Нормативно-правове забезпечення відносин у галузі державного кредиту.

Якщо у країні розвинута економіка і надходження до державного бюджету мають стабільний характер, то така країна не потребує зовнішніх запозичень для фінансування своїх функцій. Проте будь-якій державі, особливо країні з перехідною економікою, необхідні кошти для виконання покладених на неї завдань. Особливо гостро стоїть питання про фінансування соціальних заходів.

У такій ситуації виникає потреба державного втручання у функ­ціонування економічних процесів поряд з ринковими механізмами управління економікою. Можливий і шлях залучення зовнішніх за­позичень для реконструкції економіки, яка спрямована на оборон­ний комплекс, на виробництво товарів народного споживання. Все це потребувало значних коштів, одержати які з внутрішніх джерел на початку 90-х років неможливо. Перебудова української економі­ки, трансформація її в ринкову серед інших якісних перетворень включають також налагодження зовнішньоекономічних зв'язків та їх відкритість.

Проблема залучення іноземних кредитів для фінансового піджив­лення економічних реформ в Україні має два аспекти. Один пов'яза­ний з особливостями нашої внутрішньої фінансово-кредитної систе­ми, другий — із впливом зовнішніх чинників на ведення економічної політики в Україні, стрижнем якого є загроза зростання зовнішнього боргу і залежність нашої економіки від, країн та організацій-донорів.

Водночас прийнята практика гарантування кредитних зобов'язань Урядом України в останні роки стала критичною, що призвело до необхідності майже цілковитого її припинення. Зокрема, було прий­нято Концепцію державної боргової політики на 2001 — 2004 роки, згідно з якою передбачено відмовитися від надання державних га­рантій за позиками, що надаються шляхом фінансування закупівлі іноземних товарів, за винятком пільгових позик від міжнародних фінансових організацій; активізувати роботу з відшкодування витрат державного бюджету, які виникли внаслідок виконання гарантійних та боргових зобов'язань держави за кредитами, у тому числі інозем­ними1. Зокрема, у ст. 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2002 рік» було встановлено заборону надавати державні гарантії при одержанні кредитів суб'єктами підприємницької діяль­ності, крім кредитів, які надаються міжнародними фінансовими організаціями, або на умовах співфінансування разом із міжнарод­ними фінансовими організаціями, а також повернення яких передбачається здійснювати за рахунок коштів державного бюдже­ту за погодженням з Верховною Радою України2.

Конкретні правовідносини з приводу надання державних гарантій виникають на підставі нормативно-правових актів Кабінету Міні­стрів України. Рішення про надання юридичним особам — резиден­там права використання іноземних кредитів приймаються на засі­данні Кабінету Міністрів України і оформляються відповідною по­становою. Чинний порядок передбачає оформлення рішення про надання іноземного кредиту за умов валютної самоокупності; умо­ви укладення юридичною особою та уповноваженим банком кредит­них та інших угод, а також договорів застави, поруки або укладення договору страхування. Вважається, що ці умови мають бути загаль­ними і єдиними абсолютно для всіх позичальників без винятку. Спосіб забезпечення кредиту повинен покривати: суму основного боргу, проценти за користування кредитом, витрати на його обслу­говування тощо.

Оформлення індивідуальних гарантій Кабінету Міністрів Украї­ни здійснюється Мінфіном України та відповідними державними органами за поданням банку-агента після укладення індивідуальної угоди між Мінфіном та юридичною особою, де визначається ме­ханізм бюджетних витрат.

1 Концепція державної боргової політики на 2001 — 2004 роки. Схвалена по­становою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2000 р. № 1483 // Офіційний вісник України. — 2002. — № 40. — Ст. 1688.

2 Закон України «Про Державний бюджет України на 2002 рік» від 20 грудня 2001 р. //Бюджетне законодавство України. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — С. 118—144.

 

Після одержання оригіналів гарантій банк-агент укладає з іноземним кредитором індивідуальну кредитну угоду і надсилає необхідні документи. У разі надання гарантії юри­дична особа (позичальник) перераховує на рахунок Мінфіну Украї­ни плату до 1% річних сум гарантії у терміни, визначені внутрішньою угодою з банком-агентом.

Способи забезпечення гарантійних зобов'язань та уникнення перекладення суми боргу на бюджет: застава, поручительство, страхування; Міністерство фінансів може здійснювати продаж пра­ва вимоги за борговими зобов'язаннями під гарантії уряду. Крім того, банки-агенти можуть надавати зустрічні гарантії на користь уряду і визначати прийнятність і достатність майнового забезпечення юри­дичних осіб самостійно.

У разі невиконання позичальником своїх боргових зобов'язань і відповідно здійснення виплат з Державного бюджету органи Держав­ної податкової служби за поданням Мінфіну, банку-агента здійснюють стягнення на заставлене майно або порушують справу про банкрут­ство. З 2001 р. відшкодування витрат з державного бюджету за дер­жавними гарантіями із забезпечення іноземних кредитів здійснюєть­ся за механізмом стягнення не внесених у строк податків і неподатко­вих платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників органами Державної податкової служби.

Відносини з приводу державного гарантування зобов'язань третіх осіб повинні мати чітке правове регулювання і відповідати низці принципів, які мають бути закріплені на законодавчому рівні і не можуть порушуватися за будь-яких обставин. До таких принципів належать законність, звітність, прозорість, відповідальність усіх суб'єктів правовідносин у сфері умовного державного кредиту; за­конодавче закріплення основних вимог і принципів надання гарантій місцевими органами (муніципальні гарантії)1.

Бюджетний кодекс України регламентує порядок надання га­рантій щодо виконання боргових зобов'язань. Зокрема, згідно зі ст. 17 БКУ Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів Автономної Республіки Крим та міські ради в особі керівників їх ви­конавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання борго­вих зобов'язань суб'єктам виключно у межах повноважень, вста-новлених відповідно Законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних га­рантій, отриманих від інших суб'єктів. Платежі, пов'язані з виконан­ням гарантійних зобов'язань, належать до платежів з боргу.

Ще у 1992 р. Кабінет Міністрів України почав створювати право­ве поле для залучення іноземних кредитів. Так, відповідно до поста­нови Кабінету Міністрів України «Про створення Валютно-кредит­ної ради Кабінету Міністрів України» від 16 червня 1992 р. №337' був створений орган, який мав впорядкувати використання іноземних кредитів і коштів Державного валютного фонду України. У зв'язку з цим на Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України були по­кладені такі завдання, як розгляд проектів зведених валютного пла­ну і платіжного балансу України і подання їх Кабінету Міністрів Ук­раїни.

Проте зміни, що супроводжували економічне життя України, по­требували змін у нормативно-правовому регулюванні відносин у сфері зовнішніх запозичень. Враховуючи тенденції економічного розвитку України, а також прийняття Бюджетного кодексу України, 11 липня 2001 р. Кабінет Міністрів України своєю постановою № 787 «Про заходи щодо залучення державою або під державні гарантії іноземних кредитів і надання державних гарантій» ліквідував Валют­но-кредитну раду Кабінету Міністрів України2. Було встановлено, що центральним органом виконавчої влади, який координує роботу з підготовки та впровадження проектів, що передбачають залучення іноземних кредитів під державні гарантії, є Міністерство економі­ки. Проекти рішень Кабінету Міністрів України щодо надання кре­дитів за рахунок коштів, залучених державою або під державні га­рантії на виконання зобов'язань юридичних осіб—резидентів, роз­глядаються Урядовим комітетом економічного розвитку.

Агентські функції стосовно окремого кредитора щодо залучення, погашення та обслуговування іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, та надання юридичним особам-резидентам кредитів за рахунок залучених коштів виконують банки-агенти, визначені Кабінетом Міністрів України за резуль­татами конкурсу, порядок проведення якого встановлює Мінфін. Із зазначеними банками-агентами Міністерство фінансів від імені Ка­бінету Міністрів України укладає агентські угоди, в яких визначаєть­ся порядок виплати комісійної винагороди банку-агенту за виконан­ня агентських функцій.

Чинним законодавством встановлено, що у разі прийняття Кабі­нетом Міністрів України рішення про надання юридичним особам— резидентам іноземних кредитів, залучених державою або під державні гарантії, вони вносять до державного бюджету в порядку, визначено­му внутрішньою кредитною угодою, укладеною з банком-агентом, плату за надання кредиту та/або державної гарантії виконання зобо­в'язань юридичними особами—резидентами в такому розмірі:

— 0,5 % річних частини непогашеної суми кредиту, якщо його погашення та обслуговування передбачається здійснювати за раху­нок коштів державного бюджету;

— 2 % річних непогашеної суми кредиту, якщо його погашення та обслуговування передбачається здійснювати за рахунок небюджет-них коштів.

У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про на­дання відповідно до законів України державних гарантій виконання зобов'язань юридичних осіб—резидентів перед іноземними замов­никами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) ці юридичні особи вносять до державного бюджету в порядку, визна­ченому угодою про порядок відшкодування витрат державного бю­джету, які можуть виникнути внаслідок виконання гарантійних зо­бов'язань Кабінетом Міністрів України, укладеною між юридичною особою—резидентом і Мінфіном, плату за надання державної га­рантії у розмірі 1 % річних суми наданої гарантії.

У разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залуче­них державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи пога­шення такої заборгованості за рахунок майна боржників.,