Прогнозування погоди і використання її місцевих ознак в роботі з дошкільниками

 

Прогнозування погоди здійснюється метеорологічними станціями, створеними в багатьох місцях земної кулі. Велике значення для вивчення і прогнозування погоди мають метеорологічні супутники Землі. Завдяки застосуванню інформації з супутників і електронно-обчислювальної техніки прогнози погоди стають дедалі точнішими.

Важливе практичне і пізнавальне значення мають спостереження місцевих ознак погоди, за якими можна передбачати погоду на короткі відрізки часу (6—12 год.), а інколи й на добу. Ознайомлення старших дошкільників з місцевими ознаками погоди сприяє їх практичному орієнтуванню, розвиває спостережливість, допитливість.

Місцеві ознаки погоди (зміна температури, характер хмар, тиск, сила вітру тощо) можна спостерігати на явищах неживої природи, рослинах, тваринах.

Зміни ознак погоди, які можна спостерігати на явищах неживої природи

Вранці роса — до ясної погоди.

Дим з димарів стелиться — до погіршення погоди.

Сильно чути звуки — до дощу.

Вітер під вечір не стихає, а посилюється — до погіршення погоди.

Краплистий рясний дощ швидко проходить.

Зміни ознак погоди, які можна спостерігати на рослинах

Квітки мати-й-мачухи, кульбаби не розкриваються — до погіршання погоди.

Квітки латаття закриваються — до дощу.

Запашний тютюн дуже пахне — до дощу.

Листя квасениці склалося — до дощу.

З листків монстери стікають краплини води — до дощу.

Зміни ознак погоди, які можна спостерігати на тваринах

Піднялася мошка — до дощу.

Лісові пташки замовкли, не співають — до дощу.

Горобці голосно цвірінькають, купаються в калюжах — до потепління.

Ластівки високо літають — до хорошої погоди.

Мурашки ховаються в мурашниках — до погіршення погоди.

Дощові черви на поверхні землі — до дощу.

ГРУНТИ УКРАЇНИ

 

Грунт — це поверхневий шар земної кори, видозмінений під впливом фізичного, хімічного і органічного вивітрювання. Це ланка, що зв'язує живу і неживу природу. Складається з твердих речовин, ґрунтової води, повітря і живих організмів.

Процес утворення ґрунтів пов'язаний з кліматом, рослинністю, рельєфом, діяльністю мікроорганізмів, мінеральним складом підґрунтя і працею людини.

Найважливіші морфологічні ознаки ґрунтів: забарвлення, структура, будова, механічний склад, включення.

Забарвлення — це одна з важливих морфологічних ознак, за якою деякі ґрунти навіть одержали назву (чорноземи, каштанові, буроземи, сіроземи). Колір ґрунтів залежить від сполук, що входять до його складу.

Гумусові речовини і сполуки марганцю надають ґрунтам темного кольору (чорного або сірого), оксиди кремнію, солі кальцію — світло-білого або ясно-сірого. Оксиди заліза, залежно від концентрації їх, забарвлюють у жовтий, коричневий або бурий колір.

Структура. Ґрунти поділяються на структурні і безструктурні. У безструктурному ґрунті окремі механічні елементи (піщинки, пилуваті частинки) перебувають у вільному стані й не зв'язані одна з одною. У структурному — вони поєднані в агрегати різної величини і форми, які і надають ґрунту певної структури.

Структура ґрунту, створюючи сприятливий водний і повітряний режими, є одним з вирішальних факторів його родючості.

Найсприятливішою структурою є горіхувато-зерниста з агрегатами розміром від 10 до 0,25 мм.

Будова ґрунту — щільність і пористість, які зумовлюють його водопроникність і аерацію.

Механічний склад ґрунту — це співвідношення в ґрунті часток різної величини. Залежно від вмісту глини і піску ґрунти поділяються на такі групи: легкі, середні суглинисті, важкі глинисті.

Кращим ґрунтом щодо механічного складу є легко - і середньо-суглинисті, які мають найсприятливіший водний, повітряний і поживний режим. Визначити механічний склад ґрунту нескладно самому вихователю. Для цього грунт скачують у ковбаску. Якщо він не формується — це піщаний, якщо формується і розсипається — суглинистий, якщо не розсипається — глинистий.

Включення — це елементи, які містяться в ґрунті не з причин ґрунтоутворення: уламки твердих гірських порід, залишки будівельного сміття тощо.

Родючість ґрунту — це здатність забезпечувати рослини вологою, повітрям і поживними речовинами під час вегетації. Родючість значною мірою визначається кількістю і якістю гумусу (перегною). Утворення гумусу здійснюється під впливом мікроорганізмів з рослинних і тваринних решток.

До складу ґрунтів входить 45 різних елементів, але найпоширенішими є вуглець, кисень, водень, азот, кремній, алюміній, залізо, кальцій, натрій, сірка, фосфор, титан і марганець.

Найчастіше рослини зазнають нестачі азоту, фосфору, калію. Значна частина мінеральних речовин міститься в ґрунті у формі мінеральних сполук. Більшість поживних речовин засвоюються рослинами з ґрунтового розчину, який утворюється водою, що, проникаючи у грунт, вилучає з нього розчинні речовини.

Зональне розміщення ґрунтотворних факторів, насамперед клімату і рослинності, зумовлює і зональність ґрунтів, яка полягав в тому, що кожній географічній зоні відповідають властиві їм зональні типи ґрунтів.

У зоні Полісся переважають дерново-підзолисті ґрунти. Тут випадає значна кількість атмосферних опадів, які більш-менш рівномірно розподіляються за порами року, не дуже високі літні температури, тому й невелике випаровування. Дерново-підзолисті ґрунти під лісовою рослинністю весь час вологі і систематично промиваються атмосферними опадами, внаслідок чого з активного шару ґрунту в нижні горизонти вимиваються поживні речовини. Шар гумусу в підзолистих ґрунтах дуже малий (10—20 см). Органічні рештки перегнивають повільно, тому тут виникає кисле середовище.

Основний фонд орних земель на Поліссі становлять дерново-середньопідзолисті супіщані ґрунти, поширені на підвищених терасах, вододілах. Основна перевага цих ґрунтів полягає в тому, що вони порівняно добре утримують вологу у верхніх горизонтах, містять більше гумусу. На них добре ростуть картопля, гречка, озима пшениця, озиме жито, кукурудза, льон, цукрові буряки.

На болотах і торфовищах розвинулись болотяні і торфові ґрунти, а по берегах річок — піщані.

Ґрунти Полісся потребують поліпшення: підвищення вологоємності, збагачення на поживні елементи і ліквідації кислотності. Обробляється в середньому 37 % усієї земельної площі.

У лісостеповій зоні найбільш поширені сірі лісові ґрунти і чорноземи.

В західній частині Лісостепу переважають сірі лісові ґрунти (світло-сірі,,сірі і темно-сірі). Сірі лісові ґрунти сформувалися під деревною рослинністю листяних лісів на лесових породах.

Лівобережна частина Лісостепу, що лежить на схід від системи дніпровських терас, вкрита типовими чорноземами. Основною ґрунтоутворюючою породою, на якій сформувалися чорноземи, є лес. На ньому при обмеженій кількості опадів, степовій рослинності утворилися чорноземні ґрунти південної і середньої частини України.

Чорноземи — найродючіші ґрунти в світі. Вони містять до 7 % гумусу і мають грудкувату будову. Найбільшою особливістю цих ґрунтів є велика глибина гумусового горизонту — до 120—150 см і більше.

Лісостеп — дуже важлива зона бурякосіяння в нашій країні. Важливими культурами Лісостепу є також озима пшениця, ячмінь, кукурудза, горох. На орні землі тут припадає 67 % земельної площі.

Степова зона за характером ґрунтового покриву поділяється на дві під зони — північну і південну.

Північна частина вкрита звичайними чорноземами, які мають високу родючість (вміст гумусу 5,2—7,2 %), та південними чорноземами, які відрізняються меншою глибиною гумусового горизонту (40—60 см) і кількістю гумусу у верхньому шарі (3,5—4,5 %).

Південна степова під зона, до якої входить Причорноморська низовина і Північна частина Кримського півострова, вкрита південними чорноземами та темно-каштановими та солонцюватими ґрунтами. Каштанові ґрунти сформувалися на крайньому півдні України, де опадів недостатньо, температура висока, органічних решток потрапляє в землю мало, вміст перегною зменшується до 2,8 %. Солончаки, яких найбільше на півдні країни, потребують глибокого промивання і внесення добрив. Основна причина неродючості солончаків — нестача вологи.

У заплавах річок усіх зон поширені лучні ґрунти.

Степова зона відзначається найбільшою кількістю оброблюваних земель — 75%. Найважливішою сільськогосподарською культурою степу є озима пшениця, на значних площах висівається соняшник, у приміських господарствах — овочеві культури і картопля. Вирощується кукурудза на зерно і силос. Розвинуто баштанництво і виноградарство.

Ґрунтовий покрив Карпат та Криму складається в основному з бурих гірсько-лісових ґрунтів (буроземів і гірсько-підзолистих).

На безлісих просторах полонин, яйл сформувалися гірсько-лучні ґрунти. В гірській частині Карпат обробляється близько 20 % землі. Землеробство найбільш розвинуте в Закарпатській низовині і в обох прикарпатських смугах. У Північно-Східному Прикарпатті і гірській області вирощують переважно пшеницю, кукурудзу, частково льон. У Південно-Східному Прикарпатті крім зернового господарства розвинуто виноградарство.

У Криму, за винятком власне гір, що здебільшого – вкриті лісами, широко розвинуті садівництво і виноградарство, вирощуються високо-ароматні тютюни, цінні ефіроолійні культури. Середня розораність земель у Гірському Криму становить близько 24 %.

Грунт є найдорожчим багатством людства. Чорноземні ґрунти, найродючіші в світі, вкривають дві третини території України. Сільськогосподарські угіддя тут становлять 71 %, а орні 56 % усієї площі країни. Земельні ресурси не належать до категорії невичерпних. Через великий розвиток промисловості, зростання міст площа сільськогосподарських угідь зменшується за рахунок відведення земельних ділянок для промислового і житлового будівництва, гірничих розробок тощо.

В Україні спостерігається зменшення земель внаслідок ерозійних процесів, повторного засолення, забруднення промисловими відходами. Так, еродовані ґрунти Кагарлицького і Миронівського районів Київської області становлять 68 %.

Чорноземи втратили третину гумусу.

Основні напрями охорони ґрунтів. 1. Підвищення родючості. 2. Запобігання водній і вітровій ерозії. 3. Запобігання повторному засоленню. 4. Додержання суворої економії під час відведення земель для народногосподарського використання. 5. Проведення рекультивації угідь після гірничих і торфовиробок.

Формування бережливого ставлення до ґрунту починається з дошкільного віку. Організовуючи з дітьми вирощування рослин на ділянці дошкільного закладу, слід сформувати у них переконання в тому, що не можна лише брати у землі — треба їй давати. Лише за такої взаємодії можна одержувати хороший урожай.

Слід пропонувати дітям восени вкопувати опале листя в грунт, показуючи навесні, що земля від цього стає темнішою, родючішою. Висаджуючи рослини, треба вносити органічні і мінеральні добрива, переконуючи дітей у необхідності піклування людини про родючість землі.

 

ВОДИ УКРАЇНИ

 

Вода — найбільш розповсюджена речовина в природі, без якої неможливе життя на Землі. Розвиток виробництва, збільшення населення потребують більшої кількості води. Україна не дуже багата на водні ресурси; Вона у 15—16 разів менше забезпечена прісними водами, ніж, наприклад, Росія. Звідси виникає питання про економне витрачання води.

МОРЯ

 

Чорне море є внутрішньоконтинентальним морем Атлантичного океану. Омиває береги України, Росії (Краснодарський край), Грузії, Румунії, Болгарії, Туреччини.

На північному сході Керченською протокою сполучається з Азовським морем, на південному заході протокою Босфор — з Мармуровим морем.

Береги Чорного моря в межах України (від гирла Дунаю на заході до Керченської протоки на сході) низовинні. Гористі лише береги південної частини Кримського півострова. Берегова лінія розчленована затоками (Каркінітська, Джарилгацька, Тендрівська, Ягорлицька, Каломітська, Феодосійська тощо) та лиманами (Дніпровським, Дністровським, Герезанським, Тилігульським, Куяльницьким, Хаджибейським, Будацьким).

Островів у Чорному морі мало, вони невеликі за розмірами, більшість з них розташовані поблизу берегів. Найбільші острови: Джарилгач, Довгий, Березань, Зміїний.

Чорне море розміщене в скидовій западині. Опускання його дна триває й тепер. Глибина Чорного моря найбільша біля Південного узбережжя Криму — до 1000—2000 м (на відстані 7—29 км від берега). Північно-західна частина Чорного моря мілководна. Глибини тут не перевищують 100—120 м (середня менша 25 м).

Солоність води в північно-західній частині Чорного моря становить 13-—14 % через велике надходження прісної води, яку при­носять річки, поблизу Південного берега Криму — близько 16%.

Вода Чорного моря з глибини 120—200 м насичена сірководнем. Процентний вміст його збільшується з глибиною. У межах поширення сірководню життя майже немає. У зв'язку з посиленням

3) несприятливих антропогенних факторів спостерігається тенденція до підвищення шару сірководню, що небезпечно для всього живого.

Температура води на поверхні північно-західної частини моря взимку становить +0,4...8,4°, влітку +23...25°С. Узимку море біля берегів, затоки та лимани вкриваються тонкою кригою. Льодостав триває близько місяця.

Пізньої осені і особливо взимку море дуже бурхливе: в цю пору над ним панують насамперед північно-східні вітри, які супроводжуються зниженням температури повітря і часто викликають шторм. Влітку над морем переважає ясна погода.

Рослинний світ Чорного моря представлений водоростями. У північно-західній частині моря є величезне скупчення червоних водоростей — філофори (філофорне море Зернова). Зустрічаються й інші види водоростей: зостера, цистозира, ульва. З філофори видобувають агар-агар, який використовується у кондитерській, текстильній промисловості, в мікробіологи. Ульва може використовуватися в їжу.

Тваринний світ представлений багатьма безхребетними. З киш­ковопорожнинних найчастіше зустрічаються медузи аурелія і коренерот. Серед молюсків широко розповсюджені мідії, трапляються устриці, гребінці тощо. Деякі з них мають промислове значення. З ракоподібних зустрічаються краби (кам'яний, зелений тощо), різні види креветок.

Серед риб (180 видів) промислове значення мають бички, хамса, скумбрія, кефаль, оселедці, камбала, пеламіда, ставрида. У Чорному морі спостерігаються масові міграції риб. На початку літа риба з Середземного моря (хамса, скумбрія, тунець тощо) і південної частини Чорного моря, де вона зимує, йде на відгодівлю в північну частину моря і через Керченську протоку в Азовське море, а восени — у зворотному напрямку.

З великих ссавців поширені дельфіни — біло бочки, зрідка зустрічаються біло череві тюлені.

На узбережжі моря розташовані порти Одеса, Іллічівськ, Севастополь, Миколаїв, Херсон, Ялта, Феодосія, Керч, які відіграють велику роль у внутрішніх та зовнішньоторговельних зв'язках країни. На берегах Чорного моря є багато морських курортів.

Азовське море являє собою внутрішнє море Атлантичного океану: Керченською протокою сполучається з Чорним морем. Береги Азовського моря переважно низькі, прямолінійні. Найнижчим є південно-східний берег, частину якого становить низовинна дельта р. Кубані. Південний берег горбистий. Характерною особливістю північних берегів є наявність довгих вузьких піщано-черепашникових кіс. Вони утворилися з намитого морем піску та черепашок. На цих косах є багато невеликих прісних озер. Найбільші за протяжністю коси: Федотова (її продовженням є коса Бірючий острів), Обиточна, Бердянська, Білосарайська, Крива.

На північному заході Азовського моря розташована мілководна затока Сиваш, що утворилася внаслідок опускання північної частини Кримського півострова. Сиваш відокремлюється від моря піщаною Арбатською стрілкою понад 110 км завдовжки і складається з 11 солоних і гірко-солоних водойм — заток. Сиваш дуже мілководний: у західній частині — до 2 м, у східній — до 3,5 м завглибшки.

Островів у Азовському морі мало. Найбільші з них Бірючий, Черепаха, Довгий, Піщані острови.

Глибини Азовського моря незначні. Середня глибина 8—10, максимальна — 14 м.

Солоність води з Азовському морі порівняно невелика — близь­ко 12 %, у східній частині моря — 4,4 %. Протягом року солоність води зазнає великих коливань. Навесні, коли стік річок найбільший і тане крига, вона найменша восени і взимку — практично однакова на всій глибині. Солоність Сиваської води від 20—40 до 270 %. В останні роки через зарегулювання стоку річок Дону І Кубані та використання значної кількості їхньої води для штучного зрошення до Азовського моря стало надходити менше прісної води і збільшився приплив солоної Чорноморської, спостерігається підвищення її солоності. Це негативно позначається на видовому складі тварин і рослин.

Температура води влітку в середній частині досягає +25...+ 28°, берегів +30...+31 °С. Узимку температура води нижча від нуля. Море замерзає майже на 3 місяці (з грудня до березня).

Рослинний і тваринний світ досить розвинутий, хоч фауна Азовського моря бідніша у видовому складі (350 видів), ніж Чорного (1500). Азовське море багате на планктон, який тримається переважно у верхніх шарах води, і бентос. Це пояснюється інтенсивним переміщуванням води на всю глибину, наявністю достатньої кількості кисню. Інтенсивний розвиток планктону теплої пори року знижує прозорість води і викликає явище «цвітіння» моря.

У морі водиться багато прісноводних видів риб. Найбільше значення мають судак, лящ, тюлька, хамса, осетер, севрюга, білуга, оселедці, бички, тараня, камбала, короп, кефаль тощо. Продуктивність Азовського моря, яка становила близько 80 кг риби з 1 га, зараз значно зменшилася через підвищення солоності води. Останніми роками проводяться значні роботи з відтворення рибних багатств. Створено штучні нерестовища, збудовано риборозплідні заводи. Проводяться великі роботи з очищення стичних вод. Крім того, передбачено будівництво греблі через Керченську протоку, яка припинить надходження солоної води з Чорного моря. Узбережжя Азовського моря використовується як здравниця.

Знайомлячи дошкільників з морем у приморській місцевості, слід привертати їхню увагу до краси моря в різні пори року і врізну погоду, знайомити дітей з використанням морів людиною (грузові і пасажирські перевезення, відпочинок тощо). Особливо багато цікавих спостережень і розповідей пов'язується з представ­никами рослинного і тваринного світу морів.

 

РІЧКИ

 

Річкова сітка України належить до басейнів Чорного і Азовського морів і частково (близько 4 %) до басейну Балтійського моря. Всі річки території нашої країни належать до 10 основних басейнів. Найбільший з них басейн Дніпра.

На території України є майже 23 тис. річок і струмків, з яких 2938 мають довжину понад 10 км і 116 — понад 100 км.

За характером течії, берегів і режимом річки України поділяють на три основних групи: 1) річки Поліської низовини; 2) річки розчленованих рівнин; 3) гірські річки.

Річки Полісся беруть початок переважно з боліт, живляться ґрунтовими, а також дощовими і талими сніговими водами. Долини їх широкі, слабко вироблені, течія повільна, з великою кількістю закрутів і стариць у заплаві. Навесні під час танення снігу річки широко розливаються.

Річки розчленованих рівнин Степу і Лісостепу становлять найбільшу групу. Вони беруть початок переважно з джерел на невеликих височинах або в глибоких ярах на рівнинній місцевості, течуть у широких долинах з пологими схилами, мають повільну течію, добре вироблене русло. Навесні вони переповнюються талими водами і широко розливаються, влітку міліють, а окремі, особливо у південній частині країни, утворюють відокремлені плеса і навіть пересихають. У місцях виходів кристалічних порід, особливо на Придніпровській і Подільській височинах, на річках утворюються бистрини, перекати, пороги.

Гірські річки Карпат і Криму мають характерне велике падіння, русла неглибокі, скелясті, порожисті, із значною кількістю перекатів і водоспадів; долини вузькі з крутими схилами. Течія Карпатських рік стала; найвищий рівень води в них буває влітку, під час посиленого танення снігу в горах, та восени, під час великих дощів. Річки Кримських гір часто змінюють свій режим, на довгий період пересихають або переходять у підземні потоки. Живлення їх здебільшого дощове. Взимку і навесні можливі паводки.

Усі річки України взимку замерзають. На різних річках нерухома крига стоїть від 2 до 3,5 місяця. Встановлюється льодостав у кінці листопада — кінці грудня. На річках між Прутом і Дністром та у пониззях приток Тиси сталого льодоставу не буває. Першими скресають річки південно-західної частини території країни (на початку березня), останніми — північно-східної частини (наприкінці березня). Скресання річок супроводжується повінню, рід час якої проходить до 50—80 % річного стоку. Весняна повінь триває на малих річках 10—15 днів, на середніх—1—1,5 місяця.

Найбільшою річкою України є Дніпро. Це третя за площею басейну річка в Європі після Волги і Дунаю. Бере початок на Валдайській височині в Смоленській області. В Україні Дніпро протікає своєю середньою і нижньою течією і впадає в Дніпров­ський лиман Чорного моря.

Дніпро разом з притоками обводнює майже половину нашої території. Він протікає від північних меж до впадіння Десни в меридіальному напрямку з півночі на південь. Далі напрямок змінюється на південно-східний уздовж північно-східного краю Придніпровської височини до Дніпропетровська. На ділянці між Дніпропетровськом і Запоріжжям пронизує кристалічні породи Українського щита і тече тут у меридіональному напрямку. На цій ділянці на Дніпрі було 10 порогів, які перешкоджали наскрізному судноплавству. Через пороги вниз за течією, і то лише навесні під же великої води, могли проходити невеликі судна і плоти, плавання проти течії було неможливим. Лише після спорудження греблі Дніпрогесу Дніпро став доступним для наскрізного плавання. Спо­рудження Дніпровського водосховища мало і негативні наслідки: затоплення родючих земель, лук, лісів. У межах Причорноморської низовини річка різко змінює свій напрям на південно-західний.

Долина Дніпра широка і має похил на південь. Через спорудження каскаду гідроелектростанцій на Дніпрі виник ряд великих водосховищ (Каховське, Дніпровське, Дніпродзержинське, Кременчуцьке, Канівське, Київське), через що змінився режим річки; весняні повеневі води збираються у водосховищах і витрачаються за потребою. Значно поліпшилися умови судноплавства. Води Дніпра широко використовуються для штучного зрошення земель у півден­них посушливих районах України та постачання питною і технічною водою численних її міст і промислових вузлів.

У Дніпро впадає 1351 притока. З правих приток найбільша за площею басейну і водністю Прип'ять. Вона бере початок на пів­нічному заході Волинської області. Прип'ять — повноводна поліська річка, в межах України до 250 км завдовжки. Річка судноплавна. Найбільші притоки Прип'яті, які починаються на нашій території, Тур'я, Стохід, Стир, Горинь, Ствига, Уборть.

Другою важливою правою притокою Дніпра є Тетерів. Річка починається на Придніпровській височині і в місцях виходу на поверхню кристалічних порід на ній утворюються перекати й невеликі пороги. Течія стрімка, але в межах Поліської низовини вона сповільнюється. З інших правих приток Дніпра найбільшими є Ірпінь, Рось, Тясьмін, Базавлук, Інгулець.

З лівих приток Дніпра найбільша Десна. Вона бере початок їм Смоленсько-Московській височині і в межах України протікає Середньою і нижньою течією. Довжина Десни тут 705 км. Впадає В Дніпро на північ від Києва. З інших лівих приток Дніпра найважливішими є Сула, Псел, Ворскла, Орель, Самара.

На межі між Придніпровською і Подільською височинами протікає Південний Буг. Він бере початок з невеликого болота на Подільській височині, впадає у Бузький лиман Чорного моря. У місцях перетину кристалічних порід річка робить численні повороти, долає перекати й невеликі пороги. Південний Буг судноплавний у нижній течії. Річка має значні запаси гідроенергії, особливо в місцях перетину кристалічних порід, де найбільше падіння.

Найбільші притоки Південного Бугу: Соб, Синюха, Інгул. Усі вони мають значне падіння, стрімку течію; в руслі багато різких поворотів і перекатів.

Дністер — річка, що протікає територією України і Молдови. Довжина її в межах України 1001 км. Річка бере початок у Карпатах і має тут дуже швидку течію. Вийшовши з гір, протікає вздовж передгір'їв і південно-західного краю Подільської та північно-східного краю Бесарабської височин. Впадає в Дністровський лиман. Русло дуже покручене, долина глибока, у верхній частині и окремих місцях каньйоноподібні. Течія стрімка, є багато перекатів і порогів. Для Дністра характерна велика кількість паводків, що зумовлюється навесні таненням снігу, а влітку і восени зливами в горах. Річка замерзає не кожної зими. Дністер має 550 приток; у межах України з них найбільші ліві — Золота Липа, Стрипа, Сїрет, Збруч, Смотрич, Ушиця, Мурафа, праві — Стрий, Свіга, Ломниця.

Дунай у межах України протікає невеликою частиною нижньої течії. Ця річка тут має повільну течію, низькі заболочені береги. У заплаві багато озер, проток, рукавів.

Притоки Дунаю, які беруть початок на території нашої країни, належать їй лише верхніми течіями і є здебільшого стрімкими гірськими річками. Найбільшою серед них є Тиса, яка утворюється від злиття Білої і Чорної Тиси. В межах України Тиса приймає кілька приток, які беруть початок у Карпатах. Серед них найбільші Тересва, Теребля, Боржава, Латориця. Всі вони в верхів'ях — гірські річки, у пониззях — рівнинні, із слабо виробленими долинами і руслом, що часто змінює свій напрям.

Другою великою притокою Дунаю, що починається на території України, є Прут. Він бере початок на схилі гори Говерли. Це гірська річка з глибокою долиною і крутими берегами. Прут приймає багато приток, які беруть початок у Карпатах. Найбільша з них — Черемош.

Найбільшою з річок Лівобережжя є Сіверський Донець — права притока Дону. У межах України протікає середня частина. Початок річка бере на Середньоросійській височині. Русло її дуже звивисте, правий берег, що прилягає до Донецького кряжа, крутий, здебільшого складений крейдяними породами, які часто скелями височать над самою рікою, лівий берег — пологий. У заплаві багато невеликих озер. Великі площі займають луки, а також піщані наноси. Навесні річка широко розливається, затоплюючи на кілька кілометрів заплаву, і проносить за цей час до 75 % річного стоку. Влітку дуже міліє.

Найбільше значення в народному господарстві Сіверський Донець має як джерело водопостачання. Прокладено канал Сіверський Донець — Донбас. Серед приток Сіверського Дінця найбільші праві — Оскіл, Казенний Торець, Лугань; ліві — Айдар, Красна.

Кальміус бере початок на південних схилах Донецького кряжа і впадає в Азовське море. У верхній течії прорізує кристалічні породи і нагадує гірську річку з бурхливою течією і високими крутими скелястими берегами. У народному господарстві Кальміус має велике значення як джерело водопостачання південно-західної частини Донбасу. Річка сполучена каналом з Сіверським Дінцем.

Міус бере початок у Південній частині Донецького кряжа, впадає в Азовське море, на території України протікає верхньою течією.

Молочна бере початок на західних схилах Приазовської висо­чини під назвою Токмак. Назву Молочна ріка має після впадіння в неї р. Чингул. Впадає в Молочний лиман на узбережжі Азовського моря. Річка протікає рівниною, течія її повільна, русло звивисте, в окремих місцях заболочене. Молочна — маловодна річка, влітку міліє.

Річки Криму майже всі беруть початок на північних схилах Кримських гір і використовуються для зрошування та водопостачання. Найбільшою з них є Салгир, що бере початок на північному схилі г. Чатирдаг і впадає в Сиваш. Через мало водність і велике випаровування води влітку до гирла не доходить. Салгир має велике значення як джерело води для зрошування і водопостачання.

Найбільшими річками, що належать до басейну Балтійського моря, на території України є притоки Вісли Сан і Буг. Сан бере початок у Карпатах біля Ужоцького перевалу, тече вздовж державного кордону з Польщею. Буг бере початок на північно-захід-них схилах Подільської височини і протікає верхньою течією по нашій території.

Річки України використовуються як для внутрішніх перевезень, гак і для економічних зв'язків з іншими державами, як джерело енергії та водопостачання.

Ознайомлюючи дітей-дошкільників з річками, слід дотримуватися комплексного підходу. Потрібно показати красу річки в різні пори року: золоте плесо з прозорою водою влітку, голубу прозору кригу взимку; розглянути рослини, що ростуть на березі річки, розповісти про значення їх для її чистоти води та для водних мешканців.

Спостерігаючи за роботою водного транспорту, слід наголосити на значенні річок як водних шляхів, показати дітям значення річок для водопостачання, зрошення та для відпочинку людей.

Під час ознайомлення з річкою треба формувати дбайливе ставлення до неї, знайомити з тими заходами, які проводяться людиною для охорони річок: розчищення русла, регулювання стоку за допомогою гребель, водоохоронну роль лісів, що насаджуються біля берегів, недопустимість забруднення берегів і води в річці, шкідливість цього для мешканців річки і для людей. З старшими дошкільниками доцільно у травні здійснити цільову прогулянку до річки, щоб посадити укорінені гілочки верби на березі, підкресливши важливість насаджень на берегах.

Слід відмітити, що в Україні проводиться цілеспрямована система заходів, зв'язана з охороною річок. Зниження водоносності великих річок, яке спостерігається зараз, залежить від водності малих річок. Безконтрольне використання води, знищення водоохоронних лісових смуг, осушування верхових боліт призвело до загибелі багатьох малих річок. Наприклад, вже не існує річки Роставиці, описаної в повісті Нечуя-Левицького «Микола Джеря», не існує знаменитої Почайни і багатьох інших річок. Через це значна увага приділяється охороні малих річок, у басейнах яких і формується близько 60 % стоку нашої країни. Проводиться будівництво очисних споруд, переведення підприємств на замкнуті цикли водопостачання.

ОЗЕРА І ЛИМАНИ

 

В Україні є близько 20 тис. озер, з них понад 7 тис. мають площу понад 0,1 км².

За походженням озера України поділяються на: заплавні (переважають у заплавах річок); карстові і просадочні; приморські (лагуни і лимани); загатні, каррові та вулканічні.

Найбільше озер розташовано у заплавах Дунаю, Дніпра, Прип'яті, Десни, Сіверського Дінця, Орелі, Самари та малих річок Полісся. Заплавні озера здебільшого невеликі за площею, мають незначну глибину, розміри їх несталі. Живляться за рахунок річок, які заповнюють озерні улоговини під час паводків та повені. Наприклад, у Києві озеро Райдужне, Тельбін.

Карстові озера утворилися в районах поширення легкорозчинних гірських порід. Найбільшою є група Шацьких озер, які об'єднують понад 30 невеликих прісноводних водойм (Світязь, Пулемецьке, Лука, Люцимір тощо). Живляться карстові озера за рахунок підземних вод.

У басейні Сіверського Дінця є озера просадочні, які утворилися під час просідання ґрунту при вимиванні з нього солей (Рапне, Вейсове, Сліпне).

Значну групу становлять приморські озера на узбережжі морів і лимани, відокремлені від моря піщаними косами. Деякі з них сполучені з морем (Дніпровський, Березанський тощо). Рівень води в лиманах нижчий за рівень моря. Живляться ці озера за рахунок річкового стоку та інфільтрації морських вод. їх площа та рівень води несталі. Майже всі озера і лимани України засолені. Особливо великий вміст солей в озерах та лиманах Кримського півострова (Сасик, Донузлав, Сакі, Перекопські, Тарханкутські Озера). Найбільші з лиманних озер: у пониззі Дунаю — Кагул, Кнтлабух; між гирлом Дунаю і Дністровським лиманом — Сасик, І Нагани, Алібей.

У Карпатах є загатні озера, що утворилися внаслідок гірських обвалів і зсувів (Синевир, Шибенне), каррові озера, походження яких пов'язане з морозним вивітрюванням (Бребенескул), а також вулканічні, що утворилися в кратерах колишніх вулканів (Липовецьке, Синє тощо). Вода в останніх слабо мінералізована.

Озера ціняться переважно своїми рибними запасами, одночасно вони є прекрасними природними угіддями для штучного розведення риби і вирощування водоплавної птиці. Кримські озера використовуються для видобутку солей, а також у бальнеологіч­них цілях.

 

ВОДОСХОВИЩА І СТАВКИ

У зв'язку з комплексним використанням водних ресурсів на багатьох річках створено штучні водойми — водосховища, а також Ставки. Всього в Україні створено 871 водосховище. Ставків налічується понад 24 тис. Головна мета створення водосховищ — регулювання стоку для потреб енергетики, іригації, водного транспорту, водо забезпечення і боротьби з повенями шляхом накопичення моди в одні сезони і використання в інші.

Найбільше водосховищ створено на Дніпрі (Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське), значні водосховища створені на Сіверському Дінці (Печенізьке), Південному Бузі (Ладиженське). Всі водосховища України річкового або озерно-річкового типу, неглибокі. їх відмінність від річок і озер полягає в тому, що ними керує людина, вони значно впливами і, на навколишнє середовище, викликаючи зміни природних умов і господарської діяльності. Для них характерні висока динамічність розвитку берегової лінії, наявність гідродинамічних зон транзиту стоку і утворення водоворотних циркуляцій, розвиток шкідливих водоростей тощо.

Озера, лимани, водосховища, ставки є окрасою кожного населеного пункту. Наче голубі перлини вписуються вони в ландшафт місцевості, приваблюючи простором води, свіжістю, цікавим способом життя її мешканців. Організуюча до них екскурсії з дошкільниками або цільові прогулянки, слід наголошувати на їхній естетичній цінності і подібно до ознайомлення з річкою показувати комплексне використання їх та необхідність охорони.

 

ПРИРОДНІ ЗОНИ УКРАЇНИ

 

Рельєф, клімат, води, ґрунти і зумовлені цими факторами рослинний і тваринний світ утворюють на території України різноманітні природні комплекси, або природні зони.

На території України виділяються три природні зони: мішаних лісів, лісостепова, степова.

Вузька смужка Південного берега Криму належить до середземноморських субтропіків.

Зона мішаних лісів (Українське Полісся) займає північну територію країни. Південна межа її проходить по лінії Володимир-Волинський — Луцьк — Рівне — Червоноград — Рава-Руська — Шепетівка — Житомир — Київ — Ніжин — Глухів.

Полісся займає 19 % території України. Рельєф тут в основному рівнинний. Долини річок слабко врізані і заболочені. Опадів випадає 550—700 мм/рік. Ґрунти переважно дерново-підзолисті. Великі площі на Поліссі вкриті хвойними і мішаними лісами, рослинністю лук і боліт; 37 % займають сільськогосподарські угіддя. Це основна зона вирощування картоплі, льону, хмелю.

Тваринний світ Полісся багатий і різноманітний. У лісах водяться дикі кабани, вовки, лисиці, борсуки, рисі, куниці, лісові, тетеруки, глухарі тощо.

Загальний ландшафт зони різноманітний і мальовничий, що створює сприятливі умови для формування естетичних почуттів, виховання любові до рідного краю.

Лісостепова зона займає близько 34 % території України. Північна межа його збігається з південним краєм зони мішаних лісів, а південна — проходить по лінії Ананьєв — Добровеличка — Кіровоград — Кременчук — Зміїв.

Поверхня зони розчленована глибокими долинами річо