Тема 3. Українські землі у середині XVII – XVIII ст.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 3. Українські землі у середині XVII – XVIII ст.



Гетьманщина (Українська гетьманська держава)– держава, створена під час Визвольної війни українського народу середини XVII ст. на основі традицій та звичаїв українського суспільства. За часів правління Б. Хмельницького територія Української гетьманської держави простягалась майже на 200 тис. км² і охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та Степу, її населення складало понад 3 млн осіб. Територія Української гетьманської держави поділялась на полки та сотні. Формально основним органом влади була Генеральна військова рада. Реальна влада належала генеральному урядові, до якого входили гетьман та генеральна старшина. Гетьман очолював уряд, був головнокомандувачем, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, видавав загальнообов’язкові нормативні акти – універсали. На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Українська гетьманська держава була поступово ліквідована російським самодержавством у 60 – на поч. 80-х рр. XVIII ст.

Спадковий гетьманат– форма правління, утвердження якої розпочалося наприкінці правління Б. Хмельницького в 1654 – 1657 рр. Ідея спадкового гетьманату передбачала обрання гетьманом Юрія Хмельницького та затвердження володарювання династії Хмельницьких. Ідея носила прогресивний характер, оскільки сприяла централізації влади та консолідації українського суспільства. Однак вона не була реалізована внаслідок передчасної смерті Б. Хмельницького та опозиції козацько-старшинської еліти, яка прагнула домогтися утвердження республікансько-олігархічної форми правління.

Монархія –форма державного правління, за якої верховна влада, повністю (абсолютна монархія) або частково (обмежена монархія) зосереджена в руках однієї особи – глави держави, як правило, спадкоємного правителя, монарха. У XVII ст. переважали абсолютні монархії – Франція, Росія, Німецькі князівства, Іспанія, Османська імперія тощо. У Речі Посполитій влада монарха була обмежена сеймом (парламентом). Обмежені (парламентські) монархії також існували в Англії, Голландії, Швеції. В Україні монархічна ідея (спадковий гетьманат) не була реалізована внаслідок несприятливих внутрішньо- (громадянська війна) та зовнішньополітичних (втручання Росії та Речі Посполитої) причин.

Нація– спільнота людей, яка історично склалася завдяки спільності території, економіки, мови, культури, національного менталітету. Процес формування української нації розпочався в середині XVII ст. під час Визвольної війни під керівництвом Б. Хмельницького.

Руїна– період громадянської війни та розподілу Козацької держави на два гетьманства (Лівобережне та Правобережне). Доба охоплює період з 1658 р. по 1686 р. Вперше термін „Руїна” вжив козацький літописець Самійло Величко. Причиною Руїни було втручання у внутрішні справи України сусідніх країн – Росії та Польщі і прагнення значної частини української еліти повернути Українську гетьманську державу до складу Речі Посполитої на правах широкої політичної автономії. Де-факто розподіл України на Лівобережну та Правобережну розпочався в 1663 р.: гетьманом Правобережжя було обрано П. Тетерю, Лівобережжя – І. Брюховецького. Де-юре цей розподіл було підтверджено укладенням між Польщею та Росією в 1667 р. Андрусівського перемир’я та в 1686 р. „Вічного миру”, які закріпили за Росією Лівобережну Україну (з м. Києвом), а за Польщею – Правобережжя.

Менталітет– стійка структурна колективна та індивідуальна свідомість та підсвідомість, що складаються у період формування конкретної нації та визначають її характер, загальновизнані культурні та моральні цінності, суспільну психологію тощо. На жаль, в українському суспільстві через відсутність єдиної держави, яка б об’єднувала всі українські землі в межах своїх кордонів у другій пол. XVII – XVIII ст. єдиний національний менталітет не сформувався.

Вето (від лат. veto – забороняю) – право верховної влади заборонити або призупинити уведення в дію законопроекту, ухваленого законодавчою установою. У Речі Посполитій у XVII – XVIII ст. право вето мав кожен член польського сейму. За цим правом голос одного депутата міг зірвати ухвалу сейму.

Конфедерація– союз, співтовариство, об’єднання яких-небудь організацій. У Речі Посполитій у XVIII ст. конфедерація – тимчасові військово-політичні об’єднання частини польської шляхти та католицького духівництва, метою яких було збереження необмежених привілеїв шляхти й католицької церкви. Найвідомішою конфедерацією була Барська, створена в 1768 р. на з’їзді польської шляхти у м. Бар (Правобережна Україна). В Україні конфедерати жорстоко ставились до православного населення, що спричинило гайдамацький рух, відомий як Коліївщина. У 1772 р. Барська конфедерація розпалась.

Мазепинці– перша „хвиля” української політичної еміграції: козаки, які разом з гетьманом І. Мазепою емігрували до Молдови після розгрому російськими та українськими військами шведського короля Карла XII (союзника І. Мазепи) під Полтавою в 1709 р. Після смерті Івана Мазепи (21 вересня 1709 р.) козацька рада 5 квітня 1710 р. обрала гетьманом в еміграції Пилипа Орлика. Новообраний гетьман уклав зі своїми виборцями договір, який дістав назву „Конституція прав і вольностей Війська Запорізького”, або Бендерська Конституція.

Гайдамацький рух(від турецького „гайда” – гнати, переслідувати) – антифеодальний, національно-визвольний рух народних мас Правобережної України проти польського гніту. Виник на Волині та Західному Поділлі, потім охопив Київщину та Брацлавщину. У своєму розвитку цей рух пройшов три стадії: 1) 1734 – 1738 рр. – повстання на чолі з сотником Верланом; 2) 1750 р. – повстання на чолі з О. Письменним, М. Сухим, П. Тараном; 3) Коліївщина – пік гайдамацького руху: селянсько-козацьке повстання 1768 р. на чолі з М. Залізняком та І. Гонтою. Коліївщина була придушена за допомогою російських військ, але вона значно підірвала владу польських феодалів на Правобережжі та прискорила процес ліквідації польсько-литовської держави.

Опришки(від лат. „opressor” – порушник, винищувач) – соціальний рух в Закарпатті, Північній Буковині, Галичині у XVI – першій половині XІХ ст. проти феодального та національного гніту з боку Польщі, Австрії та Угорщини. Свого піку рух опришків досягнув під керівництвом Олекси Довбуша (1738 – 1745 рр.). Рух опришків не знайшов підтримки з боку західноукраїнської еліти, для якої в XVIII ст. закономірними стали ополячення, мадяризація, перехід на консервативні та клерикальні позиції, співробітництво з австрійською владою.

„Правління гетьманського уряду” (1734 – 1750 рр.) – тимчасовий державний орган, який мав всю повноту влади на території Гетьманату та Слобідської України, та складався з трьох українських та трьох російських урядовців. На чолі уряду стояв князь О. Шаховський. Характерним для правління уряду було втручання російських чиновників у суспільне життя України, русифікація українського населення, свавілля „Таємної канцелярії”.

Перша та друга Малоросійські колегії – створені російським самодержавним урядом органи державної влади на території Гетьманату для подальшої централізації управління та русифікації українського населення. Перша колегія (1722 – 1727 рр.) контролювала фінанси, стежила за стосунками старшини та козацтва, обмежувала владні повноваження гетьмана та українську автономію. До першої колегії входило шість російських офіцерів на чолі з бригадиром С. Вельяміновим. Активно протидіяв колегії наказний (виконувач обов’язків) гетьман П. Полуботок (1722 – 1724 рр.), якого за наказом імператора Петра I було заарештовано та посаджено у Петропавловську фортецю у Петербурзі.

Друга Малоросійська колегія – була створена в 1764 р. після ліквідації гетьманства, очолив другу колегію граф П. Рум’янцев, який продовжив курс на централізацію та русифікацію. У 1775 р. було знищено Запорізьку Січ, у 1781 р. ліквідовано полкову систему на Гетьманщині, у 1783 р. – юридично оформлено кріпацтво та ліквідовано козацтво як соціальний стан. У 1785 р. Катерина II видала „Жалувану грамоту дворянству”, відповідно до якої українська знать звільнялася від військової служби та урівнювалася у правах з російським дворянством. Таке задобрення української еліти російським самодержавним урядом унеможливило будь-яку організовану опозицію імперській експансії на українські землі.

Мануфактура– перше капіталістичне підприємство, в основі якого лежить розподіл праці, але зберігається використання ручної праці. Перші мануфактури на українських землях виникли у XVIII ст. внаслідок поступового розвитку селянських промислів та міського ремесла. Поява мануфактури сприяла збільшенню товарного виробництва, зародженню капіталістичного укладу в економіці та формуванню національного ринку.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.186.91 (0.007 с.)