Стаття 148. Строк для застосування дисциплiнарного стягнення

Дисциплiнарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пiзнiше одного мiсяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звiльнення працiвника вiд роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатнiстю або перебування його у вiдпустцi.

Дисциплiнарне стягнення не може бути накладене пiзнiше шести мiсяцiв з дня вчинення проступку.

Стаття 149. Порядок застосування дисциплiнарних стягнень

До застосування дисциплiнарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати вiд порушника трудової дисциплiни письмовi пояснення.

За кожне порушення трудової дисциплiни може бути застосовано лише одне дисциплiнарне стягнення.

При обраннi виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступiнь тяжкостi вчиненого проступку i заподiяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, i попередню роботу працiвника.

Стягнення оголошується в наказi (розпорядженнi) i повiдомляється працiвниковi пiд розписку.

 

Поняття підстави та умови матеріальної відповідальності у трудовому праві

матеріальна відповідальність — інститут трудового права та один з видів відповідальності за трудовим правом, а також вид юридичної відповідальності сторін трудового договору. Сторона трудового договору зобов'язана відшкодувати заподіяну іншій стороні трудового договору шкоду відповідно до законодавства.

Матеріальна відповідальність — це обов'язок сторони трудового договору відшкодувати іншій стороні заподіяну шкоду в установленому законом порядку та розмірі.

Матеріальна відповідальність має такі ознаки:

• властиві всім видам юридичної відповідальності;

• властиві тільки видам відповідальності, що мають характер відшкодування шкоди;

• властиві тільки виду юридичної відповідальності за трудовим законодавством.

Матеріальна відповідальність (на відміну від дисциплінарної) має двосторонній, взаємний характер, оскільки відповідальність несуть не тільки працівники перед роботодавцем, а й роботодавець несе відповідальність перед працівником за заподіяння йому шкоди.

Працiвники несуть матерiальну вiдповiдальнiсть за шкоду, заподiяну пiдприємству, установi, органiзацiї внаслiдок порушення покладених на них трудових обов'язкiв.

При покладеннi матерiальної вiдповiдальностi права i законнi iнтереси працiвникiв гарантуються шляхом встановлення вiдповiдальностi тiльки за пряму дiйсну шкоду, лише в межах i порядку, передбачених законодавством, i за умови, коли така шкода заподiяна пiдприємству, установi, органiзацiї винними протиправними дiями (бездiяльнiстю) працiвника. Ця вiдповiдальнiсть, як правило, обмежується певною частиною заробiтку працiвника i не повинна перевищувати повного розмiру заподiяної шкоди, за винятком випадкiв, передбачених законодавством.

За наявностi зазначених пiдстав i умов матерiальна вiдповiдальнiсть може бути покладена незалежно вiд притягнення працiвника до дисциплiнарної, адмiнiстративної чи кримiнальної вiдповiдальностi.

На працiвникiв не може бути покладена вiдповiдальнiсть за шкоду, яка вiдноситься до категорiї нормального виробничо-господарського риску, а також за неодержанi пiдприємством, установою, органiзацiєю прибутки i за шкоду, заподiяну працiвником, що перебував у станi крайньої необхiдностi.

Працiвник, який заподiяв шкоду, може добровiльно покрити її повнiстю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працiвник може передати для покриття заподiяної шкоди рiвноцiнне майно або поправити пошкоджене.