Особливості розуміння слів різної міри узагальненості

Хоча в мовленні розумово відсталих школярів зустрічаються слова різної міри узагальненості, цим дітям характерне обмежене використання таких слів. Їм не властиве застосування слів, які мають специфічні або узагальнюючі значення.Так, учні допоміжної школи за власною ініціативою не користуються такими словами, як "посуд", "одяг". З іншого боку, діти не на­магаються точніше назвати предмет. Словом "кущ" во­ни називають і бузок, і жасмин, і акацію.

Характер використання розумово відсталими учнями слів різної міри узагальненості зумовлюють­ся рівнем розвитку мислення, зокрема недостатнім розумінням тих ієрархічних зв'язків, які існують у мові між окремими групами слів. Під впливом на­вчання у розумінні учнями слів різної міри узагаль­неності відбуваються деякі позитивні зрушення.

Співвідношення між активним і пасивним словником

Більша частина всіх слів, відомих учням з розумовою відсталістю, входить до їх пасивного словника і лише відносно невелика використовується активно.

Виразне розходження між пасивним і активним словником може бути виявлено у розумово відста­лих дітей стосовно всіх частин мови. Проте особливо яскраво воно проявляється при вживанні прикмет­ників. До добре знайомих іменників учні підбирають невелику кількість прикметників широкого вживан­ня, які лише приблизно характеризують предмети ("хороший будинок", "великий лев"). Разом з тим, якщо дітям дати слова для довідок, то вони можуть правильно підібрати прикметники ("високий, багато­поверховий, кам'яний будинок", "спритний, швид­кий, хижий лев").

В активний словник дитини входять, голов­ним чином, такі слова, які відображають коло її по­треб, бажань, інтересів. Слова, які дитина не вживає, не займають великого місця в її житті. Бідність ак­тивного словника учнів, різка об­меженість у ньому слів із спеціалізованими і узагальнюючими значеннями, слів, що виражають від­ношення між предметами і явищами, свідчать про глибокий недорозвиток не тільки мовлення, а й мис­лення таких дітей. Тобто, можна припустити, що в бідності активного словника виявляється і дефектність мислення та мовлення учнів, і недостатність їх вольової сфери.

У ході навчання запас слів розумово відсталих учнів значно зростає. Проте процес його збагачення протікає односторонньо. Відбувається накопичення в основному пасивного словника. Перехід слів в акти­вний словник здійснюється набагато повільніше.

Особливості речень

Мовлення учнів першого класу в основному складається із простих речень. Розповіді дітей нагадують ланцюжок із граматично рівноцінних ланок.

До третього класу розповіді учнів стають більш розгорненими, проте побудова ре­чень змінюється мало - діти використовують тільки найпростіші структури.

У порівнянні з дітьми, що нормально розвиваються, розумово відсталі починають користуватися складними речен­нями з великим запізненням [Л.В.Занков, М.Ф.Гнезділов].

Перехід до вживання складних речень здійснює­ться в учнів уповільнено і важ­ко. Діти довго затримуються на тому рівні мовленнєвого розвитку, коли вони вже роблять спроби ви­словити свої думки з допомогою порівняно складних конструкцій, але ще не можуть надати їм граматично правильної форми. У мовленні учнів 4-5 класів зу­стрічаються особливі синтаксичні утворення, які за­ймають проміжне місце між простими та складними реченнями. Наприклад, "Юра і Коля помітили, що в кущах ворушиться."

Навіть учні старших класів віддають перевагу в мовленні простим реченням. Складність побудованих учнем речень залежить від умов, у яких здійснюється висловлювання. Так, на уроках української мови та чи­тання восьмикласники використовували складні речен­ня, а на уроках математики, на яких спеціальний конт­роль за мовленням не здійснювався - прості.

Побудова простих речень

Розумово відсталі діти, які навчаються в мо­лодших класах, ще повністю не оволоділи побудовою простих речень. Вони говорять дуже аграматично, порушуючи синтаксичні зв'язки узгодження та підпорядкування ("У нього немає го­лова", "Хлопчик зробив снігу бабу). Учні досить часто пропускають прийменники ("Поклади книгу стіл", "Хлопчик пішов ліс").

Неповні речення займають велике місце в усно­му мовленні розумово відсталих учнів початкових класів. Першокласники часто вживають речення, що містять одне слово. У цих реченнях загальний зміст думки висловлюється у недиференційованому вигляді. Дитина перераховує назви окремих пред­метів та дій - невиразних наочних образів, що ви­никають у неї під час пригадування подій або явищ. Це свідчить про те, що школярі не вміють зробити своє мовлення зрозумілим для слухача. Прикладом використання граматично неоформлених речень мо­жуть бути такі спогади учениці про літо: "Діти пі­дуть у ліс. Гриби. Гуляли. У селі. Купались." Розумово відсталі школярі також використовують непов­ні речення, у яких відсутні головні члени ("Хлопчик віник", "Білка дерево").

По мірі загального розвитку розумово відсталих учнів кількість вживаних ними неповних речень скорочується. Поступово збільшується кількість слів у реченні, досконалішою стає їх граматична структура. Проте і у старшокласників переважають прості речення з невеликою кількістю другорядних членів. Складного виду просторові, часові, цільові від­ношення не знаходять відображення у мовленні розумово відсталих. У старшокласників з'являються складні речення, у яких вони вживають сполучники. Сполучники часто використовуються неадекватно, їх кількість дуже невели­ка. Найчастіше вживається сполучник "і".

Переважне вживання дитиною простих непоширених або малопоширених речень може слугувати не­прямим доказом бідності осмислення оточуючого світу.