Тип кільчасті черви (кільчаки)

 

Характерною ознакою кільчастих червів є те, що їхнє тіло поділене на кільця, або сегменти. Кільчасті черви є вищою групою серед усіх червів. їх внутрішня будова складніша, ніж у плоских і круглих червів. Відповідно до кільчастої будови в них розташовані і внутрішні органи тіла. У кільчастих червів більш складна будова шкірно-м'язового мішка, їхнє тіло покрите одношаровим епітелієм, а зверху кутикулою. Під епітелієм містяться досить розвинені м'язи.

У кільчастих червів уперше в історії тваринного світу з'являється замкнена кровоносна система, видільна система. Нервова система представлена черевним ланцюгом і надглотковим вузлом.

Найбільш цікавим для ознайомлення дошкільників є дощовий черв'як, який у дощову погоду з'являється на поверхні землі. Розглядаючи його з дітьми, слід звернути увагу на те, що тіло його вологе і слизьке, забарвлення червонувате. Наголосити, що шкіра черв'яка повинна бути вологою, тому вони ховаються в землі.

Коли черв'як повзе, тілом пробігають хвилі м'язових скорочень. У результаті черв'як поступово пересувається вперед. Допомагає черв'яку пересуватися по нерівній поверхні наявність щетинок з обох боків тіла. Щетинки спрямовані назад, ось чому черв'яка важко витягти з землі.

Дошкільникам цікаво розповісти, що черв'як пробуравлює грунт переднім кінцем свого тіла. Риючи ходи в ущільненому ґрунті (нерідко на дитячому майданчику), він заковтує землю ротом, перепускає її через кишки, а потім викидає через задньопрохідний отвір. Маленькі купки землі, які вранці можна побачити на дитячих майданчиках,— це виділення черв'яка, так звані капроліти.

Крім рослинних і тваринних решток, що розкладаються, черв'яки живляться листками, які вони вночі затягують у свої підземні ходи.

Спостерігаючи дощових черв'яків після дощу, слід розповісти дітям, що ходи, які проривають черв'яки у землі, заливає вода, їм не вистачає повітря для дихання і тому вони вилазять на поверхню.

Слід наголосити на користі, що приносять дощові черв'яки. Риючись у землі, черв'яки розпушують грунт і відкривають туди доступ повітрю і воді, необхідним для перегнивання органічних решток. Затягуючи листя та інші рослинні рештки всередину підземних ходів, вони сприяють збагаченню ґрунту перегноєм. Риючись у глибині, перепускаючи грунт через свої кишки, вони перемішують його, збільшують товщину родючого шару, поліпшують структуру. Дощові черв'яки — улюблена їжа птахів і звірів (дроздів, шпаків, кротів). Додання дощових черв'яків у корм курям та індикам підвищує їхню яйценосність.

Розмножуються дощові черв'яки статевим шляхом. Вони двостатеві (гермафродити), однак у черв'яків не відбувається самозапліднення. Лише після обміну статевими продуктами у них починають визрівати яйця у яйцевому коконі. Через деякий час з цього кокона виходять маленькі черв'ячки і починають самостійне існування.

Живуть дощові черв'яки більше 10 років. Знайомлячи дітей з сезонними змінами, слід розповісти про те, що на зиму черв'яки ховаються у глибокі шари ґрунту, які не промерзають.

Досить поширеним видом кільчастих червів, з яким доцільно познайомити дошкільників,— є трубочник. У більшість дошкільних закладів він потрапляє як живий корм для акваріумних рибок. Роздивлятися його з дітьми найкраще, помістивши у широку плоску посудину, заповнену невеликою кількістю води. Трубочники, як правило, збираються в купку. Якщо на них падає тінь, вони швидко реагують зміною положення.

У природі трубочники зустрічаються часто тільки у мілких сто­ячих водоймах, які утворюються біля городів або в місцях, де пасеться худоба. Мулисте дно такої водойми часто має червонуватий відтінок. Це пов'язано з тим, що там копошаться численні черви-трубочники, один кінець яких занурений у грунт, а другий ритмічно коливається у воді. Такими ритмічними рухами, як пояснює вихователь дітям, вони перемішують і оновлюють навколо себе воду. При наближенні небезпеки у черва виявляється захисний рефлекс — він занурюється у мул і зникає з поля зору. Спостерігаючи за трубочником у природних умовах, слід наголосити на значенні його в живленні мешканців водойм.

Цікаві для спостережень п'явки, які можуть зустрітися під час екскурсій до ставків, річок з мулистим дном. Спостерігаючи їх у банці з водою, можна привернути увагу дітей до цікавого способу пересування п'явок. Спочатку вони витягуються вперед, потім прикріплюються до підводного предмета переднім присоском, далі звільняють задній присосок і переносять до переднього кінця тіла. П'явка може також повільно плавати, рухаючи хвилеподібно всім своїм тілом.

В Україні найчастіше зустрічається медична і псевдо кінська п'явки. Ротова порожнина медичної п'явки озброєна трьома зазубреними пластинками — щелепами, якими дорослі п'явки можуть проколювати шкіру великих тварин, людини і висисати кров. При цьому в ранку п'явка виділяє слину, що містить особливу речовину — гірудин, яка перешкоджає згортанню крові. Ранка, нанесена п'явкою, дуже довго кровоточить, а черв, що присмоктується до неї, висисає багато крові, поступово роздуваючись і збільшуючись у розмірі. Медичну п'явку з давніх часів використовують для лікування хворих на гіпертонію у перед інсультному і передінфарктному стані. Псевдо кінські п'явки не можуть проколювати шкіру великих тварин і тому вони живляться різними дрібними мешканцями водойм: червами, молюсками, личинками комах, а також рибами.

П'явки розмножуються, відкладаючи яйця. Псевдо кінська і медична п'явки розміщують їх у слизовому коконі у сирій землі поза водоймою.

 

ТИП МОЛЮСКИ

 

Молюски походять від,давніх кільчастих червів. Більшість їх — типово водяні тварини, що живуть у річках, озерах, морях і лише порівняно небагато з них пристосувались до життя на суші.

На відміну від кільчастих червів тіло молюсків слабо розчленоване. У більшості з них є добре розвинута черепашка, яка складається з трьох шарів: рогового, вапнякового і перламутрового. Черепашка росте разом з ростом молюска. У молюсків є особлива складка шкіри — мантія, саме вона виділяє речовини, з яких утворюються черепашки. Органом руху є непарний м'язовий виріст черевної сторони тіла — «нога». Кровоносна система незамкнута, є серце. Органами дихання у більшості форм є зябра, у наземних — легені. У ротовій порожнині більшості молюсків є особливий апарат для подрібнення їжі — терка, або радула. Радули не мають двостулкові молюски.

Нервова система складається з кількох пар нервових вузлів, сполучених між собою. Органи чуття у різних представників розвинуті неоднаково. Іноді бувають складними. Серед молюсків більшість різностатевих видів.

Тип Молюски в Україні охоплює більше 360 видів і поділяється на кілька, класів. У практиці навчально-виховної роботи з дошкільниками найчастіше зустрічаються двостулкові та черевоногі молюски.

Клас Двостулкові молюски. Характерною особливістю двостулкових молюсків є наявність двох стулок у черепашці, які можуть дуже щільно змикатися, захищаючи тварину від пошкоджень та ворогів.

У наших прісноводних водоймах найчастіше зустрічаються скойки, жабурниці, або беззубки, дрейсени, кульки, горошинки, черепашки яких завжди можна знайти біля річок, озер, ставків під час екскурсій чи цільових прогулянок з дітьми. Та й у дитячих садках у пісочних ящиках часто діти зустрічають черепашки цих молюсків, що може бути приводом для цікавих розповідей про їхнє життя.

Скойки і беззубки (мал. 103, 104) досить подібні за загальною будовою. Черепашка річкової скойки більш видовжена, вона звужується до заднього кінця, разом з тим стулки черепашки у неї більш товсті, міцні. У беззубки, порівняно із скойкою, черепашка кругліша, більш плеската і має тонші стінки.

У скойки на місці з'єднання стулок є досить складний «замок» у вигляді особливих зубців, які входять у відповідні заглиблення на іншій стулці. Завдяки такому пристосуванню стулки міцніше змикаються між собою. У беззубки таких зубців немає, на що вказує і назва цього молюска. Різниця в будові черепашок зумовлена способом життя цих молюсків — скойка живе у проточній воді, де потрібна міцніша черепашка, а жабурниця водиться, насамперед, у стоячій воді озер, великих ставків, спокійних заводях річок.

Пересуваються ці молюски, висуваючи клиноподібну м'язову ногу, яку вони встромляють у товщу мулу або піску. Скорочуючи цю ногу, а потім знову просуваючи її вперед, черепашка дуже повільно рухається по дну і залишає після себе слід у вигляді борозенки. Дихають двостулкові молюски за допомогою зябер, через ввідний сифон вода заходить у мантійну порожнину, омиває зябра і приносить до ротового отвору різні дрібні частинки, якими молюск живиться. Потім вода, захоплюючи на шляху виділені неперетравлені рештки їжі, виходить назовні через вивідний сифон.

Цікаво відбувається розмноження молюсків. У самців статеві продукти виносяться через вивідний сифон назовні і потрапляють з течією води у мантійну порожнину самки, що перебуває поблизу і у якої між шарами зябер містяться вже відкладені яйця. Тут яйця запліднюються і в них починають розвиватися личинки, які потім через вивідний сифон виносяться назовні. Личинки скойок і жабурниць під час виходу з мантійної порожнини матері вже одягнені двостулковою черепашкою, яка по краях озброєна зубцями і гачками. Коли біля молюска пропливає риба, він виштовхує личинок, які прикріплюються до неї своїми гачками. На тілі риби утворюється пухлина, всередині якої личинка продовжує у безпеці розвиватися за рахунок свого господаря. Тільки місяців через два личинка (глохідій) перетворюється у маленького молюска, залишає рибу і починає самостійне життя.

Паразитичний спосіб життя личинок дає можливість малорухливим скойкам і жабурницям за допомогою риб розселятися по водоймах на значному просторі.

Знайомлячи старших дошкільників з життям скойок, вихователь пропонує роздивитися черепашку, порахувати за кільцями її вік і розповідає, що скойки люблять жити у річках з швидкою течією. Зверху їх тіло вкрите двома черепашками, які її захищають. Розкриваються вони, коли скойка повзе по дну. З розкритої черепашки висувається нога. Повільно повзе скойка, залишаючи на піску легенький слід. Як тільки відчує небезпеку — швидко закриває стулки: рятується від ворогів. Живиться вона тим, що потрапляє всередину черепашки з водою. У річковій воді багато бруду, шкідливих бактерій. Пропускаючи через своє тіло таку воду, скойка випускає її чистою. Багато користі приносять скойки, очищаючи воду в річці, тому їх треба берегти.

Досить звичайним молюском наших прісних водойм є дрейсени (мал. 105). Вона невеликих розмірів, до 3,5—4 см завдовжки, з дуже характерним тригранним обрисом черепашки, за що її називають тригранною. На відміну від інших наших молюсків, дорослі дрейсени ведуть прикріплений спосіб життя. Вони виділяють речовину, що перетворюється у воді в міцні нитки, так звані бісуси, якими дрейсени прикріплюються до підводних предметів: каміння, свай, різних водних рослин. Особливо сильно розвинулися поселення дрейсени на великих водосховищах Дніпра, де ними обростають залишки затоплених дерев, кущів, а також гідротехнічні споруди, труби, захисні грати. Все це утруднює приток води і потребує постійної чистки. Інакше відбувається у дрейсени і розвиток потомства: з яєць виходять на волю дрібненькі вільно-плаваючі личинки, що пересуваються за допомогою війок і прикріплюються до субстрату.

Показуючи дітям дрейсен і розповідаючи про їхнє життя у воді, слід сказати про їх значення. Дрейсени, як і інші двостулкові молюски, є фільтра торами водойм, їх личинки є кормом для деяких риб. Шкодять вони лише гідротехнічним спорудам.

Звичайними мешканцями наших прісноводних водойм є кульки і горошинки.

Кульки (мал. 106) — це дрібні двостулкові молюски з округлою черепашкою 2,5 см завдовжки. їхній спосіб живлення подібний до скойок. Розмножуються вони живо-народженням. Яйця розвиваються у них в особливих виводкових камерах, які утворюються на внутрішніх зябрах, так що з материнської черепашки виходять уже готові молоді кульки. Кількість їх не перевищує десятки..

Найбільш дрібні молюски горошинки населяють наші прісні стоячі і проточні водойми. Як і інші молюски — вони фільтрат ори. Враховуючи користь молюсків — фільтра торів для природи і людини, а також скорочення їх чисельності через забруднення води у водоймах гербіцидами, пестицидами тощо, потрібно сформувати бережне ставлення до них у дошкільників.

Прісноводні молюски зимують на дні водойм, зариваючись у мул.

У приморських місцевостях цікаво познайомити дітей з морськими двостулковими молюсками, черепашки яких легко знайти на березі. Це гребінці, мідії, устриці, серцевидки.

Найбільш привабливі для дошкільників гребінці (мал. 107). Розглядаючи їх, слід підкреслити красу широкої віялоподібної черепашки, забарвленої у різні кольори, гармонійність їх сполучення. Розповідаючи про спосіб життя гребінців, слід підкреслити, що на відміну від інших морських молюсків вони ведуть рухливий спосіб життя. Пересуваються короткими стрибками. При цьому стулки черепашки відкриваються, а потім швидко стуляються і вода, що виштовхується з порожнини молюска сильним струменем, сприяє його пересуванню. Живиться морський гребінець так само, як і скойка, фільтруючи воду. Отже, це окраса нашої природи, фільтратом, до того ще й їстівний молюск.

Досить поширеним чорноморським молюском є мідія (мал. 108). У неї видовжена клиноподібна черепашка. Мідії, подібно до дрейсени, здатні виділяти бісуси, за допомогою яких вони прикріплюються до субстрату. Молоді мідії можуть добре пересуватися, дорослі ж міняють місце проживання лише за дуже несприятливих умов. Розмножуються вони, відкладаючи яйця, з яких розвиваються личинки. Мідії — чудові фільтратори. За одну годину мідія може профільтрувати близько трьох літрів води. Мідії не лише очищають воду від завислих частинок, але й своїми екскремента­ми сприяють утворенню мулистого ґрунту. М'ясо мідії їстівне, во­но містить біологічно активні речовини і використовується для дієтичного харчування. Тепер практикується промислове вирощування мідій. Про це можна розповісти старшим дошкільникам.

У Чорному морі зустрічаються устриці (мал. 109), які здавна використовувалися в їжу людини. На відміну від мідій, устриці приростають черепашками до каміння і скель та до черепашок інших молюсків. Черепашка устриці має несиметричні стулки з нерівною поверхнею. У Чорному морі устриці зустрічаються в захищених бухтах, на узбережних скелях, а також на мілководді Устриці дуже чутливі до чистоти води і достатньої кількості в ній кисню. Живляться вони, подібно до інших двостулкових молюсків, фільтруючи воду. М'ясо устриць здавна вважається делікатесом. В наш час розроблено засоби промислового вирощування устриць.

Серцевидки, або кардіями (мал. 110),— поширені молюски з характерною серцеподібною черепашкою. У них добре розвинута клиноподібна «нога», за допомогою якої вони не тільки пересуваються і швидко закопуються в грунт, але й підстрибують на кілька сантиметрів над дном, коли відчувають небезпеку. Серцевидки, як і інші види двостулкових молюсків — фільтра тори. їх личинки поїдають риби. Із спресованих черепашок серцевидок, які нагромаджувалися на дні моря протягом значного часу, утворився чудовий будівельний матеріал — черепашник, який видобувають у катакомбах поблизу Одеси та в інших місцях.

Клас Черевоногі молюски. Для представників цього класу молюсків характерна наявність на голові двох щупалців і великої «ноги», що являє собою виріст черевної частини тіла і пристосована до пересування.

Одна з особливостей будови черевоногих молюсків — їх черепашка, що схожа на пірамідку з широкою основою і гострою верхівкою. До черепашки прикріплюється тіло молюска. Серед черевоногих молюсків є такі, що дихають легенями і зябрами.

У наших водоймах найчастіше трапляється ставковик великий і малий, котушка, калюжниця — цікаві об'єкти для ознайомлення з ними дітей.

Ставковика великого (мал. 111) досить часто можна побачити на поверхні ставка. Тіло його знаходиться на поверхні, а черепашка звішується вниз — в цей час він поновлює запас повітря в своїх легенях. Часто його можна спостерігати і у воді, де він повзає по прибережній рослинності або по дну. Взявши ставковика в акваріум, легко показати дітям, як він повзає по стінці акваріума і поїдає там водорості, зскрібаючи їх особливою «терткою», роз­ташованою на поверхні язика. У водоймах ставковики зскрібають з листя рослин покривні тканини, а разом з ними і різних дрібних тварин, які їм трапляються, оскільки вони всеїдні.

Під час небезпеки ставковики ховають тіло у черепашку. Протягом літа вони по кілька разів відкладають на підводні предмети яйця. З них виходять маленькі ставковики, які поступово виростають. Малий ставковик довжиною до і см час від часу вилізає на берег або на рослини і може завдавати шкоду тваринництву, бо служить проміжним господарем для печінкового сисуна.

Крім ставковиків у наших водоймах звичайною є котушка (мал. 112). Розглядаючи її з дітьми, слід відзначити, що черепашка у неї згорнута у вигляді спіралі, забарвлена у коричнюваті кольори. На голові є пара щупалець, біля основи яких з внутрішньої сторони розташована пара очей. Найчастіше котушка знаходиться біля дна, де їй легко знайти м'яку їжу — мул, відмерлі рослини тощо. Час від часу вона також, як і ставковик, піднімається на поверхню, щоб поповнити запас кисню. Розмножуються котушки, відкладаючи яйця.

На відміну від ставковика і котушки калюжниці (мал. 113), що часто зустрічаються в наших ставках, майже весь час перебувають на дні або на підводних рослинах, оскільки дихання у них зяброве і немає потреби підніматися на поверхню. Зяброве дихання робить калюжницю більш залежною від якості води порівняно з легеневими молюсками, тому у забруднених водоймах калюжниці не зустрічаються.

Розглядаючи з дітьми калюжницю, доцільно порівняти її з ставковиком: черепашка її не загострена до верхівки, як у ставковика, а більш округла. Втягуючи своє тіло у черепашку, вона закриває отвір твердою округлою кришечкою.

Калюжниці не відкладають яєць, а розмножуються живо народженням. У ставках, де багато ставковиків, котушок, калюжниць, добре розводити коропів.

З морських форм черевоногих молюсків, поширених в Україні, увагу дошкільників приверне велика ропана хижа (мал. 114). У сорокових роках нашого століття личинки ропани були занесені на днищах кораблів у Чорне море і надзвичайно поширилися тут. Ропана — хижак. Вона знищує устриць.

Маленька наса сітчаста (мал. 115) — досить звичайний молюск Чорного і Азовського морів. Розміром невеликий — близько 20—30 мм, має гарну черепашку світло-жовтого забарвлення зі смужками голубувато-чорного і коричневого кольорів. Уся поверхня черепашки прикрашена злегка звивистими ребрами, які пересі­каються глибокими спіральними боріздками, інколи досить яскраво забарвленими.

Наса — хижак, може просвердлювати тонкі черепашки двостулкових молюсків. Шкодить вона і рибальству, швидко виїдаючи наживу. У вільних черепашках наси часто оселяються чорноморські рачки-самітники.

Серед черевоногих молюсків трапляється чимало наземних форм. Це найбільш високоорганізовані черевоногі. Всі вони характеризуються наявністю пари щупалець, на кінці яких містяться очі. Крім того, є ще одна пара більш коротких щупалець, які служать органами нюху, або хімічного відчуття. Дихання у них легеневе.

Найбільш доступним для спостережень з дошкільниками є голий слизень (рис. 116). Слизня можна бачити діяльним у сиру погоду, а також вночі, коли він повзає по землі або поїдає рослини. Найчастіше зустрічається невеликий сіруватого кольору польовий слизень, а в лісах досить великий червонувато-бурий лісовий слизень, який на шапках грибів виїдає м'якуш.

Розглядаючи його з дітьми, слід пояснити їм, що слизень не має черепашки. Мантія покриває лише незначну частину його тіла у вигляді опуклості, і черепашки на ній не утворюється. Мантія у слизнів утворює стінку легенів. Тіло слизня покрите слизом, який захищає від пересихання. Вдень слизні ховаються під камінням, листям тощо.

Розмножуються слизні, відкладаючи яйцяу вологий грунт, де вони зимують. Вже у травні з них виходять маленькі слизні і починають поїдати рослинність. Найбільш сприятливе для слизнів вологе тепле літо.

Польові слизні приносять значну шкоду сходам озимих, капусті, полуниці. В той же час це улюблена здобич ропух, їжаків, турунів, землерийок.

Якщо в умовах дитячого садка слизні псують овочеві, ягідні культури, застосовують механічну боротьбу — збирають шкідників під укриттям, де вони трапляються, іноді посипають ці місця попелом.

Досить цікавий для спостережень молюск виноградний слимак (мал. 117). Коли жарко, він щільно прикріплюється до стовбура дерева і надовго ховається у черепашку, переживаючи посуху. Яйця він відкладає у пухкий грунт. Живлячись листям винограду і плодових дерев, слимак завдає шкоди сільському господарству. На зиму виноградний слимак готує собі зимову схованку, викопуючи в ґрунті «ногою» ямку, куди і залягає на зимову сплячку. У деяких країнах виноградний слимак охороняється законом, його вважають делікатесом.

У Криму досить поширені з ебріни (мал. 118), які мають ви­довжену веретеноподібну черепашку. Живуть вони на кущах, камінні. Живляться зебріни рослинністю, в періоди розмноження завдають шкоди садам, зерновим культурам. Черепашки зебріни збираються дошкільниками для різних поробок.

У лісі на кущах можна зустріти кущового слимака (див. мал. 116), основною їжею якого є різні рослини.

Знайомлячи дошкільників з молюсками, потрібно формувати бережне ставлення до корисних видів, пояснювати зв'язки між молюсками і іншими тваринами, що живляться ними.

ТИП ЧЛЕНИСТОНОГІ

 

Цей тип об'єднує в Україні найбільшу кількість видів тварин — понад 39 тис, тому представники цього типу досить часто зустрічаються.

Сама назва «членистоногі» показує, що до нього належать тварини, що пересуваються з допомогою кінцівок, поділених на членики. Тіло членистоногих одягненні хітиновим покривом, який захищає їх від пошкоджень і разом з тим є зовнішнім скелетом, до якого прикріплюються м'язи. У членистоногих незамкнена кровоносна система, дихання здійснюється за допомогою трахейних трубочок, легеневих мішків, зябер. Нервова система представлена надглотковим вузлом і черевним ланцюжком. Розмножуються членистоногі відкладанням яєць.

Тип Членистоногі поділяється на підтипи і класи. Представників окремих класів можна розрізнити за характерними зовнішніми ознаками, особливо за кількістю кінцівок і вусиків.

Якщо є дві пари вусиків на голові, 8—10 пар кінцівок, живе у воді або у вологих місцях — це ракоподібні. Наявність чотирьох пар ніг і відсутність вусиків свідчать про те, що це представники павукоподібних. Якщо три пари ніг і одна пара вусиків — це представники комах. У представників багатоніжок одна пара вусиків і багато (понад 15 пар) ніжок.

Клас Ракоподібні

 

Цей клас об'єднує тварин, що живуть переважно у воді. Тіло ракоподібних поділяється на голово грудь і черевце. Органи дихання — зябра. У всіх ракоподібних дві пари вусиків на голові, що відрізняє їх від інших членистоногих. Ракоподібні розвиваються з яєць, причому більшість самок виношує їх на своєму тілі до вилуплення личинок.

До найдрібніших ракоподібних, з якими зустрічаються дошкільники, належать дафнії і циклопи, що населяють ставки та озера і часто як сухий корм використовуються для годування акваріумних рибок.

Дафнії мають напівпрозоре тіло. Пересуваються ці рачки різкими поштовхами, за що їх називають водяними блохами. Живляться дафнії, відціджуючи з води дрібні органічні частинки. Влітку, коли їжі багато, дафнії розмножуються без запліднення і породжують тільки самок. Коли їжі стає менше, з яєць виходять самці і самки. Осіннє покоління дафній відкладає у вивідкову камеру запліднені зимові яйця, захищені щільною оболонкою, здатні переносити холод і висихання.

Дафнії утворюють інколи такі скупчення, що їх можна бачити з берега у формі невеликої хмарки червонуватого кольору.

Циклопи названі так через темне непарне око. Тіло у них розмежоване на голово груди і черевце. В основному спосіб життя їх подібний до дафній.

Для розглядання з дітьми живих дафній і циклопів їх розміщують у прозорій банці з водою. Слід звернути увагу, як швидко переміщуються вони в різних напрямках, розповісти дітям, що ці рачки — цінний корм для риб. Дафнії, живлячись залишками загиблих тварин, очищають воду у водоймах.

У мілких пересихаючих водоймах, у лісових калюжах інколи з'являються щитні (мал. 119) — «живі викопні» ракоподібні наших водойм. Свою назву вони одержали тому, що їх голово груди зверху вкриті хітиновим щитом. Тонке членисте черевце виступає з-під щита. Відкладені щитнями яйця здатні переносити і переси­хання водойм і зимове промерзання ґрунту. З'являються щитні на­самперед у дощові роки.

У приморській місцевості великий інтерес у дітей викликають вусоногі рачки — морські жолуді (мал. 120). Вихователь може показати їх на черепашках устриць, мідій, на камінні морських скель. Розповідаючи про них, слід звернути увагу, що тіло цих рачків прикрите черепашкою, що складається з кількох вапнякових пластинок з гострими краями. Сидячи у черепашці, рачок виставляє свої ніжки, якими підганяє до рота різні органічні частинки. Ними він живиться. З цікавістю діти вислухають розповідь про те, що морські жолуді — мореплавці. Вони оселяються на днищах кораблів і здійснюють далекі мандрівки. Проте такі мандрівники небажані для пароплавів, бо знижують їх швидкість і доводиться витрачати більше пального. Яйцями і личинками морських жолудів живляться різні риби.

До вищих ракоподібних належать річкові раки, раки-самітники, креветки, краби, а також стоноги звичайні, водяні ослики.

Річкові раки зустрічаються в річках і озерах з мулистим дном і урвистими берегами. Тут під камінням, під корчами раки клешнями виривають нірки і вдень ховаються в них. З темнотою вони стають більш рухливими і виходять добувати собі корм.

Роздивляючись з дітьми річкового рака, слід звернути увагу на те, що тіло його вкрите панциром, який має захисне бруднувато-буре забарвлення. У пошуках їжі рак повільно повзає по дну, рухаючи своїми довгими вусами. Пересувається він за допомогою чотирьох пар ходильних ніг, а свої довгі кінцівки, озброєні клешнями, тримає напоготові у піднятому положенні і хапає ними здобич, яка підвертається по дорозі. В разі небезпеки рак повзе на­зад, відштовхуючись клешнями, різкими рухами підганяє під себе членисте черевце і завдяки цьому пливе також у зворотному напрямку.

Живляться раки різноманітною їжею. Вони полюють за дрібними тваринами, яких можуть захопити клешнями, поїдають мертвих тварин, запах яких чують здалеку. Живляться раки також і рослинною їжею — водоростями, пагонами очерету. Зимують вони у норах, у найглибших місцях.

Цікаво відбувається парування раків. Самець відкладає на черевце самки сперматофори, захищені водонепроникною оболонкою. Під час відкладання самкою яєць відбувається запліднення, і яйця прикріплюються до коротких черевних ніжок самки. Ворушачи ніжками, самки підганяють до яєць свіжу воду, необхідну для дихання зародків. На початку літа з яєць вилуплюються маленькі рачки, подібні до своїх батьків. Вони прикріплюються клешнями до тих же черевних ніжок матері, яка ще довго носить їх під своїм захистом.

У перші роки життя рак часто линяє і швидко росте. З п'ятирічного віку він линяє один раз на рік. Перші 2—3 дні після линьки покрив тіла у рака м'який, і беззахисний рак перебуває весь час у нірці. Дуже скоро він твердіє за рахунок запасів солей кальцію у тілі рака. Живуть раки 15—20 років і можуть досягати 20— 25 см завдовжки.

Розповідаючи дітям про значення річкових раків для людей і природи, слід наголосити на тому, що їх м'ясо дуже смачне, вони є санітарами водойм.

У приморських місцевостях дошкільників треба познайомити з креветками (мал. 121), які досить поширені і в Чорному, і в Азовському морях. На відміну від річкових раків, які мають досить широке тіло, креветки сплющені з боків, що пояснюється плаваючим способом життя. Живляться креветки дрібними тваринами, заковтують і водорості. Креветок вживають у їжу.

Цікавим представником ракоподібних, що зустрічається в морях України, є рак-самітник (мал. 122). При нагоді можна показати дітям, що м'яке черевце цього рака не захищене панциром і тому він встромляє його у відповідні за розміром порожні чере­пашки черевоногих молюсків і тягає їх за собою. Під час набли­ження небезпеки рак-самітник зовсім ховається в черепашку, при­криваючись клешнею. Виростаючи, самітник міняє черепашку на більшу. Чорноморські раки-самітники охоче оселяються у черепашках масах, рапанах.

Серед чорноморських крабів один з найбільших — кам'яний краб. Зустрічається в Чорному морі зелений краб та інші більш дрібні види. Всі вони — цікаві об'єкти для спостережень з дошкільниками.

Краби -— типові донні тварини, добре пристосовані до життя серед каміння, скель у прибійній смузі моря. Про це свідчить і захисне забарвлення, і будова тіла. Черевце у них коротке ї підігнуте донизу. Така будова позбавляє крабів можливості плавати, зате не заважає під час повзання. Ходильні ноги у крабів довгі і сильні, бігають краби досить швидко, коли їм доводиться рятуватися від ворогів або переслідувати здобич. Вони бігають звичайно у боковому напрямку, тобто вліво або вправо. Краби живляться різноманітними безхребетними тваринками, ґрунтом, багатим на органічні рештки, рослинами.

Річкові раки і краби здатні в разі небезпеки відривати свої кінцівки (автотомія). Коли ворог хапає за ногу рака або краба, він залишає свою кінцівку ворогу, а сам рятується втечею. Через 2—3 роки кінцівка відростає.

Досить часто в роботі з дошкільниками можуть зустрічатися мокриці (мал. 123). Знайти їх можна в сирих місцях у саду під камінням, у темних і сирих кутках приміщення. Розглядаючи і дітьми мокрицю, слід показати, що зверху вона одягнена наче членистим панциром, який прикриває не тільки спину, але й спускається по боках. У мокриці сім пар ходильних ніг. Перебуваючи постійно у сирих місцях, мокриці живляться там різноманітними рослинами, пліснявою. Самки мокриць, як і річкові раки, носять на собі відкладені яйця за допомогою особливих пристосувань на черевних ніжках. Мокриці приносять деяку шкоду рослинам, однак продукти їх обміну сприяють поліп­шенню ґрунту.

Подібний до мокриці за способом життя і будовою водяний ослик, що живе в ставках і озерах.

 

Клас Павукоподібні

 

Представників павукоподібних легко відрізнити від інших членистоногих за такими помітними ознаками: у них немає вусиків і на голово грудях є чотири пари ходильних ніг.

Тіло більшості павукоподібних складається з голово грудей і черевця, воно покрите хітиновою кутикулою. Органи дихання — трахеї і легені. Кровоносна система незамкнута. Для павукоподібних характерне живлення рідкою їжею, тому передній відділ травної системи має вигляд сисного апарату. Ротовий апарат утворений з видозмінених голово грудних кінцівок. Перша пара, яка розташована перед ротом, називається хеліцерами. Вона закінчується гачком або клешнями. Позаду рота розташовані педіпальпи, або ногощупальця. На гачках хеліцерів у павуків є отруйна залоза. Проколюючи покрив жертви, вони випускають у ранку слину, яка розчиняє тканини, а потім висмоктують напіврідку їжу.

Нервова система у павукоподібних представлена типовими для всіх членистоногих надглотковим вузлом і нервовим ланцюжком. З органів чуття розвинуті органи зору і дотику. Очей у павукоподібних кілька пар. У павука 8 очей, розташованих на голові в два ряди. Органами дотику є волоски, що покривають кінцівки. Для павуків характерна наявність на черевці павутинних залоз, які виділяють тонкі міцні нитки — павутиння.

Всі павукоподібні — роздільностатеві. Більшість відкладає яйця, з яких і розвивається потомство.

Клас Павукоподібні включає понад 10 рядів, з яких найбільший інтерес для роботи з дошкільниками мають павуки, сінокосі, скорпіони і кліщі.

Павуки — найчисленніші з павукоподібних. їх можна зустріти і у кімнаті, і на ділянці, і в лісі, і навіть у воді.

Найбільш звичайний з павуків — павук-хрестовик. Під час спостереження за ним можна розповісти, що назвали цього павука хрестовиком за малюнок на спині, що схожий на хрест. Удень павуки ховаються під листками, в укриттях, або сидять на павутинні, яке плетуть для полювання. Мабуть, кожен мав можливість спостерігати, як павук плете? Спочатку він натягує нитки, які утворюють основу, і прикріплює їх до гілок. Побудувавши раму, павук починає натягувати нитки, які промінцями розходяться від середини, а коли закінчить цю роботу, починає заповнювати середину у вигляді кругової спіралі. Павутиння липке, і до нього приклеюються комарі, мухи. Вони починають смикати павутиння, дзижчати. Відчувши це, павук кидається до комахи, кусає її і обплітає павутинням. Потім він висисає в неї рідину. Павуки-хрестовики приносять користь, знищуючи мух і комарів. Тому до них слід ставитися бережно.

Восени у тріщинах кори, під дахами тіньових навісів можна показати дітям жовтуваті кокони з шовковистого павутиння і розповісти, що в такому коконі зберігаються яйця, які відклала самка. Навесні з них вийдуть маленькі павучки.

Відкладанню яєць у павуків-хрестовиків передують шлюбні танці. Після парування, яке відбувається наприкінці літа, самець швидко тікає, бо самка починає ставитись до самця як до можливої здобичі.

Павутиння, що виділяється павутинними залозами, використовується не тільки для тенет. Павуки вистилають своє житло павутинням. Використовується воно і для переміщення павука.

Ранньої осені цікаво спостерігати з дітьми, як у повітрі пливуть ніжні тоненькі павутинки. Якщо таку павутинку обережно спіймати на палку, то можна побачити на ній маленького павучка. В теплі сонячні дні, коли дме легенький вітерець, павучки піднімаються на гілку і починають випускати павутинку. Порив вітру підхоплює її, і павутинка починає мандрувати разом з маленьким павучком. Така павутинка допомагає маленькому і слабому павучку розселитися на більшому просторі.

Під час екскурсій до стоячих і повільно текучих водойм, багатих рослинністю, можна зустріти водяного павука-срібляпку (мал. 124). Цікаву розповідь про нього можна розпочати з того, чому він так називається.

Черевце павука покрито ніжними світло-сірими волосками, на яких утримується повітря, тому у воді павучок блищить, наче срібний. Повітря потрібне павучку для дихання. Під водою він влаштовує своє житло — дзвін з павутиння, який наповнює повітрям. Полює павук-сріблянка на личинок комах, поїдає їх у дзвоні, там він відкладає яйця, там і зимує.

До павуків-вовків, які є бродячими мисливцями або живуть у нірках, належать тарантули (мал. 125). Найчастіше вони зустрічаються у лісостеповій і степовій зонах. Це великий павук, 2,