноження можуть бути зарості очерету по берегах річок Дону, Кубані тощо. Тут самки відкладають у землю кубушки з яйцями. Яйцеклад у самок саранових короткий і більшість яєць, що відкладається, покривається застигаючою речовиною, що утворює так звані кубушки. Личинки, що виходять навесні з яєць, линяють протягом літа кілька разів. Спочатку вони живляться на місці, а пізніше величезні маси пішої сарани починають пересуватися на значні відстані, знищуючи рослинність на своєму шляху. Після п'ятої линьки з'являються крила, і величезні зграї крилатої сарани піднімаються у повітря і здійснюють великі перельоти, знищуючи всі рослини в тих місцях, де вони приземлилися. В Україні організована систематична боротьба з сараною. Під час прогулянок з дітьми на луки, в поле досить часто зустрічаються блакитно крилі кобилки (див. табл. VII, 7). Назву свою вони одержали за те, що основа крил світло-блакитна з ши­рокою чорною перев'яззю. Надкрила ж бурувато-жовті. Потрібно звернути увагу дітей на своєрідну красу крил комах, простежити як вони перелітають, розповісти, що живиться кобилка рослинами, значної шкоди сільськогосподарським культурам не завдає.

На полях нерідко можна зустріти італійську сарану, або пруса (див. табл. VII, 8), якого легко помітити завдяки рожевим крилам. Забарвлення тіла комахи світло-сіре. Увагу дітей слід звернути на те, що й у італійської сарани, і у блакитно крилої кобилки забарвлення має захисне значення і завжди відповідає тому фону, на якому вони перебувають. Можна підійти зовсім близько до ко­махи і не помітити її. І раптом зовсім несподівано вона вилітає просто з-під ніг, привертаючи увагу яскравими розкритими крилами. Як тільки комаха сідає, вона зникає з очей переслідувача, дезорієнтую чи його. Італійська сарана — шкідник багатьох сільськогосподарських культур.

По сухих лісових галявинах і узліссях можна зустріти кобилку тріскуну: під час польоту вона тріщить. Особливо гарною вона виглядає під час польоту, бо крила її яскраво-червоні, на верхівці чорненькі. Проте коли сідає і складає крила, вона робиться зовсім непомітною і знайти її у траві важко. Так вона ховається від своїх ворогів. Живиться кобилка рослинами. Вона не завдає шкоди і в той же час є окрасою природи.

Досить подібна до кобилки тріскучої тріскачка ширококрила, що зустрічається і в лісостеповій, і в степовій зонах. Крила біля основи пурпурові, а далі — з темною зігнутою перев'яззю. Самець під час польоту тріскотить.

На півдні України на сухих степових ділянках поширена акрида. Вона відрізняється конічною головою, що дуже видовжена вперед, зеленим або жовто-бурим забарвленням. Акрида не належить до шкідників сільськогосподарських рослин. Увагу дітей доцільно звернути на захисне забарвлення комахи.

Ряд Рівнокрилі. Цей великий ряд об'єднує досить різноманітних комах, які часто є шкідниками полів, садів, городів і лісів. До ряду рівнокрилих належать попелиці, цикади, листоблішки, щитівки тощо. Спільними ознаками цих комах є ротовий апарат колючо-сисного типу у вигляді хоботка. Витягнута нижня губа складається і притискається до грудей між кінцівками. Вона являє собою жолобок, усередині якого розміщується колючий апарат. Усі комахи цього ряду живляться соком з рослин. Передні крила однорідні, з рідкою сіткою жилок. Крила складаються над черевцем

дахоподібна.

З ряду рівнокрилих найбільший інтерес для навчально-виховної роботи з дітьми мають попелиці і щитівки. Це дрібні комахи, що мають крилатих і безкрилих особин у різних генераціях (поколіннях).

Для багатьох попелиць характерна наявність шкірних воскових залоз. Віск, що покриває тіло, має захисне пристосування. Багато попелиць виділяють цукристі екскременти, що поїдаються мурашками (медяну росу).

У попелиць поряд з статевим розмноженням існує партеногенез (розмноження без запліднення). Восени самка відкладає запліднені яйця. Навесні з них виходять безкрилі самки, які починають розмножуватися партеногенетично, відроджуючи живих личинок (живо народження). Восени, через погіршення умов, з'являються крилаті самки, які народжують самців і самок. Відбувається парування самців з самками, після чого самки відкладають запліднені яйця, що зимують.

Знайомлячи дітей з попелицями, можна показати попелицю капустяну. Пошкоджуючи капусту, вона призводить до значної втрати врожаю.

Досить поширеною є яблунева попелиця, яку можна зустріти в усіх місцевостях, де ростуть яблуні, груші, глід. Протягом усього літа попелиця розмножується партеногенетично, даючи до 17 поколінь. Яблуневу попелицю відвідують мурашки, що злизують со­лодкі виділення (медяну росу). Причина виділення медяної роси полягає в тому, що оболонка тіла у попелиць ніжна і через неї легко випаровується вода. Тому, щоб не загинути від висихання, попелиці багато п'ють, поглинають багато соків рослин, на яких вони живляться. Соку попелиця поглинає більше, ніж їй потрібно для

живлення. Надлишок незасвоєних розчинених у соку рослин цукрів виводиться у неперетравленому вигляді. В жарких районах попелиці виділяють більше медяної роси, ніж у вологих місцевостях.

Попелиці, що живуть всередині галів або захищені восковим покривом, не виділяють цукру. Вони менше п'ють соку, використовуючи його лише стільки, скільки потрібно для живлення.

На півдні України зустрічається кров'яна попелиця, яка пошкоджує кору яблунь та інших плодових дерев. Якщо роздавити кров'яну попелицю, залишиться криваво-червона пляма, що і дало привід для її назви.

З попелиць надзвичайно шкідлива виноградна філоксера. Розвиток її складний і пов'язаний з чергуванням ряду поколінь. Усі покоління живуть на виноградній лозі, але частина поколінь на листі, а частина на корінні, завдаючи йому особливо сильних пошкоджень: коріння загниває, що призводить до загибелі лози.

Інтерес дошкільників часто викликають пошкодження хермеса зеленого і хермеса ялиново-модринового (див. табл. VII, 12). Живляться хермеси соком хвойних дерев, пошкоджуючи росткові бруньки і молоді пагони ялин, утворюють гали. Пошкоджені рослини погано ростуть.

У куточку природи вихователі часом помічають на кімнатних рослинах (особливо на хлорофітумі) темні опуклі бляшки буруватого забарвлення і не відразу впізнають у них комах. Насправді ж це щитівки (попелиці). Самки щитівок захищені восковими виділеннями, які утворюють овальний щиток. Звідси і походить їх назва. Помітивши на рослинах цих шкідників, слід показати їх дітям і розповісти, що, сидячі під щитком, комахи висмоктують хоботком сік з листя рослин і завдають їм шкоди. Розселяються щитівки за до­помогою рухливих личинок, яких називають «бродяжками».

Серед щитівок є небезпечні шкідники сільського господарства, до яких належить каліфорнійська щитівка. Вона оселяється на листках, плодах фруктових дерев і, досить швидко розселяючись, завдає значної шкоди плодовим садам.

До рівнокрилих належать пінявки. Часом на луці на деяких рослинах (на коронарія зозулячій) можна побачити купки піни. Знявши таку купку, можна показати дітям, що в ній ховається маленька біла незахищена личинка пінявки. Висмоктуючи з рослини сік, пінявки виділяють через анальний отвір рідину з особли­вою речовиною, що має здатність пінитися. Личинка виділяє час від часу пухирці повітря, через це вона покривається піною, схожою на слину. Тому в народі це і одержало назву «зозулині слинки». Ці «слинки» необхідні для пінявок: в сухому повітрі вони швидко гинуть. Доросла комаха дрібна і її часто не помічають. Якщо її потурбувати, вона падає на землю. Практичного значення пінявки не мають.

До рівнокрилих належать також співочі цикади. З дітьми цікаво послухати їх спів. Цикад вважають найголоснішими «співаками» серед комах. Ні цвіркуни, ні коники не можуть порівнятися з ними. Навіть маленька (2 см) гірська цикада наповнює повітря степових лісопосадок голосним цвіркотанням, яке нагадує звук коника. Видають звуки тільки самці, в яких на нижній стороні черевця є звуковий апарат.

Цикади — досить великі комахи. Дубові цикади, що живуть у наших лісах, 4,5 см завдовжки, звичайна цикада (південна) — 5 см. Для них характерне захисне забарвлен­ня і побачити їх нелегко.

Яйця цикади відкладають під кору або у черешки листків. Личинки більшості цикад під час виходу з яйця падають на землю і розвиваються на підземних частинах рослин. Цикади і їх личинки деякою мірою шкодять деревам, проте пригнічення рослин помічено не було.

Ряд Напівтвердокрилі, або Клопи. Це найбільший ряд серед комах з неповним перетворенням. Свою назву він одержав завдяки своєрідній будові передніх крил, що в основній частині ущільнені, шкірясті, а на верхівці перетинчасті. Ротовий апарат колюче-сисного типу у вигляді хоботка, яким рослиноїдні форми ссуть сік з рослин, а кровосисні — кров людини і тварин. На задньогрудях у клопів є пахучі залози. Клопи поширені як у наземному, так і у водному середовищі.

Під час літніх прогулянок на водойми майже завжди можна зустріти клопів-водомірок (мал. 129, а), які прекрасно пристосувалися до ковзання по поверхні води на тонких, широко розставлених кінцівках. Можна розповісти старшим дошкільникам про водоміром так: «Подивіться, як по поверхні води, наче ковзаняр по льоду, швидко мчить водо мірка. Назвали її так тому, що, ковзаючи по воді, вона начебто вимірює її. Чому водо мірка не тоне у воді? Тому що тіло її легеньке, ноги широко розставлені, густо вкриті волосками, ще й змащені воском, щоб не намокали у воді. Поміж волосками зберігається повітря. Живиться водо мірка дрібними комахами, що падають у воду. Восени вона виходить на берег і ховається на зиму під камінням або у мох».

Серед водо мірок є й такі, які живуть на поверхні морів.

Серед водяних клопів привертає увагу дітей досить великий хребтоплав звичайний (мал. 129, б). Тіло його має захисне зеленувато-біле забарвлення. Задні кінцівки видозмінилися у загрібні ноги. Надзвичайно цікаве те, що плавають хребтоплави на спині, догори черевцем. Запропонуйте дітям пояснити назву комахи. Хребтоплав — ненажерливий хижак, що нападає на інших водних комах і навіть дрібних риб. Хоботок клопа хоча й короткий, але твердий І гострий. Якщо дитина візьме хребтоплава в руки, він може про­колоти хоботком шкіру, причому укол буде болісним, внаслідок дії слини, введеної у ранку. Хребтоплав літає ночами, може долати значні відстані, заселяючи нові водойми. У риборозводних господарствах може завдавати шкоди.

Якщо вихователь під час прогулянки до водойми зробить спробу сачком у воді спіймати якихось мешканців, досить імовірно, що туди потраплять водяний скорпіон (мал. 129, в) і ранатра — водяні клопи-хижаки, що мають багато спільного. Передні ноги у них перетворилися на хватальні кінцівки, які вони викидають уперед, хапаючи здобич. Водяні скорпіони повільно пересуваються у воді, чіпляючись кігтиками за рослини. На задньому кінці тіла у них є довгий відросток — це дихальна трубка, кінець якої водя­ний скорпіон виставляє з води і за допомогою неї набирає повітря під надкрила. У риборозводнях ставках ці хижаки небажані, бо можуть нападати на мальків риб.

Серед наземних клопів увагу дітей привертають клопи-солдатики. Можна розповісти дітям про них так:

«Назвали клопа солдатиком за його яскраве вбрання, яке нагадує мундири солдат, що колись служили у військах. Подивіться, як гарно поєднується червоний і чорний колір, як яскраво виглядає клоп. Своїм забарвленням солдатик, як і сонечко, наче попереджає пташок — не беріть мене, бо я несмачний. Солдатики висисають сік з насіння різних рослин, із загиблих комах. Вони люблять весною грітися на корі дерев, пеньках, на землі. Солда­тики не приносять шкоди, а навесні вони прикрашають природу, що прокинулася від сну».

Під час спостережень на городі, в саду діти досить часто зустрічаються з клопами-щитниками — паломеною зеленою, смугастим, або італійським, клопом, капустяним клопом.

Розглядаючи з дітьми паломену зелену (див. табл. VII,9) слід звернути увагу на її захисне забарвлення — тіло трав'янисто-зелене, що робить клопа непомітним. Діти відчують різкий запах клопа. Поясніть їм, що цим неприємним запахом він відлякує від себе переслідувачів. Живиться паломена соком дерев, кущів. Шкода від нього незначна.

Капустяний клоп (див. табл. VII, 10) відрізняється мальовничим забарвленням: тіло темно-синє, з червоним або жовтогарячим малюнком, плоске. Живе на бур'янах, а також на культурних рослинах з родини хрестоцвітих, які пошкоджує, висмоктуючи соки.

Дуже яскравий і клоп смугастий, або італійський (див. табл. VII,11) на цеглисто-червоному тілі розташовані подовжні чорні смуги. Зустріти його можна найчастіше на зонтичних, де він висмоктує насіння.

У сільській місцевості під час прогулянок на поле діти можуть зустрітися з клопами-черепашками. Розповідаючи про них, можна пояснити дітям їх назву: «їх щиток нагадує панцир черепах, тіло округле, спинка опукла». Черепашки живляться соком культурних рослин. Навесні вони вилітають з місць зимівлі на хлібні поля і висмоктують стебла пшениці, жита та інших культур, ослаблюючи їх. Тут же черепашки розмножуються. Личинки і дорослі клопи переповзають на колос і ссуть зерно. При цьому вони виділяють слину, що розчиняє білки і руйнує клітковину. Через це зерно зморщується, втрачає масу, його схожість знижується. Мука, виготовлена з такого зерна, непридатна для випікання хліба. До пори прибирання хлібів клопи перелітають з полів на місця зимівлі — у лісосмуги, де ховаються під опалим листям. Черепашок охоче клюють птахи.

Ряд Вуховертки. Представники цього ряду відрізняються своєрідним зовнішнім виглядом, досить широким розповсюдженням, що робить їх доступним і цікавим об'єктом для ознайомлення з ними дошкільників.

Нерідко вихователь чує, як діти вигукують: «Щипавка, щипавка, дави, бо зараз щипне!» Важливо на основі інтересу сформувати у дітей знання про комаху. Розглядаючи вухо вертку, слід звернути увагу дітей, що це невелика комаха з довгим гнучким тілом, на кінці якого два відростки — кліщі. Це орган захисту і нападу. Потурбована вухо вертка вигинає черевце вверх і вперед, внаслідок чого кінці кліщів розташовуються над головою і грудьми. Назвали тварину вухо верткою через те, що вона немов заповзає у вухо сплячій людині і, прориваючи барабанну перетинку, виводить з ладу слуховий апарат. Це не так. Звичайна вухо вертка веде прихований спосіб життя, ховаючись під камінням, корою дерев тощо. Вночі вони стають активними, швидко бігають у пошуках їжі. Живляться Вуховертки різними частинами мертвих і живих рослин, дрібними комахами. Яйця відкладають у ґрунті в спеціально приготовлене гніздечко. Самка зимує в ньому разом з яйцями, оберігаючи їх доти, поки з них не виведуться личинки. Деякі Вуховертки шкодять овочевим і баштанним культурам. У садах вони знищують зимуючих під корою у тріщинах стовбурів шкідників, у тому числі личинок і лялечок яблуневої плодожерки.