Гострі кишкові інфекційні захворювання

Гострі кишкові інфекції широко розповсюджені на земній кулі. Найвідоміші з них черевний тиф, паратифи, холера, гельмінтози та деякі інші. Джерела збудників хвороб – хворі люди, та також так звані бактеріоносії, у яких немає проявів хвороби. Збудники виділяються назовні з каловими масами (фекаліями).Головні шляхи потрапляння збудників гострих кишкових інфекцій в організм здорової людини – із забрудненими водою та харчовими продуктами.

Рекомендовано пити попередньо знезаражену воду (наприклад кип’ячену). Якщо для пиття використовується не кип’ячена вода, то тільки з такого джерела, на який є дозвіл санепідстанції. Важливу роль у розповсюдженні кишкових інфекцій відіграють ягоди, фрукти, овочі, у випадках коли вони вживаються немитими. Молоко та молочні продукти теж є ідеальним середовищем для розмноження мікробів збудників дизентерії, черевного тифу, або інших кишкових захворювань.

Розповсюдження гострих кишкових інфекцій збільшується утеплу пору року, чому сприяє поява мух – активних переносників збудників інфекційних захворювань. Окрім постійно діючих факторів, діють також сезонні та часові.

Основними клінічними проявами ГКІ є інтоксикаційний синдром (лихоманка, кволість, сонливість, головний біль, блювання, пронос, біль у животі) та ознаки зневоднення (спрага, сухість шкіри, западіння великого тім’ячка у дітей грудного віку). При цьому вираженість тих чи інших симптомів захворювання залежить від виду збудника, локалізації запального процесу, типу діареї, відсотка втрати маси тіла.

При появі перших ознак любого кишкового розладу необхідно негайно звернутися до лікаря.При невірному застосуванні лікарських препаратів мікрофлора може втратити свої захисні функції, і у кишківнику починають розмножуватись сторонні, не властиві організму мікроби, в тому числі і збудники гострих кишкових захворювань.

Інституційна структура, що забезпечує охорону праці на різних рівнях України.

1) Держ. Комітет України по нагляду за охороною праці (з ф-ціями охороною праці на загальдодерж рівні)

2) Мін-ва та інші центр. Орг.-ни держ. Вик. Влади

3) Місц. Держ. Адм., місц. Ради народних депутатів

4) Асоціації, консерни, корпорації, інші обєднання п-в.

 

Компетенція КМУ в галузі ОП

1. Забезпечує реалізацію держ політики в галузі ОП

2. Визначає функції міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади щодо забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за ОП

3. Визначає порядок створення і використання держ, галузевих і регіональних фондів ОП.

 

Повноваження міністерств та інших центральних органів ферж. викон влади:

1. Здійснюють державну експертизу умов праці

2. Визначають порядок та здійснюють контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про ОП

3. Беруть участь у розробці нормативних актів про ОП

 

Епідемічний паротит.

Епідемічний паротит (свинка, завушниця) — гостре інфекційне захворювання, яке характеризується лихоманкою, загальною інтоксикацією, ураженням залоз внутрішньої секреції (слинних, статевих тощо) та нервової системи.

Збудник захворювання — вірус, для якого характерна висока контагіозність і мала стійкість у зовнішньому середовищі. Єдине джерело інфекції — хвора людина, яка виділяє вірус зі слиною (за 1—2 дні до появи ознак захворювання і протягом перших 5 днів хвороби). Шлях передання інфекції — повітряно-краплинний. Збудник хвороби нестійкий поза організмом, руйнується при нагріванні та ультрафіолетовому опроміненні

Епідемічний паротит уражає переважно дітей віком від 3 до 15 років, але може зустрічатися й у дорослих (від 16 до 30 років). Діти до 6 місяців і дорослі віком понад 50 років хворіють рідко, перші захищені завдяки материнським антитілам, другі — внаслідок перенесеного захворювання в дитинстві або в юності.

Проникнувши в організм, вірус розмножується в носоглотці і тоді проникає в слинні залози, де знаходить оптимальні умови для розмноження. Розвивається характерне запалення слинної привушної залози, через що обличчя стає одутлим зі своєрідними контурами.

Після перенесеного захворювання розвивається стійкий імунітет до хвороби.

Симптоми і перебіг захворювання

Інкубаційний період епідемічного паротиту триває від 11 до 23 днів. Є короткий продромальний (початковий) період, в якому визначають такі симптоми: слабкість, нездужання, біль у м’язах, головний біль, озноб, порушення сну та апетиту. Із розвитком запалення у слинній залозі з’являються ознаки її ураження: сухість у роті, позавушний біль, який посилюється під час жування та розмови.

Перебіг захворювання варіює від легкого до важкого. Залежно від цього температура тіла людини коливається від субфебрильних цифр до 40°С. Інтоксикація також залежить від ступеня тяжкості. Характерним проявом хвороби є ураження слинних залоз (частіше привушних). Сама залоза збільшується в розмірах, з’являється болючість під час дотику, особливо виражена спереду вуха, позаду мочки вуха і в ділянці соскоподібного відростка. Шкіра над запаленою залозою напружена, припухлість може поширюватися на шию і зберігається протягом 3—10 днів. Після проникнення в кров вірус паротиту досягає інших залозистих органів.

Профілактика паротиту

На кожен випадок захворювання подають термінове повідомлення. Хворих ізолюють на 9 днів. У дитячих закладах, де виявлено випадок захворювання, встановлюють карантин на 21 день. Дітей до 10 років, котрі мали контакт з хворим на епідемічний паротит вдома, не допускають у колектив з 11-го по 21-й день від моменту контакту. За цей період за ними встановлюють медичне спостереження. При відсутності протипоказань проводять екстрену імунізацію живою паротитною вакциною. Ослабленим дітям в епідемічному осередку можна ввести нормальний імуноглобулін, але він допомагає слабо. Дезінфекцію в осередку не проводять.

Донедавна для профілактики паротиту в Україні та світі здебільшого застосовували моновакцини. Наприкінці ХХ століття було створено комбіновані вакцини, доскладу яких входить паротитний компонент.