Тема 2. Литовсько-польський період в історії українського народу (XIV – перш. Пол. XVіi ст. ).

Експансія – активне проникнення в яку-небудь сферу, загарбання чужих територій, ринків, джерел сировини; політичне та економічне поневолення інших країн. У XIV ст. експансію на українські землі здійснювали Угорщина (захопила у 80-х рр. Буковину та Закарпаття), Польща (у 1387 р. приєднала Галичину до своїх володінь), Литва (поступово до 1362 р. інкорпорувала Київщину, Переяславщину, Чернігово-Сіверщину, а в 1362 р. – Поділля). Експансія литовських феодалів, на відміну від угорських та польських, отримала назву „оксамитової”, оскільки проходила під гаслом „Старого не змінювати, а нового не впроваджувати”.

Унія – 1. Об’єднання двох монархічних держав єдиним монархом. В історії України найбільш відомі три унії: Кревська (1385 р.) – інкорпорація Великого князівства Литовського до складу Польської держави; Городельська (1413 р.) – стала свідченням зростання дискримінації православного населення; Люблінська (1569 р.) – об’єднання Польщі та Литви в єдину державу зі спільним монархом та сеймом – Річ Посполиту. Внаслідок Люблінської унії українські землі опинились у складі Польщі, що мало негативні наслідки для їх політичного, соціально-економічного та культурного розвитку.

2. Об’єднання частини православної церкви з католицькою під владою Папи Римського. Берестейська церковна унія була укладена в 1596 р. в м. Бересті (звідти назва – Берестейська, а в деяких джерелах − Брестська) і відображала намагання Ватикану підкорити собі православну церкву. Наслідком Берестейської церковної унії стало утворення греко-католицької або уніатської церкви під контролем Папи Римського. Уніатство зазнало рішучого опору з боку білоруського та українського народів. Православну опозицію очолював князь К. Острозький.

Литовські статути – головні документи, що регулювали правові відносини в українському суспільстві литовсько-польського періоду. Відомі три Литовські статути: Старий (1529 р.), Волинський (1566 р.), Новий (1588 р.). У їх основу покладено традиційні норми місцевого звичаєвого і писаного права („Руська правда”). Литовські статути завершили процес уніфікації правових систем давньоруських земель і стали уособленням повного єдиного загального права.

Магдебурзьке право – система правових норм, суть яких полягала у звільнені міста від управління і суду державних урядовців і феодалів та дарування місту права на місцеве самоуправління. Вперше було запроваджене в німецькому місті Магдебурзі (звідси й назва) у XIII ст. В Україні магдебурзьке право отримали Львів (1356 р.), Кременець (1374 р.), Київ (1497 р.) та ще близько 400 міст; на Правобережній Україні діяло до 1835 р.

Фільваркова система господарювання – виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, засновані на щотижневій панщині та чітко орієнтовані на ринок. В Україні фільваркова система господарювання поширюється у XVI ст.

Цехова організація – об’єднання міських ремісників за професійною ознакою. В Україні цехи виникають в другій пол. XIV ст. (зброярів, будівельників, шевців, аптекарів). Кожен цех мав свій статут, органи управління з виборними „цехмайстрами”.

Козацтво – 1) суспільний стан; 2) маргінальний прошарок населення, який сформувався на стику землеробської та кочової цивілізацій між слов’янським та тюркським етнічними масивами. Перші згадки про козацтво датуються XIII ст., у цей час термін „козак” („одинокий”, „схильний до розбою“) означав не соціальний статус, а спосіб життя. У XV-XVI ст. козацтво перетворюється на нову соціальну верству, яка виступає проти посилення соціального, політичного, національного та релігійного гніту; захищає українські землі від зовнішньої загрози з боку турків та татар; освоює великий масив вільних земель та ін.

У 1572 р. польський король Сигізмунд II Август видав універсал про створення найманого козацького формування. Триста козаків були записані у реєстр (список) і отримали правовий статус регулярного війська. Це означало юридичне визнання прав, привілеїв та обов’язків козацтва як соціальної верстви.

Маргіналізація – незавершений, неповний перехід людини до нового соціального середовища, коли вона втрачає попередні соціальні зв’язки, але ще не може повною мірою пристосовуватися до нових умов життя. Прикладом маргінального прошарку населення є українське козацтво кінця XV – першої половини XVI ст., яке рекрутувалося із представників різних за соціальною та національною ознакою верств населення.

Держава –базовий інститут політичної системи, що утворюється для забезпечення життєдіяльності суспільства в цілому та здійснення політичної влади домінуючою частиною населення в соціально неоднорідному суспільстві з метою збереження його цілісності та безпечного існування. Прообразом держави на українських землях у XVI ст. стала козацька державність, що сформувалася на Запорозькій Січі. Запорозька Січ мала всі ознаки держави: певна територія (сучасні – Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська, Кіровоградська, Донецька, Луганська області України), вищий законодавчий, адміністративний та судовий орган – січова рада; уряд – військова старшина (кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар, курінні отамани тощо), органи місцевої влади – паланкова або полкова старшина. Однак внутрішні недоліки (домінування воєнної функції, перевага охлократичних традицій над демократичними, невиконання господарської та культурної функцій) та несприятливі зовнішні обставини (тиск з боку сусідніх держав) не дали можливості козацькій державності перерости в якісно нову форму політичного правління.

Охлокрáтія –домінування в політичному житті суспільства впливу натовпу, юрби, „маси”. Охлократичні тенденції переважали в політичному житті козацької держави у XVI – XVII ст.

Олігáрхія – політичне та економічне панування, влада, правління невеликої групи людей, а також сама правляча група. Олігархічне правління характерне для польсько-литовської держави (Речі Посполитої) у другій пол. XVI – XVIІI ст. Реальна влада в Речі Посполитій належала не виборному королю, а представникам феодальної верхівки – магнатам (великим землевласникам), які спирались на дрібну та середню шляхту.