Загалом, під управлінням розуміють елемент, функцію, що забезпечує збереження певної структури організованих систем, підтримку режиму їхньої діяльності, реалізацію їхніх програм і цілей.

У соціальному управлінні, на відміну від інших видів, головними компонентами є або люди, як члени їхніх організацій, або ж організаційні підрозділи в цілому. Індивіди (або самостійно, або ж у складі соціальної групи), які виявляють себе в складній системі управлінських взаємин, можуть бути суб’єктами й об’єктами управління.

Організація являє собою форму об’єднання групи людей (двох і більше), діяльність яких свідомо координує суб’єкт управління для того, щоб досягти спільної мети чи цілей та упорядкувати колективну діяльність. Залежно від цілей та умов діяльності індивіди в соціальному управління є суб’єктами або об’єктами управління.

Суб’єкт управління – це носій предметно-практичної діяльності, джерело управлінської активності, спрямованої на певний об’єкт управління. Суб’єктом управління може бути як окремий індивід, так і соціальна група.

Об’єкт управління – це частина об’єктивної дійсності, на яку спрямовується управлінський вплив. Об’єктом управління може бути як окремий індивід так і соціальна група.

Суб’єкт та об’єкт управляння пов’язані між собою діалектичною взаємодією і взаємовпливом. При цьому важливою умовою ефективності управління є відповідність суб’єкта управління його об’єкту. Отже, соціальне управління є безперервний процес впливу керівника (суб’єкта управління) на організовану групу людей або на кого-небудь з цієї групи окремо (об’єкт управління) з метою організації і координації їх спільної діяльності для досягнення найкращих результатів.

Система управлінських відносин опирається на два соціально-психологічних феномени, які ми можемо трактувати як власне управління, тобто цілеспрямований вплив на певний об’єкт, і підпорядкування, тобто сприйнятливість і схильність підпорядковуватися цілеспрямованому впливу суб’єкта. Залежно від типологічних рис різні люди неоднаково сприймають саме почуття підпорядкованості. Дослідники виділяють три типи підпорядкування:

- підпорядкування наперекір: працівник сприймає підпорядкування як вимушені й зовні нав’язані відносини. Для цього типу характерне слабке розуміння мотивів підпорядкування та обов’язку;

- байдуже підпорядкування: працівник цілком задоволений своїм становищем, оскільки це звільняє його від прийняття відповідних рішень; сповідується принцип «нехай думає начальник»;

- ініціативне підпорядкування: працівник усвідомлює необхідність підпорядкування, почуття обов’язку в нього переходить у звичку, але не позбавляє ініціативності. В основі такого типу підпорядкування лежить критична оцінка керівника та визнання його авторитету.

Суб’єкт та об’єкт управління, що трактується також як керівна й керована система (підсистема), у сукупності взаємних зв’язків утворюють систему управління, яка характеризується інформаційним забезпеченням, процедурою прийняття й використання рішень.

Система управління як цілісно-організаційне об’єднання характеризується:

- функціями й цілями діяльності;

- конкретним переліком складових, що підпорядковується одна одній;

- режимом зовнішніх зв’язків (субординація, координація, договірні відносини й ін.).

- правовим регулюванням структури, зв’язків, повноважень, діяльності систем управління в цілому та її елементів.

Як бачимо, визначальними категоріями соціального управління є «організація», «суб’єкт та об’єкт управління». На формування професійної кар’єри майбутнього керівника впливає:

- особисте бажання посісти високу посаду;

- уміння працювати з людьми;

- готовність ризикувати і брати на себе за це відповідальність.

Дослідження свідчать, що становлення керівника відбувається як правило, протягом відносно короткого терміну – за 6-8 років, до 35-38 років.