Тестові завдання до семінару №1

1. Хто є автором формаційного підходу до типології культур:

а) О. Шпенглер;

б) М. Данилевський;

в) А. Тойнбі;

г) К. Маркс.

2. До якого типу регіональних культур відноситься українська:

а) далекосхідної;

б) європейсько-північноамериканської;

в) латино-американської;

г) індійської.

3. Хто з перелічених вчених є автором антропологічної теорії культури:

а) Б. Малиновський, К Леві-Строс;

б) К. Маркс, Ф. Енгельс;

в) Л. Морган, Е. Тейлор;

г) Г. Маркузе, Т. Арно.

4. Типологія культур - це систематизація періодів (ступенів) у розвитку культури за:

а) найбільш загальними ознаками;

б) концепціями філософських шкіл;

в) випадковими ознаками;

г) суб’єктивним поглядом автора.

5. На який період припадає зародження мистецтва:

а) кам’яний вік;

б) мідно-кам’яний вік;

в) бронзовий вік;

г) залізний вік.

 

 

Семінар №2. Процес формування ранньокласових суспільств на території України

План

1. Розвиток матеріальної та духовної культури в епоху первіснообщинного ладу.

2. Час, причини виникнення, особливості, основні досягнення трипільської культури.

3. Культура й побут кочових народів на території України (кіммерійці, скіфи, сармати).

4. Шляхи формування та досягнення прадавньої руської культури. Язичництво - найдавніша релігія східних слов’ян.

Теми рефератів

1. Особливості культури пізнього Трипілля.

2. Матріархат у середовищі сарматських племен.

3. Особливості формування індоєвропейського етносу на теренах України

4. Корсунь (Херсонес): контакти і впливи у контексті слов’янської культури.

5. Стародавній слов’янський етнос.

Література

1. Попович М.В. Нарис історії культури України / М.В. Попович. – К.: АртЕк, 1998.

2. Кордон М. Українська та зарубіжна культура / М. Кордон. –ЦУЛ., 2002.

3. Культурологія / Грищенко Т., Мельничук Т., Сироватський С. та ін. – К.; ЦУЛ, 2009.

4. Культурологія / за ред. М. Заковича. – К., 2010.

5. Історія української культури / за ред. І. Крип’якевича. – К., 1995.

 

1. Головною проблемоюпід час вивчення питання стає те, що внаслідок постійних міграцій давнє населення України ніколи не було етнічно й культурно однорідним. Тому, на наш погляд, доцільно скористатися загальноприйнятою періодизацією первісної доби на території України і для кожного етапу визначити матеріальні та культурні надбання (можна навіть накреслити невелику таблицю). На українських землях первісна людина з’являється у ранньому палеоліті, що датується часом від 1,5 млн. до 150 тис. років тому, про що свідчать рештки її життєдіяльності на стоянці Королеве в Закарпатті. В цей період первісні люди винайшли вогонь, який зігрівав, захищав від хижаків, на ньому готували їжу, гострили списи, які, вірогідно, були головною мисливською зброєю. У період середнього палеоліту вдосконалюється техніка обробки кременю, знаряддя виготовляли із спеціально зроблених заготівок – крем’яних відщепів. Найпоширенішими серед них були гостроконечники та скребла. З появою homo sapiens (людини розумної) близько 35 тис. р. тому, відбувається подальше вдосконалення знарядь праці. При вивченні пізнього палеоліту студентам необхідно простежити зміни, що відбулися в духовному житті первісної людини, зокрема: поява нових знань, формування релігійних вірувань (анімізм, тотемізм, фетишизм та магія), народження різних звичаїв, виникнення мистецтва.

Подальший розвиток людства пов’язаний із різким потеплінням клімату близько 10 тис. р.т., що символізує перехід до середнього кам’яного віку - мезоліту. У мезолітичну епоху з’являються великі знаряддя для обробки дерева - кремінні сокири й тесла-долото; нові вироби з кістки та дерева (ножі, кинджали, списи) із кремінними пластинами. Надзвичайно важливим досягненням цієї епохи було винайдення лука й стріли - досить складної для того часу «механічної» зброї дистанційної дії. Домашньою твариною став собака - віднині постійний супутник людини. На Півночі сучасної України розвивалося рибальство. На відміну від попередніх часів люди мезоліту почали ховати своїх померлих вже не серед живих, тобто на території стоянок, а за їх межами - у давніх родових чи племінних могильниках.

Період неоліту (6-4 тис. до н.е.) пов’язаний з «неолітичною революцією». З курсу «Історія України» студентам бажано згадати визначення «неолітичної революції», а також простежити зміни, що відбулися в матеріальній та духовній культурі зазначеного періоду.

2. У III тис. до н.е. на території Правобережної України була поширена культура, яка вперше досліджена наприкінці XIX ст. археологом В. Хвойкою і увійшла у науковий обіг під назвою трипільська.

Студенти повинні звернути увагу на особливості побудови селищ та техніку будівництва. Як показали розкопки, прикметною особливістю селищ було розташування жител по колу, середина була вільною на зразок майдану, ймовірно призначеного для утримання худоби. Трипільці жили великими родами, зберігаючи певні елементи матріархату.

Доцільно поцікавитись археологічними даними щодо особливостей культу цих племен.

Україна трипільських часів – суцільно хліборобська країна, це була основа господарства. З ним було сполучено великохудобне скотарство, хоча кісток коня за часів трипілля не виявлено.

Трипільці мали високий рівень культури, але створити цивілізацію так і не змогли. Значного поширення набуло виготовлення керамічних виробів різного призначення, вони мали декоративний яскравий розпис і привабливий естетичний вигляд. Трипільська культура вирізняється розквітом первісного землеробського мистецтва, у якому представлений космологічний і міфологічний зміст.

Україна за попередні епохи входила до складу передньоазіїського культурного світу, очолюваного Месопотамією, але за часів Трипілля стає країною Малоазійського світу і як країни Балкан та Апеннінського півострова, вона індоєвропеєзується. І оскільки український народ є індоєвропейським, це і є початок власне нашої історії та культури.

Для розвитку української культури характерним є зв’язок з культурами сусідніх етносів, особливо ідеться про вплив культури народів Сходу і Заходу. Відбувається активна асиміляція місцевого населення або прибульців. В результаті порушується стабільність культурного процесу, виникає нерівномірність меж тогочасної культури, активно з’являються нові елементи.

3. Початок I тис. н.е. ознаменувався істотними змінами в культурі та побуті давнього населення. У брязкоті мечів і спалахах пожеж на арену світової історії виходили народи, які тоді заселяли територію сучасної України. Звалися вони кіммерійцями, скіфами, сармати.

Треба взяти до уваги, що кіммерійські поховання – головне археологічне джерело для вивчення історії культури цього народу, ще значною мірою таємничого. Звичайно, кочовий спосіб життя і войовничість кіммерійських племен відбилися в їхній матеріальній і духовній культурі. Нашим завданням є простежити це віддзеркалення на прикладах.

Кіммерійська культура складалася й розвивалася в період ІX – VII ст. до н. е. ЇЇ корені, на думку більшості сучасних дослідників, слід шукати у старожитностях зрубних племен Північного Причорномор’я.

Життя й еволюція самобутньої культури кіммерійців були перервані новою хвилею кочовиків зі Сходу – скіфів.

Уособленням міцності й величі Скіфської держави були кургани її царів. На прикладі розкопок Чортомлика можна розповісти про релігію та світогляд скіфів. Старожитності скіфських поховань дають сучасникам уявлення про високий рівень скіфського мистецтва. Проілюструвати розповідь про скіфський звіриний стиль репродукціями. Довести, що культура скіфів яскрава й важлива сторінка в книзі буття України.

У III ст. до н. е. могутня Скіфія поступається своїм місцем войовничим сарматам. Ми знов зустрічаємось з культурою кочового населення. Треба висвітити матеріальну частину, розповідаючи про господарство, зброю, зовнішній вигляд сарматів. Духовною частиною сарматської культури є, насамперед, їхні релігійні уявлення, які можна простежити на типах поховань, знахідках амулетів, ладанок, курильниць. Серед сарматських прикрас та зброї багато європейських запозичень (шоломи, кольчуга, фібули і пряжки з інкрустацією). Ще тісніше стає зв’язок степу з навколишнім цивілізованим світом через виникнення античних колоній у Північному Причорномор’ї.

4. Наступним періодом розвитку праслов’янської культури були анти, яких пов’язують з черняхівською культурою II-V ст. н.е. Вони займались хліборобством, жили окремими родами у поселеннях «гніздах». Анти були войовничим народом, успішно воювали з готами та Візантією. Державний устрій нагадував грецьку демократію: на чолі держави стояли рекси та комомент як дорадчий орган.Їх культуру класифікують за археологічними знахідками, найбільші могильники знайдені біля с. Зарубінці і Черняхів Київської області. Кераміка ліпна, чорна виготовлена на гончарному колі, сірого кольору, практикувалися як кремація, так і трупопокладення. Важливе місце посідало декоративно-прикладне мистецтво, особливо вишивка та виготовлення прикрас. Деякі вчені вважають, що анти були безпосередніми предками праукраїнців.

Значний вплив на культуру Східної Європи у II – III ст. мали готи носії вельбарської культури. Вони консолідуються з антськими союзами і вели війни з прикордонними римськими гарнізонами.

Основою культури будь-якого народу є світогляд, уяви про який дають міфологія і релігія. Міфологія максимально наближалась до реалій життя у формі прагнення з’єднання з природою.

До вищого рівня слов’янської міфології належать Перун і Велес, і божество жіночої статі, ім’я якої невідомо. Вони втілювали військову і господарсько-природню функції, поруч з ними знаходилися Сварог, Сварожич, Дажбог і Ярило.

Боги, що відповідали за господарський цикл і сезонні обряди, а також родові боги Чур, Рід, Мокош, Лада та ін. До нижчого рівня слов’янської міфології відносять ще антропоморфних духів, що пов’язані з негативними явищами у житті людини.

Універсальним синтезом рівнів слов’янської міфології є дерево світу. Творцем світу є Рід і Рожаниця.

Процес створення світу відображає міф про яйце-райце. Первісним матеріалом, з якого створено людину,було дерево. А батьком – Дажбог, Велес приймає пологи і забезпечує добробут.

Міфологія слов’ян – система фантастичних уявлень про навколишній світ, цілісність якої була зруйнована в епоху християнізації.