Конституція України: регулювання охорони праці

Статтею 24 Конституції України закріплено рівні конституційні права і свободи громадян, і які є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соц. походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується:

- наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї;

- спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг;

- створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством;

- правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Стаття 43 говорить, щокожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Також даною статтею визначається, що:

- кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом;

- використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється;

- громадянам гарантується захист від незаконного звільнення;

- право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Стаття 44 врегульовує питання щодо права працюючих на страйк для захисту своїх екон. і соц. інтересів.Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.Згідно даної статті ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку, а заборона страйку можлива лише на підставі закону.

Стаття 45 присвячена питанню щодо відпочину та визначає: «кожен, хто працює, має право на відпочинок». Це право забезпечується:

- наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки;

- встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Стаття 46 говорить про те, щогромадяни мають право на соц. захист, що включає право на забезпечення їх у разі:

- повної, часткової або тимчасової втрати працездатності;

- втрати годувальника;

- безробіття з незалежних від них обставин;

- у старості;

- в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.