Стаття 226. Порядок i строки розгляду трудового спору в комiсiї по трудових спорах

Комiсiя по трудових спорах зобов'язана розглянути трудовий спiр у десятиденний строк з дня подання заяви. Спори повиннi розглядатися у присутностi працiвника, який подав заяву, представникiв власника або уповноваженого ним органу. Розгляд спору за вiдсутностi працiвника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працiвника при розглядi спору вiд його iменi може виступати представник профспiлкового органу або за вибором працiвника iнша особа, в тому числi адвокат.

У разi нез'явлення працiвника або його представника на засiдання комiсiї розгляд заяви вiдкладається до наступного засiдання. При повторному нез'явленнi працiвника без поважних причин комiсiя може винести рiшення про зняття цiєї заяви з розгляду, що не позбавляє працiвника права подати заяву знову в межах тримiсячного строку з дня, коли працiвник дiзнався або повинен був дiзнатися про порушення свого права.

Комiсiя по трудових спорах має право викликати на засiдання свiдкiв, доручати спецiалiстам проведення технiчних, бухгалтерських та iнших перевiрок, вимагати вiд власника або уповноваженого ним органу необхiднi розрахунки та документи.

Засiдання комiсiї по трудових спорах вважається правомочним, якщо на ньому присутнi не менше двох третин обраних до її складу членiв.

Працiвник i власник або уповноважений ним орган мають право заявити мотивований вiдвiд будь-якому члену комiсiї. Питання про вiдвiд вирiшується бiльшiстю голосiв членiв комiсiї, присутнiх на засiданнi. Член комiсiї, якому заявлено вiдвiд, не бере участi у вирiшеннi питання про вiдвiд.

На засiданнi комiсiї ведеться протокол, який пiдписується головою або його заступником i секретарем.

 

Стаття 230. Порядок виконання рiшення комiсiї по трудових спорах

У разi невиконання власником або уповноваженим ним органом рiшення комiсiї по трудових спорах у встановлений строк (стаття 229) працiвниковi комiсiєю по трудових спорах пiдприємства, установи, органiзацiї видається посвiдчення, що має силу виконавчого листа.

У посвiдченнi вказуються найменування органу, який винiс рiшення щодо трудового спору, дати прийняття i видачi та номер рiшення, прiзвище, iм'я, по батьковi та адреса стягувача, найменування та адреса боржника, номери його рахункiв у банках, рiшення по сутi спору, строк пред'явлення посвiдчення до виконання. Посвiдчення засвiдчується пiдписом голови або заступника голови комiсiї по трудових спорах пiдприємства, установи, органiзацiї та печаткою комiсiї по трудових спорах.

Посвiдчення не видається, якщо працiвник чи власник або уповноважений ним орган звернувся у встановлений статтею 228 строк iз заявою про вирiшення трудового спору до районного, районного у мiстi, мiського чи мiськрайонного суду.

На пiдставi посвiдчення, пред'явленого не пiзнiше тримiсячного строку до районного, мiського (мiста обласного значення), районного у мiстi вiддiлу державної виконавчої служби, державний виконавець виконує рiшення комiсiї по трудових спорах у примусовому порядку.

 

Суміщення та сумісництво

Частина перша статті 105 Кодексу законів про працю України передбачає суміщення професій (посад), тобто можливість виконання працівником на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою) або обов’язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від основної роботи.

Суміщення професій (посад) допускається в тому разі, коли працівник за своєю кваліфікацією може забезпечити високоякісне виконання як основної, так і суміщуваної (додаткової) роботи.

За працівниками, які зайняті на основній роботі зі шкідливими, небезпечними та важкими умовами праці і які суміщують професії (посади), зберігаються встановлені законодавством відповідні пільги (додаткові відпустки, скорочена тривалість робочого часу, безплатна видача спецодягу, спецвзуття, інших засобів індивідуального захисту, знешкоджувальних засобів, лікувально-профілактичного харчування тощо) незалежно від того, чи встановлено такі пільги для суміщуваної професії (посади).

Суміщення слід відрізняти від сумісництва, оскільки це різні поняття, які регулюються різними нормами законодавства про працю.

Так, сумісництво передбачає виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або в громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом. Питання роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій регулюються постановою Кабінету міністрів України №245 від 3 квітня та положенням про умови роботи за сумісництвом, затвердженим наказом Мінпраці. Мін’юсту і Мінфіну №43 від 28 червня 1993 р. З особою, яка працює за сумісництвом, укладаються окремі трудові договори: за основною роботою і за сумісництвом.

На відміну від сумісництва додаткова робота у порядку суміщення професій (посад) проводиться працівниками за одним трудовим договором на одному підприємстві, в установі, організації поряд з основною роботою і в межах установленої тривалості робочого дня.