Порядок фінансування видатків на національну оборону

Конституція України закріплює як одну з найважливіших функцій держави, що є справою всього Українського народу, захист сувере-11 ітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економіч­ної та інформаційної безпеки (ст. 17). Отже, наша держава, врахову­ючи необхідність забезпечення власної воєнної безпеки та оборо­ни, усвідомлюючи свою відповідальність у справі підтримання міжна­родної стабільності, як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава має Збройні Сили України з необхідним рівнем їх бойової готовності та боєздатності1. Саме на них покладе­но забезпечення оборони України, захист її суверенітету, територі­альної цілісності і недоторканності.

' Закон України «Про Збройні Сили України» в редакції Закону від 5 жовтня 7000 р. № 2019-ІП //Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 48. — Ст. 410 (І наступними змінами та доповненнями).

Правовою основою оборони держави є Конституція України, за­кони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про Раду національної безпеки і оборони України», інші законо­давчі акти та відповідні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Враховуючи значення оборони для функціонування суверенної і недоторканної держави, цілком виправданим є здійснення фінансу­вання її потреб виключно за рахунок Державного бюджету України, що визначається як Бюджетним кодексом України (ст. 87), так і спе­ціальним законодавством. Чинне законодавство також визначає мінімальну суму коштів, які мають бути спрямовані на фінансуван­ня потреб національної оборони — не менше 3 % запланованого об­сягу ВВП (ст. 2 Закону України «Про оборону України»)1.

Функціональна структура видатків на національну оборону (код 0200) включає видатки на військову оборону, цивільну оборо­ну, військову допомогу зарубіжним країнам, військову освіту, дослі­дження і розробки, іншу діяльність у сфері оборони.

Витрати Міністерства оборони України на виконання завдань, до яких можуть залучатися з'єднання, частини і підрозділи Збройних Сил України, фінансуються Кабінетом Міністрів України за раху­нок коштів, що виділяються у встановленому законодавством поряд­ку на виконання цих завдань, або додаткових коштів (надходжень).

Так, за рахунок коштів державного бюджету утримуються орга­ни військового управління — Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів Ук­раїни, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби, ко­мандування, управління, постійні чи тимчасово утворені органи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, при­значені для виконання функцій з управління, в межах їх компе­тенції, військами (силами), об'єднаннями, з'єднаннями, військови­ми частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління зазначених цен­тральних органів виконавчої влади, а також військові комісаріати, що забезпечують виконання законодавства з питань загального військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготов­ки та мобілізації.

1 Закон України «Про оборону України» в редакції Закону від 5 жовтня 2000 р. № 2020-ІИ //Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 49. — Ст. 420.

Міністерство оборони України є центральним органом виконав­чої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебу­вають Збройні Сили України. У межах встановлених повноважень Міністерство оборони України здійснює військово-політичне та ад­міністративне управління Збройними Силами України, а також все­бічно забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функ­ціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підго­товку до виконання покладених на них завдань та застосування, ком­плектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України у межах коштів, передбачених дер­жавним бюджетом, і здійснює контроль за їх ефективним викорис­танням, організує виконання робіт в інтересах Збройних Сил Украї­ни і надання послуг.

Збройні Сили України, що фінансуються за рахунок коштів дер­жавного бюджету, мають таку загальну структуру:

— Генеральний штаб Збройних Сил України як основний орган військового управління;

— види Збройних Сил України — Сухопутні війська, Військово-Повітряні Сили, Війська Протиповітряної оборони, Військово-Морські Сили;

— об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні шклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України.

Керівництво Збройними Силами України в межах, передбачених Конституцією України, здійснює Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України.

Водночас чинне законодавство передбачає, що Збройні Сили Ук­раїни можуть здійснювати господарську діяльність. Так, земля, коди, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військо­вими частинами, військовими навчальними закладами, установа­ми та організаціями Збройних Сил України, є державною власні­стю, що належить їм на праві оперативного управління, та Івільняється від сплати всіх видів податків. Отже, законодавство передбачає можливість національних Збройних Сил отримувати доходи від господарської діяльності, що витрачатимуться на їх власні потреби.

 

 

Видатки місцевих бюджетів

 

 

Видатки на культуру і мистецтво

Складність правового регулювання фінансування витрат на культу­ру і мистецтво полягає у не лише в об'єктивних причинах, пов'язаних із загальним становищем у країні, а й у специфіці самої галузі культу­ри. З одного боку, культура не може існувати без свободи творчості і тому одне з найважливіших завдань правового забезпечення культур­ної сфери — це гарантування та забезпечення творчих свобод: свобо­ди художньої творчості, свободи слова, свободи друку тощо. З іншого боку, в умовах класичного ринкового господарювання значна частина організацій культурно-мистецької сфери є економічно неприбуткови­ми, але суспільне необхідними. З цього випливає, що суспільство (дер­жава), яке зацікавлене в існуванні та розвиткові культури, повинно ство­рити такий правовий простір, у якому культура зможе існувати, зали­шаючись економічно неприбутковою, навіть за умов ринкової економі­ки. Відповідно до функціональної класифікації видатків до них належать витрати на утримання засобів масової інформації, у тому числі телеба­чення і радіомовлення, пресу, книговидання тощо, а також дослідження і розробки у сфері духовного та фізичного розвитку2.

1 Стаття 34 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 р. № 1977-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1992. — № 12. — Ст. 165 (з наступними змінами та доповненнями).

Згідно з функціональною структурою видатків на культуру та мистецтво їх включено до розділу «Духовний та фізичний розвиток» (код 0800) та підрозділу «Культура та мистецтво» (код 0821). Ці ви­датки включають фінансування театрів; художніх колективів, кон­цертних і циркових організацій; кінематографії; творчих спілок; бібліотек; музеїв та виставок; заповідників; клубних закладів; інших заходів і закладів у галузі культури та мистецтва.

При фінансуванні культури головними розпорядниками бюджет­них коштів є Міністр культури України, міністри та керівники дер­жавних комітетів та відомств України, а також Автономної Республі­ки Крим, у підпорядкуванні яких перебувають підприємства, органі­зації, заклади культури. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є керівники відповідних закладів, підприємств та організацій.

Фінансування за Державним бюджетом України здійснюється Міністерством фінансів України шляхом надання головним розпо­рядникам бюджетних призначень у межах встановлених поточним актом про бюджет асигнувань. З бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських (крім міст районного підпорядкування) та районних бюджетів фінансування здійснюється відповідно Міністер­ством фінансів Автономної Республіки Крим, місцевими фінансо­вими відділами шляхом перерахування коштів з рахунків відповід­них бюджетів на реєстраційні рахунки головних розпорядників бю­джетних коштів, що відкриті у відповідних територіальних органах Державного казначейства України. Після отримання коштів із бю­джету на свої рахунки головні розпорядники у встановленому по­рядку перераховують кошти на реєстраційні рахунки підвідомчих підприємств, організацій та закладів культури.

З бюджетів міст районного підпорядкування, сільських та селищ­них бюджетів фінансування здійснюється відповідними місцевими державними адміністраціями та виконавчими комітетами органів місцевого самоврядування. Отже, у бюджетному фінансуванні ви­трат на культуру та мистецтво беруть участь усі ланки бюджетної системи України.

Кожне окреме підприємство, організація або заклад культури от­римує асигнування лише з одного бюджету. Розподіл установ куль­тури та мистецтва на ті, що фінансуються з державного бюджету, і ті, що отримують асигнування з місцевих бюджетів, здійснюється залежно від їх значимості та підпорядкування.

Так, за рахунок коштів державного бюджету фінансуються такі заклади та заходи:

а) державні культурно-освітні програми (національні та державні бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники національного значення, міжнародні культурні зв'язки, державні культурно-освітні заходи);

б) державні театрально-видовищні програми (національні театри, національні філармонії, національні та державні музичні колективи і ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва згідно з переліком, за­твердженим Кабінетом Міністрів України);

в) державна підтримка громадських організацій культури і мис­тецтва, що мають статус національних;

г) державні програми розвитку кінематографії; ґ) державна архівна справа.

За ознакою підпорядкування з державного бюджету фінансують­ся також усі підприємства, організації та заклади культури, що без­посередньо підпорядковані Міністерству культури та іншим міністер­ствам, державним комітетам та відомствам.

Інші бюджетні культурно-мистецькі заклади фінансуються голов­ним чином із відповідних місцевих бюджетів. Зокрема, до видатків, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республі­канського значення Автономної Республіки Крим і міст обласного значення, належать державні культурно-освітні (бібліотеки, музеї та виставки) та театрально-видовищні програми (філармонії, музичні колективи і ансамблі, театри, палаци і будинки культури республі­канського Автономної Республіки Крим і обласного значення, шко­ли естетичного виховання дітей, інші заклади та заходи у галузі мис­тецтва).

За рахунок держави фінансуються державні програми підтрим­ки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформацій­них агентств тощо. Відповідно до функціональної класифікації ви­датків до них відносять витрати на утримання засобів масової інфор­мації, у тому числі телебачення і радіомовлення, пресу, книговидан­ня тощо, а також на дослідження і розробки у сфері духовного та фізичного розвитку.

Особливість фінансування витрат на пресу, телебачення та радіо­мовлення полягає в тому, що з переходом до ринкових відносин де­далі більша їх частина працює на змішаних джерелах фінансування, серед яких основним стає самоокупність та доходи від діяльності, основаної на приватній власності. Державні програми телебачення, радіомовлення та преса, які одержують бюджетні асигнування, та­кож фінансують значну частину своїх видатків за рахунок власних коштів, отриманих переважно від надання рекламних послуг. У свою чергу редакції газет та журналів, що належать органам місцевого самоврядування, частково фінансуються з місцевих бюджетів. Зо­крема, право місцевих органів на заснування власних засобів масо­вої інформації, призначення і звільнення їх керівників закріплено в ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».