Основні причини виникнення екологічної кризи

Сучасна екологічна криза, крім того, що є здебільшого антропогенною (від стихійних природних катаклізмів ми й тепер цілком не застраховані), вже не є більше частковою й локальною. Основними причинами її виникнення можна назвати:

– екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, яке тривало десятиріччями без урахування здатності екосистем до самовідтворення й самоочищення;

– концентрування на невеликих площах величезної кількості надпотужних хімічних, металургійних, нафтопереробних і військових промислових підприємств і комплексів;

– цілковите нехтування традиціями господарювання, можливостями природи регіонів та інтересами корінного населення;

– інтенсивна хімізація й хибні способи організації сільськогосподарського виробництва;

– гігантські масштаби меліораційних робіт без відповідних наукових обґрунтувань та ефективних технологій;

– відсутність об'єктивних довгострокових екологічних прогнозів щодо наслідків реалізації планів розвитку промислового виробництва, енергетики, транспорту;

– використання на переважній більшості виробництв застарілих технологій та обладнання, низькі темпи модернізації підприємств;

– невиконання чинних законів стосовно охорони навколишнього природного середовища й відсутність підзаконних актів для їх ефективної реалізації;

– відсутність дійового державного контролю за виконанням законів про охорону природи та системи покарань за шкоду, заподіяну довкіллю;

– украй низький рівень екологічної освіти не тільки в пересічних громадян, а й у керівників підприємств, державних організацій, уряду, низькі екологічні свідомість і культура;

– відсутність дійових економічних стимулів для ресурсо- та енергозбереження.
33. Інфекційні захворювання: дифтерія

Дифтерія - гостре інфекційне захворювання, що викликається бактеріями дифтерії, передається переважно повітряно-крапельним шляхом, характеризується запаленням, найчастіше слизових оболонок рото-і носоглотки, а також явищами загальної інтоксикації, ураженням серцево-судинної, нервової та видільної систем.

Джерелом інфекції є людина. Передача збудника здійснюється переважно повітряно-крапельним шляхом, але зараження можливо і контактно-побутовим шляхом (через інфіковані предмети). Для дифтерії характерна осінньо-зимова сезонність. У сучасних умовах, коли хворіють в основному дорослі люди, дифтерія зустрічається протягом усього року.Інкубаційний період при дифтерії коливається від 3 до 7 днів. Прояви дифтерії різноманітні і залежать від локалізації процесу і його тяжкості.

Дифтерія характеризується в більшості випадків гострим початком хвороби, підвищенням температури тіла до 38 - 39 ° С протягом 2 - 3 днів, симптомами загальної інтоксикації (нездужання, головний біль, слабкість), болем у горлі при ковтанні, причому її інтенсивність залежить від поширеності процесу на піднебінних мигдалинах. Мигдалини набрякають, збільшуються, на їх опуклої поверхні з'являються островчатой або суцільні біло-сірого кольору плівки.

Основним методом терапії є введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС). Сироваткова терапія виявляється ефективною лише в тих випадках, коли вона вводиться в перші години хвороби, тобто до того, як значна частина токсину буде пов'язана клітинами тканин внутрішніх органів.

ПДС може вводитися внутрішньовенно і внутрішньом'язово. Великі дози і тривале повторне введення ПДС призводять до зростання ускладнень, розвитку сироваткової хвороби, почастішання випадків летального результату.

При важких формах дифтерії доцільно двох-триразове проведення плазмаферезу.

Одночасно з введенням ПДС призначаються антибактеріальні препарати (курс п'ять - сім днів). У випадку наростання дихальної недостатності потрібно трахеостомія.

В основі профілактики дифтерії лежить активна імунізація.